м. Вінниця
28 вересня 2021 р. Справа № 120/7546/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Копайгородської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Копайгородської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що в квітні 2021 року звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га., яка розташована на території Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області, кадастровий номер 0520255300:02:001:0312.
Вказане клопотання відповідачем отримано однак, згідно відповіді селищної ради викладеній у листі від 11.05.2021 року № 264, звернення позивача залишено без належного реагування посилаючись на те, що бажана ділянка зарезервована під громадське пасовище.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду, оскільки, на його думку, відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що до клопотання додано копії документів, які не засвідченні в установленому порядку. У зв'язку з чим клопотання позивача не могло розглядатися на сесії, про що засвідчено протоколом № 5 засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування територій, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою.
Також наголошує, що бажана для позивача земельна ділянка, має інше цільове призначення, а саме зарезервована для пасовища.
З огляду на зазначене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 16.07.2021 року відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що 14.04.2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подано клопотання до Копайгородської селищної ради клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області, кадастровий номер 0520255300:02:001:0312.
Вказане клопотання селищною радою було отримано 16.04.2021 року. Проте, згідно відповіді селищної ради № 264 від 11.05.2021 року, звернення ОСОБА_1 залишено без належного реагування, посилаючись на те, що вказана земельна ділянка зарезервована під громадські пасовища.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю щодо не прийняття рішення у формі розпорядчого документа за результатами розгляду клопотання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно положень статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є;) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з ч. 3 статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 статті 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
З наведеного встановлено, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 Земельного кодексу України.
Так, згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Частиною п'ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Отже, за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі № 140/1992/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83494924).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а (реєстраційний номер в ЄДСРС 78626478) відступив від висновку, викладеного в постанові від 31.01.2018 (справа № 814/741/16) та від 14.03.2018 (справа № 804/3703/16), згідно з яким ненадання дозволу на розроблення проєкту землеустрою за відсутності мотивованої відмови у його наданні не є для особи перешкодою для виготовлення такого проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки.
Так, Верховний Суд у справі № 509/4156/15-а дійшов висновку, що згідно з абзацом третім частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу. Проте, цією нормою закріплено виключно право, а не обов'язок громадянина замовити розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб'єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 806/3095/17).
Використання особою права замовити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов'язку відповідача розглянути заяву згідно з чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.
Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу.
Як встановлено з матеріалів справи, Копайгородська селищна рада листом від 11.05.2021 року № 264, підписаним селищним головою, повідомила позивача про те, що його клопотання не було допущено до розгляду на сесію Копайгородської селищної ради комісією з питань земельних відносин. З підстав передбачених п. 1.1 Положення "Про порядок надання земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності на території Копайгородської селищної ради" на земельну ділянку за кадастровим номером 0520255300:02:001:0312, за цільовим призначенням землі запасу площею 13.5397 га. Дана земельна ділянка зарезервована під громадське пасовище.
Суд наголошує на тому, що вказаний лист Копайгородської селищної ради від 11.05.2021.05.2021 року № 264 не є рішенням органу місцевого самоврядування, яке мало бути прийнятим за результатом розгляду заяви позивача.
У даній справі за наслідками розгляду заяви позивача в силу вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування" був зобов'язаний прийняти відповідне управлінське рішення, у той час як відповідач протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Суд вважає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що селищна рада не прийняла жодного рішення з числа тих, які орган місцевого самоврядування повинен був прийняти за законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 804/6698/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85323200), від 30.08.2019 у справі № 420/5288/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83943059) та від 25.10.2019 у справі № 803/1071/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85206620).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки матеріали справи свідчать, що Копайгородська селищна рада за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу та об'єднання земельної ділянки не прийняла рішення ані про надання такого дозволу, ані про відмову у його наданні, та відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного, суд погоджується з позицією позивача щодо наявності в діях відповідача протиправної бездіяльності.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Копайгородської селищної ради щодо неприйняття у встановлений законом строк рішення за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації, орієнтовною площею 2 га на території Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Копайгородську селищну раду розглянути клопотання позивача від 14.04.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як було вказано вище, Копайгородська селищна рада за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не прийняла ані позитивного рішення про надання дозволу, ані рішення про відмову у його наданні.
Отже, відповідач не досліджував клопотання та додані до нього документи на предмет наявності підстав для надання дозволу або відмови у його наданні, тобто не розглянув заяву по суті.
Таким чином, оскільки подане позивачем клопотання не було розглянуто відповідачем по суті, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути по суті клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу та об'єднання земельних ділянок та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Надаючи оцінку твердження відповідача стосовно того, що земельна ділянка зарезервована під пасовище, суд зазначає наступне.
Визначаючись з приводу правомірності такої відмови, суд першочергово звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.
Проте, резервування земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби не є тією обставиною, що визначена вищевказаною нормою земельного законодавства як підстава для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації.
Більше того, норми ЗК України не передбачають такого правового режиму земельної ділянки як її "резервування" у певному виді використання. Стверджуване відповідачем резервування спірної земельної ділянки, а в дійсності надання дозволу на виготовленя технічної документації із землеустрою з метою зміни виду цільового використання земельної ділянки, не змінює правовий режим землі та не є перешкодою для надання позивачу бажаного для нього дозволу.
При цьому, із відомостей Публічно кадастрової карти України встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 0520255300:02:001:0312, щодо якої позивачем заявлено клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо її поділу та об'єднання, за цільовим призначенням відноситься до: "16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)". В той же час, будь-яких доказів та інформації щодо рішень органу місцевого самоврядування про створення пасовища на такій земельній ділянці, прийняття в комунальну власність земельної ділянки громадського пасовища та відомостей про реєстрацію права на таке пасовище відповідачем не надано.
За наведених вище обставин суд доходить висновку, що ті підстави відмови, які зазначенні в листі від 11.05.2021 року № 264, не ґрунтуються на положеннях земельного законодавства, тому суд такі до уваги не приймає.
Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить до висновку, що заявлений позов належить задовольнити повністю.
Окремо слід зазначити, що відповідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 908 грн.
Щодо стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у сумі 4500 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як встановлено з поданих документів, 15.10.2020 року між позивачем - ОСОБА_1 та адвокатом Спесивцевим Вадимом Валерійовичем укладено Договір про надання правової допомоги №15/10-20.
За умовами цього договору (пункти 1.1) адвокат приймає на себе доручення клієнта про надання клієнту юридичної допомоги обумовленої цим договором в інтересах клієнта на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності фактичні витрати, пов'язані з виконання договору. Зміст прийнятого адвокатом доручення: надання правової допомоги, представництво інтересів клієнта з питань визнання протиправними відповіді та/або наказів головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області або рішень інших інших органів, які є розпорядниками таких земельних ділянок щодо відмови у наданні дозволу на розробку та затвердження документації із землеустрою у Вінницькому окружному адміністративному суді.
Вартість однієї години часу витраченого на надання послуг становить 1000 грн. Загальна вартість правової допомоги за цим договором становить 4500 грн., що підтверджується розрахунком виконаних робіт (надання послуг) № СВВ-000002 від 16.09.2021 року.
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально. У той же час, суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Суд не ставить під сумнів вартість однієї години часу, витраченої адвокатом на надання позивачу правових послуг, оскільки відповідний розмір визначений у договорі про надання правничої допомоги. Втім, кількість часу витраченого адвокатом на складання позовної заяви у цій справі, а саме 2 години, та подання позовної заяви до суду 1 година, на переконання суду, є непропорційною складності справи та предмету спору, адже у позові заявлено лише одну вимогу, що пов'язана із визнанням бездіяльності протиправною. Підготовка позову такої категорії не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 4500 грн. є неспівмірними зі складністю справи, а показники часу на оформлення позовної заяви та подачу її до суду, які зазначені адвокатом (4,30 год.) є завищеними.
Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 1500 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до Копайгородської селищної ради (вул. Центральна, 28, смт. Копайгород, Барський район, Вінницька область, ЄДРПОУ 04326112) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Копайгородської селищної ради щодо не прийняття нормативного акту у формі рішення за результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 від 12.04.2021 року про надання дозволу виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Копайгородської селищної ради, кадастровий номер 0520255300:02:001:0312.
Зобов'язати Копайгородську селищну раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.04.2021 року про надання дозволу виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Копайгородської селищної ради, кадастровий номер 0520255300:02:001:0312.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 980 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Копайгородської селищної ради (вул. Центральна, 28, смт. Копайгород, Барський район, Вінницька область, ЄДРПОУ 04326112).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович