Справа № 147/1136/18
Провадження № 2/147/11/21
28 вересня 2021 року смт.Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Натальчук О.А.,
з участю секретаря Свистун А.П.,
представника позивача, адвоката Рябокінь Р.П.,
представника відповідача, адвоката Дудіна Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною та повернення майна з чужого незаконного володіння,
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Україна-Т» про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною та повернення майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовної заяви зазначив, що 16.06.2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна-Т» в особі директора Тарасюка В.А. було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років (до 16.06.2018 року), загальною площею 3,4704 га з кадастровим номером 0524155100:03:002:0124, яка розташована на території Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області. Позивач являється єдиним та законним власником переданої в оренду ТОВ «Україна-Т» земельної ділянки, відповідно до державного акту серії ЯЕ №686972 від 09.04.2008 року. До закінчення терміну дії договору оренди він неодноразово звертався до директора ТОВ «Україна-Т» ОСОБА_3 та повідомляв останнього про те, що має намір повернути земельну ділянку у власне користування по закінченню терміну дії договору оренди. На що ОСОБА_3 завжди реагував агресивно та уникав будь-яких розмов на цю тему. Другий оригінальний примірник договору, який ОСОБА_4 зобов'язався надати після підписання, він не отримував. 22.05.2018 року ОСОБА_2 надіслав письмову заяву на адресу ТОВ «Україна-Т», у якій зазначив, що по закінченню терміну дії договору оренди земельної ділянки, жодного наміру продовжувати такий договір на новий термін не має наміру. У заяві просив повернути належну йому земельну ділянку по закінченню договору оренди. Відповіді на подану заяву від ТОВ «Україна - Т» не надходило. 07.06.2018 року було повторно надіслано на адресу ТОВ «Україна - Т» письмову заяву аналогічного змісту, відповіді на яку так і не отримав. 04.09.2018 по закінченні терміну дії договору оренди земельної ділянки від 16.06.2008 р. ОСОБА_2 в черговий раз надіслав на адресу ТОВ «Україна - Т» письмову заяву, у якій повідомив про закінчення терміну дії договору оренди землі, про відсутність бажання укладати новий договір оренди та просив повернути належну земельну ділянку. 11.09.2018 на його адресу надійшов лист від ТОВ «Україна-Т» у якому повідомлялося про те, що 27.07.2015 між ним та ТОВ «Україна-Т» укладено додаткову угоду до вищевказаного договору оренди земельної ділянки від 16.06.2008, відповідно до якої термін дії оренди земельної ділянки продовжено до 31.12.2028 року, у зв'язку з чим розірвання договору до 2028 року неможливе.
Крім листа у поштовому конверті перебувала копія додаткової угоди від 27.07.2015 та копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень. В даній додатковій угоді «Пункт 8 розділу «Строк дії договору» договору оренди землі викладено у такій редакції: «Договір укладено терміном до 31.12.2028 року». Ознайомившись зі змістом отриманих документів, вказує, що Додаткової угоди від 27.07.2015 з ТОВ «Україна-Т» щодо внесення змін до договору оренди моєї земельної ділянки від 16.06.2008, зокрема щодо зміни строку оренди землі, не укладали, жодних документів для її укладення відповідачу не передавали, так само як і ОСОБА_2 не підписував жодних документів з даного питання, інших осіб на підписання додаткових угод до договору оренди землі від 16.06.2008 не уповноважував. Зазначає, що в лівому нижньому кутку Додаткової угоди, в графі «Орендодавець» підпис біля анкетних даних виконаний не позивачем, а тому він не знав про існування додаткової угоди, яка істотно порушує його право приватної власності.
Позивач вважає, що вказана вище додаткова угода від 27.07.2015 до договору оренди землі від 16.06.2008 має бути визнана недійсною, а термін дії основного договору оренди землі від 16.08.2008 на даний час закінчився. На даний час ТОВ «Україна-Т» утримує та користується земельною ділянкою незаконно і повертати її не бажає до 2028 року включно, а тому вимога про повернення майна із чужого незаконного володіння підлягає задоволенню для повноцінного захисту порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, просив визнати додаткову угоду до договору оренди землі від 16.06.2008, укладену 27.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» та ОСОБА_2 , яка зареєстрована 31.08.2015 Реєстраційною службою по Тростянецькому району Тростянецького МУЮ у Вінницькій області, за реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна - 717096905241, недійсною, та витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Україна-Т» земельну ділянку загальною площею 3,4704 га, з кадастровим номером 0524155100:03:002:0124, яка розташована на території Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області, зобов'язавши ТОВ «Україна-Т» повернути таку земельну ділянку її законному власнику. Також просив стягнути судові витрати (т.1, а.с.2-5).
Ухвалою суду від 04.03.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання.
16.04.2019 р. від представника відповідача, адвоката Дудіна Л.В., надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що ТОВ «Україна-Т» заперечує проти позову. Зазначає, що відповідно до позовної заяви позивач стверджує, що Додаткової угоди з ТОВ «Україна-Т» щодо внесення змін до договору оренди його земельної ділянки від 16.06.2008, зокрема щодо строку оренди землі, не укладав, жодних документів для її укладання відповідачу не передавав, так само як і не підписував жодних документів з даного питання, інших осіб на підписання додаткових угод до договору оренди землі від 16.06.2008 не уповноважував. Однак підпис який міститься в позовній заяві від 02.10.2018 р. відповідає підпису як в самому договорі оренди землі від 16.06.2008 так і його підпису в додатковій угоді до договору оренди землі від 27.07.2015. За таких обставин відповідач стверджує, що позивач підписував додаткову угода від 27.07.2015 до договору оренди землі від 16.06.2008 та таким чином реалізував своє волевиявлення щодо належної йому земельної ділянки, передавши її в оренду ТОВ «Україна-Т» до 31.12.2028. У зв'язку з тим, що правових підстав для визнання вищевказаної додаткової угоди недійсною немає, в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.
Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 09.01.2020 р. зупинено провадження по даній справі до встановлення правонаступництва.
29.07.2020 р. дану цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Натальчук О.А.
Згідно інформації завідувача Тростянецької ДНК від 11.09.2020 р. №342/01-16, із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 до Тростянецької державної нотаріальної контори звернулася дочка померлого ОСОБА_1
13.10.2020 р. від ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення провадження у справі та залучення її в якості правонаступника позивача ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 15.10.2020 поновлено провадження у даній цивільній справі. Залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 , а справу призначено до підготовчого засідання.
14.12.2020 р. призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено.
14.07.2021 на адресу суду надійшов висновок експерта від 08.07.2021 №СЕ-19/102-21/952-ПЧ та матеріали цивільної справи №147/1136/18.
Ухвалою суду від 15.07.2021 . поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання.
31.08.2021 р. закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті. Задоволено клопотання про виклик свідків.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилась. Представник позивача адвокат Рябокінь Р.П. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю за обставин, викладених в позовній заяві. Окрім того зазначив, що дійсно між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна-Т» було укладено договір оренди землі від 16.06.2008 строком на 10 років. Позивач надіслав до ТОВ «Україна-Т» лист про відмову від продовження дії договору по сплину цього часу. В подальшому йому стало відомо, що договір оренди було продовжено шляхом підписання додаткової угоди до договору оренди ще на 10 років. Додаткову угоду ОСОБА_2 не підписував, підпис не його, а належить іншій особі, що також підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи, тому вважає додаткову угоду до договору оренди землі недійсною. Волі ОСОБА_2 на продовження дії договору оренди, що виразилась в укладені додаткової угоди до договору оренди не було, останній не підписував даної угоди, а строк основного договору закінчився, тому позовні вимоги просив задовольнити. Також просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме судовий збір.
Представник відповідача, адвокат Дудін Л.В., в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що договір оренди та додаткова угода були підписані ОСОБА_2 . В задоволенні позову просив відмовити.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона працює головним економістом ТОВ «Україна-Т». В 2015 році зібрали загальні збори пайовиків щоб вияснити у людей чи будуть вони надалі працювати, чи будуть змінювати орендарів. Тим хто погоджувався давали мішок цукру. Не може сказати, чи був присутній ОСОБА_2 на зборах, оскільки на той час він хворів та часто замість нього приходила дружина. Також вона отримувала замість чоловіка орендну плату. Хто саме підписував додаткову угоду не пам'ятає. Також зазначила, що люди масово підписували угоди, а хто не захотів, пішов до другого орендаря. Підписувати дану додаткову угоду ніхто не примушував. ОСОБА_2 за це отримав мішок цукру, про що зазначено у відомості. ОСОБА_1 до ТОВ «Україна-Т» не зверталася. Кошти за оренду були надіслані поштовим відправленням, однак були повернуті у зв'язку з відмовою в одержанні.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що працює головним бухгалтером в ТОВ «Україна-Т» в її обов'язки входило переукладення договорів з орендодавцями. В 2015 році з людьми укладались додаткові угоди та збирали загальні збори пайовиків. Чи був на цих зборах ОСОБА_2 точно не може сказати. Пам'ятає, що була його дружина. ОСОБА_6 допомагала ОСОБА_5 в оформленні документів, робила копії з документів, показувала де потрібно було підписатися. Не пригадує чи робила копію паспорта ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У ч. 1 ст. 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Згідно з ст. 80 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №686972, виданого Тростянецькою РДА Вінницької області 09.04.2008 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010855100361, ОСОБА_7 був власником земельної ділянки площею 3,4704 га, кадастровий номер земельної ділянки 0524155100:03:002:0124 (т.1, а.с.10).
16.06.2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна-Т»» був укладений договір оренди землі площею 3,4704 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №686972, яка розташована на території Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області, строком на 10 років, та складено акт приймання-передачі земельної ділянки (т.1, а.с.11-12).
22.05.2018 року ОСОБА_2 через ПАТ «УКРПОШТА» надіслав на адресу відповідача заяву(т.1, а.с.16), в якій зазначив, що по закінченню терміну дії договору оренди його земельної ділянки, жодного наміру продовжувати такий договір на новий термін він не має та просив повернути належну йому земельну ділянку по закінченню договору оренди, що підтверджується квитанцією про поштове відправлення (т.1, а.с.13). Цей лист представниками ТОВ «Україна-Т» отримано, про що наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Аналогічного змісту заяви ОСОБА_2 повторно направляв на адресу відповідача 07.06.2018 року та 03.09.2018 року (т.1,а.с.17, 18).
У відповідь на вищезазначені заяви ОСОБА_2 отримав лист №89 від 10.09.2018 року, з якого вбачається, що відповідно до договору оренди земельної ділянки кадастровий №0524155100:03:002:0124 від 16.06.2008 року укладено та підписано ним додаткову угоду від 27.07.2015, згідно якої термін дії оренди земельної ділянки продовжується до 31.12.2028 року. Дана додаткова угода зареєстрована 31.08.2018 в реєстраційній службі по Тростянецькому району, тому підприємство має всі законні права орендувати дану земельну ділянку до 31.12.2028 року, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №43285635 від 04.09.2015. (т.1, а.с.8,9).
Відповідно до копії додаткової угоди від 27.07.2015 року, яка міститься в матеріалах справи, договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Україна-Т» продовжено терміном до 31.12.2028 року (т.1, а.с.7).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 70 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть 02.01.2020 р. зроблений актовий запис за №3 (т.1, а.с.192).
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.09.2020 р. ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку площею 3,4704 га, кадастровий номер земельної ділянки - 0524155100:03:002:0124, що знаходиться на території Тростянецької селищної ради Тростянецького району, Вінницької області, що належала померлому ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №686972 (т.1, а.с.214).
17.09.2020 року державним нотаріусом Середою Н.М. проведено реєстрацію права власності на вказану вище земельну ділянку за ОСОБА_1 (т.1, а.с.215).
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.
За вказаних обставин до ОСОБА_1 перейшли всі права та обов'язки, які належали ОСОБА_2 на день його смерті.
Ухвалою суду від 14.12.2020 р. призначено у даній справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: Чи виконано особистий підпис від імені ОСОБА_2 у додатковій угоді від 27.07.2015 до договору оренди землі, укладеного 16.06.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» та ОСОБА_2 (оригінал угоди а.с.64), в лівому нижньому кутку документу, передостанній рядок, після надпису «Орендодавець», ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , чи іншою особою?
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до висновку експерта від 08.07.2021 р. №СЕ-19/102-21/9552-ПЧ, за результатами почеркознавчої експертизи проведеної у даній справі, підпис у лівому нижньому кутку документа, передостанній рядок, після надпису «Орендодавець» в додатковій угоді від 27.07.2015 до договору оренди землі, укладеного 16.06.2008 р. між ТОВ «Україна-Т» та ОСОБА_2 , виконаний не гр. ОСОБА_2 , а іншою особою (т.2, а.с. 72-76).
Висновок експерта не викликає сумнівів у його правильності, тому суд приймає його в якості належного доказу .
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За правилами ст. 93 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».
У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з вимогами ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно із ч.1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
У ч.1 ст. 215 ЦК України, ст. ст. 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За змістом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно з ч.1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі.
За змістом ч.1ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6,11,17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч.2 ст. 15 Закону).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: «такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред'являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».
Обґрунтовуючи предмет і підстави заявленого позову, ОСОБА_2 просив визнати недійсним додаткову угоду до договору оренди землі, посилаюсь на те, що він її не підписував і з її умовами не погоджувався, а тому відповідач не має права використовувати належно йому земельну ділянку.
Дане твердження позивача підтверджено наявним висновком експерта від 08.07.2021, відповідно до якого підпис в графі «Орендодавець» в додатковій угоді від 27.07.2015 до договору оренди землі від 16.06.2008, що укладений між ТОВ «Україна-Т» та ОСОБА_2 , виконаний не гр. ОСОБА_2 , а іншою особою.
З урахуванням встановлених у справі обставин, вимог закону та позиції Великої Палати Верховного Суду України, висловленої у справі № 145/2047/16-ц, у задоволенні позовних вимог в частині про визнання недійсним додаткової угоди до договору оренди слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту його прав.
При цьому, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє правонаступника позивача ОСОБА_1 права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки.
Щодо позовної вимоги витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» земельної ділянки загальною площею 3,3645 га, з кадастровим номером 0524155100:03:002:0124, зобов'язавши ТОВ «Україна-Т» повернути таку земельну ділянку її законному власнику, суд зазначає наступне.
Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між сторонами спору про право оренди на вказану вище земельну ділянку, оскільки, на думку представника позивача, ця ділянка фактично не була передана в оренду, договір оренди ОСОБА_2 не продовжував і не підписував додаткової угоди, тому оспорювана додаткова угода є неукладеною, а отже подальше використання земельної ділянки без згоди власника, порушує права на користування та розпорядження зазначеною власністю правонаступником позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст. 387 ЦК України власник мас право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Термін дії основного договору оренди землі від 16.08.2008 року на даний час закінчився. Отже на даний час ТОВ «Україна-Т» утримує та користується земельною ділянкою незаконно і повертати її не бажає до 2028 року включно, а тому вимога про повернення майна із чужого незаконного володіння підлягає задоволенню.
Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов'язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.
У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги про повернення земельної ділянки, так як земельна ділянка перебуває в користуванні відповідача без належних правових підстав.
Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).
Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв'язку з фактичним використанням земельної ділянки.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з ТОВ «Україна-Т» підлягає стягненню на користь позивачки 352,40грн. судового збору, пропорційно до задоволених та заявлених позовних вимог.
Доказів понесення інших судових витрат до суду подано не було.
Керуючись ст. ст. 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною та повернення майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» повернути ОСОБА_1 , правонаступнику ОСОБА_2 , земельну ділянку загальною площею 3,4704 га, розташовану на території Тростянецької селищної ради Вінницької області, кадастровий номер 0524155100:03:002:0124.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 352,40 грн.(триста п'ятдесят дві гривні 40 коп.).
Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна-Т» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за проведення експертизи в розмірі 2250,24 грн. (дві тисячі двісті п'ятдесят гривень 24 коп.).
Апеляційна скарга на рішення суду подається до або через відповідні суди, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителька АДРЕСА_1 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна-Т», юридична адреса смт. Тростянець, вул. Соборна, 91, Гайсинського (Тростянецького) району Вінницької області, код ЄДРПОУ 03734375.
Повний текст рішення складено 29 вересня 2021 року.
Суддя О.А. Натальчук