Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 601/425/19
провадження № 51-2212 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (засудженого ОСОБА_6 )
в режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
законного представника
(засудженого ОСОБА_6 )
в режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
захисника (засудженого ОСОБА_9 )
у режимі відеоконференції ОСОБА_10 ,
законного представника
(засудженого ОСОБА_9 )
у режимі відеоконференції ОСОБА_11 ,
потерпілої у режимі відеоконференції ОСОБА_12 ,
законного представника
(потерпілої ОСОБА_12 )
у режимі відеоконференції ОСОБА_13 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 листопада 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018210000000589 від 24 вересня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 листопада 2020 року ОСОБА_9 та ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років кожного.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано засудженим у строк покарання строк перебування їх під вартою з 24 вересня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_9 та ОСОБА_6 визнані винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, за наступних обставин.
23 вересня 2018 року приблизно о 17:30 ОСОБА_9 та ОСОБА_6 перебували в приміщенні покинутого столярного цеху на території ДНЗ «Почаївське ВПУ» на вул. Кременецькій, 31 у м. Почаєві Кременецького району Тернопільської області, де у них виник злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 , вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, 23 вересня 2018 року приблизно о 17:30 ОСОБА_9 , зайшовши за спину потерпілої, обхопив правою рукою її шию таким чином, що своїм передпліччям перекрив потерпілій доступ повітря. Утримуючи ОСОБА_12 у такому положенні деякий час та не даючи їй можливість вдихнути повітря, він дочекався, коли остання втратила свідомість та впала на підлогу з цементованим покриттям. Після цього ОСОБА_9 відпустив ОСОБА_12 та наказав ОСОБА_6 продовжити душити її. ОСОБА_6 , діючи за вказівкою ОСОБА_9 , розуміючи про наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, добровільно, без будь-якого примусу опустився на коліна біля потерпілої, обхопив її шию двома руками, стиснувши органи дихання, перекрив доступ повітря і тримав її в такому положенні до того часу, поки в них не склалось враження про те, що ОСОБА_12 померла.
З метою переконатися в тому, що ОСОБА_12 вбита, ОСОБА_9 перевірив пульс потерпілої і не почувши його на руці, перевірив на шиї, де пульс відчувався, про, що повідомив ОСОБА_6 , внаслідок чого, останні не припинили своїх злочинних дій, спрямованих на вбивство ОСОБА_12 , а вирішили довести умисел до кінця у спосіб перерізання горла потерпілій, таким чином вживаючи всі можливі заходи для вбивства ОСОБА_12 за умови, якщо вона все ж таки зможе опритомніти після удушення. Із цією метою, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_9 , використовуючи уламок скла пляшки зеленого кольору, знайдений ним на місці вчинення злочину, тримаючи його в правій руці, почергово спричинив три порізи по передній поверхні шиї потерпілої ОСОБА_12 таким чином, що кожний наступний поріз був більшим та глибшим від попереднього, усвідомлюючи, що такими діями заподіює смерть потерпілої. Після цього, побачивши, що в ОСОБА_12 почалась кровотеча із вказаних порізів, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , вважаючи, що вони виконали всі дії для доведення злочину до кінця, тобто вбили ОСОБА_12 , втекли з місця події.
Однак життя потерпілої ОСОБА_12 було врятоване, злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі обвинувачених, а завдяки своєчасно наданій медичній допомозі (хірургічному втручанні) медичними працівниками.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 , потерпілої ОСОБА_12 та прокурора ОСОБА_14 задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині призначення обвинуваченим покарання змінено. Засуджено обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років кожного, а також виключено з мотивувальної частини вироку вказівку про обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину щодо особи, яка перебуває у безпорадному стані.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить рішення судів попередніх інстанцій змінити та перекваліфікувати дії засудженого з ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.
На обґрунтування своїх доводів захисник стверджує, що локалізація та глибина різаної рани, зовнішні ознаки механічної асфіксії, поведінка та самопочуття потерпілої ОСОБА_12 після вчинення злочину повною мірою спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях обвинувачених прямого умислу на заподіяння смерті потерпілій. Крім того, судами також не було враховано того факту, що відповідно до встановлених фактичних обставин справи обвинувачені мали можливість заподіяти потерпілій достатню кількість порізів для того, щоб настала смерть, однак, побачивши, що від порізів у потерпілої пішла кров, вони припинили свої злочинні дії, що у свою чергу підтверджує відсутність в їхніх діях суб'єктивної складової у вигляді суб'єктивного ставлення до наслідків своїх дій, яка необхідна для правової кваліфікації скоєного за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України злочину. При цьому захисник вказує, що така позиція сторони захисту повною мірою підтверджується показаннями самих засуджених, свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та висновком експерта від 15 лютого 2019 року № 1269.
Вищенаведені обставини, на переконання захисника ОСОБА_7 , свідчать про те, що дії засудженого ОСОБА_6 повністю охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 125 КК України, а надана судами першої та апеляційної інстанцій юридична оцінка його дій за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України як закінчений замах на умисне вбивство потерпілої є неправильною.
На зазначену касаційну скаргу прокурор ОСОБА_20 подала заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів сторони захисту, просила вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , та законний представник засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_8 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити. Захисник ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , законний представник засудженого ОСОБА_9 - ОСОБА_11 та потерпіла ОСОБА_12 не заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 .
Прокурор ОСОБА_5 та законний представник потерпілої ОСОБА_12 - ОСОБА_13 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 , просили рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про невідповідність висновків судів, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, яка полягає у тому, що судами не було належним чином враховано механізм заподіяння та локалізацію тілесних ушкоджень, не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст. 433 КПК України, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлені внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Як установлено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зіст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме показань потерпілої ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_18 , ОСОБА_24 , ОСОБА_19 і судово-медичного експерта ОСОБА_25 , які судом визнано достовірними, послідовними та такими, що не суперечать один одному і узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_6 фактичні дані, що містяться у заяві про вчинення злочину від 24 вересня 2018 року, поданій потерпілою ОСОБА_12 , яка зазначала, що ОСОБА_9 та ОСОБА_6 намагались її вбити та перерізали їй горло; протоколі слідчого експерименту від 24 вересня 2018 року за участю обвинуваченого ОСОБА_6 , який розказав про обставини вчинення злочину та показав механізм стиснення ним шиї потерпілої; протоколі слідчого експерименту від 24 вересня 2018 року за участю обвинуваченого ОСОБА_9 , який розказав про обставини вчинення замаху на вбивство потерпілої, показав місце, куди викинули уламок скла, яким він намагався перерізати горло потерпілій, посилаючись на умисне його застосування, детально відтворив обставини вчиненого ним злочину та показав механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій; протоколах огляду місця події від 24 вересня 2018 року, в ході яких було виявлено фрагмент скла зі слідами крові. Також судом враховано висновки судово-медичних експертиз від 31 жовтня 2018 року № 253, від 07 листопада 2018 року № 252 та № 254, від 09 листопада 2018 року № 634, від 15 лютого 2019 року №1269, висновки судово-психіатричних експертиз від 16 жовтня 2018 року № 469, № 31, № 32, від 23 жовтня 2018 року № 488, від 18 жовтня 2018 року № 479 та інші докази, які наведені у вироку.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення замаху на інкримінований їм злочин, його наслідки. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Не викликає сумніву й правильність кваліфікації дій засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а доводи захисника ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_6 не мав умислу на заподіяння смерті потерпілій, а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто за вчинення закінченого замаху на умисне вбивство потерпілої за попередньою змовою групою осіб.
За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Тобто із суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. А згідно з ч. 2 ст. 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тілесних ушкоджень є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тілесного ушкодження наслідком є саме тілесні ушкодження, що були заподіяні потерпілому, а не позбавлення його життя.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.
З огляду на наведені положення судом першої інстанції правильно проведено вищевказане відмежування та кваліфіковано дії ОСОБА_9 та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто вчинення закінченого замаху на умисне вбивство потерпілої за попередньою змовою групою осіб, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події та після неї, їх стосунки.
Як убачається із встановлених судом обставин на підставі досліджених ним доказів, спочатку ОСОБА_9 , зайшовши за спину потерпілої, обхопив правою рукою її за шию та почав душити, поки остання не втратила свідомість та впала на підлогу. Після цього ОСОБА_9 відпустив її та наказав ОСОБА_6 з метою вбивства потерпілої також її душити. ОСОБА_6 добровільно, без будь-якого примусу опустився на коліна біля потерпілої та обхопив її шию двома руками, стиснувши органи дихання, перекрив доступ повітря і тримав її в такому положенні, поки у них не склалось враження, що потерпіла ОСОБА_12 померла від удушення. Далі з метою переконатися, що злочин доведено до кінця, ОСОБА_9 перевірив пульс і, не почувши його на руці, перевірив на шиї, де пульс відчувався, про що повідомив ОСОБА_6 . Після цього з метою доведення своїх злочинних дій до кінця, спрямованих на умисне вбивство потерпілої, ОСОБА_9 взяв уламок скла пляшки та почергово завдав три порізи по передній поверхні шиї потерпілої, усвідомлюючи, що внаслідок таких дій заподіює смерть потерпілій. Після цього, побачивши, що в ОСОБА_12 почалася кровотеча із вказаних порізів, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , вважаючи, що вони виконали всі дії для доведення злочину до кінця, тобто вбили потерпілу, втекли з місця події.
Отже, урахувавши вищенаведені обставини, місцевий суд, з чим погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність у діях обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_6 умислу на заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_12 .
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій надано правильну оцінку факту припинення обвинуваченими протиправних дій стосовно ОСОБА_12 . Зокрема, судами враховано, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , після того, як потерпіла втратила свідомість, своїх злочинних дій не припинили та з метою доведення умислу, спрямованого на вбивство, до кінця продовжили завдавати їй тілесні ушкодження, а саме ОСОБА_9 завдав три порізи по передній поверхні шиї потерпілої, після чого обвинувачені, побачивши, що в останньої почалася кровотеча з вказаних порізів, вирішили, що вбили останню, а тому втекли з місця події. При цьому не вчинили жодних дій, спрямованих на надання ОСОБА_12 медичної допомоги, що в свою чергу також свідчить про те, що обвинувачені бажали заподіяти смерть потерпілій.
Одночасно місцевий суд, дослідивши висновок судово-медичної експертизи від 15 лютого 2019 року № 1269 та заслухавши показання експерта ОСОБА_25 , встановив, що характер та локалізація тілесних ушкоджень (численні різано-рвані рани передньої поверхні шиї з пошкодженням поверхневих судин, фасції та м'язів шиї), отриманих потерпілою, також підтверджують наявність прямого умислу обвинувачених на вбивство ОСОБА_12 .
Таким чином, ураховуючи характер стосунків між обвинуваченими та потерпілою, обставини події, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, отриманих останньою, поведінку обвинувачених під час та після вчинення замаху на злочин, суд першої інстанції, надавши належне обґрунтування про наявність у діях обвинувачених умислу на протиправне заподіяння смерті потерпілій, зробив правильний висновок, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_9 та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги захисника в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність розглядались і в апеляційному порядку.
Апеляційний суд відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України дав належну оцінку викладеним у поданих апеляційних скаргах доводам і обґрунтовано задовільнив їх лише в частині застосування до обвинувачених положень ст. 69 КК України та виключення обставини, що обтяжує покарання, - вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані. Що ж стосується кваліфікації дій обвинувачених, то апеляційний суд правильно погодився з висновками, викладеними у вироку місцевого суду, та обґрунтовано залишив апеляційні скарги сторони захисту в цій частині без задоволення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 листопада 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 січня 2021 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3