Ухвала
28 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 501/3604/18
провадження № 61-15213ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради
(далі - КП «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради),
в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ директора КП «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради від 22 жовтня 2018 року
№ 379-О про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 в КП «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради на посаду водія автотранспортних засобів 1 класу автоколони № 1 експлуатаційно-технічного відділу;
- стягнути з КП «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення і по час поновлення на роботі.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора КП «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради від 22 жовтня 2018 року
№ 379-О про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 в КП «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради на посаду водія автотранспортних засобів 1 класу автоколони № 1 експлуатаційно-технічного відділу.
Стягнуто з КП «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2018 року по 16 липня
2020 року в розмірі 215 318,25 грн, без урахування податків та обов'язкових платежів.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів 1 класу автоколони № 1 експлуатаційно-технічного відділу
КП «Автобаза санітарного транспорту» Одеської обласної ради на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України з 23 жовтня 2018 року на 07 листопада 2018 року.
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року.
Касаційна скарга на вищевказане судове рішення надійшла з пропуском строку на касаційне оскарження, передбаченого статтею 390 ЦПК України.
До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин.
Скаржник також вказує, що у березні 2021 року вперше подано касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на вказане судове рішення визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі статей 185, 393 ЦПК України. Вказану ухвалу суду касаційної інстанції від 27 травня 2021 року про повернення касаційної скарги ОСОБА_1 отримав поштою 15 червня 2021 року (проваження № 61-3877ск21).
У червні 2021 року ОСОБА_1 вдруге подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року клопотання
ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 15 лютого
2021 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, указаних в ухвалі Верховного Суду від 24 червня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору відмовлено. Продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, указаних в ухвалі Верховного Суду від 24 червня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на вказане судове рішення визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі статей 185, 393 ЦПК України (проваження
№ 61-10020ск21).
Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Перевіривши доводи заяви про поновлення строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що наявні підстави для поновлення цього строку, оскільки причини його пропуску є поважними, зокрема, касаційна скарга, після її повернення, подана в нетривалий проміжок часу з урахуванням зазначених причин повернення.
Разом з тим, касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що
у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах
2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вимогам закону.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц (провадження
№ 14-84цс18), від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16 (провадження № 12-16гс18), від 20 червня 2018 року у справі
№ 755/7957/16-ц (провадження № 14-209цс18), від 26 червня 2018року
у справі № 2/1712/783/2011 (провадження № 14-228цс18), від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц (провадження № 14-229цс18), від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18));
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19);
пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Оскільки посилань на вказані випадки касаційна скарга не містить, ОСОБА_1 необхідно подати до Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Крім того, у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зазначила, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) вказано, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Отже, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
Проте, в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявнику необхідно сплатити судовий збір.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.
Отже, ОСОБА_1 слід сплатити суму судового збору у розмірі
4 306,36 грн за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який має бути перераховано або внесено за такими реквізитами: отримувач коштів ? ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; призначення платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявникові строку для усунення недоліків, а саме: 1) зазначити конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України; 3) надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України, -
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська