Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 161/7163/20
провадження № 61-4004св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Змінено розмір аліментів, визначених рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2018 року, та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2 000,00 грн щомісячно на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави 840,80 грн судового збору.
Постановою Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання судових витрат, зокрема компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261,30 грн.
25 січня 2021 року ОСОБА_2 подав до Волинського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, зокрема про стягнення з позивача ОСОБА_1 на свою користь 6 000,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що вимоги, які просить розглянути заявник, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції й додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:
- безпідставно відмовив у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі, не розглянувши її по суті;
- не звернув увагу на те, що до своєї апеляційної скарги відповідач долучав попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу де також виклав письмову заяву про те, що докази на підтвердження таких судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду;
- не надав належної правової оцінки тому факту, що 25 січня 2021 року, в межах 5-ти денного строку для подання доказів щодо витрат на правову допомогу, представником заявника було подано до суду зави про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідними доказами їх надання;
- не звернув уваги на правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у подібних правовідносинах, що викладені у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 березня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 23 березня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з підстав, визначених частиною другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 161/7163/20 із Луцького міськрайонного суду Волинської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
01 липня 2021 року матеріали справи № 161/7163/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року справу № 161/7163/20 призначено до судового розгляду колегією суддів у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 листопада 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року у справі № 161/7163/20.
До апеляційної скарги додав копію ордеру про надання правової допомоги від 30 червня 2020 року серії ВЛ № 078001, копію посвідчення і свідоцтва адвоката, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який складався з 1 261,30 грн судового збору та 6 000,00 грн витрат на надання правової (правничої) допомоги.
Також у апеляційній скарзі заявник зазначив, що докази на підтвердження судових витрат будуть подані або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення суду в порядку, визначеному пунктом 8 частини третьої статті 141 ЦПК України.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року справу № 161/7163/20 призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження на 20 січня 2021 року в приміщенні апеляційного суду без повідомлення учасників справи.
Постановою Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено. Компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261,30 грн.
Також у мотивувальній частині цієї постанови зазначено, що відповідач не надав суду доказів оплати витрат на надання правової допомоги, а тому підстав для стягнення 6 000,00 грн витрат на надання правової немає.
25 січня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Волинського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 6 000,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги.
До заяви додав квитанцію до прибуткового касового ордера від 19 січня 2021 року на суму 6 000,00 грн, копію договору про надання правової допомоги від 30 червня 2020 року, копію акта прийому-передачі наданих послуг від 19 січня 2021 року згідно з договором від 30 червня 2020 року.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що вимоги, які просить розглянути заявник, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції й додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Верховний Суд не може погодитись з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені положення застосувуються і до розгляду справ в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи.
За статтею 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.
Таким чином у випадку подання стороною справи до суду заяви про надання доказів про витрати, які вона сплатила за професійну правову допомогу у зв'язку з розглядом справи, у п'ятиденний строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, суд позбавлений можливості розглядати питання розподілу витрат на професійну правову допомогу до закінчення цього строку.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до своєї апеляційної скарги долучив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на правничу допомогу та в тексті цієї скарги виклав заяву про те, що докази на підтвердження судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови від 20 січня 2021 року, прийнятої по суті справи, зазначив, що оскільки відповідач не надав доказів оплати витрат на надання правової допомоги, тому підстав для стягнення витрат на надання правової немає.
Водночас резолютивна частина указаної постанови не містить висновків про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про розподіл витрат на правничу допомогу.
25 січня 2021 року, тобто в межах 5-ти денного строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України,представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Волинського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 6 000,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги, до якої долучив докази оплати витрат на надання правової допомоги.
Відмовляючи у задоволенні зави представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, фактично не здійснив розгляд заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, не надав оцінку доказам оплати витрат на надання правової допомоги, а дійшов помилкового висновку про те, що питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу вже було предметом дослідження суду апеляційної інстанції у постанові від 20 січня 2021 року й додаткового правового аналізу не потребує.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Частиною четвертою статті 411 ЦПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Під час продовження розгляду справи апеляційний суд має врахувати викладене, надати оцінку доказам і доводамзаяви про надання професійної правничої допомоги та ухвалити законне і справедливе додаткове судове рішення.
Керуючись статтями 400, 406, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО. В. Ступак
Судді:І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко