Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа 161/12590/19
провадження № 61-12683 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив»;
третя особа - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив» (далі - ТОВ «ФК «Фінактив»), третя особа - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») , про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що вона була позичальником за двома укладеними із ПАТ «УкрСиббанк» договорами про надання споживчого кредиту : від 29 березня 2007 року та від 04 травня 2007 року.
У зв'язку з неможливістю сплатити повністю борг, рішеннями судів задоволено позови ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення з неї кредитної заборгованості.
Згідно з виконавчими провадженнями загальна сума вимог ПАТ «УкрСиббанк» до неї становила 2 234 918 грн 12 коп.
24 листопада 2016 ПАТ «Укрсиббанк» уклало із ТОВ «ФК «Фінактив» договір факторингу № 48, за умовами якого банк відступив ТОВ «ФК «Фінактив» свої права вимоги до неї.
У подальшому 28 грудня 2016 року ТОВ «ФК «Фінактив» уклало із ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги № 28/12, за яким товариство відступило ОСОБА_2 всі права вимоги до неї у боргових зобов'язаннях із ПАТ «УкрСиббанк».
Разом із тим, незважаючи на те, що загальна сума вимог банку до неї згідно із судовими рішеннями становила 2 235 048 грн 12 коп., на даний час ОСОБА_2 вимагає стягнути з неї 4 216 067 грн 78 коп.
Укладений 28 грудня 2016 року між ТОВ «ФК «Фінактив» та ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги вважала недійсним, оскільки за своєю суттю він є договором факторингу, стороною якого ОСОБА_2 не може бути, так як не є юридичною особою, як це вимагається законом.
Ураховуючи наведене, позивач просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений 28 грудня 2016 року між ТОВ «ФК «Факторинг» та ОСОБА_2 , а також стягнути із відповідачів на її користь понесені нею судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір про відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року, укладений між ТОВ «ФК «Фінактив» та ОСОБА_2 , недійсним. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний договір відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року містить умови, притаманні договору факторингу, оскільки, уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором фінансова компанія отримала фінансування у розмірі 662 тис. грн, а ОСОБА_2 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набула право на одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 ЦК України та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальним суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, якою ОСОБА_2 не є.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційний суду погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що укладений між ТОВ «ФК «Фінактив» та ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги від 28 грудня 2016 року за своєю юридичною природою, незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги, є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи. Отже, наявні підстави для визнання спірного договору про відступлення права вимоги недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 757/40858/17-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 161/12590/19 із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, а тому єдиною підставою для визнання його недійсним, на думку заявника, має бути доведення факту порушення прав і законних інтересів позивача.
Вказувала, що позивач обґрунтовував порушення своїх прав та інтересів оспорюваним правочином лише однією підставою, а саме тим, що ОСОБА_2 , базуючи свої вимоги на договорі про відступлення права вимоги, який вона не могла укладати, вимагає від ОСОБА_1 сплати надмірних сум коштів, що завдає шкоди її інтересам.
При цьому, у позові позивач не посилалася в обґрунтування порушення своїх прав та інтересів оспорюваним правочином на ту підставу, що ОСОБА_2 набула право власності на нерухоме майно, яке належало позивачу та не долучала до позову відповідних доказів. Тому вважала, що суди вийшли за межі позовних вимог, встановлюючи обставини справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29 березня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав у користування ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 175 тис. доларів США, а остання зобов'язалася сплатити на користь банку проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 883 750 грн за курсом Національного банку України на день укладення даного договору (а.с.11-20).
Крім того, 04 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав у користування ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 90 тис. доларів США, а остання зобов'язалася сплатити на користь Банку кошти в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 454 500 грн за курсом Національного банку України на день укладення даного договору (а.с. 21-25).
ОСОБА_1 змінила своє прізвище - спочатку на « ОСОБА_1 », а в подальшому - на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 9, 10).
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2011 року у справі № 2-1737/2011 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 04 травня 2007 року у розмірі 733 236 грн 83 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 30-33).
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 29 березня 2007 року у розмірі 1 497 911 грн 83 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 26-27).
24 листопада 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Фінактив» було укладено договір факторингу № 48, за умовами якого банк відступив фінансовій компанії право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами від 04 травня 2007 року та від 29 березня 2007 року (а.с. 36-46).
28 грудня 2016 року між ТОВ «ФК «Фінактив» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги № 28/12, за умовами якого ОСОБА_2 набула права кредитора у зобов'язаннях, які виникли між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк», і отримала право вимагати від останньої належного виконання зобов'язання за кредитними договорами від 04 травня 2007 року та від 29 березня 2007 року (а.с. 47-53).
Пунктами 1.1, 1.2, 5.1 вищевказаного договору про відступлення права вимоги визначено, що ТОВ «ФК «Фінактив» відступає ОСОБА_2 права вимоги за кредитними договорами на загальну суму 13 024 517 грн 40 коп., а ОСОБА_2 сплачує за це 662 тис. грн.
Крім того, судом встановлено, що в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебувала цивільна справа № 161/14096/16-ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом, відповідно до якого ОСОБА_2 просила стягнути зі ОСОБА_1 на її користь заборгованість за кредитним договором від 29 березня 2007 року в сумі 2 810 675 грн 46 коп. та за кредитним договором від 04 травня 2007 року - у розмірі 1 405 392 грн 32 коп., складовими яких є відсотки на рівні облікової ставки Національного банку України, 3 % річних, інфляційні втрати, пеня за порушення основного зобов'язання та строків сплати процентів (а.с. 54-58).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 березня 2019 року позов ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ОСОБА_2 задоволено.
Постановою Волинського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (а.с. 134-137).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом, наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала згідно постанови від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вважала за необхідне відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), лише конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Отже, якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором.
У цій справі судами таких обставин не встановлено.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що 24 листопада 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Фінактив» було укладено договір факторингу № 48, за умовами якого банк відступив фінансовій компанії право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами від 04 травня 2007 року та від 29 березня 2007 року (а.с. 36-46).
28 грудня 2016 року між ТОВ «ФК «Фінактив» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги № 28/12, за умовами якого ОСОБА_2 набула права кредитора у зобов'язаннях, які виникли між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк».
За таких обставин, встановивши, що ОСОБА_2 уклала договір відступлення прав вимоги як фізична особа, не маючи статусу суб'єкта підприємницької діяльності, ліцензій та дозволів на здійснення банківської діяльності, у тому числі за валютними операціями, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Отже, судові рішення відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Посилання касаційної скарги на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 757/40858/17-ц, безпідставні, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 16 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта