28 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 645/6374/20
провадження №22-ц/818/4709/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря:.Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року, постановлене під головуванням судді Горпинич О.В.,-
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних збитків за період з 01.11.2017 року по 01.09.2020 року у розмірі 261 877 гривень 94 копійки та 3% річних за користування грошовими коштами за період з 29.10.2017 року по 16.10.2020 року у розмірі 130 971 гривня 91 копійка. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 749 гривень 72 копійки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання - залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну та необґрунтоване, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що 26.05.2021 року було проголошено вступну та резолютивну частину рішення, яким суд задовольнив позовні вимоги частково. 31.05.2021 року, в порядку ч. 8. ст. 141 ЦПК України, відповідач подав до суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та надано докази на їх підтвердження. Зазначає, що безпідставним є висновок суду першої інстанції, що на стадії судових дебатів не було зроблено заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки його представником в судовому засіданні від 30.03.2021 року під фіксацію було зроблено відповідну заяву про стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу. Вважає помилковим висновок суду про те, що порушено процедуру подання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки судове рішення по справі ухвалено 26.05.2021 року, а докази понесених судових витрат подано до суду з відповідною заявою 31.05.2021 року, тобто в межах встановлених строків.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Залишаючи без розгляду заяву про стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що представником відповідача було порушено процедуру подання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, після ухвалення остаточного рішення у справі, в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України.
Проте, висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що у жовтні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
02 червня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України (а.с.211-212 т.1), яка була направлена поштою 31.05.2021 року. В обґрунтування заяви посилався на те, що рішенням суду першої інстанції позовні вимоги позивача задоволено лише на 7,13 % у решті позовних вимог - 92,87 % було відмовлено, у зв'язку з цим вважає, що наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 137 502 грн, яких зазнав відповідач при розгляді справи. Крім того, вказував, що відповідну заяву було зроблено його представником під час судового засідання 30.03.2021 року.
На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано договір про надання правничої допомоги від 14.05.2019 року, додаткову угоду № 5 від 02.12.2020 року до договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019 року; рахунок на оплату правової допомоги від 31.05.2021 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 31.05.2021 року.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу у цій справі - залишено без розгляду.
З матеріалів справи убачається, що 14.05.2019 року між адвокатом Шумейко Я.В. та Лисоконь Д.Є. укладено договір про надання правничої допомоги та додаткову угоду № 5 від.02.12.2020 року, відповідно до умов якого клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі еквівалентному 5000,00 доларів США, за представництво інтересів клієнта (а.с. 213-214 т. 1).
Відповідно до частини 1статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч.1 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, які підтверджують точний розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд, за заявою такої сторони, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до матеріалів справи, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 був присутній у судовому засіданні 26.05.2021 року, разом з тим доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не надав.
Заява про ухвалення додаткового рішення відповідачем на адресу суду була направлена поштою 31.05.2021 року (а.с.221 т.1), тобто протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не заперечує, що представник відповідача в судовому засіданні 30.03.2021 року робив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, при цьому помилково зазначив, що аналогічну заяву він мав зробити вподальшому перед закінчення розгляду справи 26.05.2021 року. (а.с.230 т.1)
Закон не визначає початок, з якого часу учасник справи має зробити таку заяву, зазначаючи лише, що заява має бути подана до закінчення судових дебатів.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про наявність підстав для залишення заяви без розгляду на підставі ч. 8 ст.141 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, які привели до постановлення помилкової ухвали.
Згідно ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У зв'язку з цим, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.
Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 червня 2021 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року.