27 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 615/1144/19
провадження № 22-ц/818/1537/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Сабельнік Б.В.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Провідна”, ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області, ухвалене 26 жовтня 2020 року у складі ОСОБА_4 , -
установив:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (надалі- ДТП), в розмірі 53099, 31 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50000, 00 грн.
Позов обґрунтований тим, що 01.05.2018 року о 13 годині 35 хвилин в районі м. Валки на 425 км. + 432 м відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Honda Accord, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу ВАЗ 21053, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який перед поворотом ліворуч не зайняв відповідне крайнє ліве положення, не пересвідчившись в безпечності маневру, не надав перевагу в русі автомобілю позивача внаслідок чого допустив зіткнення автомобілів, чим спричинив значних матеріальних збитків належному позивачу транспортному засобу. Стосовно ОСОБА_2 працівниками поліції був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП та за результатами розгляду якого, постановою Валківського районного суду Харківської області від 06 вересня 2018 року встановлений склад правопорушення в діях відповідача, однак провадження у справі закрите у зв'язку із закінченням строків притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Згідно зі звітом №16/05/2018Ч від 24.05.2018 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Honda Accord, державний номер НОМЕР_1 , становить 90556 грн 31 коп. Власником автомобіля, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_3 . Відповідно до договору про врегулювання страхового випадку №2300221333 за договором ОСЦВП №АК/7232614 від 13.01.2018 року, ПрАТ “СК “Провідна” власнику транспортного засобу ОСОБА_3 було сплачено страхове відшкодування в розмірі 38407 грн 00 коп., яке не покриває суму відновлювального ремонту. Різниця між вартістю відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням становить 52149 грн 31 коп. Таку різницю має відшкодувати відповідач. Крім того, внаслідок ДТП позивачем були понесені додаткові матеріальні витрати, пов'язані з визначенням матеріального збитку (вартості відновлювального ремонту) в сумі 950 грн. 00 коп. Також в позові зазначено, що внаслідок ДТП, позивачу завдана значна моральна шкода, яку він визначив у розмірі 50000, 00 грн.
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. З ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 5 000 грн 00 коп. та судовий збір в розмірі 76 грн 84 коп.,в решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду мотивоване тим, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення різниці між завданими матеріальними збитками та розміром виплаченого страхового відшкодування є обґрунтованими. Втім, оскільки пошкоджене майно позивачем відновлене, предметом доведення, серед іншого, є розмір витрат, які ним понесені реально, з урахуванням отриманого відшкодування за договором про врегулювання страхового випадку. В судове засідання стороною позивача не надано будь-яких відомостей на підтвердження реально понесених витрат. Позов в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди в сумі 53099 грн 31 коп., задоволенню не підлягає, у зв'язку з його недоведеністю. Розмір моральної шкоди визнаний судом обґрунтованим на суму 5000 грн, враховуючи тривалість порушення способу життя позивача, глибину його моральних страждань, принципи розумності і справедливості.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги звіт №16/05/2018Ч, який визначив вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача, при цьому вказуючи про те, що вартість відновлювального ремонту для вирішення спору не має значення. Оскільки до відшкодування в судовому порядку позивачем пред'являлась лише вартість відновлювального ремонту, визначена висновком спеціаліста товарознавця в розмірі 90556, 31 грн., докази дійсної вартості відновлювального ремонту до суду не надавалися. Однак у зв'язку з тим, що обставина саме факту здійснення ремонту поставлена під сумнів, ОСОБА_1 вважає за необхідне долучити зазначені документи до апеляційної скарги, не як докази відновлювального ремонту, а як докази фактично понесених витрат на ремонт пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка ним одержана від страховика. Страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому законом. Така позиція узгоджується із практикою Верховного суду у постанові від 21.02.2018 року по справі №760/19377/15.
Тому судом безпідставно відмовлено у стягненні з відповідача різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці. Крім того, позивач прохав вирішити питання про відшкодування судових витрат, до яких поруч з іншим слід віднести також витрати пов'язані з визначенням матеріального збитку, тобто виготовлення Звіту №16/05/2018Ч спеціаліста-автотоварознавця від 24 травня 2018 року, вартість виготовлення якого становить 950, 00 грн.
Також судом правильно визначено підстави для стягнення моральної шкоди, однак безпідставно зменшено заявлений в грошовому еквіваленті її розмір. Зменшуючи розмір заявленої моральної шкоди, суд не обґрунтував належним чином, з яких підстав судом відхилений заявлений грошовий розмір моральної шкоди.
При цьому позивачем при зверненні до суду правильно визначено ціну позову та відповідно в повному обсязі сплачений судовий збір, тому рішення в частині стягнення з позивача недоплаченого судового збору в розмірі 505 грн. 81 коп. є безпідставним та необґрунтованим.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Посилається на законність та обгрунованість рішення суду, відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки відповідальність власника пошкодженого автомобілю була застрахована і покладення на нього обов2зку відшкодувати шкоду у межах ліміту страхового відшкодування суперечить мкті інституту страхування цивільно - правової відповідальності.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, вивчивши докази та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частково задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як установлено судовим розглядом і вбачається із матеріалів справи, 01.05.2018 року о 13 годині 35 хвилин в районі м. Валки на 425 км. + 432 м відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Honda Accord, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу ВАЗ 21053, державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який перед поворотом ліворуч не зайняв відповідне крайнє ліве положення, не пересвідчившись в безпечності маневру, не надав перевагу в русі автомобілю позивача внаслідок чого допустив зіткнення автомобілів ( т. 1 а.с. 25).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобілю Honda Accord, державний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_5 ( т. 1 а.с. 17).
Матеріли справи свідчать, що під час скоєння ДТП ОСОБА_1 керував вищезазначеним автомобілем на підставі посвідчення водія та технічного паспорту на автомобіль.
Відповідно до заяви ОСОБА_3 , остання не заперечувала проти відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої ДТП на користь позивача, оскільки останній фактично володіє та користується належним їй автомобілем ( т.1 а.с. 76).
Тому судова колегія погоджується з висновокм суду про наявність у позивача права на дійсний позов оскільки відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб). Законом Україну від 05 липня 2011 року № 3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» було спрощено порядок керування транспортними засобами, у тому числі визначено, що водієві, який не є власником автомобіля, для керування транспортним засобом не потрібно оформляти нотаріально посвідчену довіреність на право керування автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон, а достатньо отримати у власника такого майна технічний паспорт на нього.
До зазначеного висновку дійшла судова колегія Верховного Суду України у постанові від 07 листопада 2018 року у цивільній справі № 200/21325/15-ц.
Постановою Валківського районного суду Харківської області від 06 вересня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП 01.05.2018 року, однак провадження у справі закрите у зв'язку із закінченням строків притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності (а.с. 11-12).
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ “СК “Провідна” за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/7232614 від 12 січня 2018 року з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн, франшиза 1000 грн. (а.с.44); страховик на виконання своїх обов'язків відповідно до договору про врегулювання страхового випадку №2300221333 між ПрАТ “СК “Провідна” та ОСОБА_3 виплатив потерпілій особі страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності в розмірі 38 407, 00 грн. (а.с. 23).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами у справі не оспорюється обставина дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини відповідача та отримання потерпілою особою суми страхового відшкодування у розмірі 38 407, 00 грн. Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна потерпілої у ДТП особи. В якості підстави заявлених вимог посилається на обов'язок відшкодування відповідачем збитків в порядку статті 1192 Цивільного кодексу України, не зважаючи на те, що потерпілій у ДТП особі була здійснена страховиком виплата страхового відшкодування. Правовою підставою заявлених вимог позивачем визначено, зокрема, приписи статей 1166, 1187, 1192 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Спеціальним законом, що встановлює обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (надалі Закон).
Відповідно до статей 3, 5 Закону метою такого страхування є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого ( ст.6 Закону).
За змістом Закону настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.12 , частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст. 367 ЦПК України та переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З огляду на зазначене, враховуючи, що докази здійснення факту ремонту транспортного засобу (акти-рахунки виконаних робіт) представлені позивачем лише на стадії розгляду його апеляційної скарги, заявником не зазначено поважних причин неможливості подання цих доказів у встановленому процесуальним законом порядку, суд апеляційної інстанції визнає такі посилання заявника необґрунтованими та не приймає їх до уваги.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на страховика.
Суд дав вірну оцінку тому, що ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про стягнення не різниці між фактичним розміром завданої шкоди і розміром ліміту відповідальності страховика (100 000 грн), а різницю між фактичним розміром завданої шкоди і розміром виплаченого страхового відшкодування (90556,31 - 38407,00) = 52149,31 грн).
При цьому відповідно до договору про врегулювання страхового випадку № 2300221333 від 13.01.2018 власник автомобілю - ОСОБА_3 ( мати позивача) була згодна з визначеним страховиком розміром страхового відшкодування за страховим випадком: подією ДТП,яка сталася 01.05.2018 та в результаті якого було пошкоджено автомобіль Honda Accord, державний номер НОМЕР_1 ( а.с. 23).
Таким чином матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що виплатою страхового відшкодування у розмірі 38 407,00 позивачу не була в повному обсязі відшкодована завдана шкода, у зв'язку з чим відповідач, як особа винна в дорожньо-транспортній пригоді повинна сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України.
Разом з тим, за правилами ст.ст. 9, 12, 29, 32 Закону при визначенні розміру страхового відшкодування при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров'ю потерпілих, страховиком не відшкодовується франшиза у розмірі 1000 грн та витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Пунктом 32.7 частини першої статті 32 Закону встановлено, що шкоду, пов'язану з втратою товарного вигляду транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (надалі Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Системний аналіз пункту 32.7. частини першої статті 32 Закону, статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6., 8.6., 8.6.1., 8.6.2. Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.
При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у розмірі коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу, що замінюються повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 420/998/18 (провадження № 61-11714св19).
Згідно даних звіту № 16/05/2018Ч дослідження спеціаліста - авто товарознавця від 24.05.2018 року матеріальний збиток завданий внаслідок пошкодження автомобілю Honda Accord, державний номер НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту фізичного ізносу складає 39268,19 грн, без урахування зазначеного коефіцієнту 90556,31 грн ( а.с. 13 - 15).
Таким чином, відповідно до вимог закону при виплаті страхового відшкодування позивачу не сплачена франшиза у розмірі 1000 грн та вартість зносу деталей транспортного засобу, позивач має право на відшкодування зазначених коштів за рахунок відповідача. На зазначені обставини суд уваги не звернув та безпідставно відмовив позивачу у задоволені позову в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 51 288.12 грн ( 90556.31 - 39268.19) та 1000 грн франшизи, а всього 52288.12 грн.
При цьому колегія суддів уважає, що не зважаючи на відсутність у позовній заяві ОСОБА_1 прямої вказівки на стягнення з ОСОБА_2 франшизи та вартості зносу деталей транспортного засобу, зазначені суми підлягають стягненню з відповідача, оскільки в позовній заяві заявлена вимога про повне відшкодування матеріальної шкоди, завданої ДТП, в цілому в тому числі і в частині, що не відшкодована страховиком.
Крім цього, відповідно до квітанції про оплату послуги зі складання звіту дослідження спеціаліста - авто товарознавця від 24.05.2018 позивач поніс витрати на складання зазначеного звіту у розмірі 950.00 грн, що підлягають стягненню з відповідача.
В частині визначення неправильного визначення судом розміру моральної шкоди, судова колегія вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими. В супереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України ОСОБА_1 не довів помилковості висновку суду про достатність 5000 грн для відшкодування завданої йому в результаті ДТП моральної шкоди. Тому в цій частині рішення суду зміні чи скасуванню не підлягає.
Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню в частині в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди завданої дорожньо - транспортною пригодою.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє за правилами передбаченими ст. 141, п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір». Позов визнаний судом обґрунтованими на 56,49 %, при подачі позову ОСОБА_1 було сплачено 1030 грн (а.с. 2). Апеляційна скарга визначна судом обгрунованою на 51,64 %, при подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 1546.50 грн судового збору (а.с. 195).
Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 581,85 грн судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви та 798,61 грн судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги, що разом складає 1380,46 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Валківського районного суду Харківської області від 26 жовтня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо - транспортною пригодою, та розподілу судових витрат.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 53188 ( п'ятдесят три тисячі сто вісімдесят вісім) гривень 12 (дванадцять) копійок на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо - транспортною пригодою.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1380 ( одну тисячу триста вісімдесят ) гривень 46 ( сорок шість) копійок судового збору сплаченого при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено 29 вересня 2021 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук