Рівненський апеляційний суд
Іменем України
21 вересня 2021 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12019180040000395 за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_8 на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дубно Рівненської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, раніше не судимого, працюючого оператором сушильного устаткування СГ ТзОВ «Дубенська аграрна компанія», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
Вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за ч.2 ст.121 Кримінального кодексу України (далі - КК) на сім років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з дня виконання вироку в частині взяття ОСОБА_7 під варту після набрання вироком законної сили.
Судом частково задоволено цивільний позов ОСОБА_5 та стягнуто з ОСОБА_7 на його користь 5842,25 грн. матеріальної шкоди та 150000 грн. моральної шкоди.
Також вироком вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Цим вироком ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він 04 травня 2019 року близько 17 год. 00 хв., перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_10 - у будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклого побутового конфлікту із останнім, з метою вирішення конфлікту на свою користь, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, умисно наніс кулаком лівої руки близько 4-ох ударів у голову ОСОБА_10 . В подальшому, бачачи наслідки нанесених ударів у виді крові на обличчі ОСОБА_10 , ОСОБА_7 умисно наніс кулаком лівої руки ще близько 6-ти ударів йому в голову, спричинивши таким чином ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку, крововиливами під тверду (в ділянці лівої півкулі) та м'яку (ліва скронева та ліва потиличні долі) оболонки головного мозку, які, у свою чергу, спричинили набряк та стискання головного мозку, компресійно - дислокаційний синдром, вторинні ішемічні зміни головного мозку, і які, згідно висновку експерта №580/2019 від 18 липня 2019 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення, та призвели до настання смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_11 просить суд вказаний вирок змінити - кваліфікувати дії ОСОБА_7 за ст.124 КК та призначити йому покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства, а також відмовити у задоволенні цивільного позову в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 , моральної шкоди.
На обґрунтування цих вимог зазначив, що досліджені матеріали кримінального провадження не доводять наявності в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК. На його переконання, обвинувачений ОСОБА_7 наносив удари потерпілому перебуваючи в стані необхідної оборони, однак, зважаючи на те, що ОСОБА_7 за зростом і вагою значно перевищує ОСОБА_10 , він не розрахував силу ударів та перевищив межі необхідної оборони, однак не бажав настання наслідків у виді отримання ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень та не передбачав їх настання.
Захисник покликався на те, що потерпілий раптово здійснив напад на обвинуваченого, коли той стояв до нього спиною та, поваливши ОСОБА_7 на землю, наносив йому удари в обличчя. Після цього, з метою самозахисту, обвинувачений почав наносити удари у відповідь. Натомість жодних конфліктів між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 перед цим не було.
Апелянт зазначив, що другий конфлікт між обвинуваченим і потерпілим виник після того. як ОСОБА_7 наблизився до ОСОБА_13 з ножем зі словами «поріжу» та вони знову почали наносити удари один одному. Також вказав, що згідно показань ряду свідків, мав місце ще один факт епізод нанесення ОСОБА_7 удару ОСОБА_10 , коди перебуваючи на подвір'ї господарства потерпілого, з метою захисту ОСОБА_14 від протиправних дій її чоловіка, намагався вдарити ОСОБА_15 , однак останній ухилився і удар прийшовся у потиличну ділянку голови ОСОБА_10 .
Захисник, покликавшись на показання судово-медичного експерта стосовно механізму отримання потерпілим тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть, і які не характерні для отримання внаслідок удару в потиличну ділянку голови, а характерні для отримання внаслідок удару в праву ділянку голови, вважає, що ці ушкодження могли бути отримані потерпілим під час перших двох конфліктів, коли він перебував у стані необхідної оборони. Також апелянт оспорює призначене ОСОБА_7 покарання, зазначивши при цьому, що місцевим судом не було враховано ряду обставин, особу винного та мотиви вчиненого злочину. Зокрема, обвинувачений раніше не притягався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, має постійну роботу, визнав вину у вчиненні злочину, передбаченого ст.124 КК та щиро розкаявся у ньому, сприяв розкриттю злочину.
Захисник вказав, що обвинувачений готовий відшкодувати всі матеріальні збитки, завдані внаслідок цього злочину, однак не може цього зробити у зв'язку з тим, що потерпілий відмовляється отримувати від нього кошти.
З огляду на вказане, захисник вважає, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства.
Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника-адвоката ОСОБА_8 на підтримання апеляційної скарги, міркування потерпілого ОСОБА_5 та його представника-адвоката ОСОБА_6 , які просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого, думку прокурора ОСОБА_4 про законність оскаржуваного вироку та безпідставність апеляційних вимог сторони захисту, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.
Згідно вимог ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Як передбачено ч.3 цієї норми закону, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Однак, ставлячи вимогу про перекваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч.2 ст.121 КК на ст.118 цього Кодексу, стороною захисту не було заявлено клопотання про повторне дослідження доказів із зазначенням підстав для такого дослідження.
За таких обставин колегія суддів приймає до уваги докази, безпосередньо досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду, не даючи їм іншої оцінки, ніж надав місцевий суд.
Відновідно до положень теорії кримінального права та судової практики, об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК, утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим або непрямим умислом.При цьому, ставлення винного до смерті потерпілого є необережним.
Колегія суддів визнає правильним і таким, що ґрунтується на обставинах кримінального провадження, встановлених судом першої інстанції, висновок місцевого суду про наявність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК - умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_10 .
Зокрема з наданих місцевому суду показань свідків ОСОБА_16 і ОСОБА_14 -безпосередніх очевидців подій, вбачається, що між обвинуваченим та потерпілим була бійка під час якої вони наносили один одному удари, при цьому ОСОБА_7 наніс ОСОБА_10 удари в обличчя, від чого у потерпілого пішла кров з носа. Так свідок ОСОБА_16 пояснював, що коли потерпілий лежав на землі, ОСОБА_7 сів на нього зверху та наніс йому лівою рукою близько десяти ударів в обличчя.
Показання вказаних свідків щодо часу, місця та способу заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 об'єктивно узгоджуються з даними протоколів слідчих експериментів від 16 травня 2019 року, проведених за їх участі, а також з висновком судових експертиз щодо локалізації отриманих потерпілим тілесних ушкоджень.
Зокрема як вбачається з висновку експерта №72 від 27 травня 2019 року, у ОСОБА_10 були виявлені тілесні ушкодження: «Важка ЧМТ. Забій стиснення головного мозку важкого ступеня. Гостра субдуральна гематома лівої кулі головного мозку. Забої м'яких тканин голови». Вказані вище тілесні ушкодження виникли від декількох (недостатнє описання тілесних ушкоджень лікарями не дозволю встановити точної кількості ударів, які були нанесені потерпілому) травматичних впливів тупого(их) предмету(ів), могли утворитись від ударів руками та(чи) ногами, чи внаслідок дії іншого тупого предмету без відображення його властивостей, можливо в термін та за обставин, які зазначені в ухвалі і які згідно п.2.1.3. в) «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень (Наказ №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року) відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент отримання. Загалом, локалізація та механізм виникнення тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_10 може відповідати механізмові на який вказують ОСОБА_14 та ОСОБА_16 під час проведення слідчих дій - шляхом нанесення ударів кулаками рук в зазначені ділянки (в голову).
При цьому, висновком експерта №580/2019 від 18 липня 2019 року встановлено, що смерть ОСОБА_10 настала від закритої черепно-мозкової травми із забоєм головного мозку, крововиливами під тверду (в ділянці лівої) та м'яку (ліва скронева та ліва потиличні долі) оболонки головного мозку, яка спричинила набряк та стиснення головного мозку, компресійно-дислокаційний синдром, вторинні ішемічні
зміни головного мозку. Дана закрита черепно-мозкова травма утворилась від дії тупих твердих предметів незадовго до поступлення на стаціонарне лікування, за критерієм небезпеки для життя, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень і знаходиться в причинному зв'язку із настанням смерті.
Також місцевим судом був допитаний судово-медичний експерт ОСОБА_17 , який проводив судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_10 . Експерт підтвердив, що смерть потерпілого настала від стиснення головного мозку, яке виникло внаслідок отримання ним черепно-мозкової травми і утворення субдуральної гематоми з лівої сторони. Гематома виникла від ударів, нанесених у праву ділянку голову. При цьому, експерт наголосив, що такі тілесні ушкодження не характерні для ударів у потиличну ділянку голови і, як правило, виникають від ударів в передню або бокові ділянки голови.
Отже версія сторони захисту, що причиною смерті потерпілого був удар, випадково йому нанесений обвинуваченим у потиличну частину голови, та як наслідок, відсутність у ОСОБА_7 умислу на вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК, суперечить вказаним доказам.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_7 як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, тобто за ст.118 КК, про що просила сторона захисту і під час апеляційного розгляду.
Так, для кваліфікації злочину за вказаною нормою кримінального закону - ст.118 КК необхідно, щоб умисне вбивство було вчинене за умови наявності необхідної оборони, коли обстановка, що склалась, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реального посягання.
При цьому, як визначено ч.1 ст.36 КК, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Таким чином, вказаною статтею передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання.
Проте, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_10 стосовно ОСОБА_7 суспільно-небезпечного діяння, у зв'язку з чим обвинувачений міг перебувати у стані необхідної оборони.
Так, як зазначав потерпілий ОСОБА_5 , його син був значно меншої тіло будови, ніж обвинувачений (його зріст був 170 см, вага 62 кг). При цьому, за висновком експерта №61 від 08 травня 2019 року, виявлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодження виникли не менше ніж від десяти травматичних впливів тупого(их) предмету(ів), могли утворитись від ударів руками та(чи) ногами, і відносяться до легких тілесних ушкоджень. Тобто, виявлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодження також не підтверджують його перебування у стані необхідної оборони.
Окрім того, як вбачається з протоколу огляду речей - належого потерпілому мобільного телефону марки «Xiomi Redmi 7» від 15 липня 2019 року, при огляді історії повідомлень в інтернет-додатку «Instagram» між ОСОБА_10 та ОСОБА_18 встановлено, що потерпілий розповідав про конфлікт з ОСОБА_7 , підставою якого слугувало те, що він «вступився за ОСОБА_19 , до якої чіплявся ОСОБА_20 ». Вказану підставу конфлікту підтвердили у своїх показаннях і свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_14 .
З огляду на встановлені обставини даного кримінального правопорушення, в тому числі локалізацію та кількість нанесених обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень у життєво важливу частину тіла - голову, а також конфлікт між ними, що передував вказаним подіям, колегія суддів вважає доведеним наявність в обвинуваченого умислу саме на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
Також колегія суддів вважає, що обрані вид та міра покарання обвинуваченому, відповідають як особі винного, так і встановленим обставинам кримінального провадження.
Зокрема, колегія суддів зауважує, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Відповідно до вимог ст.65 КК, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання, а згідно з частиною 2 ст.50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 мінімальне покарання, передбачене ч.2 ст.121 КК, врахував усю сукупність встановлених обставин кримінального провадження, в тому числі суспільну небезпеку вчиненого злочину, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, особу винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, а також те, що він не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, думку потерпілого щодо міри призначеного покарання.
Доводи апелянта щодо готовності відшкодувати всі матеріальні збитки, завдані цим злочином, під час апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження, а тому є безпідставними.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, ухвалюючи вказаний вирок, дотримався вимог кримінального процесуального закону, а також закону про кримінальну відповідальність, з належною повнотою дослідив усі обставини кримінального провадження, давши їм належну правову оцінку, а тому підстав для задоволення апеляційних вимог сторони захисту не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3