Справа № 344/13489/19
Провадження № 22-ц/4808/1209/21
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Фединяк
28 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)
суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.
секретаря Петріва Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 20 травня 2021 рокуухвалене в складі судді Бородовського С. О. у м.Івано-Франківськув цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 грудня 2014 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 407283 гривень. На виконання умов договору в день укладення цього договору ОСОБА_2 передав йому 149000 гривень, а іншу частину у розмірі 258283 гривень відповідач зобов'язувався сплатити рівними чатинами відповідно 23 та 31 січня 2015 року. Однак, тільки 09 та 10 липня 2019 року через ДП «Укрпошта» ОСОБА_2 переслав йому відповідно 258283 гривень. Вважав, що відповідач несвоєчасно виконав умови договору купівлі-продажу квартири, тому відповідно вимог ст. 625 ЦК України він має право на отримання трьох процентів річних та відшкодування інфляційних від суми простроченого платежу у розмірі 258283 гривень. Просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію за прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 01 січня 2015 року по 09 липня 2019 року в розмірі 338 742,40 грн, що складається з : 303714,98 грн - інфляційних збитків та 35027, 42 грн - трьох процентів річних.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 травня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що оплата боргу по договору купівлі-продажу квартири у розмірі 258 283 грн здійснена з простроченням. Тому позивач на підставі ст. 625 КЦ України має право на стягнення 303 714,98 грн інфляційних втрат та 35027,42 грн 3% річних. Відповідач всупереч умовам договору прострочив внесення платежу з лютого 2015 року по червень 2019 року. Посилання суду, що він ухилявся від отримання коштів за договором купівлі продажу квартири не заслуговують на увагу, оскільки підтверджені рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2016 року, а спірні відносини мають триваючий характер у вигляді прострочення виконання грошового зобов'язання до моменту сплати боргу 09 квітня 2019 року.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з'явились, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості повідомлення про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходи в з того, що ОСОБА_2 не мав можливості своєчасно виконати свій обов'язок за договором купівлі продажу квартири, оскільки позивач відмовлявся отримати від нього кошти, не надав реквізити рахунку, на який може прийняти грошові кошти, не повідомив відповідача про місце свого проживання за яким відповідач міг би за змістом ст. 532 ЦК України передати грошові кошти чи сплатити їх за опосередкуванням підприємства поштового зв'язку.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що 23 грудні 2014 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 407283 з розстроченням платежу 149000 гривень до укладення договору та 258283 гривень двома рівними частинами до 31 січня 2015 року (а.с.2-3).
Рішенням Апеляційного суду від 01 липня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду від 16 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірванні договору купівлі-продажу та скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру (а.с.67-68)
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором купівлі-продажу квартири в розмірі 258 283 грн (а.с.4).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 31 липня 2019 року закрито провадження у справі у зв'язку з відмовою від позову ОСОБА_1 (а.с.65).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 з метою забезпечення прогнозованості правозастосовчої практики відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, зазначивши наступне.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт, інше позадоговірне зобов'язання). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідальність особи, яка порушила зобов'язання, наступає за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо особа доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання, така особа є невинуватою (частина перша, друга статті 614 ЦК України).
Відповідно до п. 2.2. договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 покупець зобов'язався сплатити 258283 гривень двома рівними частинами до 31 січня 2015 року.
Частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 537 ЦК України визначено умови, за яких боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, зокрема в разі:
1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
3) відсутності представника недієздатного кредитора.
Також чинним, законодавством визначено місце вчинення даної нотаріальної дії.
Так, прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів проводиться за місцем виконання зобов'язання та здійснюється за відповідною заявою заінтересованої особи (боржника). Така заява реєструється нотаріусом у книзі вхідної кореспонденції і є підставою для вчинення нотаріальної дії. Для вчинення цієї нотаріальної дії нотаріусом відкривається окремий поточний рахунок у будь-якій банківській установі. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу, яка оформлюється у вигляді заяви, або за заявою та рішенням господарського суду, які подає ліквідатор громадянина-підприємця, видає йому належні грошові суми або цінні папери.
Отже, законодавством чітко передбачені дії боржника при небажанні кредитора приймати зобов'язання.
20 січня 2015 року ОСОБА_2 звертався до нотаріуса Бішко В.І. для проведення розрахунку та внесення грошей у депозит нотаріуса для подальшого передавання ОСОБА_1 , до закінчення строку сплати платежів 31 січня 2015 року, тобто вживав заходи для належного виконання зобов'язання за вказаним договором купівлі-продажу від 23 грудня 2014 року.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, судом першої інстанції вірно враховано, що відповідач не сплатив позивачу грошові кошти на виконання спірного договору купівлі-продажу саме з вини позивача, а не із-за неналежного виконання зобов'язань за цим договором відповідачем. Зазначені обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 липня 2016 року, яке набрало законної сили та відповідно ч.4 ст.82 ЦПК України має приюдиційне значення (а.с.67).
Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про триваючий характер порушення зі сплати коштів з жовтня 2015 року по липень 2019 року, оскільки ОСОБА_2 вживались заходи для сплати платежів у строк, встановленого п.2.2. договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, тому задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст складено 29 вересня 2021 року.
Судді: В.Д.Фединяк
І.В.Бойчук
В.А.Девляшевський