Справа № 752/5538/21
Провадження № 2/752/5551/21
іменем України
(заочне)
06 вересня 2021 року місто Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Кахно І. А.
при секретарі Сінчук І. А.,
за участю:
представника позивача - адвоката Чубарова Д. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про виселення.
Позов обгрунтований тим, що відповідач є його колишньою дружиною, при цьому, ще з 15 жовтня 2018 року вона не проживає за адресою реєстрації, не користується квартирою АДРЕСА_1 , не сплачує за комунальні послуги, не бере участі в утриманні квартири, чим право позивача як власника порушується.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Процесуальні дії у цивільній справі
Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 03 березня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 червня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 вересня 2021 року.
Аргументи учасників справи
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Чубаров Д. В. підтримав позвоні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся належним чином, проте, адресований на її адресу реєстрації конверт повернувся до суду із відміткою поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Повідомлення відповідача про судовий розгляд справи здійснювалось у порядку, передбаченому частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Відзив на позов та заяви з процесуальних питань від відповідача до суду не надходили.
За таких обставин, у відповідності до вимог частини першої статті 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини
Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 27 грудня 2011 року, виданого начальником управління Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації Денисенко В .
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюб серії НОМЕР_1 від 13 лютого 2018 року, виданого Голосіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві серії НОМЕР_1 , розірвано шлюб між ОСОБА_1 (позивачем) та ОСОБА_2 (відповідачем), про що складено відповідний актовий запис № 26.
Як вбачається з акту не проживання особи за місцем реєстрації від 10 лютого 2021 року, складеного комісією у складі мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_2 : мешканець кв. НОМЕР_2 ОСОБА_4 ; мешканець кв. НОМЕР_3 ОСОБА_5 ; мешканець кв. НОМЕР_4 ОСОБА_6 , - ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 не проживає за місцем реєстрації з 15 жовтня 2018 року по 10 лютого 2021 року.
Норми права, які застосовував суд, мотиви суд
Відповідно до статті 41 Конституції України та частини пеершої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Так, частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, що власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї та інших осіб.
Аналогічне правило міститься в статті 150 Житлового кодексу Української РСР, відповідно до якої громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Тобто, проживання членів сім'ї у житловому приміщенні, яке належить громадянину на праві власності, є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.
У разі виникнення спірної ситуації, що стосується власника та осіб, які проживали з ним як члени сім'ї, необхідно враховувати той факт, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв'язку з чим припинення цього права відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України.
Частиною другою статті 405 ЦК України передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням власника. Так, згідно цієї норми закону член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Також згідно з частиною першою статті 71 Житлового кодексу Української РСР, жиле приміщення за тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається протягом шести місяців.
Одночасно, стаття 72 Житлового кодексу Української РСР визначає порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та передбачає, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що встановлено частиною першою статті 316 ЦК України.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений у здійсненні права власності, як вказано у частині другій статті 321 ЦК України.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Разом з тим, згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
У відповідності з приписами частини другої статті 405 ЦК України, особа втрачає право на користування житлом, у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням).
Як встановлено судом, відповідач у добровільному порядку не знялася з реєстрації місця проживання, як передбачено статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», квартирою не користується без поважних причин протягом тривалого часу, не бере участі в її утриманні, чим порушується право власності позивача.
З огляду на те, що обставини, на які посилалася позивач, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, не спростовані відповідачем, вони підлягають задоволенню.
У відповідності до статті 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн.
На підставі вищенаведеного та керуючись статями 41 Конституції України, статями 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, статями 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 274-282, 289, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І. А. Кахно