"23" вересня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/344/21
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Ловга В.М.
За участю представників сторін:
Від позивача: Оксенчук С.С. в порядку самопредставництва;
Від відповідача: не з'явився;
Від третьої особи: Єрємєєва К.С. в порядку самопредставництва;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міністерства оборони України до фізичної особи-підприємця Бойко Світлани Миколаївни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача концерну „Військторгсервіс” про усунення перешкод у користуванні майном, -
Міністерство оборони України (далі по тексту - Міністерство) звернулось до господарського суду із позовними вимогами до фізичної особи-підприємця Бойко Світлани Миколаївни (далі по тексту - ОСОБА_1 ) про зобов'язання відповідача усунути позивачу перешкоди у користуванні торговельним місцем №3777, яке розміщено по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок” за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20. Позовні вимоги обґрунтовані фактом відсутності у відповідача правових підстав для використання торговельного місця у зв'язку із закінченням строку дії договору №28/2009 від 24.03.2009р.
Ухвалою суду від 19.04.2021р. дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження із залученням до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: концерну „Військторгсервіс” (далі по тексту - Концерн).
ОСОБА_1 повністю заперечувала проти задоволення позовних вимог Міністерства, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Так, відповідачем було вказано про відсутність підстав для дострокового припинення дії договору в односторонньому порядку, оскільки умовами договору не було надано права Міністерству на розірвання договору. Крім того, відповідачем було наголошено, що після закінчення 24.03.2019р. строку дії договору вона продовжувала користуватись торговельним місцем, будь-які заперечення від Міністерства щодо користування об'єктом оренди до відповідача також не надходили, що з урахуванням подальшої сплати орендних платежів, за переконанням Бойко С.М., свідчить про продовження строку дії договору на той самий строк та на тих самих умовах. При цьому, відповідачем було наголошено, що лист від 28.12.2018р., який містить заперечення Міністерства щодо продовження договірних відносин, не був підписаний уповноваженою особою, докази його отримання відповідачем в матеріалах справи відсутні, а, отже, доводи позивача про закінчення строку дії договору є безпідставними. ОСОБА_1 також було вказано, що відсутність касових чеків на підтвердження пересилання листа, виключає можливість його врахування судом під час вирішення даної справи. Наведене, з урахуванням обрання позивачем неналежного способу захисту, за твердженням відповідача, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Концерном було підтримано заявлені Міністерством позовні вимоги із посиланням на відсутність у ОСОБА_1 підстав для використання торговельного місця №3777 після закінчення строку дії договору, про відмову від продовження якого відповідач була повідомлена у встановлені законом строки.
22.06.2021р. до господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду справи №903/1030/19 у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.
У підготовчому засіданні, яке відбулось 27.07.2021р., господарським судом було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заявленого клопотання.
Господарський судом було враховано, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020р. у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 757/31606/15-ц). Отже, правовідносини не є подібними, якщо різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.
Слід зазначити, що Верховним Судом було передано справу №903/1030/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду із посиланням на наявність підстав для відступу від висновків, раніше викладених Великою Палатою Верховного Суду по справам, які стосувались орендних правовідносин та містили висновки щодо застосування ст. 33 Закону України „Про оренду землі”.
З викладених обставин, господарський суд дійшов висновку, що правовідносини у даній справі та у справі №903/1030/19 не є подібними, а отже, підстави для зупинення провадження відсутні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
21.02.2000р. між Міністерством, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та товариством з обмеженою відповідальністю „Промтоварний ринок” (далі - Ринок) було укладено договір №181/9-83р, відповідно до п. п. 1.1, 5.1 якого Міністерство дає згоду на вилучення земельної ділянки площею 4,33 га (з розміщеним на ній асфальтованим майданчиком площею 1,2 га, вартість понесених затрат по його обладнанню становить 264 661 гривень), що розташована на території військового містечка №7 Одеського гарнізону, військова частина НОМЕР_1 , та передає вказану земельну ділянку (з розміщеним на ній асфальтованим майданчиком площею 1,2 га) Авангардівській селищній раді Овідіопольського району Одеської області. Міністерство оборони України має право протягом 99 років з дня підписання цього договору безкоштовного користування на власній розсуд 50 місцями під 20-футові контейнери, що розміщені на території Ринку по вулиці Рожевій, та розташованими на даних місцях контейнерами, а Ринок визнає вказане право та зобов'язується безкоштовно здійснювати охорону, загальне освітлення, прибирання території, забезпечити вільний доступ до вказаних контейнерів.
25.04.2000р. між Міністерством, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та ТОВ "Промтоварний ринок" підписано акт прийому-передачі земельної ділянки (з розміщеним на ній асфальтовим майданчиком), розташованої на території військової частини НОМЕР_1 в Одеському гарнізоні на сьомому кілометрі Овідіопольської дороги.
24.03.2009р. між Міністерством, від імені якого діяло державне підприємство „Південь”, та ОСОБА_1 було укладено договір №28/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів, відповідно до п. п. 1.1, 2.1.1 якого Міністерством було надано ОСОБА_1 право платного користування місцем на території ТОВ «Промтоварний ринок» по вул. Рожевій для встановлення 20-футових контейнерів, що належать відповідачу. Міністерство зобов'язується надати ОСОБА_1 торгове місце №3777 на території ТОВ «Промтоварний ринок» по вул. Рожевій.
Згідно з п. п. 6.1, 6.2 договору №28/2009 від 24.03.2009р. договір набуває чинності з 24.03.2009р. та діє до 24.03.2019р. У разі відсутності заяви однієї із сторін договору про припинення дії договору або внесення змін до нього, після закінчення терміну його дії він автоматично продовжується на три календарних місяці на тих самих умовах, протягом яких сторони повинні укласти договір на новий термін. Після закінчення 3 місяців і не укладення нового договору, договір припиняє свою дію.
В силу умов п. 6.4 договору №28/2009 від 24.03.2009р. дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який його було укладено; за ініціативою однієї із сторін.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.06.2009р. за № 683-р „Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Південь" до сфери управління Держкомпідприємництва” державне підприємство „Південь” (смт. Авангард Овідіопольського району Одеської області) було передано до сфери управління Держкомпідприємництва. Проте, Указом Президента України від 14.09.2009р. за № 746/2009 було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2009р. N 683-р "Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Південь" до сфери управління Держкомпідприємництва".
14.06.2016р. між Міністерством та концерном „Військторгсервіс” (Концерн) було укладено договір доручення №1 від 14.06.2016р., відповідно до п. 1.1 якого (у редакції додаткової угоди №1 від 06.03.2018р.) за цим договором Міністерство доручає, а Концерн приймає на себе доручення та зобов'язується від імені Міністерства вчиняти юридичні дії, пов'язані з укладанням, розірванням, припиненням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцями для встановлення 20-футових контейнерів (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, в тому числі з правом звернення до суду із позовами про тлумачення умов даних договорів, визнання їх недійсними, отриманням та обліком коштів, стягнення заборгованості, штрафних санкцій та представництва інтересів сторін в судах та інших юрисдикційних органах з питань, пов'язаних з виконанням цього договору.
Згідно з п. 5.1 договору доручення № 1 від 14.06.2016р. цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2019р. Договір вважається автоматично продовженим на таких самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої дії договору у письмовій формі не пізніше, ніж за один календарний місяць до закінчення терміну його дії.
Листом №1287 від 27.12.2016р. Концерном було повідомлено ОСОБА_1 про припинення дії договору №28/2009 від 24.03.2009р. за ініціативою Концерну, як уповноваженого представника Міністерства, в порядку п. 6.4 договору.
Листами №405/10 від 29.03.2018р., №548/10 від 24.04.2018р. Концерном було повторно повідомлено ОСОБА_1 про припинення дії договору №28/2009 від 24.03.2009р. за ініціативою Концерну, як уповноваженого представника Міністерства, в порядку п. 6.4 договору.
Листом №06/1288 від 22.06.2018р. Концерном було повідомлено ОСОБА_1 про відсутність у неї правових підстав для використання торговельного місця, а також про необхідність укладення нового договору про надання права користування торговельним місцем.
22.12.2018р. Концерн звернувся до ОСОБА_1 із листом №1915/2, відповідно до якого третьою особою було повідомлено відповідача, що після закінчення строку дії договору №28/2009 від 24.03.2009р. (24.03.2019р) Міністерство не має наміру продовжувати з Бойко С.М. договірні відносини, пов'язані з наданням права платного користування торговельним місцем №3777.
Лист №1915/2 від 22.12.2018р. був підписаний начальником філії „ОУВТ” Концерну - Соловйовою О.Є., як уповноваженим представником Концерну згідно довіреностей від 16.06.2017р., від 30.01.2018р., виданих на виконання договору доручення №1 від 14.06.2016р., укладеного між Концерном та Міністерством. Крім того, у 2019р. безпосередньо Міністерством було видано довіреність Соловйовій О.Є. на вчинення юридичних дій від імені Міністерства за договором №1 від 14.06.2016р.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме: опису вкладення та накладної, лист від 28.12.2018р. про відмову від продовження дії договору був надісланий Концерном на адресу ОСОБА_1 , яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 . При цьому, з наданого третьою особою конверту вбачається, що поштове відправлення не було вручено відповідачу та було повернуто за закінченням терміну зберігання.
Оригінал листа №1915/2 від 22.12.2018р. та конверту, який був повернутий на адресу Концерну, був оглянутий судом у підготовчому засіданні, яке відбулось 27.07.2021р.
Крім того, Концерном на підтвердження відправлення та вручення відповідачу листа від 28.12.2018р. було надано суду експрес накладну №59000390323798, видану „Новою поштою”, та роздруківку про вручення відправлення.
На підтвердження факту сплати орендних платежів за договором №28/2009 від 24.03.2009р. протягом травня 2019р. - вересня 2019р., а також у 2020р., 2021р., позивачем були надані суду квитанції про здійснення касових операції.
09.07.2019р. представниками Концерну було складено акт огляду торговельного місця №3777, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок” за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20, з якого вбачається, що 20-футовий контейнер знаходиться на торговельному місці.
Листом №03/1423/23 від 14.08.2019р. Концерном було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність звільнення, зокрема, торговельного місця №3777, у зв'язку із закінченням строку дії договору.
01.07.2020р. представниками Концерну було складено акт огляду торговельного місця №3777, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок” за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20, з якого вбачається, що торговельне місце №3777, виділене під встановлення 20-футових контейнерів, не використовується, два контейнери знаходяться на торговельному місці.
Листом №33-С-5273 від 16.07.2021р. АТ „Укрпошта” у відповідь на адвокатський запит представника відповідача було повідомлено про відсутність у базі інформації про відправлення №6505809731142, оскільки згідно Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009р., інформація про відправлення зберігається у базі лише 6 місяців.
Листом №1215вих-21 від 21.07.2021р. ТОВ „Нова пошта” у відповідь за адвокатський запит представника відповідача було повідомлено, що у електронній базі товариства не знайдено інформації щодо відправлення по експрес накладній №59000390323798, оскільки інформація щодо відправлення зберігається у базі компанії не більше, ніж 6 місяців. Крім того, ТОВ „Нова пошта” було зазначено, що згідно наданих копій документів, можна дійти висновку, що відправлення не оглядалось під час оформлення накладної, а, отже, у компанії відсутня інформація про зміст відправлення.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних та зустрічних позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з ч. ч. 1-2, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Предметом заявлених Міністерством до ОСОБА_1 позовних вимог є вимоги про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні торговельним місцем №3777, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок” за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20, у зв'язку із закінченням строку дії договору №28/2009 від 24.03.2009р., який за своєю правовою природою є договором оренди. При наданні оцінки доводам позивача про припинення дії договору у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, господарський суд враховує наступне.
Статтею 764 ЦК України (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Згідно з п. 6.1 договору №28/2009 від 24.03.2009р. договір набуває чинності з 24.03.2009р. та діє до 24.03.2019р.
Господарський суд зазначає, що приписами ст. 764 ЦК України не обмежено право орендодавця заявити про припинення договору лише протягом одного місяця після закінчення договору, а, отже, орендодавець може у будь-який час протягом всього строку дії такого договору повідомити орендаря про відмову від продовження орендних правовідносин. Позиція господарського суду із даного питання відповідає висновкам, які наведені у постанові Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №906/742/18.
22.12.2018р. Концерн звернувся до ОСОБА_1 із листом №1915/2, відповідно до якого третьою особою було повідомлено відповідача, що після закінчення строку дії договору №28/2009 від 24.03.2009р. (24.03.2019р) Міністерство не мас наміру продовжувати з ОСОБА_1 договірні відносини, пов'язані з наданням права платного користування торговельним місцем №3777.
Вказаний лист був надісланий на адресу відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1 .
Слід зазначити, що лист №1915/2 від 22.12.2018р. був підписаний особою, якій були надані повноваження на вчинення юридичних дій за договором доручення №1 від 14.06.2016р., укладеним між Концерном та Міністерством, що підтверджується наявними в матеріалах справи довіреностями. Крім того, суд зазначає, що відсутність в матеріалах справи квитанції про прийняття плати за пересилання поштового відправлення не може бути підставою для неврахування наданих Концерном доказів, оскільки судом було оглянуто оригінал конверту, після відкриття якого було встановлено, що Концерном надсилався на адресу відповідача безпосередньо лист №1915/2 від 22.12.2018р.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020р. по справі №910/719/19 наголосила, що підприємець, здійснюючи підприємницьку діяльність, вступає у повсякденні відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов'язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов'язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк. Пунктом 6 ст. 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
З огляду на вищевикладене, враховуючи добросовісне виконання Концерном, який діяв в інтересах Міністерства, обов'язку в частині повідомлення ОСОБА_1 про відсутність у позивача наміру продовжувати договірні відносини, пов'язані з наданням права платного користування торговельним місцем №3777 шляхом надсилання листа на адресу відповідача, яка зазначена як у договорі №28/2009 від 24.03.2009р., так і у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарський суд доходить висновку про припинення між сторонами правовідносин за договором №28/2009 від 24.03.2009р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено. При цьому, факт отримання або неотримання ОСОБА_1 повідомлення Концерну про відсутність у Міністерства наміру продовжувати договірні відносини не впливає на наслідки, із якими законом пов'язує направлення вказаного повідомлення - припинення договірних правовідносин сторін.
Можливість захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння передбачена ст. 391 ЦК України відповідно до приписів якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (так званий негаторний позов).
При цьому, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що особливістю негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019р. по справі № 522/1029/18 дійшла висновку, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
З огляду на викладене, враховуючи передання Міністерством на користь ОСОБА_1 торговельного місця в порядку виконання зобов'язань за договором №28/2009 від 24.03.2009р., господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 391 ЦК України, якою безпосередньо встановлений таких спосіб захисту порушеного права власності як усунення перешкод у користуванні майном.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. по справі №917/1739/17 було наголошено, що суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Згідно з ч. 6 ст. 13, ч. 1 ст. 36 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016р. № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
З огляду на вищевикладене, враховуючи висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. по справі №917/1739/17, про наявність у суду обов'язку надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту, приймаючи до уваги встановлені під час вирішення даного спору обставини, господарський суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства, якими врегульовані умови та порядок повернення майна після припинення дії договору оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов'язань за правочинами щодо фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза ним, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов'язань на певних підставах не допускається.
Верховним Судом у постанові від 09.04.2020р. по справі №910/4962/18 наголошено, що зобов'язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.
Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що безпосередньо факт закінчення 24.03.2019р. строку дії договору №28/2009 від 24.03.2009р. не припиняє зобов'язальних правовідносин ОСОБА_1 в частині повернення об'єкту оренди.
Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Умовами пп. 2.2.4 п. 2.2 договору №28/2009 від 24.03.2009р. передбачено, що ОСОБА_1 зобов'язується при припиненні дії договору або його розірвання вивезти контейнери з території ТОВ „Промтоварний ринок”.
З викладених обставин, господарський суд, враховуючи закінчення строку дії договору №28/2009 від 24.03.2009р., а також відсутність в матеріалах справи доказів та повернення відповідачем торговельного місця №3777, доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених Міністерством позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача звільнити на користь позивача торговельне місце №3777, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок” за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20.
При цьому, враховуючи висновки суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ЦК України, які встановлюють способи захисту права власності, редакція позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні майном підлягає коригуванню, що, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2019р. по справі №917/1739/17, не має наслідком зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Доводи ОСОБА_1 про наявність підстав для врахування під час вирішення даного спору висновків, які наведені у постанові Верховного Суду від 27.05.2020р. по справі №916/1686/18 судом оцінюються критично з огляду на наступне.
Підставою звернення Міністерства з позовними вимогами у межах справи №916/1686/18 стало припинення дії договору про надання права платного користування торговельним місцем за ініціативою позивача. При цьому, в процесі вирішення спору №916/1686/18 Міністерством було подано заяву про зміну підстав позову, в обґрунтування якої позивач зазначив про закінчення 31.05.2019р. строку дії договору. Проте, скасовуючи судові рішення по справі №916/1686/18 та передаючи справу на новий розгляд Верховним Судом у постанові від 27.05.2020р. було наголошено, зокрема, про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності у представника Міністерства повноважень на подання до суду заяви про зміну підстав позову. За результатами нового розгляду справа №916/1686/18 була розглянута без врахування заяви про зміну підстав позову.
Наведене дозволяє суду дійти висновку, що правовідносини у справі №916/1686/18 та у даній справі не є подібними, оскільки різняться за підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин, а, отже, підстави для врахування висновків, які наведені у постанові Верховного Суду від 27.05.2020р. по справі №916/1686/18, відсутні.
Господарським судом критично оцінюються доводи ОСОБА_1 , якою було наголошено про відсутність підстав для дострокового припинення дії договору, оскільки підставою для звернення Міністерства до суду із даними позовними вимогами є закінчення строку дії договору, на який його було укладено. Доводи відповідача про неотримання будь-яких заперечень з боку позивача щодо продовження договірних відносин судом відхиляються з огляду на встановлення в процесі вирішення спору факту належного повідомлення відповідача про припинення договірних відносин. При цьому, суд зазначає, що наявність заперечень Міністерства на продовження договірних відносин виключає можливість продовження строку дії договору незважаючи на перерахування відповідачем орендних платежів за користування торговельним місцем після закінчення строку дії договору.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених Міністерством оборони України до фізичної особи-підприємця Бойко Світлані Миколаївни позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача звільнити на користь Міністерства оборони України торговельне місце №3777, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок” за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Бойко Світлану Миколаївну / АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 / звільнити на користь Міністерства оборони України /03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022/ торговельне місце №3777, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок” за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Бойко Світлани Миколаївни / АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 / на користь Міністерства оборони України /03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022/ судовий збір у розмірі 2270,00 грн. /дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп./.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення складено 29 вересня 2021 р.
Суддя С.П. Желєзна