ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.09.2021Справа № 910/4635/21
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест"
про стягнення 112060042,58 грн
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Єременок О.В.
За участю представників сторін:
від позивача Бондар-Дякуновська О.Г.,
від відповідача Деледивка С.Г.
В судовому засіданні 23.09.2021 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" про стягнення 112060042,58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 564 від 18.09.2008.
Ухвалою суду від 29.03.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.04.2021.
Ухвалою суду від 13.04.2021 виправлено описку в ухвалі суду про відкриття провадження у справі.
21.04.2021 від відповідача надійшов відзив з додатками, в якому він проти позову заперечує посилаючись на ті обставини, що будівництво ним так і не було розпочато, позивачем невірно розраховано суму пайового внеску та порушено порядок та строки укладення договору. Також відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності.
22.04.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 27.05.2021.
17.05.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги, оскільки, згідно умов укладеного договору у відповідача виник обов'язок сплатити пайовий внесок.
27.05.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 14.06.2021.
28.05.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив з додатками, в яких він підтримав доводи, викладені у відзиві.
14.06.2021 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначає про вірний розрахунок розміру пайового внеску та заперечення щодо поданого відповідачем експертного висновку за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, оскільки, він фактично зводиться до тлумачення норм права, що суперечить вимогам ГПК України.
Ухвалою суду від 14.06.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 08.07.2021.
30.06.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в який він заперечує проти позову наголошуючи на тих обставинах, що пайовий внесок сплачується і розраховується на підставі проектно-кошторисної документації і відповідно сторонами було порушено етапи укладення договору та визначення розміру пайового внеску. На момент укладення договору та визначення розміру пайового внеску, проектно-кошторисна документація затверджена не була.
В судовому засіданні 08.07.2021 оголошено перерву до 12.08.2021.
В судовому засіданні 12.08.2021 оголошено перерву до 02.09.2021.
02.09.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначив, що відповідний договір укладається лише на стадії і за наявності будівельного процесу, а сума пайового внеску визначається на нове будівництво виключно на підставі проектно-кошторисної документації.
В судовому засіданні 02.09.2021 оголошено перерву до 09.09.2021.
08.09.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що наразі є чинним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034, укладений строком на 25 років (до 10.11.2030) з правом пролонгації. Розмір пайового внеску за договором розрахований згідно норм чинного на час виникнення правовідносин законодавства.
08.09.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що договори оренди на дві земельні ділянки наразі припинились і не були продовжені, а чинний договір оренди на земельну ділянку позивачем ініційовано до дострокового припинення, в зв'язку з можливим створенням ландшафтного заказника в районі озера Вирлиця.
В судовому засіданні 09.09.2021 оголошено перерву до 23.09.2021.
В судовому засіданні 23.09.2021 представник позивача просив позов задовольнити повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Представник відповідача підтримав заперечення проти позову з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача просив задовольнити позов.
Представник відповідача просив закрити провадження у справі, в зв'язку з відсутністю предмету спору.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
18.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" (забудовник) та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке змінило найменування на Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укладено договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 564 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору його предметом є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - пайовий внесок), у зв'язку із будівництвом торгівельного-розважального комплексу (площа торгівельного комплексу - 93.460 кв. м., кінотеатрів - 5.000 кв. м., ресторанів - 3.000 кв. м., дитячого розважального центру - 3.000 кв. м., боулінгу - 3.000 кв. м., катка - 1.440 кв. м., спортивно-оздоровчого комплексу - 2.200 кв. м.) з підземним паркінгом загальною площею 78.000 кв. м. на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва.
Згідно з п. 1.2 договору розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2, 3, 4 та 5 від 26.08.2008 становить 97085,89 тис. грн і підлягає уточненню після затвердження проектно-кошторисної документації у встановленому порядку. Дані розрахунки є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 1.3 договору відповідно до "Нормативів..", до сплати належить різниця між розрахунковою сумою пайового внеску та обсягу сплачених інвестором коштів, залучених для реалізації інвестиційних проектів відповідно до розпорядження КМДА № 2442 від 26.12.2003 "Про порядок залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції. Відповідно до Інвестиційного договору № 49-13/і/12 від 08.04.2004 з Головним управлінням економіки та інвестицій забудовником перераховані інвестиційні кошти у сумі 9260,006 тис. грн.
Згідно з п. 2.1 договору забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок, з урахуванням п. 1.3 договору, у сумі 87825,88 тис. грн (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому договорі.
Відповідно до п. 3.1 договору забудовник сплачує пайовий внесок, вказаний у п. 1.2 цього договору,
- по 10,00 тис. грн (без ПДВ) у строк з вересня 2008 року по березень 2010 року включно щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця,
- у сумі 87635,88 тис. грн (без ПДВ) у строк з квітня 2010 року по серпень 2012 року включно рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Відповідно до п. 3.3 договору, не пізніше ніж за 10 днів до сплати останньої частки пайового внеску забудовник повинен звернутись до Головного управління економіки та інвестицій із заявою про визначення остаточної суми пайового внеску, скоригованої на індекс інфляції від дати розрахунку.
Додатковою угодою № 1 від 26.04.2010 внесено зміни до п. 1.2 договору та встановлено розмір пайового внеску в розмірі 40303,39 тис. грн.
Також вказаною угодою п. 3.1 договору викладено в новій редакції та визначено, що забудовник сплачує пайові кошти у сумі 31121,344 тис. грн (без ПДВ) в термін з січня 2014 року по грудень 2018 року включно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місця, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 встановлено, що забудовником станом на 19.10.2015 не сплачено коштів на виконання додаткової угоди № 1 від 26.04.2010 до договору.
Пунктом 4 цієї додаткової угоди забудовник зобов'язався сплатити пайову участь у сумі 59224,05 тис. грн. та пеню у сумі 2216,07 тис. грн. в термін до 31.08.2017 включно, але до введення в експлуатацію об'єкту, на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету.
Позивач звернувся до відповідача з претензією на суму 82998582,46 грн від 03.11.2017 № 050/08-9117, в якій вимагав сплатити у десятиденний термін з дня отримання листа, суму пайового внеску та пеню за договором № 564 від 18.08.2008.
21.03.2018 відповідач звернувся до позивача з листом № 21-03/18, в якому просив відтермінувати сплату пайового внеску до 01.04.2019.
Згідно витягу з протоколу № 8/117 від 03.04.2018 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку було вирішено підтримати клопотання відповідача про відстрочення сплати пайового внеску за умови оплати пені до 31.12.2018.
Відповідач просив укласти додаткову угоду, щодо продовження строку сплати пайового внеску (лист від 16.04.2018 № 16-04/18, від 02.05.2018 № 02-05/18).
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не було внесено відповідних змін в договір щодо строків оплати пайової участі, в зв'язку з чим, згідно умов договору, сума пайового внеску мала бути сплачена відповідачем не пізніше 31.08.2017.
02.03.2021 позивач звернувся до відповідача з листом № 050/08.1237, в якому вимагав сплатити суму пайової участі за договором № 564 від 18.08.2008, з урахуванням штрафних санкцій.
Спір виник, в зв'язку з порушенням, на думку позивача, відповідачем умов договору № 564 від 18.08.2008 та не сплатою пайового внеску.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про планування та забудову територій" ( в чинній на момент укладення договору редакції) розмір коштів інвесторів, що залучаються на пайових засадах для упорядкування території комплексної забудови, визначається договорами між замовником та інвестором на підставі проектної документації.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" (чинної на момент укладення договору) у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право: 5) залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста
Згідно п. 4.5, 4.6., 4.9 Нормативів для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, що є додатком № 19 до Рішення Київської міської ради від 17 липня 2008 р. N 16/16 (чинне на момент укладення договору) вирішення питань щодо пайової участі та розрахунки розмірів пайового внеску здійснюються Управлінням після одержання звернення заявника і документів: - при будівництві (реконструкції) - документи на землекористування, документи щодо визначення економіко-планувальної зони земельної ділянки, документи про затвердження у встановленому порядку проекту будівництва (реконструкції) з техніко-економічними показниками, лист-погодження Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища та позитивний висновок експертизи проекту, проведеної відповідними організаціями, які були залучені Головним управлінням економіки та інвестицій на конкурсній основі. Пайовий внесок сплачується на підставі договору між містом (Управлінням) та інвестором (забудовником) або власником. Договір на сплату пайового участі оформляється: - при будівництві (реконструкції) будь-яких об'єктів після затвердження інвестором (забудовником) в установленому порядку проектної документації та передує оформленню дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю. Контроль за своєчасним укладанням договорів на сплату пайових внесків та виконанням умов діючих договорів здійснюється шляхом перевірки фактичного стану будівництва (реконструкції) об'єктів та перевірки наявності документів згідно діючого законодавства.
Тобто, станом на момент укладення договору, сплата пайового внеску була безпосередньо пов'язана з правом на землекористування, наявністю затвердженого проекту на будівництво та, відповідно, будівництвом, а укладення відповідного договору передувало отриманню відповідних дозвільних документів.
Згідно ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент укладення додаткової угоди № 2) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Тобто, визначальним для укладення договору пайової участі та сплати пайового внеску є намір замовника щодо забудови земельної ділянки, землекористувачем якої він є. У той же час наявність наміру замовника щодо забудови проте відсутність права землекористування забороняє забудову цієї земельної ділянки даним замовником, оскільки останній втрачає статус замовника (забудовника) в розумінні діючого законодавства.
Згідно ст. 93 Земельного Кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно ст. 1, 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" 1) будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об'єкта будівництва; 4) замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. Об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об'єктів (крім об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об'єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України.
З системного аналізу норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ЗК України та Закону України "Про оренду землі" вбачається, що правовою підставою для здійснення будівництва на земельній ділянці є перебування відповідної земельної ділянки у замовника на праві власності чи користування (оренди). Суд відзначає, що виключення, передбачене Законом, щодо не обов'язковості виділення замовнику земельної ділянки на певному правовому титулі (право землекористування, оренди, власності тощо) не стосуються відповідача та об'єкта забудови, який він має намір збудувати.
Отже право на забудову забудови земельної ділянки виникає у особи лише після отримання нею права користування (власності, оренди) відповідною земельною ділянкою.
Як зазначено відповідачем та не заперечено позивачем: затверджений проект будівництва торговельно-розважального комплексу на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва передбачає забудову відповідачем трьох земельних ділянок біля озера Вирлиця (витяг з чергового кадастрового плану долучений до матеріалів справи).
Згідно ст.1 Закону України "Про архітектурну діяльність" (в чинній на момент укладення договору редакції) забудовник - особа, яка відповідно до закону отримала право власності або користування земельною ділянкою для містобудівних потреб та виконує передбачені законодавством дії, необхідні для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.
Договір № 564 від 18.09.2008 був укладений відповідачем саме як забудовником і відповідний договір передбачав його обов'язок сплати пайового внеску саме як забудовника.
В подальшому термін "забудовник" став застосовуватись в поєднанні з терміном "Замовник" - ст.1 Закону України "Про архітектурну діяльність" в редакції від 14.04.2009 - замовник (забудовник) - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування
Відповідно до ст. 20, 22 Закону України "Про основи містобудування" (в чинній на момент укладення договору редакції) регулювання земельних відносин у містобудуванні здійснюється відповідно до земельного законодавства. Забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) виникає щодо земельних ділянок, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, місцевими правилами забудови. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
До матеріалів справи долучено договір оренди земельної ділянки від 11.04.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу , Дем'яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за № 925 укладений між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" (орендар) відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 12.07.2007 № 1064/1725, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку, визначену цим договором.
Об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - проспект Миколи Бажана (біля озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва; розмір - 4,0996 га в межах червоних ліній; цільове призначення - для благоустрою прилеглої території без права капітального будівництва, кадастровий номер 8000000000:90:171:0069. Договір укладено на 3 роки (п. 2.1, 3.1 договору оренди).
До матеріалів справи також долучено акт визначення меж земельної ділянки від 22.11.2007 та акт приймання-передачі земельної ділянки від 11.04.2008 щодо передачі орендодавцем орендарю земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:171:0069.
Крім того, як зазначено сторонами в їх поясненнях по суті спору: договір оренди земельної ділянки 8000000000:90:171:0034 площею 19,7194 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури чинний до 2030 року. Договір оренди земельної ділянки 8000000000:90:171:0036 площею 6,1672 га для благоустрою прилеглої території озера припинив свою дію та не був у встановленому законом порядку продовжений.
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Вказані договори не були долучені до матеріалів справи, проте сторонами визнаються обставини щодо їх укладення, а тому вони не підлягають доказуванню.
Отже, станом на момент укладення договору № 564 від 18.09.2008 у ТОВ "Мрія-Інвест" перебували на праві оренди три земельні ділянки, які згідно розробленого проекту підлягали забудові (будівництво торговельно-розважального комплексу на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва). Тобто згідно чинного на момент укладення договору законодавства ТОВ "Мрія-Інвест" було забудовником щодо будівництва згідно розробленого проекту торговельно-розважального комплексу на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва.
Як вбачається з експертного звіту щодо розгляду проектної документації на будівництво за проектом "Будівництво торговельно-розважального центру з офісними приміщеннями, паркінгом та гостьовою автостоянкою у складі багатофункціонального комплексу та благоустрою прибережно-захисної смуги озера про проспекту Бажана та вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва" № 3-091-20-ЕП/КО від 24.03.2021 передбачено такі технічні показники, зокрема щодо площі земельної ділянки під забудову - 31,7246 га. Тобто для здійснення будівництва згідно проектної документації, відповідачу необхідно мати на відповідному правовому титулі в користуванні три земельні ділянки з кадастровими номерами: 8000000000:90:171:0034, 8000000000:90:171:0036, 8000000000:90:171:0069. Натомість чинним є лише договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034.
Отже, відсутність чинних договорів оренди земельних ділянок, які згідно проекту відповідача підлягають забудові, унеможливлюють будівництво торгово-розважального центру про проспекту Бажана та вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва.
Станом на 12.04.2011 року, сплинув строк дії договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:171:0069.
Згідно чинної на момент припинення договору оренди земельної ділянки редакції Закону України "Про архітектурну діяльність" термін "забудовник" був повністю замінений терміном "замовник", проте передбачав те саме поняття - замовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України "При регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент припинення договору оренди) право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Отже, з припиненням договорів оренди землі (двох ділянок) відповідач втратив статус забудовника (замовника) будівництва саме щодо будівництва торговельно-розважального комплексу на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва згідно затвердженого проекту, саме для реалізації якого ним було укладено договір №564 від 18.09.2008.
Оскільки, договір №564 від 18.09.2008 був укладений саме компетентним органом та відповідачем як забудовником, тобто особою яка має право оренди трьох земельних ділянок, для реалізації проекту - будівництва торговельно-розважального комплексу на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва, то з припиненням дії договору оренди відповідач втратив свій особливий статус "забудовника" ("замовника"), що унеможливлює виконання договору щодо сплати пайового внеску.
Оскільки, відповідач наразі не має статусу "забудовник" (замовник) він не може виступати у правовідносинах, які сторони врегулювали, уклавши договір №564 від 18.09.2008, що зумовлює неможливість виконання відповідного договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
А як уже було вказано судом вище, сплата пайового внеску була передбачена саме для забудовника (в розумінні діючого законодавства) в разі наявності у користувача земельної ділянки права її забудувати.
Суд не вбачає підстав для стягнення пайового внеску, в тому числі за наявності чинного договору пайової участі № 564 від 18.08.2008, у разі відсутності права у відповідача здійснювати будівництво. А таке право у нього може виникнути лише за наявності чинних правочинів, які підтверджують його право власності чи користування земельними ділянками під будівництвом об'єкту.
З 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими скасовано ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Згідно з п. 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Тобто, з 01.01.2020 у замовників відсутній обов'язок перераховувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, як і відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, до цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується стосовно прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Разом з цим, відповідно до частини третьої ст. 5 ЦК України якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов'язків.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 914/2650/17.
З матеріалів справи вбачається, що в період дії норми закону, яка передбачала сплату пайового внеску при забудові земельної ділянки, будівництво відповідачем так і не було розпочато. Наразі доказів, в підтвердження можливості та права відповідача здійснювати будівництво про проспекту Бажана та вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва на момент прийняття рішення у даній справі (наявність права користування земельними ділянками та всієї необхідної дозвільної документації для здійснення будівництва) суду надано не було. Крім того згідно чинного на даний момент законодавства у відповідача відсутній обов'язок укладати договір на пайову участь та сплачувати пайовий внесок.
Позиція щодо наявності будівельного процесу та дозвільної документації на будівництво як передумови сплати пайового внеску також зазначена у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 № 909/1143/19.
З вище зазначеного суд дійшов висновку, що за відсутності у відповідача права на здійснення будівництва, навіть за наявності укладеного договору пайової участі, у нього відсутні підстави для сплати пайового внеску, оскільки, вказаний внесок нероздільно пов'язаний зі здійсненням забудови в рамках чинного законодавства.
За таких умов, суд відмовляє позивачу у задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 37033922,95 грн.
Проте, суд відзначає, що у разі отримання відповідачем необхідних дозвільних документів, права користування (власності, оренди) земельними ділянками, необхідними для реалізації проекту будівництва торговельно-розважального комплексу на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва та права забудови земельних ділянок, та відповідно здійснення забудови земельних ділянок згідно чинного законодавства, право позивача на стягнення пайового внеску може бути реалізовано згідно чинного законодавства.
Щодо вимог про стягнення втрат від інфляції та пені.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. (ст.549 ЦК України).
Пунктом 7.2 додаткової угоди № 2 від 26.10.2015 передбачено, що забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від несплаченої суми пайової участі, зазначеної в п. 4 цієї угоди, за кожен день прострочення. Пеня, що передбачена даним пунктом нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача суми пайового внеску (основного боргу), то в частині нарахування пені та втрат від інфляції також належить відмовити, в зв'язку з відсутністю у відповідача грошового зобов'язання, на яке можуть нараховуватись штрафні санкції.
Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 2216070,00 грн та 13585999,63 грн та втрат від інфляції у розмірі 37033922,95 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки, судом встановлено відсутність підстав для задоволення позову по суті справи, тобто відсутність порушеного права позивача, позовна в даному випадку не застосовується
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно приписів ст. 129 ГПК України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
У позові Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 04633423) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" (01133, м. Київ, вулиця Євгена Коновальця, 31, код ЄДРПОУ 32670462) пайового внеску у розмірі 59224050,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 37033922,95 грн, пені у розмірі 15802069,63 грн за договором № 564 від 18.09.2008 - відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 29.09.2021
Суддя І.В.Усатенко