ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.09.2021Справа № 910/7864/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО"
до Державного підприємства "ГОТЕЛЬ "КОЗАЦЬКИЙ" Міністерства оборони України
про стягнення 999217,05 грн
Представники сторін:
від позивача: Сірик Д.О.
від відповідача: Матійко Д.В.
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "ГОТЕЛЬ "КОЗАЦЬКИЙ" Міністерства оборони України про стягнення 999217,05 грн., з яких: 926474,18 грн - сума боргу за спожиту теплову енергію, 7208,42 грн - 3% річних, 28732,80 грн - пеня, 36801,65 грн - інфляційна складова боргу.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №1533062 від 11.10.2018 на постачання теплової енергії у гарячій воді.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.05.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/7864/21, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 24.06.2021.
Протокольною ухвалою від 24.06.2021 судом відкладено підготовче судове засідання на 29.07.2021.
21.07.2021 через відділ діловодства суд від позивача надійшли письмові пояснення по справі щодо розрахунків заборгованості за договором.
26.07.2021 через відділ діловодства суд від відповідача надійшло клопотання, у якому позивач зазначає про повне погашення заявленої до стягнення суми заборгованості, у зв'язку із чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Також відповідач заперечив проти заявлених вимог про стягнення штрафних санкцій, посилаючись на приписи прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Протокольною ухвалою від 29.07.2021 судом продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 02.09.2021.
09.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких позивач зазначив, що станом на 05.08.2021 заявлена до стягнення сума основного боргу була повністю погашена відповідачем. Позовні вимоги в часині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат позивач підтримав та просив суд стягнути з відповідача 7208,42 грн - 3% річних, 28732,80 грн - пеня, 36801,65 грн - інфляційна складова боргу.
16.08.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи акту звіряння розрахунків за теплову енергію станом на 01.08.2021.
14.09.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла довідка про стан розрахунків відповідача за спожиту теплоенергію, згідно із якою, заборгованість відповідача перед позивачем за договором за період з 01.10.2020 по 01.04.2021 оплачена у повному обсязі: у квітні 2021 року у сумі 30000,00 грн; у липні 2021 року у сумі 896474,18 грн.
У підготовчому засіданні 02.09.2021 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.09.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 23.09.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, заявлені позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підтримав.
У судовому засіданні 23.09.2021 представник відповідача проти позовних вимог заперечив, надав пояснення по суті заперечень.
У судовому засіданні 23.09.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
11.10.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (енергопостачальна організація) та Державним підприємством "ГОТЕЛЬ "КОЗАЦЬКИЙ" Міністерства оборони України (абонент, відповідач) укладено договір №1533062 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.
У пункті 2.1 договору сторони погодили, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому поряду, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації установок і мереж (далі - Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків, чинним законодавством України.
Відповідно до п. 2.2.1 та п. 2.2.2 договору постачальник зобов'язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком №1 до цього договору; підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно із температурним графіком, затвердженим Київською міською державною адміністрацією (Додаток №2), крім випадків, зазначених у п. 3.1.7. договору.
Згідно із п.2.3.1, 2.3.2. договору абонент зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Розділ 5 Договору визначає особливості обліку теплової енергії.
Так, у відповідності до п.5.1. договору облік та споживання абонентом теплової енергії проводиться за приладами обліку.
Пунктом 13 додатку № 7 до договору визначено, що відключення абоненту теплової енергії не звільняє його від виконання зобов'язань за договором.
Додатком №3 до договору сторони погодили тарифи на теплову енергію. Пунктом 3 додатку №3 встановлено можливу зміну тарифів в період дії договору.
У додатку №4 до договору сторони погодили порядок розрахунків за теплову енергію.
У відповідності до п.2 додатку №4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується почергово.
Пунктом 7 додатку №4 абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
У пункті 8.1 договору визначено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2018. Керуючись ст. 631 ЦК України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.8.5. договору).
Згідно із обліковими картками за жовтень 2020 року по березень 2021 року, актами приймання-передавання товарної продукції, відомостями про споживання теплової енергії, довідкою про стан розрахунків, заборгованість відповідача за договором за спожиту у спірний період теплову енергію становить 926474,18 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором №№1533062 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 11.10.2018, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості за спожиту у спірний період теплову енергію у сумі 926474,18 грн, а також нарахованих, у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, інфляційної складової боргу у сумі 36801,65 грн, 3% річних у сумі 7208,42 грн та пені у сумі 28732,80 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно із ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч.6 ст.276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.7 ст.276 Господарського кодексу України).
Як підтверджено наявними у матеріалах справи обліковими картками за жовтень 2020 року по березень 2021 року, актами приймання-передавання товарної продукції, відомостями про споживання теплової енергії, довідкою про стан розрахунків, заборгованість відповідача за договором за спожиту у спірний період теплову енергію становить 926474,18 грн.
Пунктом 2 додатку №4 до договору сторони погодили, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.
Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Матеріалами справи підтверджено, розрахунки за спожиту теплову енергію відповідач здійснював несвоєчасно.
При зверненні до суду з відповідним позовом позивач просив стягнути з відповідача 926474,18 грн основного боргу.
У той же час, як встановлено судом, до моменту звернення позивача з відповідним позовом до суду (14.05.2021 згідно календарного штемпелю поштової установи) відповідачем, на виконання договору здійснено часткову оплату заборгованості у сумі 30000,00 грн, що підтверджується довідкою позивача від 09.09.2021 та актом звіряння розрахунків за теплову енергію станом на 01.08.2021.
Так, згідно із довідкою позивача заборгованість відповідача перед позивачем за договором за період з 01.10.2020 по 01.04.2021 оплачена у повному обсязі, а саме: у квітні 2021 року у сумі 30000,00 грн; у липні 2021 року у сумі 896474,18 грн.
Оскільки 30000,00 грн основного боргу погашено відповідачем до моменту звернення позивача з позовом до суду, позовні вимоги про стягнення зазначеної суми основного боргу є безпідставними.
Заборгованість у розмірі 896474,18 грн згідно із довідкою позивача про стан розрахунків відповідача за спожиту теплоенергію відповідач оплатив на користь позивача вже в ході розгляду справи судом.
У відповідності до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Ураховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення суми заборгованості у сумі 896474,18 грн припинив своє існування після звернення позивача з цим позовом, то суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 896474,18 грн, згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 28732,80 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 36801,65 грн та 3% річних у розмірі 7208,42 грн. Нарахування здійснені за загальний період прострочення з 01.11.2020 по 31.03.2021.
У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 7 додатку №4 абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Із наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що позивачем було враховано наведені приписи закону, нарахування пені здійснювалося виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій, посилався на приписи прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно із якими на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Позивач у свою чергу посилається на те, що у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Податкового кодексу України теплова енергія є товаром, а не послугою. У зв'язку із чим нарахування пені здійснено позивачем правомірно.
Оцінивши наведені сторонами обґрунтування, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон) (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення (для систем газопостачання - від запірного пристрою на вводі в будинок до запірних пристроїв включно перед місцями підключення газових приладів, газоспоживального обладнання, теплових агрегатів тощо).
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (ч.1 ст.6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Виходячи зі змісту наведених норм, умов договору та його додатків, оскільки відповідач є споживачем за договором №1533062 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 11.10.2018, то на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Частиною 1 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Однак, дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 533-IX, який набрав чинності 18 березня 2020 року.
Більш того, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
За таких обставин, на підставі вказаних приписів чинного законодавства нарахування пені за період з 01.11.2020 по 31.03.2021 є необґрунтованим.
З урахуванням наведеного, у задоволенні вимог позивача про стягнення з пені у сумі 28732,80 грн необхідно відмовити.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
При цьому, суд зауважує, що оскільки відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, то норми підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" не застосовуються.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що сума інфляційних та 3% річних становить більшу суму ніж заявлено позивачем, однак враховуючи те, що відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 7208,42 грн та інфляційних втрат у сумі 36801,65 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" у частині стягнення інфляційних втрат у сумі 36801,65 грн та 3% річних у сумі 7208,42 грн та закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 896474,18 грн.
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням наведеного, судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Закрити провадження у справі №910/7864/21 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 896474,18 грн.
В іншій частині позовних вимог позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "ГОТЕЛЬ "КОЗАЦЬКИЙ" Міністерства оборони України (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛІВСЬКА, будинок 1/3, ідентифікаційний код 14303572) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, ПЛОЩА ІВАНА ФРАНКА, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) інфляційні втрати у сумі 36801,65 грн, 3% річних у сумі 7208,42 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 14107,26 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 29.09.2021.
Суддя С. О. Турчин