вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.09.2021м. ДніпроСправа № 904/6866/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Матіїв Оксани Володимирівни (с. Тяпче, Долинський район, Івано-Франківська область)
до Приватного підприємства "Дніпровські ласощі" (м. Кам'янське, Дніпропетровська область)
про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних за дистриб'юторським договором № 02/01/19-Д від 10.01.2019 в загальному розмірі 110 832 грн. 78 коп.
Фізична особа-підприємець Матіїв Оксана Володимирівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Дніпровські ласощі" (далі - відповідач) пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних за дистриб'юторським договором № 02/01/19-Д від 10.01.2019 в загальному розмірі 110 832 грн. 78 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 12 203 грн. 44 коп. - пеня;
- 80 000 грн. 00 коп. - штраф;
- 15 748 грн. 35 коп. - інфляційні втрати;
- 2 880 грн. 99 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за дистриб'юторським договором № 02/01/19-Д від 10.01.2019 (далі - договір) в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 21.12.2020 товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у сумі 427 180 грн. 46 коп., яка сплачена останнім із простроченням, а саме: у повному обсязі заборгованість сплачена лише 25.06.2021. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.01.2021 по 25.06.2021 в сумі 12 203 грн. 44 коп., а також, штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу у сумі 80 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2021 року по травень 20201 року у сумі 15 748 грн. 35 коп., а також 3% річних за період прострочення з 11.01.2021 по 25.06.2021 у сумі 2 880 грн. 99 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп. та на професійну правничу допомогу.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2021 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. суду № 39511/21 від 11.08.2021).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 35714/21 від 20.11.2021), в якому він просив суд зменшити розмір санкцій, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання, наступним чином: відмовити у стягненні штрафу в сумі 80 000 грн. 00 коп. та зменшити загальний розмір пені до 6 101 грн. 72 коп., 3% річних до 1 440 грн. 50 коп., інфляційних збитків до 7 874 грн. 18 коп. У відзиву відповідач посилався на таке:
- відповідачем визнано той факт, що ПП "Дніпровські ласощі" за отриманий від ФОП Матіїїв О.В. товар за видатковою накладною № МО-0001346 від 21.12.2020 на суму 427 180 грн. 46 коп. розрахувалося в повному обсязі в період з 27.01.2021 по 25.06.2021 із запізненням, проте вказано на те, що такий випадок є винятковим, адже, поведінка відповідача була спрямована на вжиття заходів до виконання зобов'язання та негайне добровільне усунення ним порушення;
- боржник - ПП "Дніпровські ласощі" зобов'язання перед ФОП Матіїїв О.В. виконав у повному обсязі;
- прострочення виконання зобов'язання відповідачем не завдало збитків і не вчинило інших негативних наслідків кредитору - позивачу;
- основною причиною такого значного прострочення виконання зобов'язання відповідачем є умисні дії самого позивача. Так, згідно з пунктом 2.3. дистриб'юторського договору № 02/01/19 від 10.01.2019 постачальник ФОП Матіїв О.В. призначає офіційним дистриб'ютором товару постачальника - ПП "Дніпровські ласощі" на території регіону - всієї Дніпропетровської області. Листом № 270121/1 від 27.01.2021 ФОП Матіїв О.В. скоротило дистриб'ютору територію продажу і з 01.02.2021 ПП "Дніпровські ласощі" стало дистриб'ютором по території частини Дніпропетровської області саме: м. Дніпро, м.Павлоград, м. Новомосковськ та примикаючих до них районів (всього: 9 районів), у зв'язку з чим, з 01.02.2021 відповідач втратив право торгувати продукцією ФОП Матіїв О.В. в 14-ти із 23-х районів Дніпропетровської області, а саме: в Дніпродзержинському, Томаківському, Нікопольському, Апостоловському, Широківському, Криворізькому, Софіївському, Солонянському, Криничанському, П'ятихатському, Верхьодніпровському, Петриківському, Царичанському, Магдалиніському;
- ПП "Дніпровські ласощі" вимушено було припинити поставки товару ФОП Матіїв О.В. постійним покупцям в кількості 99-ти суб'єктів господарювання у заборонених районах із 181-го загальної кількості оптових покупців, що потягло за собою пропорційне зниження виручки майже в 2 рази і, як наслідок, термін розрахунків збільшився, що найменш майже в 2 рази, тобто, скорочення території торгівлі вдвічі збільшило термін отримання необхідної кількості виручки та розрахунків з продавцем і, як наслідок - вдвічі збільшило термін прострочення виконання зобов'язань;
- скорочення території дій дистриб'ютора не просто погіршило його майновий стан, а, враховуючи розміри щомісячних кредитних виплат по кредитам в сумі 41 220 грн. 26 коп. та необхідності виплат по овердрафту в сумі 50 000 грн. 00 коп., які бралися із розрахунку торгівлі на території всієї Дніпропетровської області, що поставило ПП "Дніпровські ласощі" на межу банкрутства;
- не зважаючи на викладене відповідач зобов'язання перед позивачем виконав у повному обсязі;
- відповідач вважає розмір штрафних санкцій, які вимагає до сплати позивач, враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, надмірно великим.
Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 42928/21 від 02.09.2021), в якому він просив суд здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, посилаючись на таке:
- основною причиною значного прострочення виконання зобов'язання відповідачем є умисні дії самого позивача, який скоротив дистриб'ютору територію продажу на 14 із 23-х районів Дніпропетровської області, в результаті чого припинено поставки товару постійним покупцям в кількості 99-ти суб'єктів господарювання із 181-го загальної кількості, що потягло за собою пропорційне зниження виручки і, як наслідок, термін розрахунків збільшився, а майновий ПП "Дніпровські ласощі" не просто погіршився, а, враховуючи розміри щомісячних кредитних виплат по кредитам, які бралися із розрахунку торгівлі на території всієї Дніпропетровської області, що поставило підприємство відповідача на межу банкрутства;
- характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі для повного та всебічного встановлення обставин справи вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін.
Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки у даному випадку правова позиція відповідача була викладена ним повно, всебічно та однозначно; до відзиву на позовну заяву були долучені відповідачем всі докази, як він вважав за необхідне залучити; будь-яких питань, які б підлягали з'ясуванню у судовому засіданні чи необхідності надання усних пояснень представників у даному випадку суд не вбачає.
Слід відзначити, що ухвалою суду від 12.08.2021, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано позивачу, у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати суду, а також усім учасникам справи надати відповідь на відзив з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 166 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи дату направлення відзиву на позовну заяву позивачу - 30.08.2021, а також Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 29.09.2021 строк на подання відповіді на відзив, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 10.01.2019 між Фізичною особою - підприємцем Матіїв Оксаною Володимирівною (далі - постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Дніпровські ласощі" (далі - дистриб'ютор, відповідач) укладено дистриб'юторським договором № 02/01/19-Д (далі - договір, а.с.14-19), за умовами пункту 2.1. договору постачальник на умовах, визначених договором, постачає товар дистриб'ютору, а дистриб'ютор здійснює його пряму дистрибуцію в межах цін та націнок, вказаних у прайс-листах постачальника, а також здійснює своєчасну оплату отриманого від постачальника товару.
У пункті 2.3. договору визначено що постачальник призначає офіційним дистриб'ютором товару постачальника на території регіону Дніпропетровської області.
У пунктах 12.4 та 12.5 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї із сторін з обов'язковим письмовим повідомленням іншої сторони не пізніше, ніж за 7 календарних днів до розірвання, при умові повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не виявила ініціативи щодо припинення договору, договір вважається пролонгованим на тих же умовах на один рік.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Суд звертає увагу на те, що ні Цивільний кодекс України ні Господарський кодекс України не дають визначення дистриб'юторського договору та не визначають його істотних умов.
Як передбачено статтею 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Враховуючи вказане, суд відзначає, що за своєю правовою природою, дистриб'юторський договір близький до договору поставки (купівлі-продажу), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 4.1. договору ціни на товар, що продається за договором, встановлюються в національній валюті України. Ціни на кожну партію товару зазначаються у видаткових накладних, згідно з чинним законодавством чинного на дату відвантаження прайс-листа.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
У пункті 3.1. договору вказано, що поставка товару за договором може здійснюватись на умовах EXW Франко Завод (назва призначення) - склад постачальника або на умовах СРТ Фрахт/Перевезення оплачено до (з доставкою товару) - склад дистриб'ютора в редакції Інкотермс 2010.
Згідно з пунктом 2.2. договору право власності на партію товару переходить від постачальника до дистриб'ютора в момент передачі йому партії товару від постачальника. Ризик випадкового зіпсування товару переходить до дистриб'ютора в момент передачі йому товару.
Згідно з пунктом 3.4. договору датою постачання вважається дата передачі товару дистриб'ютору, зазначена у супровідних документах, підписаних представниками сторін.
Відповідно до пункту 4.3. договору сума за договором встановлюється у розмірі суми всіх накладних за договором.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 21.12.2020 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 427 180 грн. 46 коп. відповідно до видаткової накладної № МО-0001346 від 21.12.2020 на суму 427 180 грн. 46 коп. (а.с. 20).
Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаною видатковою накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище казаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення. Видаткова накладна підписана представником відповідача та скріплена відтиском печатки підприємства.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаною вище видатковою накладною відповідачем також не заявлено.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, пунктом 4.2. договору передбачено, що оплата за кожну отриману партію товару здійснюється дистриб'ютором у безготівковій формі протягом 21- го календарного дня з моменту отримання товару.
З матеріалів справи вбачається, що поставлений за видатковою накладною № МО-0001346 від 21.12.2020 товар на суму 427 180 грн. 46 коп. було оплачено відповідачем у повному обсязі наступним чином:
- 27.01.2021 у сумі 27 180 грн. 46 коп., що підтверджується банківською випискою від 27.01.2021 (а.с. 21);
- 10.02.2021 у сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 10.02.2021 (а.с. 21);
- 19.02.2021 у сумі 10 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 19.02.2021 (а.с. 21);
- 24.02.2021 у сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 24.02.2021 (а.с. 21);
- 02.03.2021 у сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 02.03.2021 (а.с. 21);
- 10.03.2021 у сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 10.03.2021 (а.с. 21);
- 17.03.2021 у сумі 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 17.03.2021 (а.с. 21);
- 09.04.2021 у сумі 70 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 09.04.2021 (а.с. 23);
- 21.04.2021 у сумі 15 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 21.04.2021 (а.с. 23);
- 11.05.2021 у сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 11.05.2021 (а.с. 23);
- 21.05.2021 у сумі 25 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 21.05.2021 (а.с. 23);
- 28.05.2021 у сумі 25 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 28.05.2021 (а.с. 23);
- 10.06.2021 у сумі 25 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 28.05.2021 (а.с. 23);
- 25.06.2021 у сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою від 25.06.2021 (а.с. 49).
При цьому, як встановлено судом, граничним строком оплати товару суму 427 180 грн. 46 коп., поставленого за видатковою накладною № МО-0001346 від 21.12.2020, є 11.01.2021.
В порушення вказаних вище умов договору та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач поставлений йому товар оплатив із порушенням вказаних положень договору та закону, а саме: допустив прострочення опати.
Отже, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем 21.12.2020 товару відповідач порушив, внаслідок чого за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.01.2021 по 25.06.2021 в сумі 12 203 грн. 44 коп., а також, штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу у сумі 80 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2021 року по травень 20201 року у сумі 15 748 грн. 35 коп., а також 3% річних за період прострочення з 11.01.2021 по 25.06.2021 у сумі 2 880 грн. 99 коп. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження своєчасної оплати поставленого позивачем 21.12.2020 товару на суму 427 180 грн. 46 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення оплати, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що у даному випадку правомірним є застосування до відповідача наслідків прострочення виконання зобов'язання, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Так, у пункті 6.3. договору сторони визначили, що у разі порушення термінів оплати за товар (пункт 4.2. договору), дистриб'ютор сплачує постачальнику пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.01.2021 по 25.06.2021 в сумі 12 203 грн. 44 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с.5), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але невірно визначено періоди прострочення, оскільки не було враховано наступне:
- невірно визначено граничний строк оплати товару на суму 427 180 грн. 46 коп., оскільки, як встановлено судом, граничним строком оплати товару суму 427 180 грн. 46 коп., поставленого за видатковою накладною № МО-0001346 від 21.12.2020, є 11.01.2021, а позивач здійснив нарахування пені з 11.01.2021;
- з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1. статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені. При цьому, позивачем неправомірно включено в періоди нарахування пені дні оплати.
Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.5), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що в загальний період прострочення з 12.01.2021 по 25.06.2021, враховуючи дати та суми здійснених відповідачем часткових оплат, пеня складає 11 665 грн. 43 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 11 665 грн. 43 коп.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2021 року по травень 20201 року у сумі 15 748 грн. 35 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 6-7), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 15 748 грн. 35 коп.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 11.01.2021 по 25.06.2021 у сумі 2 880 грн. 99 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с. 5-6), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але невірно визначено періоди прострочення, оскільки, як і в розрахунку пені, не було враховано наступне:
- невірно визначено граничний строк оплати товару на суму 427 180 грн. 46 коп., оскільки, як встановлено судом, граничним строком оплати товару суму 427 180 грн. 46 коп., поставленого за видатковою накладною № МО-0001346 від 21.12.2020, є 11.01.2021, а позивач здійснив нарахування 3% річних з 11.01.2021;
- з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1. статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені. При цьому, позивачем неправомірно включено в періоди нарахування 3% річних дні оплати.
Отже, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві (а.с.5-6), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що в загальний період прострочення з 12.01.2021 по 25.06.2021, враховуючи дати та суми здійснених відповідачем часткових оплат, 3% річних складають 2 820 грн. 21 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 820 грн. 21 коп.
Крім того, у пункті 6.3. договору сторони визначили, що у разі прострочення платежу більше, ніж на 20 календарних днів дистриб'ютор, окрім пені, сплачує постачальнику також штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу. Нарахування пені та штрафу здійснюється до повного відшкодування збитків. Збитки стягуються у повному обсязі понад суму неустойки.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у сумі 80 000 грн. 00 коп., що складає 20% від суми простроченого платежу.
З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 80 000 грн. 00 коп. та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору, оскільки матеріалами справи підтверджується, що прострочення більше 20 календарних днів виникло у відповідача щодо суми заборгованості у розмірі 400 000 грн. 00 коп.
Отже, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 80 000 грн. 00 коп.
В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем за первісним позовом, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:
- станом на час вирішення спору судом, рівно як і на момент звернення із позовом до суду, поставлений позивачем товару на суму 427 180 грн. 46 коп. був оплачений відповідачем у повному обсязі у добровільному поряку. Отже, судом приймається до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, а також добровільність його виконання до моменту звернення із позовом до суду.
- протягом визначеного пунктом 4.2. договору строку на оплату поставленого за видатковою накладною № МО-0001346 від 21.12.2020 товару на суму 427 180 грн. 46 коп. (протягом 21- го календарного дня з моменту отримання товару), а саме: з 22.12.2020 по 11.01.2021, фактично були робочими лише 11 днів, оскільки на цей період припали різдвяні та новорічні свята;
- з аналізу періодичності та сум проведених відповідачем платежів, суд приходить до висновку що відповідач вчиняв дії щодо якнайшвидшого погашення заборгованості, в умовах того, що з 01.02.2021 для відповідача погіршилися умови ведення господарської діяльності, в тому числі з урахуванням втрати ним права торгувати продукцією позивача на половині території щодо якої було укладено спірний договір;
- умови спірного договору (розділ 6 "Відповідальність сторін" передбачають відповідальність за порушення зобов'язань за договором лише для дистриб'ютора;
- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені чи штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;
- більше того, крім стягнення штрафу, позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру штрафу позивач знову ж таки не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити розмір штрафу на 90%, а саме: до 8 000 грн. 00 коп. (80 000,00 - 90%);
Таке зменшення розміру штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 8 000 грн. 00 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При цьому, оскільки суд зменшує розмір штрафу, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв'язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 127 грн. 74 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Матіїв Оксани Володимирівни до Приватного підприємства "Дніпровські ласощі" про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних за дистриб'юторським договором № 02/01/19-Д від 10.01.2019 в загальному розмірі 110 832 грн. 78 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Дніпровські ласощі" (51931, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вулиця Республіканська, будинок 9А, кімната 412А; ідентифікаційний код 36363406) на користь Фізичної особи-підприємця Матіїв Оксани Володимирівни (77520, Івано-Франківська область, Долинський район, село Тяпче; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 11 665 грн. 43 коп. - пені, 8 000 грн. 00 коп. - штрафу, 15 748 грн. 35 коп. інфляційних втрат, 2 820 грн. 21 коп. 3% річних, 2 257 грн. 74 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 29.09.2021.
Суддя Ю.В. Фещенко