вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
28.09.2021м. ДніпроСправа № 904/6191/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом ОСОБА_1 (м. Дніпро)
до ОСОБА_2 (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 100516 від 10.05.2016 у загальному розмірі 120 804 грн. 11 коп.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 100516 від 10.05.2016 у загальному розмірі 120 804 грн. 11 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 100 000 грн. 00 коп. - основний борг;
- 13 900 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;
- 6 904 грн. 11 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 100516 від 10.05.2016 (далі - договір) в частині повного та своєчасного повернення наданої позивачем фінансової допомоги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у сумі 100 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2019 року по березень 2021 року у сумі 13 900 грн. 00 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.01.2019 по 20.04.2021 у сумі 6 904 грн. 11 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою суду від 07.07.2021, керуючись положеннями абзацу 2 частини 1, частин 6, 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, у Відділу обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради витребувано інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 .
Від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надійшов лист (вх. суду № 37485/21 від 30.07.2021), відповідно до якого, згідно з відомостями картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 30.10.2020 та по теперішній час.
Ухвалою суду від 03.08.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 41924/21 від 28.08.2021), в якому відповідач просив суд поновити строк на подачу до суду відзиву на позовну заяву, а також відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що отримані відповідач по договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 100516 від 10.05.2016 грошові кошти були направлені виключно на спільну господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд", співзасновниками якого як на час укладення спірного договору так і на теперішній час є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідач посилається на те, що грошові кошти в сумі 100 000 грн. 00 коп. були повернуті на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Агропрайд", в тому числі і в інтересах ОСОБА_1 з подальшою метою ведення спільної господарської діяльності та мінімізації витрат товариства на сплату відсотків за користування кредитними коштами по кредитному договору № 091072776REVOLLINE1 від 08.07.2016, укладеного з ПАТ "Укрсоцбанк". Таке спільне з позивачем управлінське рішення було прийнято виключно в спільних інтересах з метою зменшення витрат на обслуговування кредиту в умовах рейдерського захоплення та вивезення зерна, що було надано на переробку Фермерськими товариствами.
Слід відзначити, що ухвалою суду від 03.08.2021, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано позивачу, у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати суду, а також усім учасникам справи відповідь на відзив з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 166 ГПК України.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Станом на 28.09.2021 строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від позивача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки в усіх учасників справи було достатньо часу для подання як заяв по суті справи так і доказів, на підтвердження своїх вимог і заперечень.
Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
З приводу долучення до матеріалів справи та прийняття судом відзиву на позовну заяву, а також додаткових доказів суд зазначає таке.
В даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, під час розгляду справи суд зобов'язаний забезпечити повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поворотної фінансової допомоги, строку його дії, факт надання допомоги, порядок та строки її повернення, наявність часткового чи повного повернення грошових коштів, допущення прострочення; наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 10.05.2016 між ОСОБА_1 (далі - позикодавець, позивач) та ОСОБА_2 (далі - позичальник, відповідач) укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 100516 (далі - договір, а.с.12-13), відповідно до умов пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах, передбачених договором, позикодавець надає позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу (в подальшому - фінансова допомога), а позичальник зобов'язується використати її для власної господарської діяльності і повернути у визначений договором строк.
У пунктах 4.1., 4.2. договору сторони вказали, що договір набуває чинності з дати перерахування суми фінансової допомоги на поточний рахунок позичальника, і є дійсним до моменту його остаточного виконання. Договір, додаткові угоди до нього підписані уповноваженими представниками сторін та передані однією стороною іншій за допомогою електронної пошти зазначеної в пункті 6 договору, матимуть повну юридичну силу, але підлягають заміні на оригінальні екземпляри.
Відповідно до умов пункту 4.3. договору у разі припинення реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця строк дії даного договору не припиняється.
Згідно з умовами пункту 3.2. договору спори, що виникають під час виконання договору, або пов'язані із ним, мають бути вирішені шляхом переговорів. У випадку неможливості досягнення згоди спір передається на розгляд Господарського суду.
Доказів визнання недійсним, зміни чи розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Слід також зазначити, що згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 09.07.2012, а припинення вказаного суб'єкта господарювання відбулось 21.07.2021 (а.с.28-31).
Крім того, згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.07.2011, а припинення вказаного суб'єкта господарювання відбулось 12.09.2017 (а.с.24-27).
Таким чином, станом на день звернення позивача до суду з позовом у даній справі, діяльність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як фізичнихї осіб- підприємців була припинена.
З цього приводу суд зазначає таке.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просить стягнути грошові кошти, які були надані як фінансова допомога одним суб'єктом господарювання - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 на користь іншого суб'єкта господарювання - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .
Отже, вказані події мали місце між двома фізичними особами - підприємцями, тобто виникли із господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) та від 25.06.2019 по справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
Таким чином, належним позивачем у даній справі є ОСОБА_1 , а належним відповідачем - ОСОБА_2 ; справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором позики, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 906/408/17, від 12.06.2019 у справі № 910/7047/18.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною 1 статті 14 Податкового кодексу України, фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних). Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
У пункті 1.2. договору сторони погодили, що загальна сума фінансової допомоги, що надається за договором становить 100 000 грн. 00 коп. для поповнення обігових коштів позичальника.
Відповідно до умов пункту 1.3. договору фінансова допомога надається шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позичальника.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2016 на виконання умов договору позивачем - ОСОБА_1 було перераховано на користь відповідача - ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 (а.с.14).
Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У пункті 1.4. договору сторони погодили, що відсотки на фінансову допомогу, що надається за договором не нараховуються. Фінансова допомога за договором надається на безоплатній основі.
Згідно з умовами пункту 1.5 договору фінансова допомога надається строком до 31.12.2018.
У пункті 1.6. договору сторони погодили, що по закінченні строку, вказаного в пункті 1.5. договору, позичальник зобов'язується повернути фінансову допомогу в повному обсязі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позикодавця.
Як зазначив позивач, та що не заперечується відповідачем, вказані зобов'язання не були виконані відповідачем, а саме: фінансова допомога в сумі 100 000 грн. 00 коп. повернута не була, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 100 000 грн. 00 коп. Вказане і є причиною звернення позивача із позовом до суду.
Доказів погашення вказаної суми заборгованості на момент розгляду спору, відповідачем надано не було.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Господарським судом відхиляються заперечення відповідача в частині того, що грошові кошти в сумі 100 000 грн. 00 коп. були ним використані на спільну господарську діяльність з позивачем як співзасновниками ТОВ "Дніпро-Агропрайд", оскільки з пункту 1.1. договору вбачається, що позикодавець (позивач) надав позичальнику (відповідачу) поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується використати її для власної господарської діяльності і повернути у визначений договором строк.
При цьому, договір укладено ОСОБА_2 саме як фізичною особою - підприємцем, що узгоджується з метою використання грошових коштів, вказаною у пункті 1.1. договору.
У пункті 1.2. договору сторонами також підтверджено, що фінансова допомога в сумі 100 000 грн. 00 коп. надається для поповнення обігових коштів позичальника.
Таким чином, судом відхиляються заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.
Доказів на підтвердження повернення поворотної фінансової допомоги в сумі 100 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 100 000 грн. 00 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2019 року по березень 2021 року у сумі 13 900 грн. 00 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.15-16), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 13 900 грн. 00 коп.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 01.01.2019 по 20.04.2021 у сумі 6 904 грн. 11 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 17), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, долучений позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 6 904 грн. 11 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягає 2 270 грн. 00 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 100516 від 10.05.2016 у загальному розмірі 120 804 грн. 11 коп. задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) - 100 000 грн. 00 коп. основного боргу 13 900 грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 6 904 грн. 11 коп. - 3% річних та 2 270 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2021.
Суддя Ю.В. Фещенко