проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"29" вересня 2021 р. Справа № 922/1314/21
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Склярук О.І. , суддя Терещенко О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни (вх.№2066Х/1-43) та Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" (вх.№2134Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 17.06.2021 (суддя Н.С.Добреля, повний текст складено 17.06.2021) у справі №922/952/21
за позовом Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни, м. Кропивницький;
до Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро", м. Харків;
про стягнення 41580,11 грн. -
Фізична особа-підприємець Дремлюга Юлія Вікторівна звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг від 01.07.2020 року № 11 в розмірі 41580,11 грн., з яких 38000,00 грн. основного боргу, 449,10 грн. 3% річних, 1839,01 грн. пені, 1292,00 грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.06.2021 у справі №922/1314/21 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" на користь Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни 38000,00 грн. основного боргу, 449,10 грн. 3% річних, 1839,01 грн. пені, 1292,00 грн. інфляційних втрат та 2270,00 грн. судового збору.
Відмовлено у стягненні з відповідача 7000,00 грн. адвокатських витрат.
Фізична особа-підприємець Дремлюга Юлія Вікторівна з рішенням суду першої інстанції не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.06.2021 у справі №922/1314/21 в частині відмови у стягненні з відповідача 7000,00 грн. адвокатських витрат та прийняти в цій частині нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача 7000,00 грн. адвокатських витрат. Судові витрати просить покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та, що адвокатські послуги надавались саме у даній справі, не відповідають наявним у справі документам.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2021 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тихий П.В., суддя Терещенко О.І., суддя Дучал Н.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 у справі №922/1314/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення господарського суду Харківської області від 17.06.2021 у справі №922/1314/21. Встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Сільськогосподарське приватне підприємство "РВД-Агро" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким зменшити розмір нарахованої пені на 50 % та розстрочити виконання рішення в частині погашення заборгованості щомісячно на три рівні частини.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що штрафні санкції в розмірі 30% від суми боргу є надмірними та мають бути зменшені на 90%. Вказує, що позивачем не доведено, що йому задано збитки простроченням зобов'язання зі сторони відповідача. Посилається, що підприємство перебуває в тяжкому фінансовому становищі, яке виникло внаслідок неврожайного 2020 року та має заборгованість по заробітній платі перед працівниками.
13.07.2021 витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду для розгляду справи №922/1314/21 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Дучал Н.М., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 у справі №№922/1314/21 у зв'язку з тим, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог ст. 258 Господарського процесуального кодексу, а саме: апелянтом не надано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги, залишено без руху апеляційну скаргу позивача на підставі п. 2 ч. 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
26.07.2021 від СТОВ "РВД-Агро" надійшов відзив на апеляційну скаргу ФОП Дремлюги Юлії Вікторівни (вх.№8539), в якому вважає висновок суду першої інстанції про відмову у стягнення з позивача адвокатських витрат правомірним. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
09.08.2021 відповідач надіслав до суду клопотання про усунення недоліків (вх.№9128) в якому просить долучити до матеріалів справи платіжне доручення №587 від 03.08.2021 про сплату судового збору на суму 3405,00 грн.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2021, у зв'язку з відпусткою судді Дучал Н.М., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Терещенко О.І., суддя Склярук О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 у справі №922/1314/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення господарського суду Харківської області від 17.06.2021 у справі №922/1314/21. Об'єднано апеляційну скаргу позивача та апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Харківської області від 17.06.2021 у справі №922/1314/21 в одне апеляційне провадження для сумісного розгляду. Ухвалено здійснювати розгляд апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни та Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" на рішення господарського суду Харківської області від 17.06.2021 у справі №922/1314/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу СТОВ "РВД-Агро" (вх.№9759 від 25.08.2021), в якому проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим в результаті всебічного розгляду матеріалів справи та з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу СТОВ "РВД-Агро" залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін. Крім того, просить здійснити розподіл судових витрат, заявивши до стягнення 4000,00 грн. На підтвердження надання послуг надав рахунок-фактуру та акт наданих послуг.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла висновку про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Дремлюга Юлією Вікторівною (позивач) та Сільськогосподарським приватним підприємством "РВД-Агро" (відповідач) було укладено договір № 11, у відповідності до умов якого, позивач надає відповідачу с/г техніку трактор John Deere 8400 для обробітку ґрунту (дискування під посів пшениці в перший слід).
Відповідно до п. 2.2 договору, позивач отримує в безготівковій формі по обробітку ґрунту (дискування під посів пшениці в перший слід) 400,00 грн. без ПДВ/1га.
Відповідно до п. 2.3 договору, по закінченню збирання врожаю сторони складають акт виконаних робіт і відповідач здійснює оплату згідно акту.
Відповідно до п. 3.2.3 договору, відповідач повинен зробити розрахунки на протязі 20 банківських днів, після підписання Акту виконаних робіт.
Як свідчать матеріали справи, 05.11.2020 року сторонами було підписано акт № 27 здачі-прийняття робіт, яким сторони підтвердили те, що позивачем були проведені такі роботи: послуги трактора 100га на загальну суму 40000,00 грн. (а.с. 14).
Також позивачем було зареєстровано податкову накладну на суму 40000,00 грн. (а.с. 25).
В свою чергу, відповідачем умови щодо оплати за договором були виконані не в повному обсязі, а саме здійснено часткову оплату у розмірі 2000,00 грн. 17.03.2021 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 23).
Враховуючи те, що відповідачем не було сплачено заборгованість за договором № 11 від 01.07.2020 року, позивачем 10.03.2021 року було направлено відповідачу претензію № 5 (а.с. 17).
Враховуючи те, що відповідач заборгованість перед позивачем не сплатив, останній звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором, пені, інфляційних та 3% річних, місцевий господарський суд визнав їх обґрунтованими та доведеними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідач у відзиві на позов визнав наявність основної заборгованості, проте просив суд розстрочити виконання рішення суду.
Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання №11 від 01.07.2020 року у розмірі 38000,00грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, в тому числі розмір 3% річних та інфляційних втрат.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст.230 ГК.
Таким чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі № 6-42цс11).
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічне положення міститься у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі №6-49цс12 , від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11.
Отже, за своєю правовою природою нарахування 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, в той час, як положеннями ст. 233 Господарського кодексу України передбачено можливість зменшення лише штрафних санкцій.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 3% річних в сумі 449,10 грн. та інфляційних втрат в сумі 1292,00 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача, нарахованої позивачем 1839,01 грн. пені, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до п.3.2.3 договору, у випадку порушення строків оплати вартості наданих послуг, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.
Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідач в свою чергу заперечує проти стягнення з останнього пені в сумі, заявленій позивачем, посилаючись на відсутність вини та скрутне матеріальне становище останнього, у зв'язку з чим просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, як надмірний.
В апеляційній скарзі відповідач виклав аналогічні доводи щодо зменшення штрафу.
Так відповідач посилається на те, що позивачем не доведено, що йому задано збитки простроченням зобов'язання зі сторони відповідача. Внаслідок неврожайного 2020 року підприємство відповідача має збитковий фінансовий результат (пов'язаний із сезонністю робіт та несприятливими погодними умовами) та заборгованість по заробітній платі перед працівниками. Збільшення рівня мінімальної заробітної плати та її індексація збільшили фінансовий тягар на підприємство відповідача. Вказує на необхідність врахування добросовісної поведінки відповідача, який протягом 2020 року поступово погашав заборгованість та запропонував графік погашення заборгованості. Зазначає, що співвідношення між загальною сумою зобов'язання та розміром нарахованих штрафних санкцій в розмірі 30% є неспівмірно високим. Крім того, договір про надання сільськогосподарських послуг від 01.07.2020 №11 (обробка ґрунту під посів) не приніс жодного прибутку, а навпаки був збитковим, так як урожай було втрачено.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №925/1471/16).
Втім, додані до відзиву довідка №б/н від 15.04.2021 та довідка Черкаського обласного центру з гідрометеорології №23.03.08/228 від 28.08.2020 вказують про наявність заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам СПП "РВД-АГРО" в розмірі 3221173,30грн. та про несприятливі погодні умови, які обумовили зниження урожаю кукурудзи на території Черкаського району Черкаської області. Вказані довідки не підтверджують збитковий фінансовий результат підприємства відповідача.
Відповідачем не надано суду доказів, зокрема, знаходження у тяжкому фінансовому стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача у зв'язку із сплатою штрафу в установленому договором розмірі.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про безпідставність доводів відповідача про те, що Договір про надання сільськогосподарських послуг №11 від 01.07.2020 не приніс жодного прибутку підприємству, а навпаки був збитковим, так як урожай було втрачено, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження викладених обставин.
Крім того, за змістом статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відповідно до цих правових норм, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду (Постанова ВС від 06.03.2019 по справі № 905/1851/17).
Згідно з ч. 1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними: для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на розмір штрафних санкцій, встановлюючи його в договорі, що цілком відповідає принципу свободи договору.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про його добросовісну поведінку щодо поступового погашення заборгованості протягом 2020, оскільки доказів такого погашення відповідачем не надано до матеріалів справи, а також щодо пропозиції графіку погашення заборгованості, оскільки доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією матеріали справи не містять. Також відповідачем не надано доказів погашення боргу за запропонованим ним у відповіді на претензію №88 від 17.03.2021 графіком.
З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафу.
Крім того, відповідач, зокрема і в апеляційній скарзі просить розстрочити виконання рішення в частині стягнення заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Розглядаючи клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення щодо сплати суми боргу судами прийнято до уваги, що відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення. Тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує (може порушити) основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Апелянтом в обґрунтування заявленого клопотання про розстрочення виконання рішення суду не наведені підстави для такого розстрочення та не наведено виключні обставини, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення. Ним також не надано доказів скрутного фінансового стану підприємства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Колегія суддів зазначає, що позивач і відповідач є самостійними суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та одинакові ризики; відтак, подальше фактичне ухилення відповідача від сплати належних сум може завдати істотної шкоди позивачу та подальше зволікання з виконання рішення суду суперечить як законним правам та інтересам позивача так і вимогам ГПК України, оскільки не враховує матеріальні інтереси позивача.
Колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі взагалі не наводить підстав для такого розстрочення та не зазначає в чому полягає незаконність рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог.
За таких обставин, клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення задоволенню не підлягає.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі СТОВ "РВД-Агро", відхиляються колегією суддів, як безпідставні, необґрунтовані та такі, що стосуються виключно переоцінки доказів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі СТОВ "РВД-Агро", відхиляються колегією суддів, як безпідставні, необґрунтовані та такі, що стосуються виключно переоцінки доказів.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги СТОВ "РВД-Агро" та залишення рішення господарського суду Харківської області від 17.06.2021 у справі №922/1314/21 в частині задоволенні позовних вимог без змін.
Розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни в частині перегляду рішення суду першої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги."
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так в даному випадку на підтвердження понесених позивачем судових витрат, останнім було надано до суду:
- договір про надання професійної правничої допомоги № 96 від 01.03.2021 року;
- акт наданих послуг № 1 від 12.04.2021 року на суму 7000,00 грн.;
- рахунок-фактуру № 1 від 12.04.2021 року на суму 7000,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що наданий позивачем акт наданих послуг № 1 від 12.04.2021 року не містить посилань по якій саме справі надавалася правова допомога адвокатом, не зазначено відповідача по справі та договір за яким виникла заборгованість, у зв'язку з чим у суду відсутня можливість встановити по якій саме справі складено відповідний акт.
Судом вказано, що відсутні відповідні дані також у самому договорі про надання правової допомоги № 96 від 01.03.2021 року.
Стосовно того, що адвокатом було підписано позовну заяву та відповідь на відзив, суд першої інстанції зазначив, що відповідні обставини не можуть бути безумовною підставою для стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, оскільки нормами чинного законодавства чітко визначення надання детального опису робіт, доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості саме по визначеній справі.
Таким чином, місцевий суд послався на відсутність можливості ідентифікувати, що акт виконаних робіт, підписаний адвокатом та позивачем був складений саме в рамках даної справи та послуги, зазначені в акті, відносяться саме до неї.
Суд першої інстанції відмовив в позивачу в покладенні на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки на думку суду, подані позивачем докази на підтвердження вимог про стягнення з відповідача адвокатських витрат в сумі 7000,00 грн., позивачем не доведено, що послуги, надані адвокатом згідно договору про надання правової допомоги та акту наданих послуг, надавалися саме по даній справі, оскільки вказані документи не містять посилань ані на номер справи, ані на дані боржника чи договору за яким заявлено до стягнення заборгованість.
Проте, колегія суддів вважає помилковими такі висновки місцевого суду.
Позивач на обґрунтування своїх витрат на професійну правничу допомогу разом з позовною заявою подав до суду першої інстанції рахунок-фактуру №1 від 12.04.2021р.. акт наданих послуг №1 від 12.04.2021р., який по суті є детальним описом виконаних робіт, а також договір №96 про надання професійної правничої (правової) допомоги від "01" березня 2021 року, який був укладений між Позивачем, як КЛІЄНТОМ та Адвокатське бюро «Глазков та партнери», як ВИКОНАВЦЕМ (далі - Договір).
Згідно п. 13.1. Договору розмір гонорару та порядок його внесення погоджується між Сторонами окремо та викладається в додатковій угоді до даного Договору або безпосередньо в акті наданих послуг та/або рахунку-фактурі.
Згідно п.13.2. Договору на визначення розміру оплати професійної правничої (правової) допомоги, винагороди (гонорару) ВИКОНАВЦЯ впливають кількість витраченого спеціалістом часу, ступінь складності справи/послуги. обсяг правових послуг.
Згідно п.13.3. Договору оплата винагороди (гонорару) ВИКОНАВЦЯ здійснюється КЛІЄНТОМ шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок ВИКОНАВЦЯ протягом 3-х робочих днів з моменту підписання акту наданих послуг, в разі якщо КЛІЄНТ здійснює передоплату протягом 3-х робочих днів на підставі виставленого ВИКОНАВЦЕМ рахунку-фактури.
Твердження суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає, що в акті наданих послуг не зазначено до якого саме договору він складений не відповідає обставинам справи, оскільки в заголовку акту наданих послуг №1 від 12.04.2021р. чітко зазначено, що він складений саме до Договору №96 про надання професійної правничої (правової) допомоги від "01" березня 2021 року.
В акті наданих послуг №1 від 12.04.2021р позивач та АБ «Глазков та партнери» погодили між собою фіксований розмір гонорару за підготовку та подачу позову в розмірі 7 000,00 грн., при цьому сторони в акті погодили, що грошові зобов'язання за ним настали, що відповідає п.13.1 Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги
Крім акту наданих послуг позивачем було надано до суду першої інстанції рахунок-фактуру №1 від 12.04.2021р., в якому також визначено, що він виставляється ВИКОНАВЦЕМ КЛІЄНТУ за Договором №96 про надання професійної правничої (правової) допомоги від "01" березня 2021 року.
Вищевказана інформація спростовує позицію суду першу інстанції викладену в оскаржуваному рішенні, аналогічно до акту наданих послуг, про те. що в рахунку-фактурі не вказано, до якого саме договору він відноситься.
Позиція суду першої інстанції відносно того, що в акті наданих послуг не конкретизовано, по якій саме справі надавалися послуги не може бути підставою для відмови в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки при поданні позову та підписанні акту наданих послуг Скаржнику не міг бути відомий номер справи.
Крім того, в акті наданих послуг також зазначено і про досудову вимогу (претензію) №5 від 10.03.2021р., яку також підготувало АБ «Глазков та партнери» в ході виконання умов договору №96 про надання професійної правничої (правової) допомоги від "01" березня 2021 року, що також надає можливість ідентифікувати, що правова допомога надавалась саме по цій справі.
Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву вказано, що розмір заявлених адвокатських витрат не є обґрунтованим та пропорційним складності даного спору.
Колегія суддів наголошує, що необхідність дотримання співмірності, обґрунтованості та розумного розміру гонорару адвоката, який покладається на іншу сторону підтримано позицією Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18.
Відповідачем не доведено неспівмірності витрат, заявлених до стягнення з нього на користь позивача витрат, а його доводи зводяться лише до незгоди із стягненням 7000,00 грн.
Відтак, колегія суддів вважає, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню з відповідача в розмірі 7000,00 грн., а рішення відповідно підлягаю скасування цій частині з прийняттям нового рішення про задоволення цієї вимоги.
Також позивачем у відзиві на апеляційну скаргу СТОВ "РВД-Агро" заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000,00 грн.
ФОП Дремлюгою Ю.В. під час розгляду справи на підтвердження факту понесення останнім судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00 грн надані такі докази: Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.03.2021 №96, укладений з Адвокатським бюро "Глазков та партнери"; Акт наданих послуг від 20.08.2021 №2 до Договору на суму 4000,00 грн (т.I, а.с. 145); Рахунок-фактуру від 20.08.2021 №2 на суму 4000,00 грн (т.I, а.с. 144); Ордер на надання правничої (правової) допомоги від 02.07.2021 серії ВА №1015621 (т.I, а.с. 97).
Колегія суддів зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Дослідивши надані позивачем докази витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, з огляду на результати розгляду апеляційний скарг, судова колегія вважає надані докази такими, що підтверджують витрати позивача на професійну правничу допомогу у справі №922/1314/21 в суді апеляційної інстанції.
При цьому, клопотання щодо зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до суду не надходило.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню з відповідача в розмірі 4000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 269, п.2 ч.1 ст.275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області 17.06.2021 у справі №922/1314/21 скасувати в частині відмови у стягненні з Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" 7000,00 грн. адвокатських витрат.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" (61058, м. Харків, пров. Іванівський, буд. 5, код ЄДРПОУ 32546820) на користь Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 7000,00 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" (61058, м. Харків, пров. Іванівський, буд. 5, код ЄДРПОУ 32546820) на користь Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4000,00 грн.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя О.І. Склярук
Суддя О.І. Терещенко