ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 вересня 2021 року Справа № 902/125/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року в справі №902/125/21 (суддя - Матвійчук В.В.)
час та місце ухвалення: 17 травня 2021 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; вступна і резолютивна частина проголошена о 11:20 год; повний текст рішення складено 26 травня 2021 року
за позовом ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства "Барський птахокомбінат"
про стягнення 388 245 грн 42 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача - Земляков О.В.;
від Відповідача - не з'явився.
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Барський птахокомбінат» (надалі - Відповідач) про стягнення 255 216 грн 26 коп. інфляційних втрат та 133 029 грн 16 коп. трьох процентів річних від несплати заборгованості за постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 травня 2018 року у справі № 902/790/16.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 2 травня 2018 року Рівненським апеляційним господарським судом винесено постанову, якою: визнано укладеним Договір про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій ПрАТ «Барський птахокомбінат» між Позивачем та Відповідачем, а також покладено на Відповідача судові витрати в розмірі 72 105 грн за проведення комплексної оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи.
Позивач вказав, що в силу положень статті 187 Господарського кодексу України, днем укладення Договору про обов'язків викуп акцій є 2 травня 2018 року, відтак Відповідач мав сплатити за цінні папери до 10 травня 2018 року, проте не зробив цього. Окрім того Позивач, стверджує про виникнення у Відповідача зобов'язання по сплаті штрафу в розмірі 30% від загальної вартості цінних паперів.
За розрахунком Позивача, Відповідач зобов'язаний був сплатити на користь Позивача за Договором та постановою суду апеляційної інстанції 1 701770 грн 31 коп., з яких: 1 253 588 грн 70 коп. - сума основного зобов'язання за Договором; 376 076 грн 61 коп. сума штрафу; 72 105 грн витрати по сплаті витрат за проведення комплексної оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи.
Зважаючи на невиконання Відповідачем зобов'язань за Договором та постановою суду апеляційної інстанції Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 255 216 грн 26 коп. інфляційних втрат та 133 029 грн 16 коп. трьох відсотків річних.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 96509 грн 66 коп. - 3% річних та 17 096 грн.22 коп. - інфляційних втрат. В решті позовних вимог відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 074 грн 09 коп..
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявність вказаних рішень суду в справах № 902/790/16 та № 902/347/18 впливає на обґрунтованість вимог Позивача, а тому враховується при розгляді спірних позовних вимог у даній справі. Судом вказано, що доказів того, що Відповідачем в період після винесення судових рішень у зазначених справах та станом на момент вирішення даних справ час повністю не виконано зобов'язання за Договором про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій Відповідача. Відповідні докази в матеріалах справи відсутні.
При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 січня 2020 року прийнятої заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Мельником Т.П., в ході зведеного виконавчого провадження №56694508, в рахунок часткового погашення заборгованості за наказом № 902/347/18 від 27 березня 2019 року, постановлено передати Позивачу нежитлове приміщення «Магазин», що в цілому складається з: нежитлового приміщення літера «А» загальною площею 212,7 кв.м., ганку літера «а», ганку літера «а1» за адресою: Вінницька область, Барський район, селище Бар, на суму 225120 грн. Відтак, станом на день ухвалення рішення в даній справі, зобов'язання за Договором про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій Відповідачем виконано частково, в сумі 225 120 грн.
Також, місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що нарахування 3% річних Позивачем проведено з моменту порушення зобов'язання за Договором, тобто з 11 травня 2018 року, що у відповідності до положень статті 625 ЦК України, є правом Позивача. Судом першої інстанції перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що Позивачем допущено помилку в розрахунку включивши в період прострочення заборгованості дату часткового погашення, а саме 21 січня 2020 року (дата постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу). Провівши власний розрахунок з суми основного зобов'язання за Договором, з урахуванням часткового його погашення, місцевим господарським судом отримано суму 3% річних в розмірі 96 509 грн 66 коп..
Що ж стосується інфляційних втрат, то місцевим господарським судом зазначено, що провівши власний розрахунок з суми основного зобов'язання за Договором, з урахуванням часткового його погашення, судом отримано суму інфляційних втрат в розмірі 176 096 грн 22 коп..
Окрім того місцевим господарським судом зазначено, що Позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати на суму штрафу в розмірі 376 076 грн 61 коп. та суму судових витрат за проведення комплексної оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи в розмірі 72 105 грн. При цьому, як зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями. Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в пункті 7.1 постанови № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги та стягнути з Відповідача 29542 грн 47 коп. інфляційних втрат та 7143 грн 24 коп. річних (а.с. 119-123).
Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що в рамках виконавчого провадження ЗВП № 56694508, що перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), відповідно до постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 21 січня 2020 року, в рахунок часткового погашення заборгованості позивачу передано нереалізоване майно Відповідача за ціною 225 120 грн. Отже, на переконання апелянта, на даний час за Договором про обов'язковий викуп простих іменних акцій між Позивачем та Відповідачем, визнано укладеним постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 травня 2018 року в справі №902/790/16 у Відповідача перед Позивачем існує заборгованість у сумі: 1404545 грн 31 коп, з яких 1253588 грн 70 коп. сума боргу за цінні папери та 150956 грн 61 коп. (376076 грн 61 коп. -225120 грн) - сума штрафу, а тому з урахуванням того, що 3% річних та інфляційні втрати не нараховуються на суму штрафу та суму судових витрат, необхідно стягнути з Відповідача на користь Позивача інфляційних в розмірі 205638 грн 69 коп. і три відсотки річних в розмірі 103652 грн 90 коп.. Отже на переконання Позивача, розмір не достягнутих коштів з урахуванням того, що 3% річних та інфляційні втрати не нараховуються на суму штрафу та суму судових витрат, складає 7143 грн 24 коп. 3% річних, 29542 грн 47 коп. інфляційних втрат.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 липня 2021 року призначено розгляд справи на 22 вересня 2021 року об 15:00 хв..
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу щодо розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року.
В судове засідання від 22 та 24 вересня 2021 року представник Відповідача не з'явився.
Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.
Зі змісту ухвали від 30 липня 2021 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на почтовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.
Водночас, в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Колегія суду констатує факт закінчення шістдесятиденного строку розгляду апеляційної скарги, та констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
У відповідності до частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.
В судовому засіданні від 22 та 24 вересня 2021 року, представник Позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги та стягнути з Відповідача 29542 грн 47 коп. інфляційних втрат та 7143 грн 24 коп. річних. Зокрема, представник Позивач вказав, що в рамках виконавчого провадження ЗВП № 56694508, що перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень та відповідно до постанови про передачу майна Позивачу в рахунок погашення боргу від 21 січня 2020 року, в рахунок часткового погашення заборгованості, Позивачу передано нереалізоване майно Відповідача за ціною 225 120 грн. Отже, на даний час за Договором про обов'язковий викуп простих іменних акцій, який визнано укладеним постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 травня 2018 року в справі №902/790/16 у Відповідача перед Позивачем існує заборгованість у сумі 1404545 грн 31 коп., (з яких: 1253588 грн 70 коп. сума боргу за цінні папери та 150956 грн 61 коп. (376076 грн 61 коп. -225120 грн) - сума штраф), а тому з урахуванням того, що 3% річних та інфляційні втрати не нараховуються на суму штрафу та суму судових витрат, представник Позивача наголошує, що необхідно стягнути з Відповідача на користь Позивача інфляційних в розмірі 205638 грн 69 коп., три відсотки річних в розмірі 103652 грн 90 коп..
Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити, а оскаржуване рішення змінити, шляхом викладення резолютивної частини рішення в редакції даної постанови. При цьому, Північно-західний апеляційний господарський суд виходив з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року в справі № 902/790/16 за позовом Позивача до Відповідача про визнання укладеним договору про обов'язковий викуп простих іменних акцій, в редакції, наведеній в позовній заяві, в задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 травня 2018 року рішення Господарського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року в справі №902/790/16 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, та постановлено визнати укладеним договір про обов'язковий викуп простих іменних акцій між Позивачем та Відповідачем в редакції, висвітленій в пункті 4 резолютивної частини постанови. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача судові витрати в розмірі 72 105 грн 00 коп. за проведення комплексної оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи. Також на Відповідача покладено судові витрати, які необхідно сплатити в дохід Державного бюджету України в розмірі 1762 грн 00 коп. за розгляд позовної заяви та 2 643 грн 00 коп. за розгляд апеляційної скарги.
Постановою Верховного суду від 18 липня 2018 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 2 травня 2018 року в справі за № 902/790/16 залишено без змін.
З огляду на те, що Договір про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій Відповідача визнано укладеним за рішенням суду (а саме постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 травня 2018 року в справі № 902/790/16) відтак, в силу вимог частини 2 статті 187 Господарського кодексу України, Договір набирав чинності в день набрання чинності рішення суду - 2 травня 2018 року.
В подальшому Позивач звернувся в Господарський суд Вінницької області з позовом до Відповідача про стягнення 1 253 588 грн 70 коп. вартості цінних паперів, 376 076 грн 61 коп. штрафу.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року по справі №902/347/18 позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 253 588 грн 70 коп. вартості цінних паперів, 376 076 грн 61 коп. штрафу. 27 березня 2019 року Господарським судом Вінницької області на виконання рішення суду видано відповідний наказ.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу Відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року в справі №902/347/18 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року у справі № 902/347/18 залишено без змін. Постановою Верховного суду від 22 листопада 2019 року касаційну скаргу Позивача задоволено. Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року в справі № 902/347/18 у частині відмови у стягненні 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу скасовано та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнуто з Відповідача на користь Позивача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У решті постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Зважаючи на невиконання Відповідачем умов Договору та винесених судових рішень по справі №902/347/18 та 902/790/16, Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Відповідача інфляційних втрат в розмірі 255216 грн 26 коп. та трьох процентів річних в сумі 133029 грн 16 коп. нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу дії статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В силу дії статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Водночас, за змісто статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення передбачені і частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України.
Згідно частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як зазначалось вище в даній постанові, із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року в справі № 902/790/16 за позовом Позивача до Відповідача про визнання укладеним договору про обов'язковий викуп простих іменних акцій, в редакції, наведеній в позовній заяві, в задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 травня 2018 року рішення Господарського суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року в справі №902/790/16 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, та постановлено визнати укладеним договір про обов'язковий викуп простих іменних акцій між Позивачем та Відповідачем в редакції, висвітленій в пункті 4 резолютивної частини постанови. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача судові витрати в розмірі 72 105 грн 00 коп. за проведення комплексної оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи. Також на Відповідача покладено судові витрати, які необхідно сплатити в дохід Державного бюджету України в розмірі 1762 грн 00 коп. за розгляд позовної заяви та 2 643 грн 00 коп. за розгляд апеляційної скарги.
Постановою Верховного суду від 18 липня 2018 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 2 травня 2018 року в справі за № 902/790/16 залишено без змін.
Водночас, суд апеляційної інстанції констатує, що Договором визначено зобов'язання Позивача передати у власність Відповідача, а Відповідача прийняття та оплати наступних цінних паперів: Тип та/або клас акцій - акції іменні прості без документарні. Найменування емітента ЦП - ПрАТ "Барський птахокомбінат". Код за ЄДРПОУ емітента ЦП - 00443097. Номінальна вартість одного ЦП - 10 грн 00 коп.. Ринкова вартість одного ЦП - 68 грн 39 коп.. Код цінних паперів - UA4000119622. Кількість ЦП - штук 18330.
У відповідності до пункту 3.1 Договору передбачено, що ринкова вартість (ціна викупу) ЦП становить 68 грн 39 коп. за одну акцію, станом на 24 березня 2016 року - день, що передує опублікуванню в установленому порядку повідомлення про скликання загальних зборів акціонерів Позивача - 27 квітня 2016 року.
За змістом пункту 3.2 Договору передбачено, що загальна вартість цінних паперів, які є предметом цього Договору, становить 1 253 588 грн 70 коп..
Згідно пункту 3.3 Договору, Позивач зобов'язався протягом 2 (двох) робочих днів з дати укладання цього Договору надати Зберігачу цінних паперів, в якого у Відповідача цінних паперів відкрито рахунок в цінних паперах, на якому зберігаються ЦП, що є предметом цього договору, розпорядження про списання ЦП на рахунок Позивача разом з відповідним екземпляром Договору.
Як визначено пунктом 3.4 Договору, Відповідач зобов'язався протягом 2 (двох) робочих днів з дати підписання цього Договору надати Депозитарію цінних паперів, в якому обслуговується емісія ЦП, розпорядження на зарахування ЦП на рахунок Відповідача разом з відповідним екземпляром Договору.
Пунктом 3.5 Договору передбачено, що Відповідач сплачує Позивачу загальну вартість цінних паперів, вказану в пункті 3.2 цього Договору протягом 5-ти (п'яти) робочих днів з моменту укладання цього Договору.
Відповідно до пункту 4.4 Договору, у разі прострочення Відповідачем виконання пункту 3.5 Договору понад 10 днів, Відповідач сплачує Позивачу додатково до пені штраф у розмірі 30% від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в пункті 3.2 цього Договору.
З огляду на те, що Договір про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій Відповідача визнано укладеним за рішенням суду, а саме постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 травня 2018 року в справі № 902/790/16, тому, в силу вимог частини 2 статті 187 Господарського кодексу України, Договір набирав чинності в день набрання чинності рішення суду - 2 травня 2018 року.
Відтак, розмір заборгованості станом на 11 травня 2018 року (дата визначена Позивачем в силу дії пункту 3.3 договору) становить 1253588 грн 70 коп..
Однак, Відповідач не виконав свої зобов'язання зі сплати Позивачу вартості цінних паперів за Договором про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій Відповідача укладеного відповідно до постанови Рівненського апеляційного господарського суду 2 травня 2018 року.
В подальшому Позивач звернувся в Господарський суд Вінницької області з позовом до Відповідача про стягнення 1 253 588 грн 70 коп. (згідно укладеного, на підставі судового рішення по справі №902/790/16, договору про обов'язковий викуп простих іменних акцій) вартості цінних паперів та штрафу у розмірі 30% від загальної вартості цінних паперів у сумі 376 076 грн 61 коп..
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року по справі №902/347/18 позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 253 588 грн 70 коп. вартості цінних паперів, 376 076 грн 61 коп. штрафу. 27 березня 2019 року Господарським судом Вінницької області на виконання рішення суду видано відповідний наказ.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу Відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року в справі №902/347/18 залишино без задоволення. Рішення господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року у справі № 902/347/18 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року (котра стосувалася виключно витрат на професійну правничу допомогу) касаційну скаргу Позивача задоволено. Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року в справі № 902/347/18 у частині відмови у стягненні 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу скасовано та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнуто з Відповідача на користь Позивача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У решті постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Відтак, розмір заборгованості станом на 24 липня 2019 року (дата набрання законної сили постанови апеляційного суду по справі №902/347/18) становить 1629665 грн 31 коп. (1253588 грн 70 коп. + 376 076 грн 61 коп.).
Вказаними судовими рішеннями в справі № 902/790/16 та 902/347/18 встановлено та підтверджено обґрунтованість заявленого Позивачем позову про стягнення заборгованості в зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Договором, в зв'язку з чим дані судові рішення, в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального України, є преюдиціальним для розгляду цієї справи, у тому числі й в частині підтвердження наявності заборгованості Відповідача за вказаний період, виходячи із якої Позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
При цьому, відповідно до постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 січня 2020 року, прийнятої заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Мельником Т.П., в ході зведеного виконавчого провадження №56694508, в рахунок часткового погашення заборгованості за наказом № 902/347/18 від 27 березня 2019 року, постановлено передати Позивачу нежитлове приміщення «Магазин», що в цілому складається з: нежитлового приміщення літера «А» загальною площею 212,7 кв.м., ганку літера «а», ганку літера «а1» за адресою: Вінницька область, Барський район, селище Бар, вул. Кармелюка, 2 ( на даний час територія с. Заможне (згідно листа Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області від 04.09.2019 за № 02-10-217)) на суму 225 120 грн (а.с. 24-26).
Саме тому, станом на 21 січня 2020 року, зобов'язання за Договором про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій Відповідачем виконано частково, в сумі 225 120 грн.
Відтак, розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем станом на 21 січня 2020 року (як і на день подання позову про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних) становить 1404545 грн 31 коп. (1629 665 грн 31 коп. - 225120 грн).
Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.
В силу дії статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
З наведених вище норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, колегія суддів зазначає, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року в справі № 914/1487/17, від 20 червня 2018 року у справі № 905/2135/17).
При цьому, колегія суддів зауважує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
У вказаному висновку колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Таким чином, колегія суддів зауважує, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У вказаному висновку судова колегія звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Дана правова позиція висвітлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18.
Таким чином, колегія суддів резюмує, що у разі, коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Проте, поряд із цим, колегія суддів акцентує увагу Відповідача, що обов'язок зі сплати Відповідачем суми боргу виник у нього не лише на підставі судового рішення по справі № 902/424/17, а з Договору про обов'язковий викуп простих іменних акцій, що був укладений між Позивачем та Відповідачем (на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду) і умови яких Відповідачем виконувалися неналежно.
Поряд з тим, судовими рішеннями фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, наявність такого рішень не припиняє грошових зобов'язань Відповідача та не позбавляє Позивача права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Відтак зважаючи на усе вищевстановлене колегія суддів констатує, що підставним та обгрунтованим буде нарахування річних та інфляційних втрат починаючи:
· з 11 травня 2018 року по 23 липня 2019 року на суму заборгованості в розмірі 1253588 грн 70 коп. (по договору про обов'язковий викуп простих іменних акцій за судовим рішенням по справі №902/790/16);
· з 24 липня 2019 року (день набранням законної сили судовим рішенням по справі №902/347/18) по 20 січня 2020 року на суму заборгованості в розмірі 1629655 грн 31 коп. (1253588 грн 70 коп. + 376 076 грн 61 коп.);
· з 21 січня 2020 року (день зарахування коштів Позивачу в рахунок існуючого заборгованості за наказом №902/347/18) по 10 лютого 2021 року на суму заборгованості 1404545 грн 31 коп. (1629 665 грн 31 коп. - 225120 грн).
При цьому зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі щодо того, що відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України та зважаючи на часткове погашення суми штрафу в розмірі 225120 грн (за виконавчим провадженням по справі №902/347/18) відбулося зменшення саме суми штрафу (а саме: 376076 грн 61 коп. - 225120 грн = 150956 грн 61 коп.) на яку, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції (яке мотивоване тим, що в силу статті 550 Цивільного кодексу на неустойку не нараховуються проценти) не потрібно нараховувати річні та інфляційні втрати, а отже подальші нарахування інфляційних втрат та 3% річних слід проводити на суму заборгованості по Договору - 1253588 грн 70 коп., колегія суддів зазначає наступне.
В силу дії частини 4 статті 269 ГПУ України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відтак, суд апеляційної інстанції діючи в правовому полі частини 4 статті 269 ГПК України, досліджує підстави нарахування річних та інфляційних втрат на заборгованість, встановлену судовим рішенням по справі №902/347/18.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, відносно того, що Позивачем неправильно нараховано інфляційні та річні на суму штрафу (посилаючись на Пленум Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Апеляційний господарський суд наголошує на тому, що вищевказана постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14 стосується виключно справ щодо позову про стягнення штрафу та нарахуваннь на штраф сум річних та інфляційних втрат, і не охоплює випадок (аналогічний в цій справі), коли вже існує набране законної сили судове рішення (в якому стягнуто борг, штраф, пеню), і коли саме на борг за судовим рішенням (котрий утворився в момент набрання судовим рішенням законної сили) нараховуються інфляційні та річні, як на заборгованість за судовим рішенням.
Окрім того, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Передбачена у договорі неустойка (штраф, пеня), звичайно ж не є зобов'язанням, а є самостійної мірою цивільно-правової відповідальності, однак у разі ухвалення рішення суду виникає нове зобов'язання - недоговірне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Таким чином, з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення неустойки (штрафу, пені) у боржника виникає нове зобов'язання на підставі судового рішення та вказаних вище статей 11 та 509 Цивільного кодексу України, а саме зобов'язання зі сплати такої неустойки на користь кредитора.
Таке зобов'язання у розумінні Цивільного кодексу України є грошовим, а тому у разі прострочення його виконання на нього також поширюється дія статті 625 Цивільного кодексу України.
Дана права позиція щодо нарахування інфляційних та річних у разі невиконання рішення суду на неустойку, в тому числі штраф, наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 липня 2019 року по справі № 910/3692/18.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що обов'язковість виконання судових рішень обумовлює необхідність їх виконання не пізніше наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили.
Окрім того колегія суду наголошує на тому, що на підставі частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 534 Цивільного кодексу України встановлено черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, а саме у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.
При цьому положення укладеного сторонами Договору не містять особливих умов стосовно порядку розподілу грошових коштів, які надходять в рахунок погашення заборгованості.
Відтак, навіть зважаючи на часткове погашення суми штрафу (376076 грн 61 коп. - 225120 грн = 150 956 грн 61 коп.) непогашеним залишається штраф в розмірі 150956 грн 61 коп., який є заборгованістю по рішенню суду, а відтак в цілому за визначений судовим рішенням лишилася заборгованість в сумі 1 404 545 грн 31 коп. (150 956 грн 61 коп. +1 253 588 грн 70 коп.) на яку Позивач має право нараховувати річні та інфляційні втрати на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Відтак колегія суддів констатує, що підставним є звернення Позивача з позовом про стягнення з Відповідача інфляційних та річних, нарахованих на такі періоди та суми заборгованості: з 11 травня 2018 року по 23 липня 2019 року на суму 1253 588 грн 70 коп.; з 24 липня 2019 року по 20 січня 2020 року на суму 1 629 665 грн 31 коп.; з 21 січня 2020 року по 10 лютого 2021 року на суму 1 404 545 грн 31 коп. (адже саме з цього часу штраф та борг стають заборгованістю по рішенню суду).
З огляду на вищезазначене, саме з набранням судовими рішеннями суду по справі № 902/790/16 (визнання договору укладеним) та 902/347/18 законної сили, Позивач мав право нараховувати річні та інфляційні на вищевказану суму боргу за даним рішенням. При цьому, колегією суддів враховується і часткове погашення суми заборгованості в розмірі 225120 грн.
Колегія суддів констатує, що Відповідач не виконав свої зобов'язання, зокрема пункт 3.5, зі сплати Позивачу вартості цінних паперів за Договором про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій Відповідача укладеного відповідно до постанови Рівненського апеляційного господарського суду 2 травня 2018 року.
З вказаного слідує, що заборгованість за судовим рішенням по справі №902/790/16, що випливає із загальної вартості цінних паперів (1253588 грн 70 коп.), існувала в період з 11 травня 2018 року (період визначений самим Позивачем) по 23 липня 2019 року.
В подальшому Позивач звернувся в Господарський суд Вінницької області з позовом до Відповідача про стягнення 1 253 588 грн 70 коп. (згідно укладеного, на підставі судового рішення по справі №902/790/16, договору про обов'язковий викуп простих іменних акцій) вартості цінних паперів та штрафу у розмірі 30% від загальної вартості цінних паперів у сумі 376 076 грн 61 коп..
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року по справі №902/347/18 позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 253 588 грн 70 коп. вартості цінних паперів, 376 076 грн 61 коп. штрафу. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу Відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року в справі № 902/347/18 залишено без задоволення. Рішення господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2019 року у справі № 902/347/18 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року касаційну скаргу Позивача, що подано в частині судових витрат задоволено. Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року в справі № 902/347/18 у частині відмови у стягненні 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу скасовано та прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнуто з Відповідача на користь Позивача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У решті постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Відтак, розмір заборгованості станом на 24 липня 2019 року (дата набрання законної сили постановою апеляційного господарського суду по справі №902/347/18) становить 1629665 грн 31 коп. (1253588 грн 70 коп. + 376 076 грн 61 коп.).
Станом на 21 січня 2020 року, зобов'язання за Договором про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій Відповідачем виконано частково, в сумі 225 120 грн.
Відтак, розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем станом на 21 січня 2020 року (як і на день подання позову про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних) становить 1404545 грн 31 коп. (1629 665 грн 31 коп. - 225120 грн).
Зробивши відповідний розрахунок інфляційних втрат та річних виходячи із вищевказаних сум заборгованості і періодів їх існування, колегія суддів констатує, що до стягнення за вказані вище періоди на визначені суму заборгованості підлягають інфляційні в розмірі 210726 грн 96 коп. та річні в розмірі 114035 грн 92 коп.. В стягненні 44489 грн 30 коп. інфляційних втрат та 18993 грн 24 коп. трьох відсотків річних суд відмовляє.
Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку, щодо задоволення позовних вимог в сумах описаних вище в даній поставі з огляду на їх підставність та доведеність.
Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд задоволює апеляційну скаргу Позивача та змінює оспорюване рішення місцевого господарського суду.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Разом з тим, апеляційний господарський суд змінює оспорюване рішення суду від 17 травня 2021 року по справі №902/125/21 та приймає рішення, яким частково задоволює позовні вимоги, та стягує з Відповідача на користь Позивача інфляційні в розмірі 210726 грн 96 коп. та річні в розмірі 114035 грн 92 коп..
В той же час апеляційний господарський суд відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 18993 грн 24 коп. річних та 44489 грн 30 коп. інфляційних втрат.
Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги суд покладає на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та пропорційно задоволенню апеляційної скарги.
Окрім того, Позивач в судовому засіданні від 24 вересня 2021 року (та в апеляційній скарзі на ухвалу та рішення суду) просив стягнути витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000 грн щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду та 5000 грн щодо розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, з огляду на що колегія суддів зазначає наступне.
В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свого права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
За положеннями частини 1 статті 123 ГПК України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України: витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Водночас, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу дії статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
19 серпня 2021 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Позивача надійшла заява щодо про розподіл витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 139). До даної заяви представником Позивача було долучено: договір №14-06/2021 про надання юридичних послуг від 14 червня 2021 року; додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги; опис робіт у суді апеляційної інстанції від 13 вересня 2021 року; фіскальний чек від 12 серпня 2021 року (а.с. 142-146).
21 вересня 2021 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Позивача надійшла заява щодо про розподіл витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 155-156). До даної заяви представником Позивача було долучено: договір №14-06/2021 про надання юридичних послуг від 14 червня 2021 року; додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги; опис робіт у суді апеляційної інстанції від 13 вересня 2021 року; фіскальний чек від 12 серпня 2021 року (а.с. 157-161).
Згідно опису робіт (надання послуг) та Додаткової угоди № 1 вартість послуг представника Позивача під час розгляду справи апеляційним господарським судом (щодо рішення суду) складає 5000 грн, за витрачений час 5 годин (а.с. 145), а саме: ознайомлення з ухвалою Господарського суду Вінницької області від 8 червня 2021 року; складання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 8 червня 2021 року; складення клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; складання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Згідно опису робіт (надання послуг) та Додаткової угоди № 1 вартість послуг представника Позивача під час розгляду справи апеляційним господарським судом (щодо рішення суду) складає 10000 грн, за витрачений час 9 годин 50 хв. (а.с. 160), а саме: ознайомлення з рішенням Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року; складання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року; складення клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; складання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
З долучених до матеріалів справи доказів (в розрізі зазначення у апеляційній скарзі, що орієнтовний розмір судових витрат становить 10000 грн та 5000 грн та подання доказів стягнення витрат на правничу допомогу до суду апеляційної інстанції ще до розгляду справи в суді апеляційної інстанції) вбачається дотримання представником Позивача вимог статті 129 ГПК України, а саме: щодо подання доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката саме в суді апеляційної інстанції, після заявлення представником Позивача про такі судові витрати.
При цьому, колегія суду апеляційної інстанції констатує, що апеляційним господарським судом за результатами розгляду апеляційної скарги, поданої Позивачем на ухвалу Господарського суду Вінницької області, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 8 червня 2021 року в справі №902/125/21 - задоволено частково. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 8 червня 2021 року в справі №902/125/21 в частині відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання доказів про розмір судових витрат на професійну правову допомогу змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 8 червня 2021 року в справі №902/125/21 в частині залишення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу без розгляду - скасовано. Матеріали оскарження у справі №902/125/21 повернуто до Господарського суду Вінницької області для розгляду заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу.
При цьому, колегія суду апеляційної інстанції констатує, що судом за результатами розгляду апеляційної скарги, поданої Позивачем на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року, апеляційну скаргу Позивача задоволено (в більших сумах аніж просив Позивач в апеляційній скарзі). Рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року в справі №902/125/21 - змінено.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, 14 червня 2021 року між адвокатом Земляковим О.А. та Позивачем (Клієнт) укладено договір про надання юридичних послуг №14-06/2021 (а.с. 157-158).
Сторонами погоджено предмет договору, а саме: зобов'язання надати правову допомогу щодо представництва інтересів клієнта у Північно-західному апеляційному господарському суді по справі №902/125/21 щодо оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року та ухвали Господарського суду вінницької області від 8 червня 2021 року.
У відповідності до пункту 3.1 Договору про надання юридичних послуг: гонорар адвоката при наданні правової допомоги за даним договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 15000 грн; Позивач сплачує гонорар, протягом двох місяців з моменту укладення цього договору.
Суд апеляційної інстанції констатує, що вартість роботи Адвоката під час надання послуг щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду, складає 9,5 годин.
У відповідності до пункту 3 Додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги гонорар адвоката при наданні правової допомоги за даним договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 15000 грн, з яких: 10000 грн за надання правової допомоги щодо оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року по справі №902/125/21; 5000 грн за надання правової допомоги щодо оскарження ухвали Господарського суду Вінницької області від 8 червня 2021 року по справі №902/125/21.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з наведеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг, відзиву та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (дана правова позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16).
Окрім того, зазначення стороною у відзиві на апеляційну скаргу про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених на складання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв, є витратами на правничу допомогу.
Дана позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі №644/5503/17.
Колегія суддів враховує , що адвокат ОСОБА_1 готував та подавав апеляційні скарги Позивача (а.с. 123), брав участь у судовому засіданні від 22 та 24 вересня 2021 року (від 18 серпня 2021 року; а.с. 131); надавав пояснення, заперечення з-приводу доводів апеляційної скарги та позовної заяви.
Отже колегія суддів приходить до висновку, що із досліджених та поданих до матеріалів справи доказів вбачається, що в рамках даної справи адвокат ОСОБА_1 надавав правову допомогу Позивачу.
При цьому суд виносячи рішення щодо розподілу судових витрат враховує саме факт задоволення апеляційної скарги Позивача.
Також апеляційний господарський суд бере до уваги факт того, що адвокатом ОСОБА_1 завчасно було повідомлено апеляційний господарський суд про орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу (а також самого Відповідача).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги .
Отже, достатньо підставою для визначення суми гонорару є його фіксований розмір та умови виплати у договорі про надання правової допомоги.
Окрім того, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачає такої обов'язкової умови сплати гонорару як складення сторонами акту виконаних робіт. Тому достатніми доказами надання правничої допомоги є наданий договір в котрому міститься фіксована сума гонорару та зазначення характеру послуг, котрі надаються адвокатом.
Суд констатує при цьому, що Об'єднана Палата Верховного Суду у справі № 922/445/19 від 03 жовтня 2019 року зробила наступний правовий висновок, що: «витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено».
Таким чином, достатньо підставою для покладення на іншу сторону витрат на правничу допомогу є доведений факт їх обсягу та реального виконання, навіть за відсутності відомостей про перерахування коштів на користь адвоката.
Окрім того у постанові від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи; загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, разом із тим, у частині 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат; розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При цьому, колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять письмових заперечень (чи усних, з огляду на неявку в судове засідання) Відповідача щодо співмірності судових витрат (як вказано вище представник Відповідача знаючи про намір Позивача вчинити дії щодо подачі заяви про стягнення судових витрат не вчинив жодних дій щодо подачі заперечень з цього приводу).
Згідно із частиною 5 статтею 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В силу дії частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що: інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що представником Позивача доведено обставини надання правничої допомоги, а також те, що апеляційним господарським судом задоволено апеляційну скаргу Позивача (та стягнуто суми в більших розмірах аніж просив Позивач в апеляційній скарзі) як щодо оскарження рішення так і ухвали, в контексті відсутності будь-яких заяв з боку Відповідача щодо неспівмірності, заявлених Позивачем судових витрат, відповідно до вищезазначеної норми діючого законодавства України, колегія апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що: судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 10000 грн, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року підлягають до задоволення; 5000 грн судових витрат на правову допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції пов'язані з розглядом апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 8 червня 2021 року підлягають до задоволення і покладення на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року в справі №902/125/21 - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 17 травня 2021 року в справі №902/125/21 - змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
"1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Барський птахокомбінат" (вул. Кармелюка, 65, с. Заможне, Барський район, Вінницька область, 23007, код ЄДРПОУ 00443097) на користь громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 210726 грн 96 коп. інфляційних втрат та 114035 грн 92 коп. трьох відсотки річних.
3. Відмовити в стягненні 44489 грн 30 коп. інфляційних втрат та 18993 грн 24 коп. трьох відсотків річних.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Барський птахокомбінат" (вул. Кармелюка, 65, с. Заможне, Барський район, Вінницька область, 23007, код ЄДРПОУ 00443097) в дохід Державного бюджету України 4871 грн 40 коп. судового збору за подання позовної заяви."
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Барський птахокомбінат" (вул. Кармелюка, 65, с. Заможне, Барський район, Вінницька область, 23007, код ЄДРПОУ 00443097) в дохід Державного бюджету України 2848 грн 23 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Барський птахокомбінат" (вул. Кармелюка, 65, с. Заможне, Барський район, Вінницька область, 23007, код ЄДРПОУ 00443097) на користь громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 8 червня 2021 року в справі №902/125/21.
5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Барський птахокомбінат" (вул. Кармелюка, 65, с. Заможне, Барський район, Вінницька область, 23007, код ЄДРПОУ 00443097) на користь громадянина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 червня 2021 року в справі №902/125/21.
6. Господарському суду Вінницької області видати відповідні накази.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
8. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
9. Справу №902/125/21 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови виготовлено 29 вересня 2021 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.