Справа № 632/940/21
провадження № 2/632/414/21
іменем України
"23" вересня 2021 р. м. Первомайський
Первомайський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Росохи А.В., за участю секретаря Венгер В.М., представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Астапової О.А., представника відповідача адвоката Засядько М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Первомайський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до «Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз», про визнання права на забезпечення та встановлення індивідуального газового лічильника, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, суд -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до «АТ «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз», про визнання права на забезпечення та встановлення індивідуального газового лічильника, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди. Просить визнати за позивачем право на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок відповідача; визнати що відповідач відповідно до ст. 6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язаний за свій рахунок в термін до 21.09.2021 здійснити встановлення в квартирі побутового споживача природного газу позивачу індивідуального газового лічильника за її адресою; визнати протиправними дії відповідача щодо припинення газопостачання до квартири АДРЕСА_1 ; зобов'язати відповідача за власний рахунок відновити газопостачання до зазначеної квартири; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3000 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтувала тими обставинами, що вона є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та відповідно побутовими споживачем природного газу, послуги з поставки якого до 27.04.2016 надавав їй відповідач на підставі Типового договору постачання природного газу, укладеного між нею та останнім згідно з Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг ( НКРЕКП) від 30.09.2015 за №№ 2498,2500, що підтверджується зареєстрованим на позивача особовим рахунком № НОМЕР_1 .
На підставі укладеного договору розподілу природного газу, згідно з розділом 1 ст.3 п.6 Кодексу газорозподільних систем («Кодекс ГРС»), Оператор ГРМ присвоїв Споживачу персональні ЕІС суб'єкта ринку природного газу, що підтверджує факт укладення договору (акцептування договору). Доказом факту приєднання Споживача до Типового договору є споживання ним газу і оплати рахунків за спожитий газ. Таким чином, права і обов'язки сторін договору виникли з моменту його укладення, тобто з вересня 2015 року.
Відповідно до вказаного Договору належна позивачу квартира була забезпечена газопостачанням з режимом використання газу для приготування їжі, за що до січня 2016 року вона сплачувала відповідно до норм споживання, встановлених Постановою КМУ №619 від 08.06.1996, з розрахунку на одну зареєстровану особу, боргу по оплаті не мала, була переплата.
27.01.2016 року відповідачем без попередньої згоди з мешканцями багатоквартирного буд. АДРЕСА_3 було встановлено загально будинковий лічильник газ, який введений в експлуатацію 01.10.2016 та розпочато проведення нарахування вартості газу відповідно до Постанови КМУ від 23.03.2016 року № 203.
Отже, з цього часу відповідач почав здійснювати облік спожитого газу за показниками загально будинкового лічильника газу всупереч волевиявленню мешканців багатоквартирного будинку, формально розподіляючи між квартирами загальний обсяг спожитого газу залежно від кількості зареєстрованих, а не фактично мешкаючих осіб, та не визначаючись із фактично спожитим окремою квартирою обсягом газу. За таких умов після введення в експлуатацію цього загально будинкового лічильника обсяг нібито спожитого позивачем газу за даними відповідача збільшився з 6 куб. м/місяць ( до встановлення загально будинкового лічильника) до 26,416 куб. м/місяць і більше ( після встановлення цього лічильника), що не відповідає фактичному споживанню. Зареєстрованою у вказаній квартирі продовжувала бути лише позивач, окрім неї інші особи в її квартирі не мешкали, а відтак, обсяг споживання збільшитися не міг. Отже, розмір її оплати за газ істотно змінився і виявився неспівмірним із оплатою, яка нараховується споживачам, квартири яких обладнані індивідуальними лічильниками газу за умови проживання в них також по 1 особі.
З часу встановлення загальнобудинкового лічильника позивач та інші мешканці будинку, не маючі коштів на встановлення індивідуальних лічильників неодноразово звертались до відповідача із заявами про встановлення індивідуальних лічильників у квартирах за рахунок Оператора ГРМ. Між тим, кожного разу отримували або відписки з викривленням та суб'єктивним трактуванням положень чинного законодавства, або необгрунтовані відмови.
Відповідач вирішити питання шляхом тимчасового припинення газопостачання на прохання позивача не бажав, що фактично призвело до утворення заборгованості за газ, яка станом на 28.02.2017 складала 298,66 грн. Втім, на час встановлення загальнобудинкового лічильника в січні 2016 року та в подальшому впродовж 2016-2021 років за її особовим рахунком лічились переплати за послуги газопостачання, що дозволяли відповідачу виконати законодавчі вимоги та задовольнити численні заяви-скарги щодо встановлення індивідуального лічильника принаймні за рахунок сплачених платежів.
27.04.2017 відповідач, ігноруючи численні звернення позивача, вирішив що заборгованість у 298,66 грн. є значною та достатньою для відключення квартири позивача від газопостачання, припинив газопостачання, що підтверджується відповідним актом і, припиняючи газопостачання, працівники відповідача зірвали з місця газову плиту, вирвали частину труби, пошкодили кухонне обладнання та доставили позивачу - інваліду 2 групи органів пересування, інші суттєві клопоти та незручності, усунення яких самотужки вимагало від неї дотаткових зусиль та коштів, завдало моральних страждань та майнової шкоди. За вказаним фактом вона зверталась до відповідача, проте, дієвих заходів реагування на її звернення дотепер не здійснено. З часом позивач сплатила суму боргу.
В останнє із заявою про встановлення у квартирі позивача індивідуального лічильника та відновлення газопостачання позивач зверталась до відповідача 17.03.2021, на що отримала відмову у задоволенні заяви із вказівкою на її право за власний кошт встановити лічильник. Так, листом від 24.03.2021 за № 610-Сп-6104-0321 відповідач в особі Зміївського відділення АТ «Харківгаз» повідомив, що «встановлення лічильників газу за рахунок коштів Товариства в окремих квартирах вказаного будинку не передбачено». В частині питання про відновлення газопостачання, порушеного у заяві, відповідач зазначив, що «для вирішення питання відновлення газопостачання до помешкання Вам необхідно надати доступ до помешкання..., сплативши при цьому витрати на припинення та відновлення газопостачання, забезпечити технічне обслуговування на газове обладнання».
Внаслідок наведених вище дій та бездіяльності відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яку обґрунтовує тим, що через відключення її квартири від газопостачання впродовж 4 років вона відчувала значні незручності, особливо в опалювальний період, порушений звичайний устрій її життя. Невідповідність температурного режиму в її квартирі базовим потребам людини в опалювальний період та відсутність ще й газопостачання щороку змушувало її шукати інше місце для проживання. Багаторічне безрезультатне листування з відповідачем з приводу встановлення індивідуального лічильника завдало їй душевних страждань, весь цей час вона перебуває в напруженому стані, знервована через тривалу невизначеність, що негативно зазначається на її спілкуванні з оточенням. Четвертий рік поспіль спостерігаючи цю несправедливість, будучі обізнаною про те, як вибірково іншим мешканцям її міста безкоштовно, а деяким навіть в позасудовому порядку встановлюються індивідуальні лічильники. У зв'язку з цим при розрахунку розміру моральної шкоди вважає за доцільне акцентувати увагу суду на обставинах, при яких вона була заподіяна, часі, протягом якого її оселя відключена від газопостачання та часі, впродовж якого вона намагалась відновити справедливість та змусити відповідача виконувати Договір, обсязі її душевних та психічних страждань, яких вона як особа похилого віку, зайвий раз не маюча можливості навіть вийти з квартири через стан здоров'я (підвищений тиск, головний та серцевий біль, проблеми з пересуванням (інвалідність), зазнала внаслідок порушеного права, неодноразово через силу добираючись до канцелярії відповідача для подачі чергової заяви, щомісячно отримуючи рахунки на оплату із заборгованістю, що виникла з вини відповідача, зусилля, яких вона дотепер докладає для відновлення порушеного права, зокрема постійну переписку з відповідачем та необхідність звернення до суду. З огляду на всі ці обставини у сукупності, її похилий вік, стан здоров'я, соціальний статус та майновий стан, виходячи з вимог розумності та справедливості, вважає, що 3000 грн. буде достатньою сумою для розумного задоволення її потреб у відновленні порушених прав, не призведе до її збагачення та при встановлених обставинах становитиме достатньо справедливу сатисфакцію, що в свою чергу попередить аналогічні дії відповідача по відношенню до інших споживачів його послуг, дозволить уникнути судового вирішення аналогічних спорів та відповідно зменшить навантаження на судові органі.
17 травня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17 червня 2021 року.
16 червня 2021 року позивачем подана уточнена позовна заява.
Ухвалою суду від 17 червня 2021 року заяву про уточнення позовних вимог повернуто позивачу, оскільки заяву подано з порушенням ч.5 ст. 49 ЦПК України, підготовче судове засідання відкладено за клопотанням представника позивача на 14 липня 2021 року.
Ухвалою суду від 14 липня 2021 року підготовче судове засідання відкладено на 03 серпня 2021 року у зв'язку з неявкою представника відповідача.
03 серпня 2021 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 23 вересня 2021 року.
Представник позивача у судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема, посилаючись на План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Харківгаз» на 2016-2025 роки, затверджений Постановою НКРЕКП від 24.03.2016 року № 410, яким непередбачено встановлення вказаним споживачам будинку АДРЕСА_3 , з урахуванням технічних та економічних чинників, єдиного будинкового вузла обліку природного газу. Споживач може за власний рахунок встановити індивідуальний лічильник. Вважає, що позивач втратила право звернення до суду з вимогою про визнання протиправним дії АТ «Харківгаз» щодо припинення газопостачання до її квартири, оскільки звернення з даною вимогою є поза строками позовної давності, що передбачено ст. 257 ЦК України. Несвоєчасна та не в повному обсязі оплата за послуги з газопостачання позбавляє позивача на встановлення індивідуального газового лічильника, так як фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів газорозподільних підприємств, що передбачені структурою тарифу та послуги розподілу природного газу. А враховуючи той факт, що до 01.01.2020 вартість послуги з розподілу природного газу входила до тарифу за послуги з газопостачання, вказує на те, що позивач позбавила себе права на встановлення індивідуального газового лічильника. Відповідно до розділу VI, гл. 7, п.6 Кодексу ГРС відновлення газопостачання (розподілу природного газу) здійснюється Оператором ГРМ протягом 2 робочих днів у містах та 5 календарних днів у сільській місцевості за письмовим зверненням споживача ( його постачальника) про відновлення газопостачання (розподілу природного газу) та після усунення порушень ( за їх наявності) і відшкодування Оператору ГРМ витрат на припинення та відновлення газопостачання ( розподілу природного газу). До того ж вважає, що вимоги позивача про стягнення на її користь моральної шкоди то жодного належного доказу на підтвердження вказаного розрахунку не надано, додані до позовної заяви довідки не свідчать про завдання позивачу моральної шкоди.
У відповіді на відзив представник позивача з доводами наведеними у відзиві не погоджується, вважає, що відповідачем жодного належного, допустимого та достатнього доказу суду не надано, долучену копію заяви - приєднання від 26.12.2016 позивач не отримувала, не підписувала (підпис вочевидь не належить ОСОБА_1 ), і в іншій спосіб з її змістом не ознайомлена, а відтак не була обізнана про вид встановленого лічильника та дозволені обсяги споживання природного газу, оскільки отримувала заяву-приєднання від 01.04.2016 іншого змісту, копію якої долучено до позову. - тобто у відповідності до ст. 78 ЦПК України є недопустимим доказом у справі, а відтак і посилання відповідача на неї в розрізі п.5.2 Типового договору є недоречним. Посилається на рішення Верховного суду в яких зазначено, що недостатність коштів через незначний тариф на послугу газопостачання не може бути вирішальним у спірному питанні, оскільки відповідач самостійно встановлює цей тариф. Впливати на розмір якого споживачі позбавленні можливості. Щодо посилання відповідача на відсутність коштів через несвоєчасну та не повну оплату за послуги з газопостачання то за особовим рахунком позивача систематично лічилась переплата від 0,56 грн. до 291,69 грн., в той час як витрати на встановлення лічильника закладені у структуру тарифу за вказану послугу відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28.12.2011 №150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» впродовж всього періоду звернення позивача до відповідача складали відповідно всього 6,96 грн. - 25,20 грн., витрати на оплату послуг відповідача здійснювалось фактично за рахунок субсидії в розмірі 45,72-46,71 грн. і нав'язання послуги відповідача. Як монополістом. Визначення обсягу спожитого газу та плати за нього на підставі загально будинкового лічильника обумовили нездатність субсидії в повному обсязі покрити такі витрати. Причиною виниклої заборгованості стала підставою для припинення газопостачання до квартири в розмірі 298,66 грн. було саме встановлення загально будинкового лічильника та неправомірне визначення обсягу спожитого позивачем природного газу, що не відповідає фактичному споживанню. Повідомлення про припинення газопостачання позивача всупереч п.21 розділу ІІІ Правил постачання природного газу отримала з порушенням 3-денного строку, в день фактичного припинення газопостачання, позбавлена можливості вирішити питання щодо погашення заборгованості або реструктуризації боргу Щодо доводів відповідача про сплив строків позовної давності, то вважає що відповідно до ч.2,3,5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відповідно до п.3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню короно вірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі. Якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки ( у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовили обмеження. Впровадженими у зв'язку з карантином. Позивач віднесена Урядом України, як особу літнього віку, до групи ризику. В період дії карантинних обмежень оскільки тривалий час вимушена була уникати спілкування, що позбавили її можливості вчасно звернутися за правовою допомогою та в подальшому за захистом до суду з приводу незаконності дій відповідача по припиненню газопостачання до її квартири в межах 3-річного строку, а також обумовило її незадовільний стан здоров'я та скрутне фінансове становище.
Із заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву відповідач з викладеними обставинами не погоджується, оскільки фактом приєднання до умов договору розподілу природного газу ОСОБА_1 є зокрема підписання заяви приєднання від 26.12.2016 року. Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про ринок природного газу» приладовий облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації., на підставі яких проводяться взаєморозрахунки суб'єкті ринку природного газу. Постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. З 27.04.2017 року позивач не користувалась послугою з розподілу природного газу та послугою з газопостачання. Та відповідно не сплачувала кошти за вказані послуги, в зв'язку з чим, втратила право на забезпечення її квартири індивідуальним газовим лічильником. АТ «Харківгаз» виконано в повному обсязі вимоги ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» що до забезпечення 100% комерційного обліку природного газу споживачам, шляхом встановлення в багатоповерховому будинку за адресою проживання позивача, загально будинкового вузла обліку природного газу, що підтверджується актом введення в комерційну експлуатацію будинкового вузла обліку газу від 30.09.2016 року № 10 і на момент встановлення загально будинкового ВОГ в будинку за місцем мешкання позивача законодавством не передбачено отримання згоди всіх мешканців багатоповерхового будинку. Відповідач зауважив що балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановлені загально будинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок ГРМ. Межа балансової належності та експлуатаційної відповідності між АТ «Харківгаз» та балансоутримувачем будинку КП «Жилсервіс» визначена в акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідності сторін між Оператором ГРМ, власником (користувачем) відомчої мережі та споживачем від 30.09.2016 року, копія якої додано до заперечень (а.с.110). З підстав викладених у запереченні, зважаючи що позивач на даний час не є споживачем природного газу, що виключає необхідність здійснення обліку спожитого газу та відповідно забезпечення її квартири індивідуальним газовим лічильником АТ «Харківгаз». Тому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
З наданого відзиву на позовну заяву від 29.07.21 № 610-Ш-23959-0721 відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, у відзиві викладені підстави, посилання на норми діючого законодавства, вважає що відсутні спірні питання між відповідачем та позивачем оскільки відповідно до вимог ЗУ України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо забезпечення 100% комерційного обліку природного газу на об'єкти газопостачання, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 виконано в повному обсязі у передбачений законом спосіб. Відключення газопостачання в квартирі позивача здійснено відповідно до вимог діючого законодавства України - було отримано повідомлення від постачальника ТОВ «Харківгаз Збут» у зв'язку з заборгованістю за послуги газопостачання і 27.04.2017 газопостачання припинено до квартири позивача шляхом встановлення глушки на допуску до газового приладу. Натомість позивач втратила право, щодо звернення до суду з вимогою про визнання протиправними дії АТ « Харківгаз» щодо припинення газопостачання до її квартири, оскільки звернення з даною вимогою є поза строками позовної давності, що передбачено ст. 257 ЦК України. При цьому - несвоєчасна та не в повному обсязі оплата за послуги з газопостачання позбавляє позивача права на встановлення індивідуального газового лічильника, так як фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів газорозподільних підприємств, що передбачені структурою тарифу на послуги розподілу природного газу. А враховуючи той факт, що до 01.01.2020 вартість послуги з розподілу природного газу входила до тарифу за послуги з газопостачання, вказує на те, що позивач позбавила себе права на встановлення індивідуального газового лічильника. З посиланням на норми Кодексу ГРС - відновлення газопостачання здійснюється Оператором ГРМ за письмовим зверненням споживача про відновлення та після усунень порушень і відшкодування Оператору ГРМ витрат на припинення та відновлення газопостачання ( розподілу природного газу). Щодо вимоги позивача про стягнення на її користь моральної шкоди. То вважає що позивачем жодного доказу на підтвердження вказаного розрахунку в сумі 3000 грн. не надано, відповідач посилається на норми Цивільного кодексу України зокрема ч.2 ст. 23, якою визнано в чому полягає моральна шкода, Постанову Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди» у якій у п.4 наголошено що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути вказано в чому полягає ця шкода. Якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві. З яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується, також відповідач посилається на положення п.5 зазначеної Постанови як то…- наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, заслухавши сторін, що прибули, вивчивши позовну заяву, відзив на позов,відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, дослідивши та проаналізувавши письмові докази, встановивши обставини та відповідні до них правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 81-82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зокрема, встановлено судом та не оспорюється сторонами, що позивач ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 та є споживачем з отримання природного газу за вказаною адресою згідно Типового договору розподілу природного газу відповідно до рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг(НКРЕКП) від 30.09.2015 за № 2498 та 2500, що підтверджується зареєстрованим на позивача особовим рахунком № НОМЕР_1 . Це є публічний договір розподілу природного газу, який є договором приєднання, відповідач постачав природний газ позивачу, який регулярно оплачував рахунки за надані послуги з газопостачання (а.с.24-27,41, 60-66). Відповідно до вказаного договору, ПАТ «Харківгаз», правонаступником якого є «Акціонерне товариство «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз», - є Оператором ГРМ, договір регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам ( їх постачальникам), до об'єктів споживачів. Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року № 2494.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 грудня 2020 року, позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом набула право спільної власності на квартиру за вище зазначеною адресою ( а.с.21-23).
Наприкінці 2016 року відповідачем без попередньої згоди з мешканцями багатоквартирного б. АДРЕСА_3 ( а.с.28) було встановлено загально будинковий лічильник газу та розпочато проведення нарахування вартості газу відповідно до Постанови КМУ від 23.03.2016 року № 203. Позивач та мешканці будинку вимагають соціальної справедливості щодо оплати послуг з газопостачання саме за фактично спожитий природний газ мешканцями кожної квартири окремо.
Згідно акту від 27.04.2017 за адресою: АДРЕСА_2 представником ПАТ «Харківгаз» здійснено відключення газоспоживаючих приладів абонента на підставі заборгованості за спожитий газ, встановлена пломба ( а.с.37).
ОСОБА_1 прийняла рішення звернутися до Оператора ГРМ із заявою про забезпечення та встановлення індивідуального вузла обліку газу за рахунок ПАТ «Харківгаз», на підставі ст. 6 закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Заяви Споживача газу зареєстровано відповідачем в особі Зміївського відділення ПАТ «Харківгаз» за № вх.ЗГ-825-61008-0119 від 21.01.2019, № 3Г-2076-610-0321, № №Г-2078-610-0321 від 17.03.2021. Своїми листами від 06.02.2019 та від 23.03.2021року відповідач відмовив позивачу, вказавши позивачеві на її право за власний кошт встановити лічильник (а.с.32, 36).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1023-XII держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону № 1023-XII крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV«Про житлово-комунальні послуги»(далі - Закон № 1875-IV), цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до статті 1 Закону № 1875-IV, у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
- виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
- засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики;
- комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;
- норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
- споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1875-IVдержавна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
Як наведено у статті 3 Закону № 1875-IV, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Як зазначено у частині першій статті 30 Закону № 1875-IV, державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом № 3533-VI.
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Судом встановлено, що «Акціонерне товариство «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» є Оператором ГРМ.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно з положеннями статті 6 Закону № 3533-VI та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)
Судом встановлено, що позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.
Судом встановлено, що позивач приєдналася до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника».
Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору «Акціонерне товариство «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн., а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
Оскільки позивач сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - в термін, встановлений законом - до 01.01.2021 року.
Доводи представника відповідача, щодо відсутності фінансів для таких робіт та про непередбаченість Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Харківгаз» на 2016-2025 роки вказаних робіт з встановлення індивідуальних лічильників за вказаною адресою і пропозиції позивачу встановити індивідуальний лічильник за власний рахунок, не звільняють «Акціонерне товариство «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» від обов'язку встановити індивідуальний лічильник позивачу, зважаючи, що тарифи формуються уповноваженим органом і споживачі природного газу позбавлені можливості впливати на прийняте рішення щодо визначення тарифу та його складових. Також, слід зазначити, що встановлення згідно з Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Харківгаз» на 2016-2025 роки в будинку позивача будинкового вузла обліку газу не звільняють відповідача від обов'язку встановити індивідуальний лічильник позивачу.
Зважаючи, що позивач виконувала обов'язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, суд вважає, що вимоги статті 6 Закону № 3533-VI мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов'язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, а (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)
Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону № 1023-XII, статті 2 Закону № 1875-IV волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.
Таким чином, суд приходить до висновку, що задоволення вимог позивача буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату кожному з мешканців багатоквартирного будинку саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд керується частиною першою статті 3 Закону № 3533-VI, згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним. Отже, судом встановлено, що відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету.
Обраний позивачем спосіб захисту суд вважає таким, що відповідає вимогам статті 16 ЦК України.
Суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, при цьому враховує правову позицію Великої Плати Верховного Суду по справі № 214/2435/17; провадження № 14-347 цс18.
Щодо вимоги позивача про відновлення за власний рахунок газопостачання до її квартири то з матеріалів справи вбачається що 2.04.2017 з підстави існуючої заборгованості за спожитий газ було здійснено відключення газоспоживаючих приладів в присутності власника (споживача) ОСОБА_1 яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено акт №144.
Відповідно до гл. 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об'єкт споживача (у тому числі побутового споживача) з дотриманням ПБСГ та нормативних документів, що визначають порядок обмеження/припинення природного газу, у таких випадках: несвоєчасна та/або неповна оплата послуг згідно з умовами договору розподілу природного газу.
Згідно наданих позивачем до позову копій рахунків за газ та послуги з газопостачання сума до сплати станом на 31.01.2017 склала 226,50 грн., отже сплачено позивачем суму в розмірі 10 грн. ( а.с.24), в лютому місяці 2017 року сплачено позивачем 10 грн. (а.с.25); згідно наданих позивачем копій квитанцій ТОВ «Харківгаз Збут» від 11.01.2018 вбачається наявність переплати в розмірі 291,69 грн. (а.с. 26), тобто переплата значиться поза дати здійснення відповідачем відключення від газопостачання.
Тобто факт існуючої заборгованості на момент відключення газоспоживаючих приладів підтверджується документально, що стало підставою припинення шляхом встановлення заглушки на опуску до газового приладу, що було засвідчено актом про відключення газоспоживаючих приладів від 27.04.2017.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Тобто позивач у визначений законодавцем трирічний строк не оспорила факт незаконного відключення газопостачання до її оселі з підстави існуючої заборгованості, звернулась до суду лише в травні 2021 року поза межами загальної позовної давності.
Таким чином, суд вважає що вимоги позивача в частині визнання протиправними дії відповідача щодо припинення газопостачання до її квартири та зобов'язання за власний рахунок відновити газопостачання задоволенню не підлягає.
Щодо заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди в розмірі 3000 грн.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Тобто, однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. Таке зобов'язання виникає у тому випадку, коли заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин.
Оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, є договірними, що підтверджується договором та відшкодування моральної шкоди в укладеному між сторонами договорі не передбачено, вимоги позивача стосовно відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Порядок укладення договору передбачає свободу договору, відповідно вимоги повивача про зобов'язання укладення індивідуального договору про постачання, розподіл природного газу є безпідставними.
Судові витрати розподілити відповідно до ст.. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.10-13,76-83,247,263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 257 ЦК України, ст.ст. 5, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суд -
Позов ОСОБА_1 до «Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз», про визнання права на забезпечення та встановлення індивідуального газового лічильника, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , що проживає в АДРЕСА_2 , право на забезпечення індивідуальним газовим лічильником за рахунок «Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз».
Визнати, що «Акціонерне товариство «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язано за свій рахунок здійснити встановлення в квартирі побутового споживача природного газу ОСОБА_1 індивідуального газового лічильника за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з «Акціонерного товариства «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз» на користь Держави судовий збір у розмірі 1816 грн., решту судових витрат компенсувати за рахунок Держави.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Первомайський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня отримання його повного тексту.
У разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Відповідач: «Акціонерне товариство «Оператор Газорозподільної системи «Харківгаз», 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1.
Повний текст рішення складений 29 вересня 2021 року.
Суддя: А. В. Росоха