ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
23 вересня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/171/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіна М.А.
секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.
Представники сторін у судове засідання не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021
по справі №915/171/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Харківський проектно-конструкторський інститут “Теплоелектропроект-Союз”
до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
про стягнення 1 189 621,14 грн
У лютому 2021 Товариство з обмеженою відповідальністю “Харківський проектно-конструкторський інститут “Теплоелектропроект-Союз” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в якій просило стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” 1189621,14 грн заборгованості за Договором №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 на закупівлю від 21.11.2019, з якої: 1036944,0 грн основного боргу за виконані роботи (240000,0 грн за Актом №1 та 796944,0 грн за Актом №2), 72586,08 грн пені (16800,0 грн за Актом №1 та 55786,08 грн за Актом №2), 72586,08 грн штрафу (16800,0 грн за Актом №1 та 55786,08 грн за Актом №2) та 7504,98 грн збитків від інфляції за Актом №1.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення приписів чинного законодавства та умов Договору №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 на закупівлю від 21.11.2019 відповідач не здійснив оплату за виконані роботи у повному обсязі, у зв'язку з чим позивачем було нараховано до стягнення з відповідача пеню, штраф та збитки від інфляції.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 65327,47 грн пені, 65327,47 грн штрафу, 7504,98 грн збитків від інфляції та 2289,43 грн судового збору.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції, щодо заявлених до стягнення пені та штрафу зазначив, що дані вимоги є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.
Щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу місцевий господарський суд зазначив, що відповідачем на час розгляду справи в повному обсязі оплачена заборгованість за договором, а тому суд дійшов висновку, що даний випадок є винятковим і за умови існування об'єктивних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, визнав за можливе зменшити розмір стягуваної пені на 10% - до 65327,47 грн та штрафу на 10% - до 65327,47 грн. При цьому судом першої інстанції враховано, що нараховані позивачем збитки від інфляції, в певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів, а тому зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу не завдасть значного негативного наслідку його фінансовому стану.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ДП “НАЕК “Енергоатом” звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 у справі №915/171/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 65 327,47 грн пені та 65 327,47 грн штрафу.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Так, апелянт вважає, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не в повній мірі надано оцінку тому факту, що апелянт не ухилявся від сплати основного боргу та до розгляду справи по суті повністю сплатив основний борг.
Так, за твердженням скаржника, він надав свої доводи та докази наявної фінансової кризи, яка виникла не з вини відповідача, а в наслідок введення нової моделі енергетичного ринку у червні 2019 та покладення на відповідача постановою Кабінету міністрів виконання спеціальних обов'язків (ПСО) для забезпечення загальносуспільних інтересів. За умовами ПСО, як стверджує апелянт, ДП "НАЕК "Енергоатом" мала продавати ДП «Гарантований покупець» за фіксованою, не рентабельною ціною електричну енергію. Зазначений напрям продажу є основним джерелом надходження грошових коштів для відповідача, та не дає можливість фінансово повноцінно здійснювати господарську діяльність . Також, за твердженням скаржника, з початку 2020 існує суттєва заборгованість ДП «Гарантований покупець» перед ДП "НАЕК "Енергоатом".
Також, апелянт наголошує, що суттєво вплинуло на фінансову ситуацію те, що в період терміну дії укладеного між сторонами договору, на території України на підставі постанови Кабінету Міністрів України введено карантин, що на переконання апелянта свідчать про настання форс-мажорних обставин.
Крім того, ДП "НАЕК "Енергоатом", посилаючись на Указ Президента України від 22.09.2020 року №406/2020 “Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики”, зазначає, що у відповідності до вимог ст. 614 ЦК України, вина останнього у порушенні ним господарського зобов'язання відсутня.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №915/171/21 за апеляційною скаргою Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 та призначено справу до розгляду на 23.09.2021.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає відсутність коштів у відповідача через фінансову кризу неплатежів, не звільняє його від обов'язку виконувати умови договору в обумовлені сторонами строки, а умови договору не передбачають такої форс-мажорної обставини, як фінансова неплатоспроможність виконати зобов'язання.
Позивач відзначає, що апелянт посилається на несвоєчасні розрахунки у зв'язку з кризою фінансових не платежів, однак на офіційному сайті відповідача вказано про успішність його роботи. В свою чергу, як стверджує позивач, у зв'язку з невчасними розрахунками, він несе збитки.
До суду апеляційної інстанції надійшли заяви як від позивача, так й від відповідача про розгляд справи за відсутності їх представників.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 12.12.2019 між Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Харківський проектно-конструкторський інститут “Теплоелектропроект-Союз” (виконавець) укладено Договір №395-19/19-123-11-19-06000 на закупівлю від 21.11.2019 (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, замовник доручає та зобов'язується оплатити, а виконавець приймає на себе виконання проектних робіт за темою: “ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 (ДК 021:2015, код 45454000-4 Реконструкція) Енергоблок №3. Реконструкція системи регулювання турбогенератора К-1000-60/3000.ПКД”. Код згідно з ДКПП ДК 016:2010 - 71.12.
Відповідно до п.2.1 Договору вартість робіт згідно цього договору та відповідно до протоколу погодження договірної ціни (Додаток №2), що є невід'ємною частиною цього договору, складає: 950030,0 грн. Крім того, ПДВ 190006,0 грн. Усього з урахуванням ПДВ: 1140036,0 грн.
Згідно з п.2.2 Договору оплата виконаних робіт здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 45 банківських днів з дати підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.
У відповідності до п.4.1, 4.2 Договору наукові, технічні, економічні та інші вимоги до робіт, що є предметом цього договору, визначаються Технічним завданням на розробку проектно-кошторисної документації (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору. Виконавець забезпечує розробку проектно-кошторисної документації в терміни, визначені календарним планом (Додаток №3), що є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 4.4 Договору приймання та оцінка виконаних робіт здійснюється у відповідності до Технічного завдання на розробку проектно-кошторисної документації (Додаток №1 до цього Договору).
Відповідно до п. 4.8 Договору термін виконання договору: початок - дата укладання договору, закінчення: 29.05.2020.
Виконавець надає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт у кількості 3-х примірників після отримання повідомлення про позитивний результат вхідного контролю (п.5.6 Договору).
Відповідно до п.5.7 Договору керуючись змінами до п.201.1 ПКУ, виконавець складає акт здачі-приймання виконаних робіт та кодує вид робіт згідно з ДКПП. Податкова накладна також повинна містити коди ДКПП та бути за формою, затвердженою наказом Мінфіну від 23.02.2017р. №276.
У відповідності до п.5.8 Договору виконавець зобов'язаний надати замовнику податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, i зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на електронну адресу замовника pdvl@atom.gov.ua та Yuaes_pdv2@sunpp.atom.gov.ua протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною виконавець надає замовнику електронну квитанцію про реєстрацію податковою накладної у ЄРПН.
Згідно з п.5.9 Договору належним виконанням робіт за Договором є підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.
Договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами, та скріплення печаткою. Термін дії цього договору до 31.12.2020. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, що залишились невиконаними (п.10.1 Договору).
На виконання п.п.4.1-4.2 Договору між сторонами було складено та підписано Технічне завдання №ТЗ.3.0011Ц.714 на розробку проектно-кошторисної документації на реконструкцію системи регулювання турбогенератору К-1000-60/3000. Енергоблок №3 ВП ЮУАЕС Пункт ОТПЗ в 14.12.16 “Реконструкція системи регулювання турбогенератору К-1000-60/3000” (Додаток №1 до Договору) та Календарний план робіт на закупівлю №19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 (Додаток №3 до Договору) (т.1 а.с.15-24, 73).
Вартість робіт згідно Договору та відповідно до Протоколу/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 узгодження договірної ціни (Додаток №2 до Договору) складала 1140036,0 грн (з урахуванням ПДВ), останній підписаний обома сторонами (т.1 а.с.72).
08.04.2020 Додатковою угодою №1/19-123-11-19-06000, п.2, якої сторони погодили, що “Календарний план робіт” Додаток №3 до Договору №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 викласти у редакції Додатку №1 до цієї Угоди. “Календарний план робіт” Додаток №3 до Договору №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 вважати таким, що втратив юридичну силу після підписання цієї Угоди (т.1 а.с.77-78).
30.09.2020 Додатковою угодою №2/19-123-11-19-06000, п.2 якої сторони погодили, що “Календарний план робіт” Додаток №1 до Додаткової угоди №19-123-11-19-06000 від 08.04.2020 до Договору №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 викласти у редакції Додатку №1 до цієї Угоди. “Календарний план робіт” Додаток №1 до Додаткової угоди №19-123-11-19-06000 від 08.04.2020 до Договору №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 вважати таким, що втратив юридичну силу після підписання цієї Угоди (т.1 а.с.79-81).
У відповідності до супровідних листів №386104/395-132 від 27.02.2020, №386104/395-253 від 29.04.2020 та №386104/395-257 від 30.04.2020 (т.1 а.с.85-88) позивач передав відповідачу виконані роботи.
Сторонами на виконання умов Договору без заперечень та зауважень були підписані:
- Акт №1 від 26.03.2020 здачі-приймання виконаних робіт до Договору №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 “ДСТУ БД.1.1-1:2013 (ДК 021:2015, код 45454000-4 Реконструкція) Енергоблок №3. Реконструкція системи регулювання турбогенератора К-1000-60/3000. ПКД” Код ДКПП 71.12”. Вартість виконаних робіт за Актом №1: 200000,0 грн. Крім того ПДВ - 20% - 40000,0 грн. Всього належить до сплати за Актом №1: 240000,0 грн (т.1 а.с.82);
- Акт №2 від 07.10.2020 здачі-приймання виконаних робіт до Договору №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 “ДСТУ БД.1.1-1:2013 (ДК 021:2015, код 45454000-4 Реконструкція) Енергоблок №3. Реконструкція системи регулювання турбогенератора К-1000-60/3000. ПКД” Код ДКПП 71.12”. Вартість виконаних робіт за Актом №2: 664120,0 грн. Крім того ПДВ - 20% - 132824,0 грн. Всього належить до сплати за Актом №2: 796944,0 грн (т.1 а.с.83).
Відповідно до п.2.2 Договору оплата виконаних робіт здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 45 банківських днів з дати підписання акту здачі-приймання виконаних poбіт.
Факт отримання робіт на вище зазначену суму відповідачем не заперечується. Претензій щодо якості виконаних робіт на адресу позивача від відповідача не надходило.
Відповідач свої зобов'язання з оплати за виконані йому роботи за Договором своєчасно та у повному обсязі не здійснив, що призвело до утворення заборгованості на загальну суму 1036944,0 грн, з яких: 240000,0 грн за Актом №1 та 796944,0 грн за Актом №2.
З метою досудового врегулювання спору, 06.01.2021 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №17 від 06.01.2021 з вимогою про сплату заборгованості за надані послуги згідно із Договором №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 на виконання проектних робіт, що складає: по Акту №1 - 278897,30 грн та по Акту №2 - 908516,16 грн, а всього 1187413,46 грн. В матеріалах справи містяться докази направлення на адресу відповідача вказаної вище претензії (т.1 а.с.89-91).
Оскільки, відповідач вимогу щодо оплати виконаних робіт не виконав, це стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка станом на день подання позову до суду становила 1036944,0 грн (240000,0 грн за Актом №1 та 796944,0 грн за Актом №2).
Під час розгляду справи, позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог б/н від 06.05.2021 (вх.№6902/21 від 07.05.2021), повідомив суд, що відповідач платіжним дорученням №УКС/134 від 13.04.2021 частково розрахувався з позивачем по основному боргу - сплативши по Акту №2 від 07.10.2020 борг у розмірі 796944,0 грн, у зв'язку з чим позивач зменшив розмір позовних вимог на 796944,0 грн і просив стягнути з відповідача: 240000,0 грн основного боргу за виконані роботи за Актом №1, 72586,08 грн пені (16800,0 грн за Актом №1 та 55786,08 грн за Актом №2), 72586,08 грн штрафу (16800,0 грн за Актом №1 та 55786,08 грн за Актом №2) та 7504,98 грн збитків від інфляції за Актом №1.
У заяві про зменшення розміру позовних вимог б/н від 17.05.2021 (вх.№7373/21 від 17.05.2021), позивач зазначив, що відповідач платіжним дорученням №УКС/134 від 13.04.2021 частково розрахувався по основному боргу - сплативши по Акту №2 від 07.10.2020 борг у розмірі 796944,0 грн. Крім того, позивач зазначив, що відповідач платіжним дорученням №УКС/164 від 14.05.2021 повністю розрахувався з позивачем по основному боргу - сплативши по Акту №1 від 26.03.2020 борг у розмірі 240000,0 грн, у зв'язку з чим позивач зменшив розмір позовних вимог на 796944,0 грн по Акту №2 і 240000,0 грн по Акту №1 основного боргу та просить стягнути з відповідача: 72586,08 грн пені (16800,0 грн за Актом №1 та 55786,08 грн за Актом №2), 72586,08 грн штрафу (16800,0 грн за Актом №1 та 55786,08 грн за Актом №2) та 7504,98 грн збитків від інфляції за Актом №1.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, однак за клопотанням відповідача зменшив на 10% заявлені до стягнення пеню та штраф.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 оскаржується лише в частині задоволення судом першої інстанції вимог про стягнення пені та штрафу, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 269 ГПК України переглядає оскаржуване рішення лише в цій частині.
В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст.229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
У відповідності до п.6.2 Договору за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 7% від вартості простроченого платежу. Якщо порушення строків оплати виконаних poбіт продовжується понад тридцяти днів, замовник сплачує додатковий штраф у розмірі 7% від вартості неоплаченої в строк роботи.
Відповідно до п.6.3 Договору за невиконання або неякісне виконання зобов'язань за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні збитки у відповідності до діючого законодавства України.
Згідно з п.6.4 Договору виплати штрафних санкцій не звільняють сторони від виконання договірних зобов'язань.
На підставі п.6.2 Договору позивач просив стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 72586,08 грн (16800,0 грн за Актом №1 та 55786,08 грн за Актом №2) та штрафу у загальному розмірі 72586,08 грн (16800,0 грн за Актом №1 та 55786,08 грн за Актом №2).
Перевіривши розрахунки пені та штрафу колегія суддів встановила, що вони є вірними та арифметично правильними.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру стягуваної пені та штрафу на 90%.
Звертаючись з вказаним клопотанням відповідач вказав, що порушення строку оплати є наслідком настання кризової економічної ситуації як у ДП “НАЕК “Енергоатом”, так i на ринку електроенергетики України в цілому, в наслідок введення нової моделі енергетичного ринку у червні 2019 року яку неможливо було передбачити. Також, неможливо було спрогнозувати введення вагомих цінових обмежень та виведення 55% обсягів електричної енергії, що виробляє ДП “НАЕК “Енергоатом” з ринкового середовища та їх реалізація практично на безоплатній основі (1 коп. за КВт*год), так i критичне зростання заборгованості перед відповідачем з боку ДП “Гарантований покупець”. Посилаючись на ст.614 ЦК України відповідач просить долучити до матеріалів справи докази, які свідчать про відсутність вини відповідача, а саме: Інформація щодо підсумків роботи ДП “НАЕК “Енергоатом” за 10 місяців 2020 року; Стисла проміжна фінансова звітність за 9 місяців 2020 року; Звіт про фінансовий стан станом на 30.09.2020; Звіт про сукупний дохід за 9 місяців 2020 року; Стаття “Енергоатом підтримує позицію Андрія Геруса щодо пріоритетного погашення боргів перед держкомпаніями”; Стаття “Президент Украины провел совещание по выводу Энергоатома из кризиса”; Стаття “Борг енергоринку перед Енергоатомом перевищив 24 млрд. грн. - віце-президент Компанії”; Стаття “Атомпрофспілка закликає уряд розблокувати погашення заборгованості перед Енергоатомом”. Відповідач зазначає, що беручи до уваги інформацію наявну в наданих документах можна зробити висновок, що фінансова криза неплатежів відповідача виникла по не залежним від нього причинам та теперішній ситуації сприяють велика кількість навколишніх чинників, зокрема державна політика у сфері атомної енергетики. Безумовним доказом фінансової кризи, настання якої неможливо було спрогнозувати в межах господарської діяльності підприємства, є те, що Указом Президента України від 22.09.2020 №406/2020 “Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики” Кабінет Miністрів України було зобов'язано ужити вичерпних заходів, спрямованих на погашення заборгованості, що утворилася перед виробниками електричної енергії державного сектору економіки внаслідок виконання ними спеціальних обов'язків учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, та забезпечити недопущення виникнення такої заборгованості в подальшому”. З метою подолання цього кризового стану, на виконання Указу Президента України від 22.09.2020 №406/2020 з 20.01.2021 Кабінет Міністрів України прийняв функції управління ДП “Енергоатом” . Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що вина як підстава для відповідальності його підприємства відсутня, а тому штрафні санкції нараховані безпідставно.
Відповідач просив прийняти до уваги, що він не ухиляється від сплати суми основної заборгованості та вживає всіх можливих заходів для цього, тоді як в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за укладеним Договором. ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі ВП ЮУ АЕС здійснює вci можливі, вичерпні заходи для погашення заборгованості перед своїми контрагентами у найкоротший строк.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не задало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язань, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені та штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача за Договором №395-19/19-123-11-19-06000 від 12.12.2019 на закупівлю від 21.11.2019 була сплачена повністю у добровільному порядку після звернення позивача з позовом.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що нараховані позивачем збитки від інфляції, в певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів, а тому зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу не завдасть значного негативного наслідку його фінансовому стану.
Враховуючи, що відповідачем на час розгляду справи в повному обсязі оплачена заборгованість за договором, а позивачем не надано доказів на підтвердження понесення збитків від невиконання відповідачем умов договору, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо модливості зменшення розміру штрафних санкцій, а саме пені на 10% - до 65327,47 грн та штрафу на 10% - до 65327,47 грн.
Стосовно доводів апелянта про необхідність звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язань, прийнятих ним на підставі укладеного між сторонами договору, з огляду на відсутність в його діях вини у неналежному виконанні господарських зобов'язань, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов'язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб'єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов'язань.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Так, з викладеного вище договору вбачається, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов укладеного договору та узгодили між собою також умови щодо умов та термінів виконання робіт.
Відтак, з огляду на те, що позивачем у повному обсязі виконано свої господарські зобов'язання перед відповідачем, останній у свою чергу повинен здійснити оплату у визначені договором або законом строки за виконані роботи.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, від імені якого діє відокремлений підрозділ “Южно-Українська атомна електрична станція”, м. Южноукраїнськ, у встановлений договором строк здійснило оплату виконаних позивачем робіт, позивач, у відповідності до вимог чинного законодавства та вказаних вище норм щодо принципів свободи договору, має право вимагати від відповідача пені та штрафу за прострочення виконання свого зобов'язання з здійснення оплати за договором.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності вини останнього у простроченні виконання зобов'язань за договором, зокрема, зростання простроченої заборгованості ДП "Гарантований покупець" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" та вжиття скаржником заходів на стягнення відповідної заборгованості у разі її наявності.
Посилання скаржника на факт перебування ринку електричної енергії України в кризовому стані колегією суддів оцінюються критично, адже за умовами статті 42 Господарського кодексу України підприємництво є самостійною господарською діяльністю, яка здійснюється на власний ризик, відтак сам по собі основний вид господарської діяльності відповідача у вигляді виробництва електроенергії жодним чином не свідчить про наявність правових підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов'язань за укладеним з позивачем договором.
Щодо доводів скаржника про те, що в період дії укладеного між сторонами договору на території України діяв загальнодержавний карантин, що свідчить про необхідність звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань за даним договором з підстав наявності форс-мажорних обставин, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того факту, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
За умовами п.п. 8.1., 8.5. укладеного між сторонами договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, за цим договором, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором є наслідком непередбачуваних та непереборних при даних умовах обставин (повінь, пожежа, землетрус та інші стихійні лиха, а також війна чи військові дії, які виникли після укладення договору, рішення (постанови) уряду, які обмежують діяльність учасників договору, страйки або масові заворушення не з вини учасників цього договору (в подальшому форс-мажор). Дія форс-мажорних обставин підтверджується відповідно до діючого законодавства України.
Частиною другою статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до частини першої статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
При цьому Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким доповнено частину другу статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" положенням про віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не передбачає будь-яких законодавчих змін (виключень/особливостей) щодо підтвердження існування такої обставини.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.
Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства та умов укладеного між сторонами договору, колегія суддів наголошує на тому, що єдиним достатнім підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.
Між тим, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду першої інстанції не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання загальнодержавного карантину, встановленого з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, форс-мажорною обставиною, яка б зумовила неможливість виконання ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електрична станція" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" прийнятих на себе зобов'язань за договором.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.05.2021 у справі №915/171/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 28.09.2021.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Мишкіна М.А.