"29" липня 2021 р. м.Львів Справа №914/845/20
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Матущак О.І.
секретар судового засідання Гураль К.О.
за участі представників: позивача Рисовський І.Г., відповідача Солонківської сільської ради Корилкевич Б.П., Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Терлак М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський» на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Синчук М.М.) від 05 жовтня 2020 року у справі №914/845/20 за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до відповідача-1 Солонківськоїсільської ради та до відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання права на постійне користування земельною ділянкою
У квітні 2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства «Рисовський» до відповідача-1 Солонківської сільської ради та до відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Позивач просив суд: «Визнати моє право користування земельною ділянкоюДА 060378 Б а не перенесення відомостей з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру і не здійснення реєстрації Солонківською с/Радою права постійного користування привело до порушення права на землю ф/г «Рисовський».».
Позовні вимоги обгрунтовані наступним:
Розпорядженням Представника Президента України у Пустомитівському районі від 12 березня 1993року №77Рисовського І.Г.визнано фермером з 4 га землі, про що виданий Державний акт на право постійного користування землею №060378 Б та винесено межі земельної ділянки в натурі, що зареєстровано в книзі Державних актів на право постійного користування за №550.
Правомірність отримання земельної ділянки та видача ДА 060378 Б підтверджено ухвалою Господарського суду Львівської області від 17 вересня 2004 року у справі № 3/168-13/302,КС України, рішенням ЄСПЛ.
Відповідач 2 незаконно і безпідставно не визнав право позивача на землю і на фермерство і тому першочергово не переніс відомості земельної ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру, не присвоїв кадастровий номер земельній ділянці, відмовив у видачі витягу про земельну ділянку площею 2,81 га ДА 060378Б.Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду по справах №813/7654/14 та № 1340/4728/18, провадження у яких було закритоз огляду на те, що такі спори не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства. В процесі розгляду цих справ відповідач частково визнав позов, а саме на частину земельної ділянки ДА 060378 Б площею 2,816га внесено відомості до кадастрової карти та присвоєно кадастровий №4623683300:03:000:0057, що дало можливості отримати витяг з Державного земельного кадастру. Про те, що відповідач здійснив державну реєстрацію права власності на частину земельної ділянки ДА 060378Б площею 2,816га кадастровий №4623683300:03:000:0057 позивач довідався під час ознайомлення з матеріалами у слідчих органах. Вважає, що відповідач повинен був зареєструвати право постійного користування цією земельною ділянкою Фермерського господарства «Рисовський».
У відповіді на відзив позивач наголосив, що державний акт 060378Б є дійсним та законним, оскільки інше не встановлено судом; рішення ж Пустомитівської районної ради від 04 грудня 1998 року є незаконним і недійсним. Тому немає правових підстав не визнавати відповідачами права постійного користування позивача земельною ділянкою ДА 060378Б чи її частиною площею 2,816 га і не переносити відомості з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру.
Господарський суд Львівської області рішенням від 05 жовтня 2020 року у справі № 914/845/20 у задоволенні позовних вимог відмовив. Суд вказав, що характер спірних відносин має господарську природу та відхилив доводи відповідачів про те, що заявлена позивачем вимога стосується речового права фізичної особи ОСОБА_1 на землю, тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Щодо позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки 04 грудня 1998 року Пустомитівська районна рада скасувала ухвалу Пустомитівської районної ради від 11 травня 1992 року, на підставі якої позивач отримав Державний акт на право користування землею Б №060378, такий акт є недійсним і вказана обставина не потребує додаткового встановлення судом. Земельна ділянка, кадастровий номер №4623683300:03:000:0057, площею 2,816 га, місце розташування: Львівська область, Пустомитівський район, Солонківська сільська рада (про яку зазначає позивач) перебуває у комунальній власності Солонківської сільської ради та не належить позивачу на праві власності чи користування, не є тотожною земельній ділянці площею 4 га, на яку позивачу був виданий Державний актна право користування землею Б №060378 для ведення фермерського господарства.
Фермерське господарство «Рисовський» подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05 жовтня 2020 року у справі №914/845/20 та ухвалити нове рішення, яким «...визнати моє право на постійне користування земельною ділянкою ДА 060378 Б а не перенесення відомостей з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру та державної реєстрації земельної ділянки у комунальну власність Солонківської с/Ради без реєстрації речового права постійного користування земельною ділянкою привело допорушення права на землю.».
Вважає оскаржене рішення незаконним і необгрунтованим. Суд не з'ясував, що площа земельної ділянки ДА 060378Б 4,0 га складається з двох частин: площі 1,15 га, що роздана мешканцям села Зубра під будівництво та площі 2,81 га, яку позивач використовував за цільовим призначенням (засаджені горіхи) для ведення фермерського господарства і відомості про яку відповідачі відмовились переносити до Державного земельного кадастру. Суд не з'ясував, що земельна ділянка ДА 060378Б площею 4 га отримана із земель державної власності за межами села Зубра із 17,0 га землі додатково відведених рішенням райради від 11 травня 1992 року, а під розширення землі фермерському господарству наказом Господарського суду Львівської області №5/79 від 13 жовтня 1994 року додатково присуджено 4,0 га земліна підставі рішення Арбітражного суду Львівської області, яке ще не виконано. Вказує на те, що суд не урахував рішення Конституційного Суду України у справі №7рп-2009 про те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання; рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Рисовський проти України». Наводить доводи на спростування судових рішень у справі №3/18-38/16. Державний акт 060378Б є дійсним та законним, оскільки інше не встановлено судом, відповідно такий посвідчує право фермера на користування земельною ділянкою. Головне управління Держгеокадаструзобов'язане було в першочерговому порядку перенести відомості з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру та присвоїти кадастровий номер земельній ділянці ДА 060378Б площею 4,0 га, однак цього не здійснило, чим порушено права позивача.
Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 10 листопада 2020 року відкрив провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Рисовський» на рішення Господарського суду Львівської області від 05 жовтня 2020 року у справі №914/845/20.
Суд неодноразово призначав розгляд справи, оголошував перерви у судових засіданнях з підстав, наведених у відповідних ухвалах. Ураховуючи надані у судовому засіданні 27 травня 2021 року пояснення ОСОБА_1 , представників Солонківської сільської ради Корилкевича Б.П. та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Терлак М.М.,суд витребував від Господарського суду Львівської області:
- справу №5/79 за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення Фермерському господарству Рисовський 4 га землі. УЄдиному державному реєстрі судових рішень наявні ухвали Господарського суду Львівської області у справі №5/79 (остання ухвала постановлена 17 травня 2021 року), із змісту яких видно, що на виконанні відділу примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебуває дублікат наказу №5/79, виданий Господарським судом Львівської області 13 жовтня 1994 року про зобов'язання Зубрянської сільської ради народних депутатів до 13 листопада 1994 року виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із ділянки 17 га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас із земель заготвідгодівельного господарства «Львівське»;
-справу № 3/168-13/302,копії документів з якої ОСОБА_1 надав апеляційному суду 27 травня 2021 року,після ознайомлення зі справою 12 травня 2021 року.
В усіх випадках сторонам повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно з статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отож, суд апеляційної інстанції переглядає справу №914/845/20 за заявленими у суді першої інстанції позовними вимогами Фермерського господарства «Рисовський»: «Визнати моє право користування земельною ділянкою ДА 060378 Б а не перенесення відомостей з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру і не здійснення реєстрації Солонківською с/Радою права постійного користування привело до порушення права на землю ф/г «Рисовський».».
Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухав представників сторін і вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні з огляду на таке:
Обставини справи.
11 травня 1992 року Пустомитівська районна рада народних депутатів Львівської області ухвалила вилучити із землекористування заготохудобовідгодівельного підприємства «Львівське» 537 га земліз метою надання земельних ділянок у постійне користування для ведення фермерських господарств. Зокрема, земельну ділянку площею 4 га було надано ОСОБА_1 у постійне користування для ведення фермерського господарства.
12 березня 1993 року Розпорядженням представника Президента України «Про державну реєстрацію статутів підприємств» проведено державну реєстрацію статутів Фермерського господарства «Рисовський»/с. Зубра/, головою якого є ОСОБА_1 .
У лютому 1993 року складено акт про встановлення границьділянки в натурі, в якому зазначено, що перенесено в натуру проект відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4,0 га у постійне користування для ведення фермерського господарства. Також у 1993 році ОСОБА_1 було видано Державний акт на право користування землею Б №060378, яким засвідчувалося його безстрокове право користуватися земельною ділянкою 4,0 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства на території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Державний акт на право користування землеюзареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею Пустомитівської районної ради за №550 1993 року.
Додана до позовної заяви копія Державного акта містить відмітку про дату відкриття рахунку в Пустомитівському АПБ - 27 квітня 1993 року. Проте в Державному акті немає вказівки на дату його видачі чи повну дату реєстрації, а вказано 1993 рік.
12 березня 1993 року проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «Рисовський», головою якого є ОСОБА_1 .
04 грудня 1998 року Пустомитівська районна рада Львівської області ухвалила рішення №31, яким задовольнила протест прокурора Пустомитівського району Львівської області та скасувала ухвалу Пустомитівської районної ради від 11 травня 1992 року про виділення ОСОБА_1 у постійне користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 4 га на території села Зубра; ухвалила звернутися до прокурора району з клопотанням стосовно вирішення питання про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 та про скасування державної реєстрації фермерського господарства «Рисовський».
Господарський суд Львівської області розглядав справу №3/18-38/16 за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Пустомитівської районної ради Львівської області, третя особа Зубрянська сільська рада, про визнання недійсними рішення Пустомитівської районної ради Львівської області від 04 грудня 1998 року №31.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19грудня 2002 року у справі №3/18-38/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 травня 2003 року та постановою Вищого господарського суду України від 14 січня 2004 року, у позові відмовлено. Верховний Суд України ухвалою від 15 квітня 2004 року у справі №3/18-38/16 відмовив у порушенні касаційного провадження за касаційного скаргою Фермерського господарства «Рисовський».
Також,19 жовтня 1993 року Пустомитівська районна рада народних депутатів Львівської області ухвалила рішення №44 «Про надання земельних угідь для ведення селянських (фермерських) господарств», зокрема вирішила надати ОСОБА_1 у постійне користуванняземельну ділянку 4 га із земель запасу Зубрянської сільської ради народних депутатів.
Як пояснив представник позивача Рисовський І.Г., названа земельна ділянка є іншою, така не пов'язана із земельною ділянкою,на яку видано Державний акт на право користування землею Б №060378. Арбітражний суд Львівської області розглядав справу №5/79 за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про надання земельної ділянки.
Рішенням Арбітражного суду Львівської областівід 10 березня 1994 року у справі №5/79зобов'язано Зубрянську сільську раду Пустомитівського району Львівської області до 10 квітня 1994 року виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із 55 га вільних земель запасу (станом на 15 березня 1994 року).
Арбітражний суд Львівської області ухвалою від 4 вересня 1996 року у справі №5/79 уточнив пункт 2 резолютивної частини рішення від 10 березня 1994 року, а саме зобов'язавЗубрянську сільську раду Пустомитівського району Львівської області до 13 листопада 1994 року виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із ділянки площею 17 га, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас із земель заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».
13 жовтня 1994 року Арбітражний суд Львівської області видав наказ на примусове виконання судових рішень у справі №5/79,якийнебув виконаний, а був втрачений.
За заявою Фермерського господарства «Рисовський» (позивач у справі №5/79) Господарський суд Львівської області 17 грудня 2010 року у справі №5/79 ухвалив: видати позивачеві дублікат наказу від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 за позовом Фермерського господарства „Рисовський” до Виконавчого комітету Зубрівської сільської ради про надання земельної ділянки, виданого на виконання рішення арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року з врахуванням ухвали арбітражного суду Львівської областівід 4 вересня 1996 року у справі № 5/79;оригінали наказу від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 вважати недійсними.
З матеріалів справи № 5/79 (які суд апеляційної інстанції витребував для огляду) видно, що дублікат наказу від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), такий не виконано.Господарський суд Львівської області ухвалою від 31 грудня 2020 року у справі № 5/79 задовольнив заяву Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)- замінив боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (ідентифікаційний код 39769942) на його правонаступника Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області (ідентифікаційний код 04369699) у виконавчому провадженні з виконання дублікат наказу від 13 жовтня 1994 року у справі №5/79, виданого Господарським судом Львівської області.
Щодо рішення Європейського суду з прав людини у справі „Рисовський проти України" (заява № 29979/04):
07 серпня 2004 року ОСОБА_1 подав заяву до Європейського суду з прав людини проти України.
Європейський суд з прав людини в остаточному рішенні від 20 жовтня 2010 року у справі „Рисовський проти України" (заява № 29979/04) визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункт 56) та порушення статті 1 Першого протоколу (пункт 78), зокрема вказав:
66.На думку Суду, скарга заявника у цій справі складається з трьох окремих, але тісно взаємопов'язаних аспектів, які треба розглядати разом: відмови сільської ради виконати рішення суду 1994 року; скасування районною радою свого ж рішення від 1992 року та в цілому ставлення державних органів до прав заявника на земельну ділянку.
67. Що стосується першого аспекту, то відповідно до усталеної практики Суду неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду, зазвичай становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, рішення у справах «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 40, ECHR 2002-III, «Ясійньєне проти Литви» (Jasiuniene v. Lithuania), заява № 41510/98, п. 45, від 6 березня 2003 року, та «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, пункти 53-55, від 29 червня 2004 року). Уряд не надав жодного пояснення, яке б виправдало невиконання рішення у цій справі як «законне» та дозволило б відхід від зазначених принципів.
68. Щодо другого аспекту скарги, а саме скасування рішення 1992 року, з матеріалів справи вбачається, що це скасування саме по собі не позбавило чинності належного заявникові Державного акта на право користування землею та не вплинуло на обов'язкову силу рішення суду 1994 року (див. вище пункти 12, 14 і 15). Тому неясно, чи становило це скасування «позбавлення» власності у розумінні статті 1 Першого протоколу. Проте ця дія, яка фактично анулювала юридичну підставу, на якій виникло первісне право заявника на землю, становила втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання «позбавлення власності», чи ні. Зокрема, щоб відповідати Конвенції, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. theUnitedKingdom), п. 36).
71. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. TheCzechRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. TheCzechRepublic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. TheCzechRepublic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), п. 38).
72. Оскільки заявник у цій справі скаржився, що рішення 1992 року було скасовано з порушенням норм чинного національного матеріального та процесуального законодавства, Суд повторює, що національні суди чотирьох інстанцій розглянули ці доводи та зрештою відхилили їх. Хоча заявник скаржиться, що висновки судів розходилися з рішенням Конституційного Суду 2009 року (див. вище пункт 42), Суд зазначає, що це рішення було ухвалено після закінчення провадження у справі заявника. Крім того, хоча Суд може перевіряти висновки національних судів, коли вони видаються явно свавільними, завдання тлумачення національного законодавства належить, головним чином, національним судовим органам, тоді як Суд, віддаючи належне їх висновкам, має забезпечити, щоб вони відповідали Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine), заява № 4909/04, п. 40, від 10 лютого 2011 року).
73. Приймаючи згідно з цими принципами висновки національних судів, що процедура скасування рішення 1992 року відповідала нормам чинного національного законодавства, Суд не переконаний, що вона передбачала достатні гарантії від зловживань із боку державних органів. По-перше, видається, що ця процедура дозволяє державним органам ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам. По-друге, видається, що вона надає державним органам можливість позбавляти таких прав за власним бажанням, у будь-який час і без залучення сторін, чиї інтереси зачіпаються. Суд зазначає, що можливість заінтересованих сторін оскаржити таке позбавлення до суду звичайно зменшує ймовірність свавільного тлумачення застосовних норм матеріального права державними органами, які стверджують, що помилилися. З іншого боку, те, що їх повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу.
74. Поширюючи вищезазначені міркування на загальний контекст особистої ситуації заявника, Суд вважає, що з огляду на значну свободу, яка надавалася державним органам, а також їх відмову виконати рішення суду 1994 року, питання «законності» процедури скасування рішення 1992 року тісно пов'язане та невіддільне від аналізу того, чи забезпечив загальний підхід, який органи влади застосували у ситуації заявника, справедливий баланс між його інтересами та інтересами суспільства (див., mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 110).
75. З огляду на це Суд зазначає, що підхід органів влади до ситуації заявника у цій справі був непослідовним і нескоординованим та характеризувався різними затримками. Зокрема, хоча із самого початку сільська рада відмовилася виконувати рішення районної ради 1992 року про виділення заявникові землі, воно було скасовано як помилкове лише через шість років після того, як органи судової влади своїм рішенням підтвердили його законність. Це рішення суду, в свою чергу, не було оскаржено сільською радою в апеляційному порядку, хоча після набрання ним законної сили районна рада прийняла формальне рішення його не виконувати. Так само не переглядалися в апеляційному порядку і судові рішення про визнання незаконним рішення 1998 року про позбавлення заявника його права, а лише згодом були скасовані в порядку нагляду. Водночас після того, як суди зрештою підтвердили таке позбавлення, жодних дій не було вжито з метою визнання належного заявникові Державного акта на право користування землею недійсним чи скасування рішення суду 1994 року, яке підтверджувало право заявника. У 2010 році це рішення суду все ще розглядалося національними судами як чинне, хоча вони й не задовольнили вимогу заявника зобов'язати державних виконавців його виконати. На підставі цих суперечливих документів неможливо дійти чіткого висновку, чи має заявник на сьогодні право згідно з національним законодавством на спірну земельну ділянку.
76. У підсумку, непослідовний і некоординований підхід державних органів до ситуації заявника призвів до невизначеності щодо його права на земельну ділянку, що тривала з 1992 року, тобто приблизно двадцять років, близько тринадцяти з яких підпадає під часову юрисдикцію Суду.
Із змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2010 року у справі „Рисовський проти України" (пункти 6, 7, 8, 9, 43, 53, 54, 57, 61, 64, 65, 66, 74, 75,76) зрозуміло, що ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункт 56) та порушення статті 1 Першого протоколу (пункт 78) в аспекті скарги заявника щодо ненадання йому ( ОСОБА_1 ) однієї земельної ділянки площею 4 га для ведення фермерського господарства, а саме: невиконання рішення національних судів про виділення ОСОБА_1 у постійне користування земельної ділянки 4 га на території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яку 11 травня 1992 року Пустомитівська районна рада народних депутатів ухвалила надати заявнику; скасування рішенням Пустомитівської районної ради від 04 грудня 1998 року ухвали Пустомитівської районної ради від 11 травня 1992 року; тривалість розгляду національними судами скарг ОСОБА_1 .
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що рішення суду від 10 березня 1994 року, яке не було оскаржене та набрало законної сили, не було виконано. Хоча 4 грудня 1998 року рішення районної ради 1992 року, яким заявнику було виділено спірну земельну ділянку та на підставі якого ухвалено відповідне судове рішення, було скасовано як таке, що прийняте помилково, видається, що це скасування не мало формального впливу на обов'язковий характер рішення суду. Навпаки, його чинність після зазначеної дати була опосередковано підтверджена рішенням суду від 1 березня 2001 року про визнання незаконним рішення сільської ради не виконувати його (див. вище пункт 12). Крім того, у 2008 та 2010 роках суди визнали обґрунтованими скарги заявника про незабезпечення державними виконавцями виконання зазначеного рішення суду в установлений строк (див. вище пункти 15-16). Як наслідок, строк невиконання рішення суду у цій справі перевищив сімнадцять років. Строк, який підпадає під часову юрисдикцію Суду, що починається з 1 і вересня 1997 року, становить приблизно чотирнадцять років. Уряд не навів жодного обґрунтованого виправдання цієї затримки. (пункти 53-54).
У цій справі (№914/845/20) предметом позову Фермерського господарства «Рисовський» до відповідача-1 Солонківської сільської ради та до відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області є вимога позивача: «Визнати моє право користування земельною ділянкою ДА 060378 Б а не перенесення відомостей з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру і не здійснення реєстрації Солонківською с/Радою права постійного користування привело до порушення права на землю ф/г «Рисовський».».
Суд апеляційної інстанції з'ясував, що вимога позивача визнати право користування земельною ділянкою ДА 060378 Б означає, що позивач просить суд визнати його право користування земельною ділянкою, на яку ОСОБА_1 (засновнику фермерського господарства «Рисовський») було видано Державний акт на право користування землею Б №060378, яким засвідчувалося його безстрокове право користуватися земельною ділянкою 4,0 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства на території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Означена земельна ділянка була відведена в натурі, підтвердженням чого є технічний звіт видачі державного акта на право постійного користування землею гр. ОСОБА_1 на території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та акт від лютого 1993 року про встановлення границь ділянки в натурі. Ці докази позивач надав суду апеляційної інстанції, мотивуючи тим, що отримав такі під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, ознайомившись з іншими справами.
За твердженням позивача, виконання дубліката наказу Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79, яке досі триває, стосується іншої земельної ділянки розміром 4 га на території Зубрянської сільської ради, наданої 19 жовтня 1993 року рішенням Пустомитівської районної ради ОСОБА_1 у постійне користування для ведення фермерського господарства.
Позиція Західного апеляційного господарського суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII від13.03.1992, чинного на час прийняття рішення про надання земельної ділянки і видачі державного акта) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства.
За текстом статті 22 Земельного кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII від 13.03.1992) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Згідно з частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону N 2196-XII) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Земельний кодекс (2768-14), прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92).
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 вказала, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні. (п.7.24). Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. (п.7.29).
З обставин справи видно, що 11 травня 1992 року Пустомитівська районна рада народних депутатів Львівської області ухвалила надати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4 га у постійне користування для ведення фермерського господарства. У лютому 1993 року складено акт про встановлення границь ділянки в натурі, в якому зазначено, що перенесено в натуру проект відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4 га у постійне користування для ведення фермерського господарства. Також у 1993 році ОСОБА_1 було видано Державний акт на право користування землею Б №060378, яким засвідчувалося його безстрокове право користуватися земельною ділянкою площею 4,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Державний акт на право користування землею зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею Пустомитівської районної ради за №550 1993 року. 12 березня 1993 року проведено державну реєстрацію Фермерського господарства «Рисовський», головою якого є ОСОБА_1 .
Отже, ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набув право користування земельною ділянкою площею 4,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, посвідчене Державним актом на право користування землею Б №060378.
Позивач вказує, що приступив до використання означеної земельної ділянки, однак не пояснив і не надав доказів яким чином і коли названа земельна ділянка вибула з користування Фермерського господарства «Рисовський».
Виходячи з цього, належним способом захисту позивача могло бути звернення до суду з вимогами про витребування означеної земельної ділянки із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Проте, за твердженням позивача, які не заперечили й відповідачі, із площі 4,0 га земельної ділянки, на яку ОСОБА_1 видано Державний акт на право користування землею Б №060378 для ведення селянського (фермерського) господарства:
- земельна ділянка, кадастровий номер №4623683300:03:000:0057, площею 2,816 га, місце розташування: Львівська область, Пустомитівський район, Солонківська сільська рада належить до комунальної власності Солонківської сільської ради;
- 1,15 га землі роздано мешканцям села Зубра під будівництво.
Пустомитівський районний суд Львівської області розглядав цивільну справу №450/2524/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Солонківської сільської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання рішення та дій відповідачів про погодження проектів землеустрою, надання земельних ділянок, видачу Державних актів, внесення відомостей і проведення реєстрації спірних земельних ділянок з присвоєнням кадастрових номерів протиправними, недійсними та незаконними, а відмову про передачу земельної ділянки ДА 060378Б у власність недійсною та незаконною.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від10 вересня 2020 року у справі №450/2524/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 липня 2021 року, у позові відмовлено.
Суд підтвердив правомірність набуття у власність фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 земельних ділянок за кадастровими номерами 4623683300:01:001:0565, 4623683300:01:001:0481,4623683300:01:001:0806,4623683300:01:001:0817,4623683300:01:001:0822, 4623683300:01:001:0815, 4623683300:01:001:0811 на території Зубрянської (тепер Солонківської) сільської ради Пустомитівського району Львівської області. При цьому вказав, що первинними документами, які посвідчувати право власності на вказані земельні ділянки були державні акти, видані у 1999, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 роках.
Отже, на момент звернення Фермерським господарством «Рисовський» з означеним позовом земельна ділянка ДА №060378 Б площею 4 га на території Зубрянської (Солонківської) сільської ради Пустомитівського району Львівської області поділена на вісім земельних ділянок, сім з яких належать на праві власності фізичним особам.
Європейський суд з прав людини в остаточному рішенні від 20 жовтня 2010 року у справі „Рисовський проти України" (заява № 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», відображену у своїх рішеннях та вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Ураховуючи наведене, законні підстави для задоволення позову Фермерського господарства «Рисовський» відсутні.
Щодо доводів апеляційної скарги Фермерського господарства "Рисовський" в частині заперечень судових рішень у справі №3/18-38/16.
04 грудня 1998 року Пустомитівська районна рада Львівської області ухвалила рішення №31, яким задовольнила протест прокурора Пустомитівського району Львівської області та скасувалаухвалу Пустомитівської районної ради від 11 травня 1992 року про виділення ОСОБА_1 у постійне користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 4 га на територіїселаЗубра.
Господарський суд Львівської області розглядав справу №3/18-38/16 за позовом Фермерського господарства«Рисовський» до Пустомитівської районної ради Львівської області, третя особа Зубрянська сільська рада, про визнання недійсними рішення Пустомитівської районної ради Львівської області від 04 грудня 1998 року №31.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19 грудня 2002 року у справі №3/18-38/16 (за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Пустомитівської районної ради Львівської області, третя особа Зубрянська сільська рада, про визнання недійсними рішення Пустомитівської районної ради Львівської області від 04 грудня 1998 року №31), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 травня 2003 рокута постановою Вищого господарського суду України від 14 січня 2004 року, у позові відмовлено. Верховний Суд України ухвалою від 15 квітня 2004 року у справі №3/18-38/16 відмовив у порушенні касаційного провадження за касаційного скаргою Фермерського господарства «Рисовський».
У зв'язкуіз набуттям статусу остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2010 року у справі „Рисовський проти України" (заява №29979/04) Фермерське господарство "Рисовський" звернулось до Верховного Суду України з заявою про перегляд судових рішень у справі №3/18-38/16 в порядку, передбаченому чинним на той час розділом ХІІ-22 Господарського процесуального кодексу України.
Вищий господарський суд України ухвалою від 12 лютого 2013 року у справі №3/18-38/16 (за позовом Фермерського господарства«Рисовський» до Пустомитівської районної ради Львівської області, третя особа Зубрянська сільська рада, про визнаннянедійсними рішення Пустомитівської районної ради Львівської області від 04 грудня 1998 року №31) відмовив Фермерському господарству "Рисовський"у поновленні строку для подання до Верховного Суду України заяви про перегляд судових рішень у справі №3/18-38/16.Заяву Фермерського господарства "Рисовський" про перегляд справи №3/18-38/16 Верховним Судом України залишив без розгляду.
Суд апеляційної інстанції не надає оцінку судовим рішенням у справі №3/18-38/16, а лише констатує їх наявність. Тому не розглядає доводи апеляційної скарги Фермерського господарства "Рисовський" в частині заперечень судових рішень у справі №3/18-38/16.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За текстом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на названі обставини справи і приписи закону, ураховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2010 року у справі „Рисовський проти України" (заява №29979/04), суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення від 05 жовтня 2020 року у справі №914/845/20 з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський» залишає без задоволення.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції суд покладає на Фермерське господарство «Рисовський».
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд
Рішення Господарського суду Львівської області від 05 жовтня 2020 року у справі №914/845/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський» без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.
Постанову ухвалено з окремою думкою судді Матущака О.І.
Повний текст постанови підписано 27 вересня 2021 року.
Головуючий суддя В.М. Гриців
Суддя О.В. Зварич
Суддя О.І. Матущак