Справа № 520/175/14-ц
Провадження № 4-с/947/38/21
20.09.2021 року Київський районний суд м. Одеси в складі :
головуючого - судді Коваленко О.Б.,
за участю секретаря Маценко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Колечко Дмитра Миколайовича, стягувач: ТОВ «Інвестмент Корпорейшн»,
30.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії приватного виконавця Колечко Дмитра Миколайовича, в якій просить суд скасувати постанову від 26.03.2021 року про відкриття виконавчого провадження на підставі п.2 ч 4 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження» ; зобов'язати приватного виконавця Одеського виконавчого округу Колечко Д.М. скасувати постанову про арешт майна боржника від 26.03.2021 р.
Заявник ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав вимоги скарги.
Приватний виконавець Колечко Д.М. подав до суду відзив на скаргу, в якій не визнав заявлені вимоги.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
За приписами статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних, адміністративних, господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Невиконання боржником судового рішення, яке набрало законної сили, порушує положення статті 129-1 Конституції України, статті 14 ЦПК України, статті 4-5ГПК України, інших нормативно-правових актів України, суперечить практиці Європейського суду з прав людини у справах проти України щодо тривалого невиконання рішень національних судів та відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту в розумінні статей 6 та 13 Конвенції та стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необгрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Суду у справі Савіцький проти України, 38773/05, від 26.07.2012).
Пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Суду у справі Глоба проти України, по. 15729/07, від 05.07.2012).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Так, згідно частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Одним з основних засад виконавчого провадження є обов'язковість виконання рішень (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
26.03.2021 року на адресу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича надійшла заява представника ТОВ «ІНВЕСТМЕНТ КОРПОРЕЙШЕН» - Фадєєва С.В., про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа по справі № 520/175/14-ц, виданого Київським районним судом міста Одеси 11.06.2018 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/0014/82/62326 від 07 серпня 2006 року в розмірі 469440,37 доларів США, що еквівалентно 3752236 гривень 87 копійок.
Розглянувши вищевказану заяву, додані до неї документи та виконавчий лист по справі № 520/175/14-ц, виданий Київським районним судом міста Одеси 11.06.2018 року, встановивши, що він відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», пред'явлений за місцем виконання рішення (в виконавчому документі зазначена адреса боржника: м. Одеса, вул. Приморська, буд. 3, корп. А, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання не пропущено, у відповідності до положень статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вищезазначеного виконавчого документа ВП № 64969405 від 26.03.2021 року. Копія зазначеної постанови була надіслана рекомендованою поштою з повідомленням про вручення сторонам виконавчого провадження 26.03.2021 року за вих. № 1800.
Того ж дня, у відповідності до частин 1, 3 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 643 від «08» вересня 2016 року, приватним виконавцем винесена постанова ВП № 64969405 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 375 223,69 грн. та у відповідності до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, приватним виконавцем винесено постанову ВП № 64969405 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 2 000,00 грн. Копії зазначених постанов були надіслані боржнику 26.03.2021 року за вих. №№ 1804, 1805.
23.03.2021 року, у відповідності до положень статей 18, 26, 27, 28, 42, 48, 52, 56 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою представника стягувана та з метою забезпечення своєчасного та повного виконання виконавчого документа, винесена постанова ВП № 64969405 про арешт майна боржника, якою був накладений арешт на ВСЕ рухоме та нерухоме майно, що належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення за виконавчим документом, з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 4 129 960,56 гривень , яка того ж дня направлена сторонам виконавчого провадження за вих. № 1809. Відомості про накладення арешту на майно боржника було внесено до відповідних державних реєстрів.
23.03.2021 року за заявою представника стягувача та з метою забезпечення своєчасного та повного виконання виконавчого документа, керуючись статтями 18, 26, 27, 28, 42, 48, 52, 56 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 59, 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статтею 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», пунктами 10.1., 10.3., Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, пунктами 1.2., 6.1., 6.2., 6.З., 6.10., 6.11., 6.12. Положення про виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, пунктом 8 р. 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, винесена постанова ВП № 64969405 про арешт коштів боржника, якою був накладений арешт на грошові кошти ВСІХ видів валют та банківських металів на суму 4 129 960,56 гривень (ІІАН), з урахуванням суми стягнення за виконавчим документом, стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, що знаходяться на всіх рахунках боржника ОСОБА_1 , в тому числі, але не тільки, які розміщенні в: ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", МФО 300614; ПАТ "МТБ БАНК", МФО 328168; ПАТ "МЕГАБАНК", МФО 351629; ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012; ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО", МФО 305749; ПАТ "БТА БАНК", МФО 321723; ПАТ "ВТБ БАНК", МФО 321767; ПАТ "Ідея Банк", МФО 336310;ПАТ"ІНГ Банк Україна", МФО 300539; ПАТ "А - БАНК", МФО 307770; ПАТ "АЛЬФА-БАНК", МФО 300346; ПАТ "БАНК ВОСТОК", МФО 307123Акціонерний банк "Південний", МФО 328209; АТ "Місто Банк", МФО 328760; АТ "ОТП БАНК", МФО 300528; АТ "Ощадбанк", МФО 300465; АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658; АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 300335; АТ "Укрексімбанк", МФО 322313; АТ "УкрСиббанк", МФО 351005; ПАТ "ПУМБ", МФО 334851; ПАТ "СБЕРБАНК", МФО 320627; ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", МФО 322001; ПАТ КБ "ПРАВЕКС-БАНК", МФО 380838; ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", МФО 305299; ПАТ «КРЕДОБАНК», МФО 325365; ПАТ «ТАСКОМБАНК», МФО 339500; ПАТ «МетаБанк», МФО 313582;ПАТ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ», МФО 300647; ПАТ «МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК», МФО 380582; ПАТ «ПроКредит Банк», МФО 320984; ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», МФО 320478; ПАТ «Промінвестбанк», МФО 300012,АТ "АКБ "КОНКОРД", МФО 307350, АТ «МОНОБАНК», МФО 322001, АТ «КБ «ГЛОБУС», МФО 380526, АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК», МФО 313849, ПАТ «КРИСТАЛБАНК», МФО 339050, а також на тих рахунках, що будуть відкритті після винесення постанови про накладення арешту в будь-якій банківській установі, що здійснює діяльність на території України, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Копія зазначеної постанови була надіслана на виконання до банків та інших фінансових установ, в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника та сторонам виконавчого провадження 23.03.2021 року за вих. № 1806.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувану.
Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. _
Частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Боржник ОСОБА_1 у своїй скарзі не навів доводів, які б стосувалися питань виконання виконавчого документа, урегульованих ст.432 ЦПК України, у справі немає доказів помилковості видачі виконавчого документа (наприклад, на підставі рішення, яке не ухвалювалося), невідповідності його змісту, формі, реквізитам такого документа, відсутності обов'язку боржника у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою.
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 06 серпня 2020 року у задоволенні заяви боржниці про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, було відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2020р., яка набрала законної сили, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2020р. про відмову у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - змінено в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні заяви боржника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. В решті ухвалу суду - залишено без змін.
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 24 грудня 2020 року заяву боржника про визнання виконавчого листа №520/175/14-ц, виданого 11.06.2018 року Київським районним судом міста Одеси, таким, що не підлягає виконанню - було повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 20 січня 2021 року було відмовлено боржнику у прийнятті до провадження заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (в порядку ст.432 ЦПК України).
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 29 січня 2021 року було повернуто без розгляду боржнику заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (в порядку ст. 432 ЦПК України). Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 08 лютого 2021 року було залишено без розгляду заяву боржника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 24 лютого 2021 року було відмовлено у задоволенні заяви боржника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Ствердження скаржника на пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання спростовуються відповідними відмітками на зворотньому боці виконавчого документа, а також відомостями з Автоматизованої системи виконавчого провадження, згідно яких, виконавчий лист по справі № 520/175/14-ц, виданий Київським районним судом міста Одеси 11.06.2018 року, вже неодноразово перебував на примусовому виконанні в органах ДВС ГТУЮ в Одеській області та останні раз був повернутий стягувачу 10.03.2021 року.
Згідно пункту 1 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Згідно пункту 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувану обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Абзацами 2 та 3 пункту 21 Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що при закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувану, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виконавчий лист по справі № 520/175/14-ц, виданий Київським районним судом міста Одеси 11.06.2018 року, вже неодноразово перебував на примусовому виконанні в органах ДВС ГТУЮ в Одеській області, та останнйі раз був повернутий стягувачу 10.03.2021 року, що підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці виконавчого документа, а також відомостями з Автоматизованої системи виконавчого провадження, отже, строк пред'явлення вказаного виконавчого документа до виконання перервавсм 10.03.2(321 року, в зв'язку із чим у приватного виконавця були відсутні правові підстави для застосування приписів пункту 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання.
Стосовно визнання неправомірними дії приватного виконавця, щодо винесення постанов про арешт майна боржника від 26.03.2021 року у виконавчому провадженні №64969405 про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно та кошти боржника.
Відповідно до пунктів 6, 7, 8 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35"1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням.Згідно частин 3, 7 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувана зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
За приписами частини 1, абзаців 1, 3 частини 2, частини 3 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі..
Таким чином, при примусовому виконанні судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, яке набрало законної сили, приватний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, жодного порушення вимог чинного законодавства - не допущено.
Боржник обізнаний про існування судового рішення про стягнення з нього грошових коштів, яке набрало законної сили ще 25.12.2015 року однак до теперішнього часу рішення суду не виконано.
Саме невиконання боржником у добровільному порядку рішення Київського районного суду міста Одеси по справі № 520/175/14-ц, призвело до відкриття виконавчого провадження щодо його примусового виконання та вжиття до боржника заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом України «про виконавче провадження».
Боржником не виконано вимоги пункту 3 частини 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», тобто не було надано декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Боржник не скористався своїми правами передбаченими частиною 8 статті 26, частиною 5 статті 48, частиною 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: передати стягувачу належне йому майно або реалізувати таке майно та передати кошти від його реалізації стягувану в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом; запропонувати виконавцю види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу; досягти зі стягувачем згоди щодо вартості майна, тощо.
У пункті 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1, 2, ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішенням.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Суд приходить до висновку, що скаржником не представлені достатні письмові докази, сукупність яких довела б неправомірність дій державного виконавця.
Керуючись ст. 450-451 ЦПК України, суд, -
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Колечко Дмитра Миколайовича, стягувач: ТОВ «Інвестмент Корпорейшн», - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м. Одеси протягом 15 днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали суду буде складено у строк до 25 вересня 2021 року включно
Суддя Коваленко О. Б.