Справа № 947/13294/21
Провадження № 2/947/2896/21
27.09.2021 року
Київський районний суд м. Одеси в складі :
Головуючого - судді Куриленко О.М.
за участю секретаря - Баранової Ю.О.
представника позивача - Стороженко О.П.,
представника відповідача - Саджинського Н.Я.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
29 квітня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) виробничого підрозділу Пасажирське вагонне депо станції Одеса - Головна філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» № 73/ОС від 11.02.2021 року «Про припинення трудового договору із провідником пасажирського вагону ОСОБА_1 за п. 2 ст. 36 КЗпП України». Поновити ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагону з 12.02.2021 року. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вулиця Тверська, будинок 5, місто Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) 11 386,68 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги мотивував тим, що 16 лютого 2021 року він був звільнений з посади провідника пасажирського вагона резерву провідників на підставі наказу № 73/ОС від 11.02.2021 року за п. 2 ст. 36 КЗпП.
Позивач вважає, що таке звільнення відбулось незаконно, оскільки його не було ознайомлено з відповідними висновками комісії відокремленого підрозділу по укладанню та аналізу виконання умов контракту та позивачу невідомо чи надавались відповідні висновки з урахуванням пропозиції.
Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 30.04.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
25.05.2021 року представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Саджинський Назарій Ярославович через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, в якому просив у задооволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В ході підготовчого судового засідання, яке відбулось 10.06.2021 року, представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Саджинський Назарій Ярославович звернувся до суду з клопотанням, в якому просив позовну заяву ОСОБА_1 до AT «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, та стягнення середнього заробітку за час затримки від 20.04.202 року залишити без руху та надати п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 10.06.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків до наступного судового засідання, яке відбудеться 09.07.2021 року о 11.00 год.
На виконання вказаної ухвали представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 08.07.2021 року через канцелярію суду надала квитанцію про сплату судового збору у розмірі 908,00 гривень.
В подальшому, ухвалою суду від 09.07.2021 року було закрито підготовче провадження по спраі та призначено справу до розгляду по суті.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові.
Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Саджинський Назарій Ярославович у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.
Відповідно до ст.232 КЗпП України безпосередньо в районних, у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору.
Суд, дослідивши докази та матеріали справи, заслухавши доводи сторін, доходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 01.06.1996 року ОСОБА_1 був прийнятий до вагонної дільниці «Одеса-Головна» Одеської залізниці на підставі наказу № 285-к від 29.05.1996 року та безперервно перебував у трудових відносинах з акціонерним товариством «Українська залізниця».
17.02.2020 року ОСОБА_1 був переведений провідником пасажирського вагона резерву провідників на умовах контракту, про що в трудову книжку був внесений відповідний запис на підставі наказу № 208/ОС від 17.02.2020 року.
16 лютого 2021 року ОСОБА_1 був звільнений з посади провідника пасажирського вагона резерву провідників на підставі наказу № 73/ОС від 11.02.2021 року за п. 2 ст. 36 КЗпП, про що свідчить відповідний запис за № 28 зроблений у трудовій книжці (а.с.23).
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що висновки комісії носять рекомендаційний характер і не можуть бути підставою для звільнення але ОСОБА_1 не було ознайомлено з відповідними висновками комісії та позивачу невідомо чи надавалися відповідні висновки з урахуванням пропозицій комісії.
Відповідно до Положення про укладення контрактів з працівниками залізничного транспорту, які здійснюють обслуговування пасажирів від 04.03.2014 № 056-ц/од, роботодавцем з урахуванням пропозицій Комісії відокремленого підрозділу по укладенню та аналізу виконання умов контрактів приймається рішення про продовження дії контракту або припинення трудового договору у зв' язку з закінченням строку дії контракту. Такі рекомендації комісія надає роботодавцю за два місяці до закінчення строку дії контракту.
Суд не погоджується з твердженням позивача, що його звільнено за рекомендаціями комісії, оскільки рішення про продовження або розірвання приймає керівник, а не комісія по продовженню контракту. Підтвердженням чого є наказ про звільнення № 73/ОС від 11.02.2021 року за підписом керівника ОСОБА_3 .
Щодо ознайомлення позивача з висновками комісії які містять рекомендаційний характер, суд зазначає, що вищевказане положення про укладення контрактів не містить обов'язку власника щодо здійснення таких дій. Окрім того, роботодавець не зобов'язаний попереджати працівника про закінчення строкового трудового договору.
Таку позицію Верховний суд України висловив у справі 180/659/17 (провадження: 61-10104ск 18) де зазначив: «Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору - контракту він виявив, коли звертався із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю па припинення такого договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом. 2 частини першої статті 36 КЗпП України».
При цьому, 17.02.2020 року між пасажирським вагонним депо станції Одеса - Головна філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» в особі начальника депо Сидоренка Сергія Васильовича та ОСОБА_1 було укладено контракт № 10, шляхом його підписання, про що свідчить копія відповідного контракту (а.с.69-71).
Підпунктом «а» пункту 17 розділу «6. Зміни, припинення та розірвання контракту» вище вказаного контракту, сторонами було погоджено, що останній припиняється, серед іншого, після закінчення строку дії контракту.
Водночас, пункт 21 розділу «6. Зміни, припинення та розірвання контракту» вищевказаного контракту, сторонами було погоджено, що за два місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк. Рішення про продовження строку контракту, укладення його на новий строк або припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку дії контракту приймається роботодавцем з урахуванням пропозиції Комісії по укладенню та аналізу виконання умов контрактів, до складу якої входять представники професійної організації, членом якої є працівник.
В свою чергу у пункті 22 розділу «7. Термін дії та інші умови контракту» вище вказаного контракту, сторонами було погоджено строк його дії з 17.02.2020 по 16.02.2021 року включно.
Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що повідомлення про майбутнє звільнення було надіслано АТ "Українська залізниця" на адресу позивача ще 15 грудня 2020 року (а..с. 73-75).
16 лютого 2021 року ОСОБА_1 був звільнений з посади провідника пасажирського вагона резерву провідників на підставі наказу № 73/ОС від 11.02.2021 року за п. 2 ст. 36 КЗпП, про що свідчить відповідний запис за № 28 зроблений у трудовій книжці (а.с.23).
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Зазначений висновок узгоджується з висновками зробленими Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 640/498/17 (провадження № 61-5428св18), згідно із якими припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.
Існування самого факту підписання строкового трудового договору є підставою вважати, що між сторонами відбулося волевиявлення у вигляді спільних домовленостей про початок трудових відносин і їх закінчення. Закінчення терміну дії контракту і видання у зв'язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини.
Суд враховує, що позивач свою волю виразив у заяві про прийняття на роботу, підписанні контракту №10 від 17.02.2020 року, більш того, доказів наміру продовжити трудові стосунки не надав, тому у роботодавця не виникає зобов'язання щодо продовження трудових обов'язків з працівниками, а тільки залишається їх правом.
Таким чином суд вважає, що рішення про звільнення позивача 16.02.2021 року було прийнято відповідно до умов укладеного контракту та з дотриманням ст. 23, 36 КЗпП України.
Щодо компенсації грошових коштів за час вимушеного прогулу слід зазначити наступне.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.
Оскільки судом було відмовлено позивачу у скасуванні наказу та поновленні на роботі, то підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
За таких обставин суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
При поданні позовної заяви та протягом тривалого розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
З точки зору закону, при вирішенні спору суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.
Пунктом 2 частини 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.23, 36, 221, 231, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 -284 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.
Суддя Куриленко О. М.
Повний текст рішення складено 29.09.2020 року