Справа №751/1626/21
Провадження №2/751/788/21
21 вересня 2021 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Яременко І. В.
при секретарі Випинашка Г.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати за нею право особистої власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що з ОСОБА_2 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 27.06.1997, який заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21.01.2021 було розірвано. Під час шлюбу за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 . У зв'язку з тим, що відповідач відмовляється від добровільного поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
Позивач у судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, у відповідності до ст.. 128, 130 ЦПК України та постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Ухвалою суду від 21.09.2021, в порядку ч. 1 ст. 281 ЦПК України, ухвалено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Оскільки учасники справи у судове засідання не з'явились, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.06.1997, який було розірвано на підставі заочного рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21.01.2021 (а.с. 23).
У період шлюбу сторонами була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.12.2006, зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 6-7, 8, 9-10).
Згідно звіту про оцінку майна, квартира, загальною площею 76,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , оціночна (ринкова) вартість квартири станом на 18.02.2021 становить 479430,00 грн (а.с. 11-12).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 61 СК України передбачено, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором - є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
При чому, ч. 2 ст. 65 СК України передбачає, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно зі ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Статті 69-71 СК України передбачають, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченим ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту).
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
Зі змісту пунктів 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Так, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, під час розгляду цивільної справи, з урахуванням наданих доказів, судом не було встановлено обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшення частки одного з подружжя у спільній сумісній власності та відповідного збільшення частки іншого.
Враховуючи, що спірна квартира придбана в період шлюбу, хоча і оформлена на відповідача, та з урахуванням наведених вище положень цивільного та сімейного законодавства, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а позивач позбавлена можливості реалізувати своє законне право власності на частину спірної квартири, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири.
Оскільки вимог про відшкодування з відповідача судових витрат, понесених при зверненні до суду, позивачем не заявлено, у зв'язку з чим, керуючись ст.13 ЦПК України, яка визначає принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд не стягує з відповідача судові витрати на її користь.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 95, 247, 259, 263, 280-282, 354 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 68-71 СК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення складено 27.09.2021.
Головуючий - суддя І. В. Яременко