29 вересня 2021 року м. Мукачево Справа 303/6605/21 2-а/303/159/21
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі головуючого - судді Кость В.В.
секретар судового засідання Шин Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Пензеник Віталій Іванович
до відповідачів: (1) інспектора взводу 2 роти 4 батальйону ГУНП в Закарпатській області Шаленик Вікторії Василівни;
(2) Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 в інтересах якого діє Пензеник Віталій Іванович звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії БАА № 599162 від 25.07.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про незаконність постанови, внаслідок допущених інспектором грубих порушень при розгляді справи, складанні постанови, а також неврахування ним фактичних обставин справи.
У поданому на розгляд суд позові позивач зазначив, що жодних порушень правил дорожнього руху не вчиняв, під час руху транспортним засобом дотримувався всіх правил дорожнього руху.
Позивач заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не надав.
Відповідачі про час і місце розгляду справи були повідомлені у порядку, передбаченому статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження і матеріалів позову на відповідну електронну адресу.
Від відповідача (2) до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким в задоволенні позовних вимог просить відмовити, оскільки винесена за предметом позову постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованою та законною. Крім того, на відеозаписі, який додається до відзиву чітко зафіксовано, що позивач визнає, що був не пристебнутий паском безпеки. В свою чергу, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.
З урахуванням положень частини восьмої ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи проведено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.
25.07.2021 відповідачем (1) було винесено постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА № 599162 про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 121, частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В постанові зазначено, що ОСОБА_1 25.07.2021 11:35 на а/д Н-09, 15 км, с.Залужжя керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий паском безпеки, а також не мав при собі реєстраційного документу на тз та поліса ОСЦПВВНТЗ, чим порушив п. 2.3 в, 2.1 б та 2.1. ґ ПДР України.
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини по справі суд, передусім, виходить з наступного.
Згідно з частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 268) закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Висловлюючи свою правову позицію по відношенню до вищевказаних приписів чинного законодавства Конституційний Суд України в своєму рішенні (п. 4) від 22.12.2010 року 23-рп/2010 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху)) вказав, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 1, 3, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64). Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом (стаття 248).
Орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; (статті 245, 280 Кодексу); справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці (частина перша статті 249); оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності (стаття 252) тощо.
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом положенням Основного Закону України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України суд приходить до наступного висновку.
Диспозиція частини п'ятої статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Відповідно до пункту 2.3 «в» Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися особі, яка навчає водінню, якщо за кермом учень, а в населених пунктах, крім того, водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких заважають користуватися ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів і таксі.
В свою чергу диспозиція частини першої статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає серед іншого відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").
Разом з тим, відповідно до п. 2.1 «б», «ґ» Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка”) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Згідно з приписами частини п'ятої статі 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Частиною другою статті 16 наведеного Закону встановлено, що водій зобов'язаний, зокрема, мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - реєстраційний документ на транспортний засіб, страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
В той же час, виключений перелік підстав за яких поліцейський може зупинити транспортний засіб регламентований статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію».
Частиною третьою статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.
Отже, вимозі працівника поліції щодо пред'явлення для перевірки поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов'язково має передувати порушення водієм правил дорожнього руху, скоєння дорожньо-транспортної пригоди або інші підстави, передбачені вищезазначеною статтею Закону.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15 березня 2019 року №686/11314/17.
Позивач заперечує вчинення ним адміністративного правопорушення, вказаного в постанові, та зазначає, що він правил дорожнього руху не порушував, під час керування транспортним засобом був пристебнутий паском безпеки.
За результатами судового розгляду справи судом не встановлено фактичних даних, які б свідчили про те, що позивач порушив вимоги 2.3 «в», 2.1 б, ґ Правил дорожнього руху України.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.
Сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом наявності складу порушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує процедура його фіксування.
Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі, однак в даній справі відсутні будь-які відеозаписи чи фотофіксація правопорушення, а отже за таких обставин справи суд позбавлений об'єктивної можливості встановити факт порушення позивачем Правил дорожнього руху.
Разом з тим, наданий відповідачем (2) диск з відеозаписом не може бути належним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, з огляду на наступне.
Так, всупереч вимогам п. 3 частини третьої статі 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення в оскаржуваній постанові не зазначено технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Крім того, відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
При цьому, відповідачем до матеріалів справи не додано носій, на який безпосередньо здійснений запис правопорушення, який відповідно до вимог вищенаведених норм законодавства є належним доказом вчинення позивачем правопорушення.
Подібні за змістом висновки містяться в постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2021 по справі № 591/6739/20, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 по справі №344/12044/20.
Таким чином, відповідачем не наданого жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Відповідно до частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правовірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з яким закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
З урахуванням наведених фактичних обставин справи та приписів чинного законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з недоведеністю вини позивача належними та допустимими доказами, що виключає наявність у діях позивача складу адміністративних правопорушень, передбачених частиною п'ятою ст. 121 та частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, суд також констатує те, що санкція частини п'ятої статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення в межах якої на позивача накладено адміністративне стягнення, визначає вид і розмір покарання у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначенням, яке міститься у ст. 27 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штрафом є грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Отже, за основу для визначення розміру адміністративного стягнення, яке підлягає накладенню на порушника у вигляді штрафу береться неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що на час винесення оскаржуваного акту складав 17 (сімнадцять) гривень.
Натомість розмір накладеного на позивача адміністративного стягнення визначено суб'єктом владних повноважень у вигляді конкретної грошової суми (510,00 грн.), що не передбачено положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення.
По відношенню до цього слід зазначити, що уповноважений на застосовування адміністративних санкцій орган, може вказати їх конкретний грошовий вираз, однак визначити міру відповідальності має тільки у встановленому законодавством виді, яким у даному конкретному випадку є неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
За таких обставин справи, позовні вимоги підлягають задоволенню, із скасуванням судом оскаржуваної за предметом позову постанови.
Судові витрати по справі у сумі 454,00 гривень (судовий збір) підлягають віднесенню на відповідача за рахунок бюджетних асигнувань відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 19, 61, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 9, 19, 72 -77, 246, 250, 255, 262, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 251, 252, 268, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
1. Позов задоволити.
2. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії БАА №599162 від 25.07.2021.
3. Справу про адміністративне правопорушення закрити.
4. Стягнути з Управління патрульної поліції у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суму 454,00 (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
5. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідачі: (1) інспектор взводу 2 роти 4 батальйону ГУНП в Закарпатській області Шаленик Вікторії Василівни (88000 м.Ужгород, вул.О.Кошового, 2);
(2) Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (88000 м.Ужгород, вул. О.Кошового, 2).
Суддя В.В. Кость