Справа 237/4116/17
Номер провадження 2/237/56/21
17.09.2021 року м. Курахове
Мар'їнський районний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Сенаторова В.А.,
при секретарі судового засідання Лахно Т.Г.,
розглянувши в приміщенні Мар'їнського районного суду Донецької області в місті Курахове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справуза позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що відповідно до Заяви № б/н від 31.01.2012 року ОСОБА_1 отримала кредитну картку «Універсальна». 19.11.2013 року відповідачу було переоформлено кредитну картку «Універсальна» на картку «Універсальна Gold», відповідно ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8000,00 грн. Відповідач порушив умови договору і станом на 18.08.2017 року має перед позивачем заборгованість в розмірі 81942,29 гривень, яка складається з наступного: 7127,12 гривень - заборгованість за кредитом, 68936,97 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1500,00 гривень - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 3878,20 - штраф (процентна частина). Представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 81942,29 гривень та судові витрати у розмірі 1600,00 грн.
Заочним рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 31.01.2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково та стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 76 064,09 грн., яка складається з наступного: 7127,12 гривень - заборгованість за кредитом; - 68936, 97 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Ухвалою суду від 27.12.2018 року вищевказане заочне рішення скасовано та призначено справу до розгляду.
17.09.2021 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Романець В.В. надійшли пояснення, в яких представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що відповідачка лише підписувала анкету-заяву, у якій домовленості щодо оплати штрафних санкцій не встановлено. Банком не надано доказів того, яку саме суму коштів отримав в борг відповідач. Згідно розрахунку, який подано банком, заборгованість за поточним тілом кредиту відсутня. Пеня не підлягає стягненню, оскільки не може бути подвійної цивільно-правової відповідальності. Умови надання споживчого кредиту не є належним доказом у справі. Позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Відповідачка у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Представник відповідача у судове засідання не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в пояснення, що надійшли до суду 17.09.2021 року, міститься клопотання про розгляд справи за її відсутності.
З огляду на приписи ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, всебічно, об'єктивно, повно та безпосередньо у судовому засіданні дослідивши наявні у справі докази, оцінюючи ці докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність, кожного окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наданих доказів у їх сукупності, приходить до висновків, які наведені нижче.
Згідно положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.
Положеннями ст. 525 ЦК України передбачено неможливість односторонньої відмови від виконання зобов'язання або його зміна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами, а розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Виходячи з положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 638 ЦК України наголошує, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно змісту статей 207, 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі і вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, де відображена воля сторін. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Позивач стверджує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» Договір про надання банківських послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, саме на позивача покладено обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.
Згідно приписів ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, 31.01.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого оформлена платіжна карта «Кредитка «Універсальна», бажаний розмір кредитного ліміту складає 1000,00 грн., порядок і строк повернення кредиту відсутній, відомості стосовно визначеної процентної ставки саме по картці відповідача відсутні, також анкета-заява не містить умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Заявниця погоджується з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилась та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Зобов'язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитись зі змінами на сайті (а.с. 5).
До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» що відповідачем не підписані, та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 6, 7-30).
За розрахунком банку та згідно позову, заборгованість відповідача по кредиту станом на 18.08.2017 року становить 81942,29 гривень та складається з наступного:
- 7127,12 гривень - заборгованість за кредитом;
- 68936,97 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом;
- 1500,00 гривень - заборгованість за пенею та комісією;
- 500,00 гривень -штраф (фіксована частина);
- 3878,20 - штраф (процентна частина).
Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві від 31.01.2012 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути суму заборгованості за кредитом, яка складається з відсотків за користуванням кредитом, комісій, нарахованої пені та штрафів за період з 19.11.2013 року по 18.08.2017 року, а всього в сумі 74 815,17 гривень. (а.с. 2).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09.12.2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» «Універсальна Contract», «Універсальна Gold», а також на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору. Позивач стверджує, що відповідачу 19.11.2013 року було оформлено кредитну карту «Універсальна Gold» та надано кредит у розмірі 8000,00 грн., проте жодних доказів на підтвердження цього факту він не надав.
Матеріали справи також не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісій та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи
Така думка суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15).
Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 31.01.2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, суд приходить до висновку що сторони по справі не досягли згоди щодо розміру процентів, встановлення відповідальності відповідача у вигляді пені, штрафів та комісії, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пред'явлених позовних вимог із заборгованості по процентам, штрафам, пені та комісії.
Така позиція суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 липня 2019 р. (провадження № 14-131цс19) та в постанові від 15 січня 2021 року (справа № 494/366/19, провадження № 61-20844 ск20).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підтвердження своїх вимог позивачем надано «Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 31.01.2012 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 18.08.2017 року» (а.с. 3-4).
Вирішуючи питання стосовно стягнення з відповідача сум заборгованості за тілом кредиту, суд виходить із того, що за допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями з переказу та зарахуванню тих чи інших платежів на користь суб'єктів цивільних, чи господарських відносин. Саме на підставі таких документів проводиться переказ грошей або надаються інші послуги, у тому числі і кредитні послуги.
Також, суд приймає до уваги, що, з огляду на ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правових відносин, розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи, а відповідно до норм ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти. Тобто, факт надання кредиту у грошовій формі при споживчому кредитуванні співпадає у часі з фактом переходу права власності на кредитні кошти, та фактом виникнення у позичальника обов'язку повернути ці гроші позичкодавцеві у строки, визначені договором, та сплатити відсотки за користування грошима у порядку, встановленому договором, факт повернення кредиту, сплати відсотків, виконання іншого грошового зобов'язання співпадає у часі з переходом права власності на ці грошові кошти або іншого майна, переданого на виконання, зокрема - предмета застави.
З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правових відносин, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Згідно із п.1.3. ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документом за операцією із застосуванням електронних платіжних засобів є документ, що підтверджує виконання операції із використанням електронного платіжного засобу, на підставі якого формуються відповідні документи на переказ чи зараховуються кошти на рахунки. Аналогічно вирішується питання у разі проведення транзакцій без використання електронного платіжного засобу.
Згідно із ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правових відносин, банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.
Суд наголошує, що доказами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості відповідача перед позивачем, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Закону України «Про банки і банківську діяльність». Лише одного твердження кредитора про існування боргу у певному розмірі недостатньо для переконливого висновку про задоволення позову про стягнення цього боргу з відповідача.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, виключний перелік яких встановлений у зазначеній статті.
Проте, позивачем не надано суду жодних доказів того, що відповідач отримала кредитну картку та грошові кошти в тому розмірі, як стверджує позивач, доказів порушення відповідачем зобов'язання за кредитним договором, зокрема будь-яких первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували періоди, за які утворилася така заборгованість, її складові та підстави нарахування тощо. Розрахунок, доданий до позовної заяви, не містить ознак первинних бухгалтерських документів, а є лише твердженням позивача. Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування суми заборгованості, яку необхідно на його думку стягнути.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно ч. 2 ст. 627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 наголошує: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст.ст. 24 та 129Конституції України).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Конституційний Суд України рішенням у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Проте, ухвалюючи це рішення, суд виходить не лише із того, що споживач зазвичай знаходиться в нерівних умовах і необізнаний про всі аспекти надання кредитних послуг, суд переконаний, що позивач не довів, що його вимоги до відповідача ґрунтуються на законних підставах, зокрема, позивач не переконав суд у тому, що у відповідача дійсно наявна заборгованість в тому обсязі, як просить стягнути позивач. Таке переконання суду ґрунтується на досліджених судом доказах, які надані сторонами.
Отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості в сумі 81942,29 грн. слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, то слід відмовити і у задоволенні вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача судового збору.
Керуючись ст.ст. 526, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 279, 280-283, 354-355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Мар'їнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Сенаторов