Справа № 642/2766/21
Провадження № 1-кп/643/1176/21
22.09.2021 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження №12021220510000178 від 15.02.2021 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України,
Згідно з ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, передано з Ленінського районного суду м. Харкова на розгляд Московського районного суду м. Харкова.
07 липня 2021 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021220510000178 від 15.02.2021 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, надійшов до Московського районного суду м. Харкова.
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями Московського районного суду м. Харкова від 07.07.2021 визначено головуючого суддю - ОСОБА_1 .
У судовому засіданні 22 вересня 2021 року прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 60 днів у якому, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, зазначив, що обвинувачений може переховуватися від суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 , не маючи сталих соціальних зв'язків, обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, у зв'язку з чим без застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є підстави вважати, що ОСОБА_4 може покинути територію Харківської області та переховуватися від органів досудового розслідування та суду, тим самим намагаючись уникнути кримінальної відповідальності. Також посилався що має місце ризик, визначений вимогами п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - незаконно впливати на свідка, експерта у даному кримінальному провадженні, що знаходить своє підтвердження тим, що ОСОБА_4 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, здійснити вплив на свідків, понятих, експертів, як благаючи або умовляючи їх, так і маючи можливість отримання вогнепальної зброї за допомогою якої може погрожувати свідкам, понятим, експертам, щоб вони відмовилися від своїх показань, яких вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин. Поряд з цим, посилався на наявність ризику, визначеного положеннями п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, що підтверджується тим, що, враховуючи характер скоєного злочину, дані про особу ОСОБА_4 , який не має постійного місця роботи, як наслідок - постійного джерела доходу, може вчинити злочини проти власності, життя і здоров'я тощо. Перебуваючи на волі, на думку прокурора, з метою ухилитися від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманним шляхом, аби не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового слідства. Підстав для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 більш м'яких запобіжних заходів, як то особисте зобов'язання, застава чи особиста порука прокурор не вбачав, виходячи з обставин, викладених вище. Виходячи з наведеного, прокурор вважав, що з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, є доцільним продовжити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти продовження строку застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в обґрунтування висловленої позиції зазначив, що переховуватися від суду наміру не має, буде займатися вихованням дочки, яка нещодавно народилася в них з жінкою, з якою він перебуває у фактичних шлюбних відносинах.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти продовження строку застосування стосовно його підзахисного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважав, що ризики, на які посилався прокурор в обґрунтування доводів клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 , прокурором не доведені, саме клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства України. Посилався, що ОСОБА_4 перебуває на реєстраційному обліку та фактично мешкає на території Харківської області, має батьків, перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6 , яка народила дочку, батьком якої є ОСОБА_4 , чим знаходить своє підтвердження обставина наявності в обвинуваченого міцних соціальних зв'язків. Також звертав увагу, що ОСОБА_4 не судимий, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, як військовослужбовець має бойові нагороди, має хронічні захворювання, тому вважав за можливе обрати стосовно ОСОБА_4 більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, доходить висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 з таких підстав.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2021 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в подальшому запобіжний захід був продовжений, востаннє - ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 08.07.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу та інше.
Правилами ст. 178 КПК України передбачені обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема, тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, у тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
Під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 слідчий суддя встановив, у тому числі, наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою, а саме: спроба переховуватися підозрюваного від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Під час продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 суд установив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою, а саме: спроба переховуватися обвинуваченого від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_4 злочинів, свідчать про його суспільну небезпеку. Санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, санкція ч. 3 ст. 307 КК України - позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років, ч. 3 ст. 307 КК України - у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість злочинів, які, відповідно до положень ст. 12 КК України, відносяться до тяжкого та особливо тяжкого злочинів, суспільну небезпечність злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, а також особистість обвинуваченого, наявність постійного місця проживання та міцність соціальних зв'язків, моральні переконання, майновий стан та зв'язки з державою.
Ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 в разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується - у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, беручи до уваги те, що дії ОСОБА_4 , за вчинення яких він обвинувачується, носять характер тяжкого злочину, вчиненого у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, він не має офіційного місця роботи, як наслідок, офіційного постійного та стабільного джерела доходу, суд, доходить висновку, що застосування більш м'яких запобіжних заходів стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 є неможливим. Поряд з цим, у суду відсутні підстави вважати, що наявність міцних соціальних зв'язків, на які посилається захисник, суттєво зменшують ризики у даному кримінальному провадженні.
Зважаючи на тяжкість злочинів, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_7 , та покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, які викладені в ухвалі про застосування запобіжного заходу, суд вважає, що ризики, передбачені п. п. 1, 5 ст. 177 КПК України, доведені прокурором та продовжують існувати.
При цьому, суд враховує, що характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_4 злочинів свідчать про підвищену суспільну небезпеку. Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для застосування суворих запобіжних заходів, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не обравши до особи запобіжні заходи, а саме тримання під вартою. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Так, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, у разі визнання їх винуватими, беручи до уваги вірогідність переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що наявні обґрунтовані підстави для продовження застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Стороною захисту не надано доказів на підтвердження наявності в обвинуваченого малолітньої дитини, батьком якої він є, офіційного працевлаштування і, як наслідок, постійного та стабільного джерела доходу, які могли бути враховані судом під час вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Зазначені обставини у сукупності свідчать про продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, виправдовують тримання особи під вартою, а також про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, тому суд вважає за доцільне продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою строком на шістдесят днів.
З огляду на наведені вище обставини суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 197, 199 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, - задовольнити.
Строк тримання під вартою в умовах гауптвахти відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, - продовжити на шістдесят днів - до 20 листопада 2021 року включно.
Встановити строк дії ухвали до 20 листопада 2021 року включно.
У судовому засіданні оголосити перерву до 29 жовтня 2021 року до 10-00 години.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору.
Ухвала суду протягом п'яти днів з дня її проголошення може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - у той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст судового рішення у формі ухвали складено 27 вересня 2021 року.
Суддя: ОСОБА_1