15 вересня 2021 р.Справа № 440/2298/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава по справі № 440/2298/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з 01 квітня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" починаючи з 01 квітня 2020 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі №440/2298/20 вказаний адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з 01 квітня 2020 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" починаючи з 01 квітня 2020 року.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн.
10 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №440/2298/20, у якій заявник просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду від 05 червня 2020 року у справі №440/2298/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з 01 квітня 2020 року, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" починаючи з 01 квітня 2020 року упродовж десяти днів з моменту проголошення ухвали суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі №440/2298/20 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №440/2298/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 року у справі № 440/2298/20 та прийняти нове рішення про задоволення заяви про встановлення контролю за виконанням судового рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваної ухвали помилково враховано висновки Верховного Суду від 23.04.2020 року по справі № 560/523/19, оскільки такі висновки були надані щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649, яка 22.07.2020 визнана протиправною та нечинною.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для покладення обов'язку подати звіт про виконання рішення суду від 05 червня 2020 року у справі №440/2298/20, оскільки наразі ГУ ПФУ у Полтавській області в межах своїх повноважень виконало можливі залежні від нього вищевказані дії, спрямовані на виконання судового рішення у даній справі, та суд не вважає, що відповідач у подальшому буде ухилятися від виконання судового рішення.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України).
Таким чином, процесуальні дії, визначені ст. 382 КАС України, є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду 05 червня 2020 у справі №440/2298/20, яке набрало законної сили, 14.01.2021 ГУ ПФУ у Полтавській області здійснено наступні дії, а саме:
- поновлено ОСОБА_1 нарахування пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", починаючи з 01 квітня 2020 року (а.с.29);
- здійснено розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою ОСОБА_1 № 1604013244 за Дорученням №Д1604013244/5 за період квітень 2020 року - січень 2021 року, згідно якого сума заборгованості на доплату пенсії позивачу становить 74760 грн. (а.с. 30);
Так, матеріалами справи підтверджено, що виплата нарахованої пенсії позивачу здійснюється, починаючи з 01.02.2021. Також відповідачем вказано, що доплата в розмірі 74760,00 грн. обліковується в реєстрі судових рішень за № 69655, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази здійснення доплати пенсії ОСОБА_1 за період квітень 2020 року - січень 2021 року у розмірі 74760 грн.
В обґрунтування поважності не здійснення позивачу виплати заборгованості відповідач посилається на довідку від 16.02.2021 року про відсутність станом на 11.02.2021 (час розгляду питання про встановлення судового контролю) надходження коштів з Державного бюджету України для фінансування видатків по судових рішеннях.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність доказів виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі №440/2298/20 у повному обсязі.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на перебування вказаного рішення на обліку в реєстрі судових рішень за № 69655, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, виходячи з наступного.
Так, відповідач, зокрема у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що реєстр виконання рішень функціонує згідно «Про затвердження Порядку ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою», який затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 26.09.2018 №20-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 22.10.2018 №1189/3264.
Разом з тим, постановою правління Пенсійного фонду України від 23.03.2021 №13-1 визнано такою, що втратила чинність, постанову правління Пенсійного фонду України від 26 вересня 2018 року № 20-1 «Про затвердження Порядку ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою», зареєстровану в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2018 року за № 1189/32641.
Таким чином, станом на час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції порядок який регулював облік рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою» втратив чинність, а тому посилання відповідача на Порядок № 20-1, колегія суддів вважає необгрунтованим.
Разом з тим, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю ґрунтуються на тому, що відповідачем здійснюються конкретні заходи з виконання вищевказаного рішення в межах наданих йому повноважень. Також суд першої інстанції посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.04.2020 року у справі № 560/523/19 в обґрунтування вказаної позиції.
Колегія суддів зазначає, що вчинення відповідачем конкретних заходів в межах наданих йому повноважень не доводить виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі №440/2298/20 у повному обсязі. При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.04.2020 року у справі № 560/523/19, оскільки у вказаній постанові Верховним Судом встановлено новий строк для подання звіту, що свідчить про обґрунтованість рішення судів попередніх інстанцій про визнання звіту таким, що не підтверджує виконання рішення суду у повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.04.2020 року у справі №560/523/19 та відмові у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за відсутності доказів виконання рішення суду у повному обсязі.
В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
В силу ч. 1 ст. 382 КАС України зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення повноважний лише суд, який ухвалив це судове рішення.
Отже, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних повноважень зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі №440/2298/20.
Відповідно до ст. 320 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 року у справі № 440/2298/20 підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, поданої в порядку ст. 382 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 по справі №440/2298/20 скасувати.
Адміністративну справу № 440/2298/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва З.О. Кононенко
У зв'язку із перебуванням судді Кононенко З.О. у відрядженні у період з 20.09.2021 по 25.09.2021 повний текст постанови складено 27.09.2021 року