28 вересня 2021 р. Справа № 480/7424/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2021, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, по справі № 480/7424/20
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області
про визнання неправомірним та скасування рішення,зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області (далі по тексту - відповідач, УПСЗН), в якому просив суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача №01-07/1274 від 17.07.2020 року про відмову нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня 2020 року як учаснику бойових дій у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020р. № 3-р/2020;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня 2020 року як учаснику бойових дій у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020р. № 3-р/2020 з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність відмови відповідача, який всупереч ч.5 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка підлягає застосуванню з 27.02.2020 року в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року №367-XIV, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10рп/2008, не виплатив позивачу, як учаснику бойових дій разової грошової допомоги до 5 травня у належному розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 по справі №480/7424/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, викладену у листі № 01-07/1274 від 17.07.2020.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області (42200, Сумська область, м. Лебедин, вул. Батютенка, 55, код ЄДРПОУ 22977534) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману частину щорічної разової допомоги до 5 травня, згідно статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з розміру 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність його нормам матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 по справі № 480/7424/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2020 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 “Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, якою встановлено розмір допомоги до 5 травня для певних категорій осіб, в межах бюджетних асигнувань державного бюджету, передбачених на вказану виплату. Зауважив, що Державним бюджетом України на 2020 рік не передбачені кошторисні асигнування на перерахунок розміру виплати разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, а тому, стверджує, що виплативши позивачу таку допомогу у розмірі, передбаченому вказаною постановою Управління діяло правомірно, тобто на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Позивач правом відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має право на пільги, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 19.08.2005 (а.с. 7).
Управлінням соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області було нараховано позивачу як учаснику бойових дій щорічну одноразову грошову допомогу до 05 травня 2020 року у розмірі 1390 грн.
На звернення позивача із заявою щодо здійснення доплати одноразової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2020 рік, Управління соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області листом від 17.07.2020 № 01-07/1274 повідомило про те, що за 2020 рік розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій визначений постановою Кабінету Міністрів України № 112 від 19 лютого 2020 року "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" та становить 1390 грн, тобто разова грошова допомога виплачена правомірно у розмірі встановленому законодавством України та в межах доведених бюджетних призначень на 2020 бюджетний рік (а.с.8).
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності дій відповідача щодо виплати позивачу разової грошової допомоги у розмірі 1390,00 грн, оскільки виплачуючи позивачу разову грошову допомогу у розмірі, меншому ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідач допустив порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 01-074/1274 від 17.07.2020, суд першої інстанції зазначив, що вказаний лист не містить рішення з приводу вирішення питання, яке було підствою для звернення, ним лише повідомлено про здійснення виплати у належному розмірі.
Також суд першої інстанції, враховуючи положення ч.2 ст. 9 КАС України вважав необхідним визнати протиправною відмову відповідача, викладену в листі № 01-074/1274 від 17.07.2020, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахування виплачених сум.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Так, спірним у цій справі є розмір грошової допомоги до 5 травня, яку позивач отримав у 2020 році.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Конституційний Суд України зазначив, що Основний Закон України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абзац сьомий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2001 року № 10-рп/2001).
За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом “б” підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом “б” підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові №112 від 19.02.2020 про "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - Постанова №112) установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, учасникам бойових дій, здійснюється у розмірі 1390 гривень (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли і Закон № 3551-XII і Постанова № 112.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові 13.01.2021 (справа № 440/2722/20 з аналогічними цій справі правовідносинами) сформовано правовий висновок, що виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12 Закону № 3551-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
За приписами статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до статті 28 частини 1 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX від 14 листопада 2019 року встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190 грн (1638 грн х 5).
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу разову грошову допомогу виплачено у розмірі 1390 грн, тобто у розмірі меншому ніж передбачено ч.5 ст. 12 Закону № 3551-XII, що в свою чергу свідчить про порушення права позивача на отримання допомоги у належному розмірі. Вказані обставини не заперечуються сторонами у справі.
Посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через відсутність для цього відповідних бюджетних асигнувань, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним, з огляду на таке.
Так, у рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ “Кечко проти України” (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та “Ромашов проти України” (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” (заява № 70297/01) та у справі “Бакалов проти України” (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
З огляду на викладене, враховуючи, що разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення виконкому Лебединської міської ради Сумської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, викладену у листі № 01-07/1274 від 17.07.2020 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину щорічної разової допомоги до 5 травня, згідно статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з розміру 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 по справі № 480/7424/20 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій