28 вересня 2021 р. Справа № 536/1228/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М.
за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою поліцейського роти №1 БПП №1 у м. Кременчук УПП Полтавської області капрала поліції Ярового Віктора Миколайовича на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19.04.2021 (суддя Колотієвський О.О., вул. Майора Боришака, 31, м. Кременчук, 39600) по справі № 536/1228/20
за позовом ОСОБА_1
до поліцейського роти №1 БПП №1 у м. Кременчук УПП Полтавської області капрала поліції Ярового Віктора Миколайовича , Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
про визнання протиправною та скасування постанови ЕАМ № 3070320 від 01.09.2020 року в справі про адміністративне правопорушення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до поліцейського роти №1 БПП №1 у м. Кременчук УПП Полтавської області капрала поліції Ярового Віктора Миколайовича, Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАМ № 3070320 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19.04.2020р. позовну заяву задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, поліцейським роти №1 БПП №1 у м. Кременчук УПП Полтавської області капралом поліції Яровим В.М. подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків.
Від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Проте, вказаний файл не підписаний електронним цифровим підписом, що підтверджується довідкою головного спеціаліста відділу ІТЗ про відсутність ЕЦП.
Згідно з ч. ч. 7, 8 ст. 44 КАС України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
У відповідності до положень частини десятої вищевказаної статті Кодексу, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
За приписами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг, зокрема, кваліфікованого електронного підпису.
Отже, обов'язковою умовою для чинності електронного документу являється його підписання електронним-цифровим підписом.
Судом встановлено, що клопотання надійшло до суду засобами електронного зв'язку без використання електронного цифрового підпису.
При цьому, надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу Електронний суд, що розміщений: https://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов'язковим використанням власного електронного підпису.
Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет.
Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 13.11.2019 року по справі №160/7227/19 та від 25.11.2019 року по справі № 160/7439/19.
Враховуючи, що клопотання не містить електронного цифрового підпису, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для його прийняття.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою від 01.09.2020 року серії ЕАМ № 3070320, на ОСОБА_1 , накладено адміністративне стягнення - штраф в сумі 425 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 01.09.2020 року о 21 год. 28 хв. керуючи ТЗ «МЕRСЕDES-BENZ Sрrinter 313 СDI» д.н.з. НОМЕР_1 по вулиці Макаренко в м. Кременчуці при повороті праворуч не ввімкнув покажчик повороту відповідного напрямку, чим порушив п. 9.2 б, а також після зупинки ТЗ на вимогу поліцейського, не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію, чим порушив п. 9.9.б. ПДР України - Порушення ввімкнення аварійної світлової сигналізації при зупинці працівником поліції або внаслідок засліпнення водія світлом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності належних доказів підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Відповідно до п. 9.1 ПДР України, попереджувальними сигналами є: сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою; звукові сигнали; перемикання світла фар, увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби, увімкнення аварійної сигналізації, сигналів гальмування, ліхтаря заднього ходу, розпізнавального знака автопоїзда, увімкнення проблискового маячка оранжевого кольору.
Пунктом 9.2 ПДР України встановлено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Згідно п. 9.3 ПДР України, у разі відсутності або несправності світлових покажчиків повороту сигнали початку руху від лівого краю проїзної частини, зупинки справа, повороту праворуч, перестроювання на смугу руху праворуч подаються правою рукою, витягнутою вбік, або лівою рукою, витягнутою вбік і зігнутою у лікті під прямим кутом угору.
В силу п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею ст. 251 КУпАП визначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Як вбачається з апеляційної скарги та відзиву на позов, нагрудною камерою інспектора поліції зафіксовано розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Диск з даним відеозаписом було надано відповідачем до суду першої інстанції.
Дослідивши надай відеозапис з нагрудної камери, судова колегія зазначає, що підставою для зупинки транспортного засобу позивача було порушення ним ч. 2 ст. 122 КУпАП.
З дослідженого судом першої та апеляційної інстанції відеозапису наданого відповідачем вбачається, що на ньому не зафіксовано факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а саме факт того, що позивач, керуючи транспортним засобом «МЕRСЕDES-BENZ Sрrinter 313 СDI» д.н.з. НОМЕР_1 по вулиці Макаренко в м. Кременчуці при повороті праворуч не ввімкнув покажчик повороту відповідного напрямку.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Відповідач, як при розгляді справи про адміністративні правопорушення, так і суду, не надав належні і допустимі докази на підтвердження факту вчинення позивачем проступку.
Тобто, доказ на підставі якого прийнята постанова, який підтверджує скоєння позивачем правопорушення є відсутнім.
Також, відповідно до постанови серії ЕАМ № 3070320 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, відповідачем інкриміновано ОСОБА_1 порушення п. 9.9 "б" ПДР України.
Колегія суддів зазначає, згідно п.п 9.9 «б» ПДР аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу працівника поліції або внаслідок засліплення водія світлом фар.
Аналіз наведених норм встановлює, в одному випадку увімкнення аварійної сигналізації виникає за передбачених та визначених умов, а у іншому випадку встановлений обов'язок подання попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, при чому за не виконання останніх вимог прямо передбачена відповідальність, встановлених ч. 2 ст.122 КУпАП.
Диспозицією ч.2 ст.122 КУпАП передбачена відповідальність не за будь-яке порушення правил користування попереджувальними сигналами, а саме за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку і лише тоді таке порушення набуває ознак протиправності і суспільної шкідливості. Даною нормою права не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. При цьому, зупинка на вимогу поліцейського не стосується початку руху чи зміни його напрямку.
Враховуючи викладене, порушення позивачем вимог п.п. «б» п. 9.9 ПДР України - після зупинки на вимогу поліцейського не ввімкнена аварійна світлова сигналізація, не може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що приписами ст. 125 КУпАП передбачено відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених ст.ст. 121 - 128, ч. 1 і 2 ст. 129, ст.ст. 139 і 140 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем було неправильно кваліфіковано виявлене правопорушення позивача за ч. 2 ст. 122 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення його до відповідальності за правопорушення, якого він не вчиняв.
Враховуючи викладене, порушення позивачем вимог п.п. «б» п. 9.9 ПДР України не може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку.
За таких обставин суд доходить висновку, що порушення позивачем вимог п. 9.9. «б» Правил дорожнього руху, а саме після зупинки на вимогу поліцейського не ввімкнена аварійна світлова сигналізація, свідчить про відсутність в діях позивача ознак правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виключає притягнення його до адміністративної відповідальності за зазначеної статтею.
Враховуючи вищенаведене, інші доводи сторін щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваної постанови, з урахуванням відсутності доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, не впливають на вирішення справи по суті.
Щодо доводів апеляційної скарги, стосовно того, що позивач не заперечує факт скоєння ним порушення, колегія суддів зазначає наступне.
Відсутність заперечень не є тотожним з визнанням факту вчинення правопорушення, фактичних обставин його вчинення.
Крім того, в адміністративному позові позивач заперечує проти скоєння ним порушення передбаченого ч.2 ст. 122 КупАП.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, викладені в постанові від 17.04.2019 року по справі №751/711/19 є не обґрунтованим. Дане судове рішення не є рішенням, яке є обов'язковим до врахування, та таким що має преюдиційне значення для вирішення справи.
Посилання апелянта на рішення Верховного суду від 25.06.2020 року по справі 520/2261/19 колегія суддів до уваги не приймає , оскільки дані рішення Верховного суду не стосуються випадків коли відсутні належні докази вчинення самого правопорушення, а в даному випадку підставою прийняття рішення судом апеляційної інстанції є відсутність належних доказів вчинення правопорушення.
Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначалось вище, згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу поліцейського роти №1 БПП №1 у м. Кременчук УПП Полтавської області капрала поліції Ярового Віктора Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19.04.2021 по справі № 536/1228/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко