28 вересня 2021 р. Справа № 480/4179/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного професійно-технічного навчального закладу "Конотопське професійно-технічне училище" на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2021, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, по справі № 480/4179/21
за позовом Державного професійно-технічного навчального закладу "Конотопське професійно-технічне училище"
до Виконавчого комітету Конотопської міської ради
про визнання недійсним та скасування рішення,
Державний професійно-технічний навчальний заклад "Конотопське професійно-технічне училище" (далі по тексту - ДПТНЗ "Конотопське професійно-технічне училище», позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Конотопської міської ради (далі по тексту - Виконавчий комітет, відповідач), в якому просив суд визнати недійсним та скасувати рішення Конотопської міської ради № 218 від 02.07.1996 в частині передачі приміщення майстерні, гаражу, металевого складу по вул. Будівельників, 24 у м. Конотоп.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення № 218 від 02.07.1996 в частині передачі приміщення майстерні, гаражу, металевого складу по вул.Будівельників, 24 у м. Конотоп, діяв незаконно, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 891 від 06.11.1995 «Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебуває у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, організацій, установ», на яку посилається останній в даному рішенні, передачі підлягає лише житловий фонд, в той час як вказаним рішенням передано у комунальну власність об'єкти нежитлової нерухомості (майстерні, гараж та металевий склад). Крім того, зауважив, що об'єкти нерухомого майна, що відносилися до майнового комплексу ПТУ та знаходилися у віданні ВАТ «Конотопський завод «Мотордеталь», в процесі приватизації не були включені до статутного фонду ВАТ та залишилися у державній власності, що в свою чергу свідчить про те, що передача такого майна могла бути здійснена лише за наявності відповідного наказу Фонду держмайна України, якого в даному випадку не було.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 по справі №480/4179/21 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом державного професійно-технічного навчального закладу "Конотопське професійно-технічне училище" до виконавчого комітету Конотопської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення №218 від 02.07.1996 в частині передачі приміщення майстерні, гаражу, металевого складу по вул. Будівельників, 24 у м.Конотоп.
Роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції відповідного господарського суду в порядку господарського судочинства.
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.04.2015 по справі № 480/4179/21 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач стверджує, що в силу положень ст. 19 КАС України, саме адміністративний суд повинен розглядати дану справу, оскільки в даному випадку позивачем оскаржується рішення органу місцевої влади, яке прийнято ним при здійсненні своїх функцій.
Відповідач правом відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що навчальна установа - ДПТНЗ «Конотопське ПТУ» розташована у м. Конотопі по вул. Будівельників, 24 у спорудах, що являють собою єдиний майновий комплекс, якими користується лише вказаний навчальний заклад (до 2008 року назва позивача була: СПТУ-20). При оформленні земельної ділянки було встановлено, що приміщення навчального закладу належать державі в особі Міністерства освіти: 49/50 частин та територіальній громаді в особі Конотопської міської ради - 1/50 частина. Тобто, 1/50 частина приміщень знаходиться у комунальній власності.
Позивач звернувся до відповідача з листом про вирішення як земельного питання, так і питання закріплення приміщень ДПТНЗ «Конотопське ПТУ» за державою, як цілісного майнового комплексу.
Листом від 13.04.2021 відповідач вказав, що відповідно до рішення виконавчого комітету Конотопської міської ради від 02.07.1996 № 218 ВЖРЕУ (нині ліквідоване, правонаступник - міська рада) прийнято від ЗАТ «Мотордеталь» (ліквідовано) на свій баланс приміщення майстерень (майстерня, гараж, металевий склад), що розташовані на території СПТУ-20.
Вважаючи, що відповідач безпідставно прийняв рішення про передачу у комунальну власність 1/50 частини єдиного майнового комплексу професійно-технічного училища, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним господарським судом в порядку господарського судочинства, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами мають майновий характер, випливають виключно з правовідносин, пов'язаних з правом власності на майно, тобто має місце спір про право.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Помилковим є застосування ст.19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Таким чином, на вирішення адміністративного суду може бути переданий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Разом з тим, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із частиною другою статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.
Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу України (далі - ГК) учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Отже, сама по собі участь органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність» (тут і далі - Закон № 697-ХІІ у редакції, чинній на час прийняття Конотопською міською радою рішення № 218) право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту (частини четверта, п'ята статті 2 Закону № 697-ХІІ).
Статтею 35 Закону № 697-ХІІ передбачено об'єкти права комунальної власності, зокрема, майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий Фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.
Згідно з частиною другою цієї статті у комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено (абзац перший статті 57 Закону № 697-ХІІ).
Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
З матеріалів справи вбачається, що предметом цього спору є визнання протиправним і скасування рішення Конотопської міської ради № 218 від 02.07.1996 в частині передачі у комунальну власність територіальної громади Конотопської міської ради приміщення майстерні, гаражу, металевого складу по вул. Будівельників, 24 у м.Конотоп, які відносяться до єдиного майнового комплексу, яким користується ДПТНЗ «Конотопське професійно-технічне училище». При цьому, орган місцевого самоврядування у цих правовідносинах виступає як власник об'єктів нерухомості, якими користується ДПТНЗ «Конотопське професійно-технічне училище».
Отже, предметом спору у цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого у іншого суб'єкта публічного права (територіальної громади) виникло право власності на об'єкт нерухомого майна, при цьому, як убачається із позовної заяви, фактичною метою звернення позивача із позовом є закріплення приміщень ДПТНЗ «Конотопське професійно-технічне училище» за державою, як цілісного майнового комплексу.
Звертаючись з цим позовом, ДПТНЗ «Конотопське професійно-технічне училище» таким чином намагається захистити свій майновий інтерес щодо приміщень майстерні, гаражу, металевого складу по вул. Будівельників, 24 у м.Конотоп, які відносяться до єдиного майнового комплексу, право власності на які уже виникло в іншої юридичної особи публічного права, оскільки вважає, що такі приміщення мають перебувати у державній, а не в комунальній власності.
За таких обставин при ухваленні оскаржуваного рішення Конотопська міська рада не діяла як суб'єкт владних повноважень, оскільки після переходу до неї права власності на частину нерухомого майна, яким користується ДПТНЗ «Конотопське професійно-технічне училище», між ними виникли приватноправові відносини, а тому вирішення цього спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Тобто, з наведеного слідує, що звернення позивача з цим позовом пов'язане з необхідністю захисту його права не у сфері публічно-правових відносин, а в сфері майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що у цій справі вимоги випливають із відносин, які мають приватноправовий характер, а тому така справа, з урахуванням суб'єктного складу, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що такий спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 170 КАС України.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про непідсудність даної справи адміністративним судам та відмову у відкритті провадження у справі, вважає, що підстави для скасування ухвали суду відсутні.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч.4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310,315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного професійно-технічного навчального закладу "Конотопське професійно-технічне училище" - залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 по справі № 480/4179/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій