27 вересня 2021 року справа №360/3698/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Сіваченка І.В., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Тішевського В.В., особисто позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 р. у справі № 360/3698/21 (головуючий І інстанції суддя Н.М. Басова) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просив суд:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічна основна оплачувана відпустка за 2016 рік у кількості 09 діб, щорічна основна оплачувана відпустка за 2017 рік у кількості 05 діб, щорічна основна оплачувана відпустка за 2018 рік у кількості 45 діб, та додаткові відпустки як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2017 рік у кількості 14 діб, за 2018 рік у кількості 14 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за 59 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2016, 2017, 2018 роки та 42 діб додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2017 та 2018 роки (а.с. 1-6).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти календарних днів з дня отримання копії даної ухвали шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку разом з належними, достовірними та допустимими доказами, якій б підтвердили поважність причин пропуску строку до суду у проміжку часу з дня, коли позивач ознайомився з наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 27.09.2019 № 906 о/с про його звільнення зі служби в поліції з 27.09.2019 та по 02.07.2021 (день звернення до суду з даним позовом) (а.с. 8-9).
На виконання ухвали суду від 19.07.2021 позивачем до канцелярії суду надано заяву про поновлення строку звернення до суду.
В обґрунтування заяви зазначено, що позивач з 12.08.1995 проходив службу в органах внутрішніх справ України, зокрема, з жовтня 2014 року в СУ ГУМВС України у Луганській області, з 07.11.2015 року в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області від 27.09.2019 року наказом № 906 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.2 (через хворобу) з 27.09.2019. Також згідно витягу з наказу вислуга років на день звільнення позивача, а саме 27.09.2019 року у календарному обчисленні становить 24 роки 01 місяць 16 днів, в пільговому обчисленні 34 років 04 місяці 18 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 30 діб. Від знайомих 06.05.2021 позивач отримав інформацію щодо можливих порушень прав зі сторони Головного управління Національної поліції в Луганській області, а саме не виплати при звільненні компенсації за всі невикористані відпустки за період служби. Вивченням норм законодавства, що регулює трудову діяльність, а також аналізом судових рішень судів з цих питань, що є у вільному доступі, позивач дійшов висновку, що з боку відповідача можливі порушення прав. У зв'язку з цим, позивач 06.05.2021 звернувся з заявою до відповідача на отримання інформації про всі невикористані відпустки з 2015 по 2020 рік, про здійснення відповідачем виплати позивачу компенсації за всі невикористані відпустки, і якщо компенсації не здійснені, виплатити їх позивачу. Після отримання 26.05.2021 та вивчення листа відповідача від 26.05.2021 № 2234/111/19-2021, було встановлено, що позивачем не використовувались наступні відпустки: щорічна основна оплачувана відпустка за 2016 рік у кількості 09 діб, щорічна основна оплачувана відпустка за 2017 рік у кількості 05 діб, щорічна основна оплачувана відпустка за 2018 рік у кількості 45 діб, та додаткові відпустки як учаснику бойових дій: за 2015 рік у кількості 14 діб, за 2017 рік у кількості 14 діб, за 2018 рік у кількості 14 діб. Позивач вважає, що грошова компенсація за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2016 рік у кількості 09 діб, невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік у кількості 05 діб, невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2018 рік у кількості 45 діб, та невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, а загальною кількістю 101 добу складає - 72960, 38 грн. (101 добу х 722,38 грн.). Позивач також зазначив, що дізнався про порушення своїх прав із моменту отримання відповіді відповідача від 22.06.2021 за № 1072/111/22- 2021, тобто з 25.06.2021, а тому вважає, що строк звернення до суду із позовною заявою не порушений. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк (а.с. 12-20).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2021 року визнано неповажними причини пропуску строку, вказані позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду. У задоволенні заяви позивач про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву повернуто позивачу (а.с. 23-27).
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду, прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що від знайомих він отримав 06.05.2021 інформацію щодо можливих порушень його прав зі сторони відповідача, а саме не виплати при звільненні компенсації за всі невикористані відпустки за період служби. У зв'язку з цим він 06.05.2021 звернувся до відповідача з заявою про отримання інформації щодо несплати компенсації за всі невикористані відпусти з 2015 по 2020 рік. Після отримання 26.05.2021 та вивчення листа відповідача було встановлено, що ним не використовувались відповідні відпустки. За таких обставин вважає, що часом коли він дізнався про порушення своїх прав, є момент отримання відповіді відповідача від 22.06.2021, тобто з 25.06.2021.
Також вказує, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки при звільненні є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов'язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.
Посилається на ч. 2 ст. 233 КЗпП України та вважає, що ним не пропущено строк звернення до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив вимоги позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Позивач доводи апеляційної скарги підтримав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав.
За правилами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
В частині 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, за приписами статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення поліцейським та/або працівникам органів внутрішніх справ, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки, охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року (справа № 160/5393/19).
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.
За змістом пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.
Така правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Поширюючи шкідливий формалізм, суд першої інстанції забув ті висновки, які щоразу формує ЄСПЛ у рішеннях. ЄСПЛ постійно наголошує на тому, що надмірний формалізм у роботі національних судів порушує право особи на доступ до суду. Європейський суд звертає увагу, що функція правосуддя допомогти особі захистити свої порушені права, і тут необхідно проявляти більше гнучкості (у рамках законодавчої процедури), аби дедалі більше відходити від карального спрямування своєї діяльності. Надмірний формалізм, який породжує обмеження доступу до суду, фактично виступає й порушенням принципу змагальності сторін у судовому процесі.
ЄСПЛ робив висновок щодо уникання надмірного формалізму й безпосередньо в справі, яка торкалася України. Мова йде, зокрема, про рішення ЄСПЛ від 8 грудня 2016 року у справі ТОВ «ФРІДА» проти України.
Приписами ст. 320 КАС України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема,:
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З урахуванням зазначених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 195, 250, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 р. - задовольнити.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 р. у справі № 360/3698/21 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 28 вересня 2021 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.В. Сіваченко
Е.Г. Казначеєв