1/1105
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 вересня 2021 року м. Київ № 640/15827/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві
про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання
вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - позивач), адреса: 01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5 до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (надалі - відповідача), адреса: 03151, місто Київ, вулиця Волинська, будинок 12, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 20 січня 2020 року № 42.
Підставами позову вказано порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача внаслідок прийняття протиправного рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві є такими, що не відповідають положенням діючого законодавства України та підлягають скасуванню з оглядну на наступне.
Представник позивача звертає увагу, що у будинку, по вулиці Радунській, 5-Б, має місце вертикальна схема системи централізованого опалення. На підтвердження цього КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» надано акт обстеження будинку по вул. Радунській, 5-Б, складений комісією у складі представників КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», ЖЕД № 319 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району міста Києва», СП «ЕНЕРГОЗБУТ» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».
Позивач зауважує, що споживачем було надано робочий проект обладнання вузла обліку теплової енергії, які в розумінні Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» не є приладом - розподілювачем теплової енергії. З наданих схем вбачається що облік здійснюється не на всіх опалювальних приладах. Також, споживачем надано копію акту визначення технічної можливості встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії, однак у вказаному акті чітко зазначено, що відсутня можливість забезпечення вільного доступу до вузла обліку.
Також, за твердженнями представника позивача, документів на підтвердження того, що всі опалювальні прилади у квартирі обладнані приладом - розподілювачем теплової енергії, споживачем не надані.
Таким чином, представник позивача зауважує, що керуватися під час здійснення заходу та встановлення факту порушення, виключно Постановою без урахування Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (який має вищу юридичну силу) є неправомірним.
Також, за твердженнями представника позивача, виконання вимог такого припису призведе до некоректного визначення фактичного обсягу споживання послуги з централізованого опалення. Наслідком цього стане необхідність нарахування неврахованого такими приладами обліку обсягу теплової енергії тим споживачам, квартири яких не обладнані приладами обліку. Отже будуть мати місце необґрунтовані (завищені) нарахування для тих споживачів, квартири яких не обладнанні приладами обліку теплової енергії. Так, для споживачів, квартири яких не обладнанні приладами обліку теплової енергії, після повернення ознаки наявності приладу обліку розрахунковий тариф збільшиться втричі. Це призведе до необхідності донарахування для таких осіб близько 50 000,00 грн. Крім того, буде мати місце наявність дискримінаційних умов для тих споживачів, яким буде відмовлено у взятті на абонентський облік прилад обліку у теперішній час в порівняння з тими споживачами, яким ознаки наявності приладу обліку повернуть на виконання вимог припису.
За вищевказаних обставин, за твердженнями представника позивача, враховуючи відсутність у споживачів приладів-розподільного обліку, виконання визначених у цьому листі приписів є неможливим та неправомірним.
Керуючись викладеними вище обставинами, представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги адміністративного позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти аргументів викладених позивачем в позовній заяві, представником відповідача було подано відзив, в якому останній зазначає, що ознайомившись із позовною заявою позивача про визнання протиправним та скасування припису, вважає, що доводи позовної заяви є необґрунтованими та безпідставними, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що лічильник тепла у квартирі АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_1 вже був встановлений на облік ще у 2017 році, що підтверджує акт прийняття на комерційний облік вузла теплової енергії для потреб окремого приміщення, згідно Закону, який діяв на період встановлення, а тому таких технічних вимог, на які посилається позивач, як на підставу для зняття з обліку лічильника, до моменту його встановлення не існувало, а отже підстави для зняття позивачем лічильника тепла обліку є повністю безпідставним та незаконним.
Також, представник відповідача звертає увагу, що Порядок № 829, на який посилається Позивач набрав чинності лише 24 жовтня 2018 року, а отже положення та вимоги даного порядку мають застосовуватися на нові відносини які визначають процедуру встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії, з моменту чинності даного порядку, та не мають зворотної сили до вже встановлених лічильників, які були вже прийняті на облік.
Крім того, представник відповідача зауважує, що навіть не беручи до уваги вказані вище доводи, з аналізу Порядку № 829 вбачається, що останнім не передбачено порядку зняття з обліку тих лічильників споживачів, які були погоджені та взяті на облік до набуття чинності цієї постанови, та не встановлено заборони щодо врахування показників по даним лічильникам, які надаються споживачами.
Представник відповідача зауважує, що жодною нормою законодавства, на які посилається позивач, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, та до набрання чинності Порядку № 829.
Окрім того, представником відповідача зазначено, що вищезазначені доводи підкріплюються пунктом 12 Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 жовтня 2018 року № 270, яким визначено: «Не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу - розподілювача теплової енергії), який раніше був прийнятий на абонентський облік, в приміщенні реконструйованої, капітально відремонтованої будівлі, якщо реконструкція, капітальний ремонт будівлі були здійснені без заміни такого вузла обліку (приладу - розподілювача теплової енергії).»
Тобто, за твердженнями представника відповідача, навіть у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту будівлі (без заміни вузла обліку) повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку не проводиться.
Керуючись викладеними вище обставинами представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, з підстав необґрунтованості доводів позивача викладених у адміністративному позові.
Заперечуючи проти доводів та аргументів викладених представником відповідача у відзиві на адміністративний позов, представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій з урахуванням вже викладених в позовній заяві аргументів та доводів, додав, що індивідуальні лічильники тепла були взяті на абонентський облік не КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», а ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», тобто, за твердженнями представника позивача, іншою юридичною особою.
Водночас, за твердженнями представника позивача, відповідно до правоустановчих документів КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» не є універсальним правонаступником ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», адже відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України та договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло лише право вимоги на заборгованість, яка виникла у частини споживачів перед ПАТ «КИЇВЕНЕРГО». Тобто у нового кредитора в особі КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» виникли права до боржників, а не зобов'язання.
Крім того, представником позивача також зазначено, що відповідно до частини 7 статті 4 Закону України «Про комерційний облік», вузли розподільного обліку теплової енергії у випадках, коли це технічно неможливо, не встановлюються.
У висновку своєї відповіді на відзив, представником позивача зазначено, що останній не погоджується із доводами, зазначеними у відзиві відповідача, а також із винесеним приписом та вважає, що його винесено з неповним встановленням необхідних обставин, невідповідності висновків перевірки обставинам справи та нормам чинного законодавства у сфері житлово-комунальних послуг, а його виконання призведе до порушення прав третіх осіб та до тяжких майнових наслідків останніх.
Також, з матеріалів справи вбачається, що представником відповідача, не погоджуючись з викладеними представником позивача аргументами у відповіді на відзив, було подано відповідні заперечення, в яких представником відповідача було викладено наступне.
Щодо тверджень представника відповідача про те, що КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», представником відповідача було зазначено, що відповідно до пояснень позивача від 20 січня 2020 року № 30/3/2/934, вбачається, що Головному управлінню не було надано жодного доказу, що відповідно до правоустановчих документів КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», та позивач набув право вимоги лише на заборгованість. При цьому, представник відповідача наголошував, що такі твердження та обґрунтування позивач почав зазначати лише у своїй відповіді на відзив, та не зазначав під час перевірки, що на переконання представника відповідача свідчить про те, що Головним управлінням 20 січня 2020 року повністю правомірно встановлено порушення, що визначені в Акті перевірки № 6696-1 та Приписі від 20 січня 2020 року № 42.
Також, представником відповідача було вказано, що відповідно до звернення гр. ОСОБА_1 зазначено, що ще у 2017-2018 роках були встановлені індивідуальні лічильники тепла згідно чинного законодавства на той період. При цьому, на момент встановлення такого лічильника, ПАТ «Київенерго» було розглянуто технічна документація, та прийнято лічильник на облік та на протязі 2017-2019 років гр. ОСОБА_1 сплачував за спожиття теплопостачання згідно показників свого теплового лічильника.
Крім того, представник відповідача зауважив, що на період 2017-2019 років жодних претензій споживач не отримував.
Представник відповідача звертає увагу, що як вбачається з матеріалів справи, згідно заяви гр. ОСОБА_1 , 01 листопада 2019 року останнім було отримано лист від позивача з вимогою надати акт обстеження із відповідним виконанням до п.4 Порядку визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затвердженого постановою КМ України від 10 жовтня 2018 року № 829, та лише після отримання даного листа лічильник споживача було знято з обліку.
Разом з тим, за твердженнями представника відповідача, лічильник тепла у квартирі АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_1 вже був встановлений на облік ще у вересні 2017 року згідно Закону, який діяв на період встановлення, а тому таких технічних вимог до встановлення не існувало, а отже підстав для зняття позивачем лічильника тепла з обліку є повністю безпідставним та незаконним.
Керуючись викладеними обставинами, представник відповідача підтримав викладені в відзиві на позовну заяву аргументи та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог адміністративного позову.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, у грудні 2019 року до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві надійшло звернення гр. ОСОБА_1 , щодо порушень законодавства про захист прав споживачів КП «Київтеплоенерго».
На підставі звернення гр. ОСОБА_1 , погодження Мінекономіки від 02 грудня 2019 року № 3633-06/50747-03, наказу Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 26 грудня 2019 року № 6696, направлення на проведення заходу від 26 грудня 2019 року № 5401, Головним управлінням Держпродспоживслужби в місті Києві здійснено позаплановий захід (перевірку) у КП «Київтеплоенерго» за адресою: місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 83/53, предметом якого було дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при наданні послуг з питань викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 .
За результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, Головним управлінням Держпродспоживслужби в місті Києві складено Акт від 20 січня 2020 року № 6696-1, в якому зафіксовано порушення: абзацу 2 пункту 10 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодно та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Надалі, на підставі вищевикладеного, відносно КП «Київтеплоенерго», Головним управлінням Держпродспоживслужби в місті Києві було видано обов'язковий до виконання Припис від 20 січня 2020 року № 42 зі строком усунення виявлених порушень до 28 лютого 2020 року.
Відповідно до припису Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 20 січня 2020 року № 42, з метою усунення порушень, КП «Київтеплоенерго» зобов'язано:
1. Усунути порушення вимог законодавства про захист прав споживачів, враховуючи показання квартирного засобу обліку теплової енергії.
2. Про виконання припису та вжиті заходи надати інформацію Головному управлінню Держпродспоживслужби в місті Києві, з документальним підтвердженням до 28 лютого 2020 року, з підтвердженням проведення перерахунку в опалювальному періоді 2019-2020, з урахуванням показань приладів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з вищевикладеними діями та прийнятим уповноваженою особою приписом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 1 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодно та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (надалі - Правила № 630), ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 Правил № 630, справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
Відповідно до статті 1 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»: вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності); вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.
Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії затверджується Кабінетом Міністрів України. За наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов'язковим.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року № 829 затверджено Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії.
Пунктом 6 Порядку № 829 передбачено, що технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку наявна за відповідності внутрішньобудинкової системи опалення всім таким критеріям: окреме відгалуження системи опалення для окремого приміщення, наявність якого встановлено під час візуального огляду та яке передбачене принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення будівлі (за наявності); принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення передбачено технічну можливість встановлення автоматичних регуляторів температури в приміщеннях для регулювання споживання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що не призведе до порушень гідравлічного режиму внутрішньобудинкової системи опалення будівлі; під час встановлення вузла розподільного обліку буде забезпечено дотримання вимог застосування засобу вимірювальної техніки та умов його належної експлуатації, що зазначені у технічній (супровідній) документації на цей засіб; можливість забезпечення вільного доступу для зняття показань приладу обліку, його обслуговування, заміни під час подальшої експлуатації.
Згідно пункту 3 Порядку № 829 розподільний облік споживання комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж і оснащена вузлами комерційного обліку теплової енергії, забезпечується шляхом встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії на вводі трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в окреме приміщення будівлі або приладів - розподілювачів теплової енергії на опалювальних приладах.
Відповідно до вимог пункту 10 Порядку № 829 оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2018 року № 205, за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов'язковим.
В свою чергу слід зазначити, що Порядок № 829 набрав чинності лише 24 жовтня 2018 року, тому положення та вимоги даного порядку мають застосовуватися (до нових відносин, які визначають процедуру встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії) з моменту чинності даного порядку, та не мають зворотної сили до вже встановлених лічильників, які були прийняті на облік.
Відповідно до статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналогічну правову позицію щодо аналогічної ситуації було викладено колегією суддів в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі № 759/13222/20.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що з аналізу Порядку № 829 вбачається, що останній не передбачає порядку зняття з обліку тих лічильників споживачів, які були погоджені та взяті на облік після набуття чинності цієї постанови, та не встановлює заборони щодо врахування показників по даним лічильникам, які надаються споживачами.
При цьому, суд наголошує, що жодною нормою чинного законодавства, на які посилається позивач, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку та відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, та після набрання чинності Порядку № 829.
Вищезазначене судом, підкріплюється пунктом 12 Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 жовтня 2018 року № 270, яким чітко визначено: «Не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу - розподілювача теплової енергії), який раніше був прийнятий на абонентський облік, в приміщенні реконструйованої, капітально відремонтованої будівлі, якщо реконструкція, капітальний ремонт будівлі були здійснені без заміни такого вузла обліку (приладу - розподілювача теплової енергії).»
Також, суд зауважує, що з викладених приписів законодавства вбачається, що навіть у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту будівлі (без заміни вузла обліку) повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку не проводиться.
Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що у КП «Київтеплоенерго» були відсутні правові підстави для зняття з обліку індивідуальний лічильник гр. ОСОБА_1 , який був погоджений та взятий на облік у вересні 2017 року.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на лист Міністерства розвитку громад та територій України від 11 лютого 2020 року № 7/9.3.1/2349-20, в кому останній звертає увагу, що оснащення окремих жилих та нежилих приміщень вузлами розподільного обліку теплової енергії регулюється Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Порядком визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року № 829, Порядок оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затверджений Наказом 09 серпня 2018 року № 205, Порядок прийняття приладу обліку на абонентський облік, затверджений Наказом 12 жовтня 2018 року № 270, та зазначає наступне:
«Порядок № 829 визначає процедуру визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, інформацію, яка має бути зазначена в акті обстеження внутрішньобудинкової системи опалення для визначення можливості встановлення вузлів розподільного обліку.
При цьому слід зауважити, що технічна можливість визначається перед встановленням вузлів розподільного обліку.
Отже, на вже встановлені відповідно до проектів прилади розподільного обліку теплової енергії, які прийнято на абонентський облік до затвердження Порядку, складання акту про технічну можливість їх встановлення Порядком не вимагається».
З викладеного вбачається, що Міністерство розвитку громад та територій України наділене повноваженнями щодо затвердження, зокрема, нормативно-правових актів з питань архітектурно-будівельного контролю та нагляду, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель та надання роз'яснення щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, а тому дане роз'яснення є належним та допустимим доказом щодо протиправності дій КП «Київтеплоенерго» відносно мешканців міста Києва.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що ні на момент перевірки позивача контролюючим органом, ні на момент розгляду судом даної справи, позивачем не було надано жодного належного, допустимого доказу, зокрема, акти обстеження щодо технічної неможливості встановлення вузлів розподільного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, доданий позивачем акт обстеження від 24 січня 2020 року (без номеру) житлового будинку за адресою: вулиця Радунська, будинок 5-Б складений та підписаний заступником начальника районного відділення збуту № 6 СП «ЕНЕРГОСБУТ» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» С.Є. Юрченко, головним інженером КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» Г.Д. Синельник, начальником ЖЕД № 319 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» А.В. Коновал, є безпідставним з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 829, технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку визначається під час обстеження внутрішньобудинкової системи опалення суб'єктом господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, з обов'язковим переліком робіт з монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання шляхом встановлення відповідності кожному з критеріїв у форматі так/ні, визначених у пункті 6 цього Порядку, про що складається акт обстеження у довільній формі, у якому зазначається висновок за результатами обстеження, прізвище, ім'я, по батькові виконавця обстеження. Якщо у висновку зазначено, що технічна можливість встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії відсутня, зазначається критерій з переліку згідно з пунктом 6 цього Порядку, якому не відповідає внутрішньобудинкова система опалення, а також можуть зазначатися заходи, здійснення яких дозволить встановити вузли розподільного обліку.
З вказаних приписів вбачається, що Порядок № 829 передбачає технічну можливість встановлення вузлів розподільного обліку визначається суб'єктом господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів. Саме цим суб'єктом складається акт обстеження, у якому зазначається висновок про можливість встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії, або її відсутність. При цьому, якщо у висновку зазначено, що технічна можливість встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії відсутня, то зазначається критерій з переліку згідно з пунктом 6 цього Порядку, якому не відповідає внутрішньобудинкова система опалення.
Водночас, під час розгляду судом даної справи, позивачем не було надано до суду належні та допустимі докази того, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» є суб'єктом господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів та відповідно не мають повноваження складати акти обстеження щодо технічної можливості встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії.
Щодо тверджень позивача, що відповідно до правоустановчих документів КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», адже відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України та договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 № 602- 18, позивач набув право вимоги на заборгованість. Індивідуальні лічильники тепла були взяті на абонентський облік не КП «Київтеплоенерго», а ПАТ «Київенерго», суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до направлення на проведення заходу від 17 липня 2020 року № 2676, Головним управлінням у позивача з 20 липня 2020 року по 31 липня 2020 року проводився захід державного нагляду (контролю) на предмет дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при надані послуг з питань, викладених у зверненні гр. ОСОБА_2 .
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов'язаний, зокрема, надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону
Так, як вже було встановлено судом вище, Головним управлінням 20 січня 2020 року відносно позивача складено Акт за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів № 6696-1 та зазначено детальний опис виявленого порушення.
Суд звертає увагу, що відповідно до пояснень позивача від 20 січня 2020 року № 30/3/2/934 вбачається, що ні під час проведення перевірки, ні під час надання позивачем пояснень, Головному управлінню не було надано жодного доказу, що відповідно до правоустановчих документів КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», та позивач набув право вимоги лише на заборгованість.
З аналізу матеріалів справи судом встановлено, що такі твердження та обґрунтування було зазначено позивачем лише у своїй відповіді на відзив, та перевіривши всі наявні в матеріалах справи документи можна встановити, що позивачем більше не було будь-де зазначено та надано доказів на підтвердження такої обставини під час перевірки, що дає підстави для висновку, що Головним управлінням повністю правомірно встановлено порушення, що визначені в Акті перевірки та оскаржуваному приписі.
Отже, з урахування встановлених обставин, суд приходить до висновку про порушення позивачем абзацу 2 пункту 10 Правил № 630, відповідно до якого справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом 5 пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що Головне управління при проведенні позапланової перевірки та винесенні оскаржуваного припису від 31 липня 2020 року № 469 керувалося чинним законодавством, діяло в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а твердження позивача викладені у позовній заяві не відповідають законодавству, є помилковими та необґрунтованими.
Щодо посилань позивача на рішення судів щодо аналогічних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Посилання позивача на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року по справі № 759/13222/20 не беруться до уваги, оскільки судом було встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року було скасовано вказане рішення та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Начальника Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві Рубана Олега Миколайовича, Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови № 129 від 11 червня 2020 року - в повному обсязі.
В свою чергу, судом встановлено, що колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 березня 2021 року прийшла до наступного висновку: «В свою чергу слід зазначити, що Порядок № 829, який набрав чинності лише 24 жовтня 2018 року, тому положення та вимоги даного порядку мають застосовуватися (до нових відносин, які визначають процедуру встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії) з моменту чинності даного порядку, та не мають зворотної сили до вже встановлених лічильників, які були прийняті на облік.
Відповідно до статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, слід зазначити, що Порядок № 829 не передбачає зняття з обліку тих лічильників споживачів, які були погоджені та взяті на облік до набуття чинності цієї постанови, та не встановлює заборони щодо врахування показників по даним лічильникам, які надаються споживачами.
Також, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку та відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Порядку № 829.
Так, згідно п. 12 Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвиту, будівництва та житлово- комунального господарства України від 12 жовтня 2018 року № 270, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу - розподілювача теплової енергії), який раніше був прийнятий на абонентський облік, в приміщенні реконструйованої, капітально відремонтованої будівлі, якщо реконструкція, капітальний ремонт будівлі були здійснені без заміни такого вузла обліку (приладу - розподілювача теплової енергії).
Таким чином, у КП «Київтеплоенерго» були відсутні правові підстави для зняття з обліку індивідуальний лічильник гр. ОСОБА 2 , який був погоджений та взятий на облік 08 серпня 2018 року.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що КП «Київтеплоенерго» порушено абз. 2 пункту 10 Правил № 630 відповідно до якого справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 цих Правил.»
Щодо рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року, постанови Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у справі 754/2479/20, рішення Дарницького районного суду місті Києва від 16 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 753/2748/20, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З аналізу вказаних вище рішень, судом встановлено, що обставини, які встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, на переконання не можуть вважатись такими, що співпадають із предметом спору у справі № 640/26754/20, твердження позивача, що предметом розгляду у справах № 754/2479/20 та № 753/2748/20, є аналогічна ситуація, не можуть вважатись обґрунтованими та беззаперечними.
Необхідно зазначити, що є ряд обставин, які не дозволяють розглядати ці справи, як такі, що мають аналогічні обставини:
1. Відповідно до пункту 4 Порядку № 829 технічна можливість встановлення вузла розподільного обліку визначається під час його обстеження, за результатами якого суб'єктом господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів складається акт обстеження у довільній формі.
Тобто, технічна можливість або неможливість встановлення вузла розподільного обліку не встановлюється за результатами аналогії чи порівняння з іншими індивідуальними лічильниками інших споживачів.
2. Лічильники тепла в квартирах були встановлені в різний час та прі різних обставинах.
3. Обставини справи № 754/2479/20 та № 753/2748/20 безпосередньо стосуються квартири споживача, в будинку, який розташований в іншому районі та не є ідентичними до тих, за якими було винесено оскаржуваний припис № 469 від 31 липня 2020 року, оскільки стосуються двох різних будинків.
4. Справи № 754/2479/20 та № 753/2748/20 розглядались судами за правилами цивільного судочинства за позовом про захист прав споживачів. При цьому, згідно статті 8 і Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона обов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не було представлено будь-яких належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх тверджень, а тому суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю позовних вимог.
5. У справах № 754/2479/20 та № 753/2748/20 Головне управління не є стороною.
Крім того, суд звертає увагу, що у вказаних вище справах, предметом судового спору не було питання правомірності розпорядчих документів, винесених суб'єктами владних повноважень.
Таким чином, беручи до уваги викладені вище обставин та керуючись приписами частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що обставини, встановлені рішеннями судів у цивільних справах № 754/2479/20 та № 753/2748/20 що набрало законної сили, не є підставою для звільнення від доказування обставин у справі № 640/15827/20.
Щодо подібності правовідносин Верховний Суд України, постанова від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15-ц визначив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Отже, з вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку, що підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справі № 640/15827/20 не є подібними до правовідносин у вказаних вище справах, в яких Головне управління не є стороною.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що КП «Київтеплоенерго» порушено абзац 2 пункту 10 Правил № 630 відповідно до якого справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 цих Правил.
Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправним та скасування припису - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова