ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 вересня 2021 року м. Київ № 640/10728/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 лютого 2020 року №0091213305, №0091203305.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність складу правопорушення, за яке застосовується відповідальність, передбачена пунктом 126.1 статті 126 податкового кодексу України, оскільки позивачем вчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, проте за помилковими реквізитами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 17 лютого 2020 року №0091213305, №0091203305 до позивача застосовано штраф за порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Головним управління Державної податкової служби у місті Києві на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку своєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за 2014-2017 роки, за результатом якої складено акт від 06 лютого 2019 року №410/26-15-13-02-11/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).
Так, перевіркою встановлено порушення термінів сплати самостійно визначених грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування (дата виникнення боргу 01 серпня 2018 року, дата погашення боргу 26 листопада 2018 року).
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 лютого 2020 року:
№0091213305, яким позивача зобов'язано сплатити штраф в сумі 900,0 грн за платежем військовий збір;
№0091203305, яким позивача зобов'язано сплатити штраф в сумі 39598,05 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб.
Незгода позивача із вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями зумовила звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 статті 126 Податкового кодексу України) протягом строків, визначених Податкового кодексу України, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
В контексті наведеного, суд зауважує, що статтею 109 Податкового кодексу України визначено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Як вказує відповідач по платежу «податок на доходи фізичних осіб» станом на 01 січня 2018 року обліковувався податковий борг у сумі 132 844,61 грн.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2017 рік від 01 травня 2018 року № 31910452, в якій самостійно визначено, зокрема, суму податкових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 189 238,42 грн., термін сплати 31 липня 2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням від 31 липня 2018 року №61 позивачем сплачено податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 97 400 грн.
Також, квитанцією від 02 серпня 2018 року №0.0.820079314.1 позивачем сплачено податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 21 500 грн.
Судом встановлено, що вказаними вище платіжним дорученням та квитанцією позивачем помилково сплачено податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік в загальній сумі 118 890,12 грн на рахунок іншого податкового органу.
З урахуванням наведеного, у позивача виник борг в сумі 322 083,03 грн., який погашався частково 21 лютого 2019 року, 31 липня 2019 року, 01 серпня 2019 року, 09 жовтня 2019 року, тобто, як вказує відповідач, із затримкою більше 30 календарних днів.
Крім того, як вказує відповідач, позивачу здійснено нарахування грошового зобов'язання по штрафним санкціям, визначеним у податкових повідомленнях-рішеннях (форми «Ш») від 01 березня 2019 року № 0773421302 та №0073441302 на загальну суму 48 131,81 грн. з терміном сплати 15 березня 2019 року, виник борг в сумі 178 802,06 грн., який погашено 09 жовтня 2019 року, тобто із затримкою більше 30 календарних днів.
В подальшому, позивачем подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2018 рік від 02 травня 2019 року № 19086510, термін сплати 31 липня 2019 року, в якій позивачем самостійно визначено суму податкових зобов'язань по податку на доходів фізичних осіб в розмірі 108 000 грн. та військового збору в розмірі 9000,00 грн.
Станом на 31 липня 2019 року виник борг по податку на доходи фізичних осіб в сумі 180 102,06 грн., який частково погашався 09 жовтня 2019 року та 16 жовтня 2019 року, тобто із затримкою більше 30 календарних днів та по військовому збору в сумі 9000,00 грн., який погашено 01 серпня 2019 року із затримкою 1 календарний день.
Суд наголошує, що помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. У такому випадку допущення платником помилки не призвело до збитків для відповідного бюджету. Ситуацію в подальшому виправила позивач - кошти спрямовано за належністю.
Крім того, факт несплати грошового зобов'язання може бути встановлений у тому випадку, коли платник податків у строк, відведений на сплату, не намагався перерахувати узгоджену суму грошового зобов'язання до бюджету.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом у постановах від 17 січня 2018 року у справі № 2а-2686/09/2670, від 01 серпня 2018 року у справі № 813/2487/17.
Проте, як зазначено вище, станом на 01 січня 2018 року по платежу «податок на доходи фізичних осіб» за позивачем обліковувався податковий борг у сумі 132 844,61 грн
Абзацом 1 пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України визначено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про порушення позивачем строку сплати узгодженого грошового зобов'язання по податку на доходи з фізичних осіб більше 30 календарних днів та наявними підстави для застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.
Вказане вище у сукупності свідчить про правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 17 лютого 2020 року №0091203305.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 17 лютого 2020 року №0091213305, суд зазначає, що позивачем не спростовано доводи відповідача щодо порушення сплати грошового зобов'язання за платежем військовий збір, отже суд вважає позов в частині визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, натомість як відповідачем обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко