28 вересня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/4869/21-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування припису і постанови,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Держпраці в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування припису і постанови.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Управління Держпраці в Чернівецькій області по проведенню позапланового інспекційного відвідування в період часу з 07 липня 2021 року по 20 липня 2021 року ФОП ОСОБА_1 за наказом від 06 липня 2021 року №191 та направленням від 06 липня 2021 року №04-109;
- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЧВ-1497/21/266/АВ/П від 20 липня 2021 року;
- визнати протиправною та скасувати постанову №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/17 від 14 вересня 2021 року про накладення штрафу.
Разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, у якій вона просить суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/017 від 14 вересня 2021 року за порушення законодавства про працю та зайнятість населення про накладення на ОСОБА_1 штрафу в сумі 60000,00 грн за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України на час розгляду заявленого позову судом.
Подану заяву обґрунтовано тим, що постанова №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/017 від 14 вересня 2021 року, якою на позивача накладено штраф та яка є предметом оскарження в даному позові, після спливу терміну добровільної сплати такого штрафу (02 жовтня 2021 року, тобто в десятиденний строк з дати отримання позивачем постанови - 22 вересня 2021 року) буде передана до органу державної виконавчої служби в порядку, визначеному пунктом 11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17 липня 2013 року. Вказане призведе до заподіяння позивачу додаткових майнових витрат у вигляді нарахування виконавчого збору у розмірі 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню, а також застосування заходів забезпечення примусового стягнення у вигляді арешту банківських рахунків, майна тощо, що істотно обмежить законні майнові права позивача. У зв'язку з цим позивач вважає, що для запобігання відкриттю виконавчого провадження з виконання постанови №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/17 від 14 вересня 2021 року про накладення штрафу під час розгляду судом даного позову необхідно застосувати захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваної постанови на час розгляду справи судом. Невжиття вказаного заходу забезпечення позову може ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та перевіривши наявні матеріали, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).
Згідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту поданої ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих доводів та, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити:
1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду даної справи;
2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся;
3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Твердження, викладені в обґрунтування поданої заяви (про те, що оскаржувана постанова №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/17 від 14 вересня 2021 року після спливу терміну добровільної сплати такого штрафу (02 жовтня 2021 року) буде передана до органу державної виконавчої служби, що призведе до заподіяння позивачу додаткових майнових витрат у вигляді нарахування виконавчого збору у розмірі 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню, а також застосування заходів забезпечення примусового стягнення у вигляді арешту банківських рахунків, майна тощо, що істотно обмежить законні майнові права ОСОБА_1 ) ґрунтуються виключно на припущеннях заявника.
Застосування судом обраного заявником заходу забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на твердженнях позивача про ймовірність порушення у майбутньому його прав та інтересів оскаржуваним рішенням.
Указані вище доводи суд оцінює критично та вважає безпідставними і тому, що на їх підтвердження не було надано доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на примусове виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/17 від 14 вересня 2021 року.
До заяви про забезпечення позову на підтвердження її доводів не було надано доказів прийняття органом державної виконавчої служби рішень про звернення стягнення на підставі оскаржуваної у цій справі постанови.
Розглядаючи подану заяву, суд звертає увагу на те, що підстав для забезпечення позову, визначених пунктом 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено.
Водночас, у контексті доводів, наведених у заяві про забезпечення позову, якими позивач обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови на час розгляду справи судом, суд вважає за доцільне роз'яснити позивачу, що у випадку незгоди його із рішеннями (діями) органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання постанови №ЧВ-1497/21/266/АВ/ТД-ФС/17 від 14 вересня 2021 року він не позбавлений права звернення до суду з відповідним позовом у встановленому законом порядку разом із поданням заяви про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа з примусового виконання вказаної вище постанови, що передбачено пунктом 5 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, оцінивши доводи, наведені в заяві про забезпечення позову, та надані на їх підтвердження докази, з огляду на обраний позивачем вид забезпечення даного позову, суд приходить до висновку про необґрунтованість поданої заяви та відсутність правових підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування припису і постанови.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк