21 вересня 2021 року справа № 580/3836/21
15 годин 30 хвилини м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді - Трофімової Л.В., за участі секретаря - Осадчого В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу № 580/3836/21
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) [представник позивача адвокат Бовшик М.Ю. - за ордером]
до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (бул. Шевченка, 117, м.Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 37852733) [представник відповідача Чурута Р.М - за довіреністю]
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, прийняв рішення.
10.06.2021 вх.21090/21 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби в Черкаській області, з урахуванням нової редакції позовної заяви від 05.07.2021 просить:
- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області в особі Канівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, що виданий на ім'я ОСОБА_1 , нової фотокартки у зв'язку із досягненням 45 років;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, що виданий на ім'я ОСОБА_1 , нової фотокартки у зв'язку із досягненням 45 років;
- судові витрати зі сплати судового збору стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 .
Ухвалою від 06.07.2021 відкрито загальне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 13.07.2021. Ухвалою від 15.07.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження, призначено судове засідання на 09.09.2021. В судовому засідання 09.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.09.2021.
В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що у травні 2021 року позивач звернувся до Канівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області із заявою про вклеювання до паспорта громадянина України фотокартки у зв'язку з досягненням 45 річного віку. 03.09.2020 листом вих. № 7120-418/7120.1-20 Канівський районний сектор УДМС України у Черкаській області відмовив ОСОБА_1 у вклеюванні до паспорта громадянина України фотокартки у зв'язку із тим, що позивач звернувся за отриманням адміністративної послуги пізніше, ніж через місяць після досягнення 25- або 45-річного віку. Позивачу було рекомендовано звернутися до Канівського районного суду УДМС України в Черкаській області для заміни паспорта зразка 1994 року на паспорт громадянина України у вигляді ID картки. Позивачем зазначено, що через свої релігійні переконання він раніше відмовився від присвоєння ідентифікаційного номеру, що підтверджується копією паспорта, та відмовляється від присвоєння цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, зняття біометричної інформації стосовно себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. У позові зазначено, що отримання пластикової ІD картки є правом, а не обов'язком, та форма паспорту у вигляді паспортної книжечки не скасовано і є діючою. Позивач зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. В обґрунтування позиції заявою від 13.09.2021 № 34817/21 представник позивача зазначив практику Верховного Суду у постановах від 05.12.2019 у справі № 420/270/19, від 15.01.2020 у справі № 620/1043/19, від 24.01.2020 у справі № 420/3611/19, від 31.01.2020 у справі № 200/6627/19-а, від 06.02.2020 у справі № 480/1430/19 та від 31.03.2020 у справі № 460/842/19, справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18). Представник позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції 21.09.2021 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав, 13.07.2021 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що відсутні законні підстави для вклейки фото в паспорт у зв'язку із досягненням 45-ти річного віку, позаяк позивачем пропущено місячний строк звернення для вклеювання фотокартки. Відповідач зазначає, що паспорт, в якому не вклеєна фотокартка при досягненні його власником 45-річного віку, вважається недійсним, а громадянин підпадає під адміністративний проступок відповідно до статті 197 КУпАП. У відзиві зазначено, що 03.10.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 795, якою внесено зміни до постанови КМУ від 25.03.2015 №302 та визначено, що обмін паспорта громадянина України здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулася в установленому законом порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток. Законом України «Про адміністративні послуги» не передбачено надання послуги - вклейка фото відповідно до вимог Положення про паспорт громадянина України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-7, позаяк нормативно-правовий акт прийнято на виконання вимог статті 5 Закону України від 08.10.1991 № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (втратив чинність згідно із Законом України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ «Про громадянство України»). Запровадження нової форми паспорта у формі ID-картки не є обмеженням свободи на вираження своїх поглядів та переконань, не є втручанням в особисте та сімейне життя, оскільки держава має право мати інформацію щодо своїх громадян для захисту суспільної безпеки і порядку. Належність до певної суспільної групи, так само і переконання щодо присвоєння унікального номера, незважаючи на усю значимість для позивача, так і для багатьох інших громадян України, не можуть бути підставою для того, щоб порушувати / не виконувати вимоги законодавства та / чи робити з нього винятки. Представник відповідача у судовому засіданні 21.09.2021 просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем і відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, враховуючи судову практику ВС, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити.
Судом встановлено, що 02.09.2020 до Канівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області надійшов лист від Центру надання адміністративних послуг Канівської міської ради для надання адміністративної послуги, а саме: вклеювання фотокартки до паспортного документу ОСОБА_1
03.09.2020 листом вих. № 7120-418/7120.1-20 Канівський РС УДМС України у Черкаській області відмовив ОСОБА_1 у вклеюванні до паспорта громадянина України фотокартки у зв'язку із досягненням 45 - річного віку у зв'язку з тим, що позивач звернувся після закінчення одного місяця з дня досягнення відповідного віку, тому його паспорт громадянина України належить обміну. Позивачу було рекомендовано звернутися до Канівського РС УДМС України в Черкаській області для обміну паспорта зразка 1994 року на паспорт громадянина України у вигляді ID картки.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся за судовим захистом.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Суд враховує, що встановлюючи правила поведінки, держава має у першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, що негативно сприйматимуть у суспільстві. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, що не можуть бути задоволені у інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються у різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами. Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі Elsholz проти Німеччини, 13.07.2000, № 25735/94).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України. Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону № 5492 передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, що вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. До завершення роботи із забезпечення у повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється (пункт 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297) мета обробки персональних даних має бути сформульована у законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Суд зазначає, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу не виправдовує неякісний закон та впливає на конституційні права такої особи. Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи. Аналогічна правова позиція висловлена в рішенні Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №803/1306/17.
Судом встановлено, що позивач звернувся із проханням вклеїти у його паспорт зразка 1994 року нову фотокартку, у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку з пропуском місячного строку. Звертаючись із вказаною заявою, позивач фактично зазначив про небажання отримувати паспорт нового зразку за своїми релігійними переконаннями, просив лише вклеїти фотокартку у паспорт-книжечку. Наведені обставини є основним мотивом заявленого адміністративного позову.
Суд зазначає, що 03.10.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №795, якою внесено зміни до пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 та визначено, що обмін паспорта громадянина України здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулась в установленому порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частина 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що самі по собі дії відповідача щодо відмови позивачу у вклеюванні до паспорта громадянина України у формі книжечки нової фотокартки у зв'язку із досягненням 45-років відповідали Закону № 5492, проте за умови висловленого небажання позивача отримувати ID картку, не призвели до ефективної реалізації прав людини. Відповідно до довідки від 18.05.2021 №099 ОСОБА_1 є православним християнином. Суд вважає, що хоча позивачем і пропущено строк звернення за вклеюванням фотографії, що відповідає вікові у зв'язку із досягненням 45-річного віку 09.05.2015 (звернувся більше ніж через 6 років після досягнення 45-річного віку), позивач повинен мати альтернативу заміни / обміну паспорта зразка 1994 року на паспорт громадянина України не тільки у вигляді ID карти із застосуванням передбаченої законодавством відповідальності особи, врахування поважності причин пропущення строку.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
У постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 480/1430/19 зазначено: «колегія суддів зазначає, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, разом з тим, у даному випадку такі обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки та вклеювання фотокартки до такого паспорта, законодавством не передбачена, натомість діючим законодавством визначено процедуру та порядок отримання паспорта у формі книжечки та вклеювання до нього фотокартки у відповідних випадках. Відсутність у позивачки дійсного паспортного документу суперечить її інтересам та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на охорону здоров'я та соціальний захист, на укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення довіреностей (доручень) іншим особам для здійснення представництва інтересів тощо. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач має право на вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку з досягненням нею 45 років. Законодавством не передбачено іншого належного способу захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах, ніж зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта позивача зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років». Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного суду від 06.02.2020 у справі № №420/3253/19 (ЄДРСР 87453783) та від 31.01.2020 у справі №200/6627/19-а (ЄДРСР 87297620).
Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У справі, де особа пропустила строк звернення для вклеювання до паспорта громадянина України у формі книжечки нової фотокартки у зв'язку із досягненням 45-років апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області - задоволено, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 скасовано: судом першої інстанції було визнано протиправною відмову УДМС України в Черкаській області в особі Монастирищенського РС УДМС України в Черкаській області вклеїти у паспорт ОСОБА_1 нової фотокартки у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку та зобов'язав відповідача вклеїти у паспорт громадянина України у формі книжечки нову фотокартку ОСОБА_1 із названих нею причин (у задоволенні іншої частини позову відмовлено). Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 12.12.2019 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд виходив з того, що ця справа не відповідає ознакам типової справи, що зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовив. Суд апеляційної інстанції наголосив: ОСОБА_1 пропустила строк вклеювання нової фотокартки після досягнення 45-річного віку, у зв'язку з чим раніше виданий паспорт громадянина України зразка 1994 року вважається недійсним. Такий паспорт підлягає обміну (ЄДРСР НОМЕР_2 ). Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2020 (ЄДРСР 89598739) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі №580/1751/19. Доводи і аргументи скарги ОСОБА_1 не спростовують правових висновків зазначених рішень, тому відмовлено у прийнятті до розгляду Великою Палатою Верховного Суду звернення ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2020 у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії (ЄДРСР 88187859).
Суд зазначає, що підставою для відмови відповідача у вклеюванні у паспорт громадянина України у формі книжечки позивача нової фотокартки, що відповідає вікові, у зв'язку із досягненням 45-річного віку зазначено відсутність правових підстав у зв'язку із пропуском строку звернення.
Враховуючи позицію і висновки Верховного Суду у справі №580/1751/19 (розсуд суду першої інстанції був інший) і вимоги частини 5 статті 242 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову щодо зобов'язання відповідача вклеїти до недійсного паспорта громадянина України у формі книжечки, виданого на ім'я ОСОБА_1 нової фотокартки, що відповідала би вікові, у зв'язку із досягненням 45-річного віку за заявою позивача, який пропустив строк звернення без поважних причин.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.
Частиною 2 статті 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, належить стягнути судовий збір у сумі 908 грн.
Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) на користь спеціального фонду державного бюджету Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області (вул. Хрещатик, 192, м. Черкаси, Черкаська обл., 18001, код ЄДРПОУ 37930566) судові витрати зі сплати несплаченого судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру у сумі 908,00 грн (належними реквізитами для сплати судового збору є: отримувач коштів - 22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37930566; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA528999980313131206084023759; відомча ознака « 84»; призначення платежу *;101;__________ (реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган і має відповідну відмітку у паспорті); судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ позивача), Черкаський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ];
відповідач: Управління Державної міграційної служби в Черкаській області [бул. Шевченка, 117, м.Черкаси, 18002, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37852733].
Повне судове рішення складено 27.09.2021.
Суддя Л.В. Трофімова