Справа № 420/11510/21
27 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бойко О.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення від 04.06.2021 р. №196-VІІІ та зобов'язання надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Молодіжненської сільської ради, вирішив адміністративний позов задовольнити.
І. Суть спору
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області , в якому просила:
(1).Визнати протиправним та скасувати рішення від 04.06.2021 року №196-VІІІ Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області VІІ сесії VІІІ скликання «про розгляд клопотань громадян України щодо надання дозволу на розроблення технічних документацій землеустрою» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розташованої на території Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області (за межами населеного пункту).
(2). Зобов'язати Великодолинську селищну раду Одеського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: категорії земель-землі сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5123782000:01:001:0099 (загальна площа 9,7917 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Молодіжненської сільської ради (що входить до Великодолинської селищної ОТГ) Одеського (раніше Овідіопольського) району Одеської області (за межами населених пунктів) .
(4). Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати - сплату судового збору та за надання правничої допомоги.
(5). Зобов'язати відповідача надати звіт про виконання рішення суду по даній справі в строки встановлені судом в порядку ст.382 КАС України
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція Позивача
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 13.04.2021 р. позивач подала клопотання відповідачу , у якому просила надати її дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: категорії земель-землі сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5123782000:01:001:0099 (загальна площа 9,7917 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Молодіжненської сільської ради (що входить до Великодолинської селищної ОТГ) Одеського (раніше Овідіопольського) району Одеської області (за межами населених пунктів).
Однак, рішенням від 04.06.2021 року № 196-VIII Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області “Про розгляд клопотань громадян України щодо надання дозволу на розроблення технічних документацій землеустрою” з додатком до нього, яким було вирішено відмовити ОСОБА_1 у надані дозволу на розроблення технічної документації землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розташованої на території Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області (за межами населеного пункту) у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Позивач вважає рішення протиправним та таким, що належить до скасування.
(б) Позиція Відповідача
29.07.2021 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Відповідно до п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам прийнятих відповідно до неї нормативно-правових актів, містобудівної документації. Великодолинська селищна рада, як власник земельної ділянки з кадастровим номером 5123782000:01:001:0099, з метою наповнення місцевого бюджету від коштів, що надходять у порядку сплати орендної плати, не планує здійснювати її поділ та зміну цільового призначення. Враховуючи той факт, що сформована земельна ділянка підлягає державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, отже сформованій земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності присвоєно кадастровий номер: 5123782000:01:001:0099 (загальна площа 9,7917 га). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
(в) Відповідь на відзив
09.08.2021 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
ІІІ. Процедура та рух справи
08.07.2021 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження
13.04.2021 р. позивач подала клопотання відповідачу , у якому просила надати її дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: категорії земель-землі сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5123782000:01:001:0099 (загальна площа 9,7917 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Молодіжненської сільської ради (що входить до Великодолинської селищної ОТГ) Одеського (раніше Овідіопольського) району Одеської області (за межами населених пунктів).
До клопотання позивач надала копію паспорта, ідентифікаційного номеру та довідки про реєстрацію місця проживання, нотаріальна копія згоди землекористувача земельної ділянки кадастровий номер: 5123782000:01:001:0099, ФОП ОСОБА_2 , що перебуває у його користуванні відповідно Договору оренди землі №37 від 02.06.2020 р., укладеного з Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області (державна реєстрація речового права (оренди) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису: 36808983 від 05.06.2020 року), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обмежень (про реєстрацію договору оренди землі кадастровий номер 5123782000:01:001:0099), графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування.
03.06.2021 р. позивач направила запит щодо результатів розгляду її клопотання. Листом від 08.06.2021 р. відповідач відмовив у наданні відповіді, а тому 14.06.2021 р. позивач направила повторний запит до відповідача.
Відповідач листом від 18.06.2021 року направив позивачу рішення від 04.06.2021 року № 196-VIII Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області “Про розгляд клопотань громадян України щодо надання дозволу на розроблення технічних документацій землеустрою” з додатком до нього, яким було вирішено відмовити ОСОБА_1 у надані дозволу на розроблення технічної документації землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розташованої на території Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області (за межами населеного пункту) у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Згідно з додатком до даного рішення, підставою відмови було зазначено, що Великолинська селищна рада, як власник земельної ділянки з кадастровим номером 5123782000:01:001:0099, з метою наповнення місцевого бюджету від коштів, що надходять у порядку сплати орендної плати, не планує здійснювати її поділ та зміну цільового призначення.
V. Джерела права та висновки суду
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Пунктом “б” ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до пп. “а” ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.
Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі №545/808/17, від 24.04.2018 року по справі №814/1961/17.
Частиною 6 ст.79-1 ЗК України встановлено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування (ст.1 Закону України від 22.05.2003 №858-IV Про землеустрій (далі Закон України №858-IV).
Згідно з абзацом першим ст.25 Закону України №858-IV документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Абзац другий зазначеної статті Закону визначає види документації із землеустрою:
а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;
в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів;
г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;
е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;
є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
з) робочі проекти землеустрою;
и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;
і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;
й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок;
к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Тобто, згідно з ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
Суд бере до уваги доводи позивача, що рішення не містить жодного обґрунтування (мотивації) на підтвердження того, з яких міркувань виходив відповідач при прийнятті його.
Відповідач не зазначив яким саме законам, та прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, не відповідають зазначені у звернення земельні ділянки.
Фактично, земельна ділянка має відповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, тобто відповідає вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно прийняв рішення №196-VIII від 04.06.2021
Жодної з наведених у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України підстав для відмови позивачу у наданні дозволу відповідач в оскаржуваному рішенні не конкретизував, лише процитувавши вказану норму закону, без зазначення того, в чому саме полягає: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Така відмова є формальною, а спірне рішення є таким, що не відповідає принципу юридичної визначеності, є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню як протиправне.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до п. 2, 4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст.245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про можливість органу місцевого самоврядування прийняти обґрунтоване та законне рішення на користь позивача, яке виключає право відповідача діяти на власний розсуд.
Тому суд вважає, що належним та ефективним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання Великодолинську селищну раду Одеського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: категорії земель-землі сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5123782000:01:001:0099 (загальна площа 9,7917 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Молодіжненської сільської ради (що входить до Великодолинської селищної ОТГ) Одеського (раніше Овідіопольського) району Одеської області (за межами населених пунктів)
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18, де відповідачем також був орган місцевого самоврядування у подібних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд робить висновок, про задоволення позовних вимог.
Щодо зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Приписами 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність зобов'язання відповідача подати звіт про виконання даного рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність станом на дату прийняття даного рішення підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
VI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією №126678.
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат зі сплати судового здійснюється на користь позивача у розмірі 908,00 грн.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до чч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Попередньо у пункті третьому позовної заяви позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
До матеріалів разом із позовною заявою до суду надано:
копію Договору про надання професійної правничої допомоги №9/4/1 від 01.06.2020 року, укладеного між позивачем (Клієнт) та Адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2228 від 26.06.2012 року);
копію Додатку №1 до Договору про надання професійної правової допомоги від 05.07.2021 року у вигляді Акту прийому-передачі юридичних послуг адвокатом клієнту, загальною вартістю 22 000, 00 грн.;
копію опису юридичних послуг адвокатом клієнту;
копію прибуткового касового ордеру №9/4/1-1 від 05.07.2021 р. на суму 22 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
При цьому, за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не надав до суду обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а у відзиві на позовну заяву заперечував щодо вимоги стосовно розподілу судових витрат.
У відповідності з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 22 000, 00 грн. не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами.
Суд враховує, що даний спір не є складним, не потребує значного витрачання часу для підготовки правової позиції, складання відповідних процесуальних документів та інших заяв по суті справи, а тому в даному випадку відсутні підстави для стягнення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача.
Суд також враховує, що стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, у зв'язку із чим суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання правової допомоги у цій справі є сума 3000, 00 грн., оскільки такий розмір гонорару є співмірним зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час.
На підставі викладеного, враховуючи досліджені докази, вимоги чинного процесуального законодавства щодо справедливого вирішення спорів та дотримання принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру судових витрат.
При цьому, враховуючи, що суд зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача належить 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу здійснені ним документально підтверджені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 908, 00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу - 3 000, 00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Керуючись ст. ст. 2, 139, 243-246КАС України суд,
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати рішення від 04.06.2021 року №196-VІІІ Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області VІІ сесії VІІІ скликання «про розгляд клопотань громадян України щодо надання дозволу на розроблення технічних документацій землеустрою» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розташованої на території Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області (за межами населеного пункту).
3. Зобов'язати Великодолинську селищну раду Одеського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: категорії земель-землі сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5123782000:01:001:0099 (загальна площа 9,7917 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Молодіжненської сільської ради (що входить до Великодолинської селищної ОТГ) Одеського (раніше Овідіопольського) району Одеської області (за межами населених пунктів) .
4.Стягнути з Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908(дев'ятсот вісім),00 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000(три тисячі), 00 грн.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Бойко О.Я.