Справа № 420/12825/21
27 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 240949,54 грн., -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просив: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 240949,54 гривень за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області по день фактичного розрахунку, тобто з 13.06.2019 по 15.03.2021 включно.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. 11.07.2019 ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду була подана позовна заява про стягнення грошової допомоги, невиплаченої при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з позовними вимогами до Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. 10.02.2021 Одеський окружний адміністративний суд, розглянувши в порядку загального позовного провадження справу № 420/4230/19, вирішив: позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 невиплаченої грошової допомоги у розмірі 9312,88 грн., що мала бути виплачена Саратським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року, за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року - задовольнити, стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9756 грн. 15.03.2021 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі 420/4230/19 набрало законної сили. 15.03.2021 на картковий рахунок було перераховано 325,97 гривень. 25.03.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі № 420/4230/19. 20.04.2021 був отриманий лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.04.2021 про перерахування грошової допомоги на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі 420/4230/19. Саме протиправні дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які виразились у свідомому порушенні вимог статей 19, 43 Конституції України, статті 57 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», статей 47, 116 Кодексу законів про працю України та статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, стали причиною значного часу затримки виплати належних при звільнені сум та часу, за який відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повинно виплатити середній заробіток.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 240949,54 грн. було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що під час розгляду справи № 420/4230/19, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 розмір невиплаченої грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки не було визначено, розрахунки проводились саме Головним управлінням на виконання зазначеної постанови. Сума ж була визначена лише у Рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021, а саме сума в розмірі 9756,00 грн. Нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником, то перелік випадків, за які така відповідальність застосовується, є вичерпним і не може бути розширений за рішенням суду. В даному випадку відсутня вина Головного управління у невиплаті спірної грошової допомоги в день звільнення. Головне управління вважає, що за наявності спірних правовідносин щодо права на отримання належних звільненому працівникові сум, вимога Позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розумінні ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставною. За змістом судових рішень у справі № 420/4230/19 Головне управління заперечувало наявність підстав для виплати ОСОБА_2 грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 по 18.03.2019 за період роботи з 03.04.2018 по 02.04.2019, тобто вказана виплата мала між сторонами спірний характер. Оскільки право Позивача на грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки було оспорюваним, та у зв'язку з тим, що виплата грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 по 18.03.2019 за період роботи з 03.04.2018 по 02.04.2019 Позивачу проведена на підставі постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021, у Позивача не виникло права на отримання середнього заробітку за час затримки виплати таких сум. З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що помилковим є припущення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про ведення в оману суд, оскільки він не зазначив в своїй позовній заяві про існування постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021 по справі № 420/4140/20. Предмет та підстави позову у справі № 420/12825/21, що розглядається не є тотожними предмету та підставам позову у справі № 420/4140/20, що була розглянута П'ятим апеляційним адміністративним судом, а висновки П'ятого апеляційного адміністративного суду, викладені у його постановах не є обов'язковими для інших судів. Зазначені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області обставини, на підставі яких він дійшов до висновку про ігнорування листів Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про надання банківських реквізитів для перерахування коштів, у зв'язку з чим Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснило розрахунок лише 15.04.2020, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.01.2020 № 590/05, від 11.02.2020 вих. № 1500-0510-8/3020 не надходили. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надає до суду у зв'язку з їх відсутністю докази, що мали би підтвердити зазначені обставини. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надає пояснень з приводу того, що саме завадило Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахування грошових коштів на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі № 420/4230/19, після набрання нею законної сили, на один із відомих йому карткових рахунків. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області помилково вважає, що ст.117 КЗпП України не регулюються правовідносини, коли спірним є питання не розміру виплат, а самого права особи на отримання виплат при звільненні. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім Працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку, і саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку з знаходженням головуючого судді Кравченка М.М. у відпустці з 20.09.2021 року по 24.09.2021 року справа розглядається 27.09.2021 року.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
12.06.2019 року ОСОБА_1 відповідно до наказу Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 12.06.2019 року № 66-ос був звільнений з посади завідувача юридичного сектору Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.
Вважаючи, що Саратським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області при звільненні з посади грошова допомога, що виплачується державним службовцям при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки, виплачена не була, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, в якій просив: стягнути з Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на користь ОСОБА_1 невиплачену грошову допомогу у розмірі 9312,88 грн., що мала бути виплачена Саратським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Одеської області при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 по 18.03.2019, за період роботи з 03.04.2018 по 02.04.2019.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року у справі № 420/4230/19 позов ОСОБА_1 до Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про стягнення невиплаченої грошової допомоги у розмірі 9312,88 грн. було задоволено, стягнуто з Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на користь ОСОБА_1 невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9312,88 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року у справі № 420/4230/19 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року змінено, викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції: Адміністративний позов ОСОБА_1 до Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про стягнення невиплаченої грошової допомоги - задовольнити частково. Стягнути з Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на користь ОСОБА_1 невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 р. по 18.03.2019 р., за період роботи з 03.04.2018 р. по 02.04.2019 р. у розмірі середньомісячної заробітної плати з відрахуванням відповідних податків.
15.04.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувало на рахунок ОСОБА_1 9430,03 грн. в якості матеріальної допомоги після звільнення, що підтверджується платіжним дорученням від 15.04.2020 року № 103.
Постановою Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 420/4230/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року у справі № 420/4230/19 позов ОСОБА_1 до Саратського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про стягнення невиплаченої грошової допомоги у розмірі 9312,88 грн. було задоволено, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 невиплачену грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9756 грн.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року у справі № 420/4230/19 набрало законної сили 15.03.2021 року.
15.03.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувало на рахунок ОСОБА_1 325,97 грн. в якості виплати за рішенням суду, що підтверджується платіжним дорученням від 15.03.2021 року № 00063.
25.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив виконати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року у справі № 420/4230/19.
У відповідь на вказане звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 13.04.2021 року повідомило ОСОБА_1 , що згідно рішення суду перераховано грошову допомогу у розмірі 9756,00 грн. (платіжне доручення від 15.04.2020 року № 103 на суму 9430,03 грн. та платіжне доручення від 15.03.2021 року № 00063 на суму 325,97 грн.).
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Одеський окружний адміністративний суд в своєму рішенні від 10.02.2021 року у справі № 420/4230/19 прийшов до висновку, що відповідач протиправно не виплатив позивачу грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9756,00 грн.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9756,00 грн.
Згідно з ч.1 ст.57, ч.1 ст.59 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Відповідно до пп.3 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 року № 268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці: надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).
У зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9756,00 грн. на підставі рішення суду, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст.ст.116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).
Відповідно до п.57 рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02), остаточне рішення від 04.10.2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв'язку з цим Суд зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
У п.65 зазначеного вище рішення Суд зазначив, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. пункти 56 і 57 вище). Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.
Разом з цим, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15), висновок, викладений у рішенні Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Як вбачається із рішення Європейського суду з прав людини позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 Кодексу законів про працю України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата. Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Разом з тим, у своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, Європейський суд з прав людини у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 Кодексу законів про працю України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення Європейський суд з прав людини вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, Європейський суд з прав людини 1999-I).
Відповідно за висновком Європейського суду з прав людини не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 Кодексу законів про працю України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Нормами ст.116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року у справі № 420/4230/19, просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток у розмірі 240949,54 гривень за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 13.06.2019 року по 15.03.2021 року включно.
Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що час затримки розрахунку складає 439 робочих днів, а середньоденне грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням склало 548,86 грн.
В зв'язку із цим, розрахований розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 13.06.2019 року по 15.03.2021 року включно, який позивач бажає стягнути на свою користь з відповідача, складає 240949,54 грн.
Як вже було зазначено вище, відповідач фактично виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 року у справі № 420/4230/19 - 15.03.2021 року та перерахував на рахунок позивача 9756,00 грн. в якості невиплаченої грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провело фактичний розрахунок з ОСОБА_1 поза межами строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9756 грн. на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 сформулювала висновок, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Суд встановив, що відповідач здійснив затримку по проведенню фактичного розрахунку з позивачем при звільненні на 439 робочих днів щодо виплати грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9756 грн.
В свою чергу, застосовуючи до обставин даної справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, суд виходить з наступного: позивач звернувся до суду з позовом щодо стягнення грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у липні 2019 року, звільнення позивача мало місце в червні 2019 року; відповідач заперечував проти права позивача на грошову допомогу при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року, а тому факт порушення цього права було встановлено лише під час судового розгляду; виплачена сума грошової допомоги при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки з 11.03.2019 року по 18.03.2019 року за період роботи з 03.04.2018 року по 02.04.2019 року у розмірі 9756 грн. набагато менша, аніж можлива сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні в період з 13.06.2019 року по 15.03.2021 року у розмірі 240949,54 грн.
Суд зазначає, що істотність частки складової грошової допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 9756,00 грн. / 240949,54 грн. * 100 % = 4,05 %.
З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 9758,46 грн. із розрахунку 548,86 грн. (середньоденний заробіток) х 4,05 % (істотність частки недоплаченої суми) х 439 (робочих днів затримки розрахунку).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.06.2019 року по 15.03.2021 року у розмірі 9758,46 грн.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, ідентифікаційний код 20987385) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 240949,54 грн. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.06.2019 року по 15.03.2021 року у розмірі 9758,46 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору відповідно до задоволених вимог у розмірі 97,58 грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя М.М. Кравченко