справа№380/12882/21
28 вересня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Брильовського Р.М. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптимум" до Приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича про визнання протиправною та скасування постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження,-
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптимум" до Приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати Постанову Приватного виконавця Біленького Ігоря Мироновича (Посвідчення: № 0324 від 29.03.2019) від 29.06.2021 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження ВП № 65428705;
стягнути з Приватного виконавця Біленького Ігоря Мироновича (Посвідчення: №0324 від 29.03.2019, 79013, Львівська обл.. м. Львів, вулиця Київська, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Оптимум”, м. Київ, вул. Толстого. 9, п/р № НОМЕР_1 " в АТ ТАСКОМБАНК". МФО 305299, ЄДРПОУ 37567735, ІПН 375677326590 грошові кошти в розмірі 126 154,85 (Сто двадцять шість тисяч сто п'ятдесят чотири) гривень.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 судом залишено дану позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків такої шляхом подання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням підстав для поновлення строку (з доказами поважності пропуску строку звернення до суду).
12.08.2021 cуд відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
31.08.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом та долучено до матеріалів справи.
3.09.2021 позивач подав до суду заяву про уточнення (зміну) позовних вимог в якій просить суд визнати протиправною та скасувати Постанову Приватного виконавця Біленького Ігоря Мироновича від 29.06.2021 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження ВП № 65428705, яку прийнято судом до провадження.
З 6.09.2021 по 26.09.2021 суддя Брильовський Р.М. перебував у щорічній відпустці.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що винесена постанова від 29.06.2021 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження ВП № 65428705 є протиправною. Зазначає, що 23.03.2021 року Франківським районним судом м.Львова винесено заочне рішення, яким позов задоволено та вирішено стягнути з ТОВ «КУА «Оптимум» заборгованість в розмірі 1 504 059,92 та витрати пов'язані з розглядом справи в суді у розмірі: 25 384,20 грн. 23.03.2021 року ТОВ «КУА «Оптимум» подано заяву про скасування заочного рішення від 23.03.2021 року, яку прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 21.09.2021 року. Оскаржувана постанова не містить розрахунку здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено розділом І наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження». Вважає, що Виконавцем достатньо було провести оцінку не більше шести нежитлових приміщень для повного погашення сум заборгованостей, оскільки ринкова вартість одного становить приблизно 220 000.00 гривень. Виконавцем здійснено стягнення 01.06.2021 року на загальну суму 103 235.10 грн. (Платіжне доручення №3805 від 01.06.2021 року) і як такої необхідності здійснення опису майна не було, оскільки кошти для стягнення на рахунку ТОВ «КУА «Оптимум» з'являлись. Позивач просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач 31.08.2021 надав суду відзив на позовну заяву, просить суд відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Вважає, що постанова від 29.06.2021 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження ВП № 65428705 винесена правомірно. Зазначив, що жодних вимог щодо того яким чином відповідні відомості повинні бути відображеними у постанові виконавця про стягнення додаткових витрат виконавчого провадження наказом Міністерства юстиції України від 29.06.2016 року № 2830/5 не передбачено, а відтак обов'язку здійснювати розрахунок здійснених витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження у відповідній постанові виконавця чинним законодавством не визначено. Виконавцем було відображено на загальну суму додаткових витрат виконавчого провадження, а розміри її складових частин, а саме послуги суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання у розмірі 59 400, 00 гривень, та пересилання документів виконавчого провадження у розмірі 2 081 гривня 36 копійок. Стверджує, що незазначення у постанові від 29.06.2021 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження відповідних відомостей не може слугувати підставою для визнання її незаконною та для її скасування. Приватним виконавцем Білецьким І. М. було дійсно понесено додаткові витрати виконавчого провадження у розмірі 61 481 (шістдесят одна тисяча чотириста вісімдесят одна) гривня 36 копійок, що зокрема підтверджується платіжним дорученням. Щодо тверджень Позивача про те, що Відповідачу достатньо було провести оцінку не більше шести нежитлових приміщень для повного погашення сум заборгованостей, оскільки ринкова вартість одного становить приблизно 220 000, 00 гривень, що підтверджується відомостями з інтернет джерел, то вони є безпідставними. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, дослідивши докази, оглянувши матеріали виконавчого провадження №65428705, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
14.05.2021 Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження № 65428705 при примусовому виконанні виконавчого листа №464/6332/19 від 12.05.2021 (Додаток №1) виданого Франківський районним судом про стягнення з ТзОВ "Компанія з Управління Активами "Оптимум" на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 1 504 059.92 грн; стягнення з ТзОВ "Компанія з управління активами "Оптимум" на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані з розглядом справи в суді у розмірі: 25 384,20 грн. 29.06.2021 року Виконавцем прийнято Постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження на загальну суму 61 481,36 грн. 06.07.2021 року Виконавцем прийнято Постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним виконанням рішення суду.
Позивач не погоджуючись із постановою від 29.06.2021 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження вважає її такою, що підлягає скасуванню, звернулась з позовом до суду.
При прийнятті рішення суд керується наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт перший частини першої статті 3 Закону України “Про виконавче провадження”).
Приписами частини першої статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Частиною першою статті 13 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону України “Про виконавче провадження” рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Приписами статей 40, 42 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону України “Про виконавче провадження” на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Відповідно до статті 42 Закону України “Про виконавче провадження” кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
За змістом пункту 2 Розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.
Так, за змістом розділу І наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 “Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження” видами витрат виконавчого провадження є: 1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; 2) пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку; 3) послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.
Відповідно до розділу ІІ розділу зазначеного наказу: 1) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах; 2) розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта”.
Суд зазначає, що, Закон України “Про виконавче провадження” не покладає на державного або приватного виконавця обов'язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження.
Проте, наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 затвердженим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1300/29430 встановлено види та розмір витрат виконавчого провадження. Розміри витрат виконавчого провадження встановлені в Розділі II вказаного наказу. Зокрема, п. 10 передбачені інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
Відповідно до п. 7 цього наказу приватний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, судом встановлено, що відповідач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження саме здійснених додаткових витрат виконавчого провадження, які зазначені в розрахунку.
Суд зазначає, що мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить розрахунок здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено Наказом №2830/5. У мотивувальній частині вказаної постанови зазначено, що відповідачем понесено додаткові витрати на проведення виконавчих дій, а саме: витрати по проведенню експертної оцінки майна боржника на загальну суму 59400,00 грн та витрати на відправку поштової кореспонденції на суму 2081,36 грн.
Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що Приватним виконавцем Білецьким І. М. було дійсно понесено додаткові витрати виконавчого провадження у розмірі 61 481 (шістдесят одна тисяча чотириста вісімдесят одна) гривня 36 копійок, що підтверджується платіжним дорученням №3539 від 16.06.2021 року про сплату згідно рахунку №16/06/2021 від 16.06.2021 року на проведення експертної оцінки майна.
Необгрунтованим та голослівним є висновки позивача про те, що мотивувальна частина постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не містить розрахунку здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження
Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що Виконавцем достатньо було провести оцінку не більше шести нежитлових приміщень для повного погашення сум заборгованостей, оскільки ринкова вартість одного становить приблизно 220 000.00 гривень, оскільки Постанова приватного виконавця від 7.06.2021 ВП №65428705 про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні не є предметом оскарження.
Доказів оскарження чи визнання протиправною і скасування Постанова приватного виконавця від 7.06.2021 ВП №65428705 про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні суду не надано.
Крім того, суд не вправі давати оцінку діям приватного виконавця щодо доцільності чи недоцільності проводити експертну оцінку майна позивача, оскільки вказане питання не стосується предмету спору.
Частиною 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.
Отже, у випадку необхідності проведення оцінки майна виконавцю для проведення відповідної дії необхідно залучати суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання, а не самостійно визначати вартість такого майна на підставі даних, що містяться у відкритому доступі в інтернеті.
Відповідач вказує, що він не володіє спеціальними знаннями у сфері оцінки нерухомості та відповідно не може оцінювати вартість об'єктів нерухомості самостійно. Для цього йому необхідно було залучити особу зі спеціальними знаннями, яка за результатами проведення оцінки на підставі об'єктивних даних та показників встановить реальну вартість того чи іншого об'єкта нерухомості.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем в ході судового розгляду доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого ним рішення, спростовано доводи позивача, а тому така постанова є такою, що прийнята з дотриманням норм чинного законодавства, у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України “Про виконавче провадження”, отже спірна постанова не підлягає скасуванню.
Під час судового розгляду справи судом встановлено порушення відповідачем порядку прийняття постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що оскаржувана постанова приватного виконавця прийнята відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”, а позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України судовий збір з сторін не стягується.
Керуючись статтями 6,14, 242, 243, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптимум" (ЄДРПОУ - 37567735 01024. м. Київ. вул. Толстого Льва. буд. 9)до Приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича (79013,Львівська обл.. м. Львів, вулиця Київська. 1) про визнання протиправними дій та скасування постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення, із врахуванням п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України.
Суддя Р.М. Брильовський