справа №380/11342/21
24 вересня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення cторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби Львівській області в особі Турківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач), з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби Львівській області в особі Турківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (далі - відповідач) у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області в особі Турківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у зв'язку зі зміною прізвища після укладення шлюбу;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області в особі Турківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у зв'язку зі зміною прізвища після укладення шлюбу;
- здійснити розподіл судових витрат відповідно до КАС України.
В обґрунтування позову позивач вказала про протиправність дій Турківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області щодо відмови у видачі паспорта у формі книжечки. Покликання відповідача на Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” є необґрунтованими. Позивач вважає, що така відмова порушує основоположні права як людини так і громадянина, оскільки, користуючись конституційним правом на добровільне волевиявлення у вирішенні питання щодо обробки персональних даних, вона не дала згоди на збір і обробку його персональних даних, категорично забороняє передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру, забороняє формування по відношенню до себе УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрихкодових, QR-кодових, біометричних, тощо), а також будь-яких інших засобів Єдиного державного демографічного реєстру, зокрема, через релігійні переконання.
З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в рішенні від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, просила їх застосувати при вирішенні даного спору та задовольнити позов повністю.
Ухвалою суду від 16.07.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вимоги позову заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відзив обґрунтований тим, що відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” передбачено, що паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Зазначає, що позивачу вже видавався паспорт громадянина України для виїзду за кордон в якому присвоєно УНЗР. З огляду на вказане, зазначає, що законодавцем чітко визначено, що паспорт громадянина України виготовляється виключно у формі картки. З огляду на наведене вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Просив в задоволені позову відмовити.
Від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зокрема вказала, що законом не передбачено відмову у видачі паспорта-книжечки у зв'язку з отриманням паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Спірне рішення прийняте відповідачем з підстав відсутності рішення суду і саме тому позивач звернулася за відновленням своїх порушених прав до суду.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
На підставі ст. 262 КАС України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, суд приймає рішення 25.09.2021.
Суд на підставі позовної заяви, відзиву на позовну заяву, а також долучених письмових доказів, -
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ; громадянка України.
05.06.2021 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2 що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , 22.01.2021 звернулася до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки та ненадання згоди на обробку персональних даних.
Листом відповідача від 01.07.2021 №4640-182//4640.1-21 відмовлено у видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, оскільки переконання особи, належність до окремих соціальних груп не може бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законів. Крім того, виходячи із системного аналізу норм права, видача документу, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) неможлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорта підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Вказано, що позивач оформивши паспорт громадянина України для виїзду за кордон вже надала згоду на обробку персональних даних засобами ЄДДР в обсязі, що є аналогічним і для виготовлення паспорта громадянина України у вигляді ІD-картки.
За таких обставин, у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, вважаючи такі дії відповідача примушуванням до обробки її персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки, що є неправомірним втручанням в її особисте життя з боку держави та порушенням вимог Закону України “Про захист персональних даних”, позивач звернулася за захистом прав до суду.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 19.09.2018 у зразковій адміністративній справі за №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), відповідно до якої визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, та зобов'язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ; в решті позову - відмовлено.
Частиною 10 ст. 290 КАС України визначено, що у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:
1) ознаки типових справ;
2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;
3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 року виокремила наступні ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України суд, при ухвалені рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатам розгляду зразкової справи, повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатам розгляду зразкової справи.
Оскільки вказана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 19.09.2018 у зразковій адміністративній справі за №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України №2-рп/2012 від 20.01.2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Статтею 5 Закону України “Про громадянство України” визначено, що документом, який підтверджує громадянство України є, зокрема, паспорт громадянина України.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначаються Законом України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” №5492-VI від 20.11.2012 (далі Закон №5492-VI) з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності в особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 (в редакції Постанови Верховної Ради України №3423-XII від 02.09.1993), з наступними змінами та доповненнями, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис “Україна”, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис “Паспорт”. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис “Паспорт громадянина України”. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Своєю чергою п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 01.01.2016 оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог п. 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992;
- з 01.11.2016 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією Постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється (п. 3 Постанови №302).
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.
Звернувшись до суду із цією позовною заявою, позивач в обґрунтування своєї позиції покликаються на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки згоди на таку обробку вона не надавала.
Суд бере до уваги доводи відповідача стосовно того, що при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 вже надала дозвіл на обробку своїх персональних даних, проте звертає увагу на таке.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних” №2297-VI від 01.06.2010 (далі Закон №2297-VI), з наступними змінами та доповненнями, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону №2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону №2297-VI).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякісність закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України №2438-VI від 06.07.2010, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …”.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція), яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до cт. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За сталою практикою Європейського Суду з прав людини, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п.37) під терміном “закон” слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.
Таким чином суд дійшов висновку, що норми Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 (теж чинного на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у виді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”), не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження “нагальній суспільній потребі”, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine” від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Groppera Radio AG and Others v. Switzerland” від 28.03.1990).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон не входить ні до вичерпного, ні до будь-якого іншого переліку підстав для відмови у видачі паспорта громадянина Україні у вигляді книжечки.
Механізм видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки є чинним та діючим. Крім того відповідач обґрунтовуючи свою відмову у задоволенні заяви позивача самостійно вказав однією з підстав такою відмови - відсутність відповідного рішення суду.
Крім того відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому суд бере до уваги, що Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Х'ю Джордан проти Великої Британії” сформулював таку позицію: “Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу”.
Тому суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі у виді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною відмови відповідача щодо оформлення та видачі бланку паспорта ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.
З огляду на те, що ОСОБА_1 має право на оформлення паспорта у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-XII, з врахуванням приписів про ефективність захисту порушених прав (ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 5, ст. 9, 245 КАС України), а тому її порушені права мають бути відновлені, шляхом зобов'язання відповідача оформити та видати такій особі, у зв'язку з укладенням шлюбу та зміною прізвища паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області в особі Турківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у зв'язку зі зміною прізвища після укладення шлюбу.
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11; ЄДРПОУ 37831493) в особі Турківського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області оформити та видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у зв'язку зі зміною прізвища після укладення шлюбу.
4. Стягнути з Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11; ЄДРПОУ 37831493) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кравців О.Р.