ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"28" вересня 2021 р. Справа № 300/5092/21
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Гундяк В.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
13.09.2021 ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації (надалі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Згідно даної ухвали у відповідності до ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України позивачу надано можливість подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
В заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яка надійшла на адресу суду 20.09.2021, представник ОСОБА_1 , зазначила, що шестимісячний строк звернення до суду позивачем пропущено у зв'язку із тим, що про невідповідність розмірів щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій, вимогам чинного законодавства України він дізнався від колег.
Розглянувши вищезгадану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярного звернення до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Зокрема згідно частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Крім того суд враховує, що за змістом статті 122 КАС України законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Таким чином формулювання загального правила щодо початку перебігу строку, визначеного ст.122 КАСУ, пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Тобто для визначення факту пропуску строку звернення до суду важливими є як об'єктивні (дата порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому “повинна” слід тлумачити хоч як і не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав, проте в усіх випадках - як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Таким чином, на переконання суду ОСОБА_1 повинен був дізнатись про порушення його прав безпосередньо після проведення Управлінням соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації виплати допомоги до 05 травня за 2016-2019 роки, як учаснику бойових дій, у неналежному розмірі.
Крім цього як вбачається з позовної заяви, що виплата допомоги до 05 травня 2020 року, як учаснику бойових дій, ОСОБА_1 не проводилась.
Приписами статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Водночас, відповідно до приписів частини 4 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Враховуючи наведене суд зазначає, що право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня мають визначені в статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи до 30 вересня, однак лише відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги та саме до вказаної дати особа має звернутися до відповідного суб'єкта владних повноважень щодо виплати разової грошової допомоги.
Таким чином, 30 вересня 2020 року - це встановлений законом кінцевий строк, з якого розпочинається шестимісячний перебіг строку звернення позивача до суду. А тому, звернувшись 13.09.2021 із позовом про нарахування одноразової грошової допомоги за 2020 рік позивач порушив 6-місячний строк звернення до суду із цим позовом.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем без поважних причин пропущено строк, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Разом з тим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. При цьому Європейський суд з прав людини стверджує, що таке право не є абсолютним та може бути обмежено, що допускається, оскільки право на доступ за своєю природою вимагає регулювання державою (“Кунерт проти Польщі” (заява № 8981/14)).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”).
Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: 1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності; 2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі “Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства” (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі “Волков проти України”).
При цьому, суд звертає увагу на те, що термін, “позовна давність”, вжитий Європейським судом з прав людини, в змісті КАС України беззаперечно слід розуміти як “строк звернення до адміністративного суду” відповідно до неодноразово висловленої ЄСПЛ позиції щодо внутрішньої кваліфікації права, наслідком якої є розмежування юрисдикцій.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з обов'язкових умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та перешкоджає зловживанню правом доступу до суду.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність у позивача об'єктивної можливості своєчасно дізнатися про порушення своїх прав та звернутися за їх захистом або без пропуску строку звернення до суду, або в крайньому разі з незначним пропуском встановленого строку.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Як слідує з системного аналізу вищезазначених процесуальних норм, суд не вправі поновити строк звернення до суду за відсутності поважних причин пропуску такого строку.
Частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином оскільки, вказані представником Партицького Я.М. в поданій заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані судом неповажними, позовна заява підлягає поверненню відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі наведеного та керуючись ч.2 ст. 123 та п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, суддя, -
позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Коломийської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 256 КАС України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з 28.09.2021, як дня складення повного судового рішення.
Суддя Гундяк В.Д.