28 вересня 2021 року Справа № 280/5159/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового, за правилами спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
22.06.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови представнику ОСОБА_2 за довіреністю - Петику Івану Миколайовичу у прийнятті заяви про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 у відповідності до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняти заяву про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , поновити її виплату та виплачувати пенсію у подальшому Петику Івану Миколайовичу згідно довіреності від 06 листопада 2020 року № 77 А Г 4359968 на весь строк її дії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є громадянином України, який перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії. Разом із тим, виплату пенсії було припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (на весь час проживання пенсіонера за кордоном). У грудні 2020 року представник позивача за довіреністю звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії, проте йому повідомлено про можливість поновлення виплати пенсії у разі особистого звернення позивача із відповідною заявою до територіального органу Пенсійного фонду за місцем перебування на обліку з документами, які посвідчують його особу та місце реєстрації. У квітні 2021 року представник позивача звернувся до відповідача із нотаріально посвідченою заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності та отримав відмову, обґрунтовану необхідністю звернутися із відповідною заявою особисто позивачу. Представник позивача зазначає про протиправність такої відмови, із посиланням на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 29.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №280/5159/21; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач позов не визнав, надав письмовий відзив (вх. від 19.07.2021 №40466), в якому зазначає, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Водночас, представник та законний представник це різні поняття, що підтверджується також статтею 60 Цивільного процесуального кодексу України. Також зазначає, що виплата пенсії за довіреністю містить певні умови щодо отримання коштів, а саме позивачу потрібно звертатися до відповідача кожен рік дії довіреності. Крім того наполягає на пропущенні строку звернення до суду. З урахування вищенаведеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представником позивача 26.08.2021 надано до суду відповідь на відзив (вх. №48615), в якій він спростовує доводи відповідача.
Позивачем пред'явлено вимогу, яка згідно пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, який проживає в Російській Федерації.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 08.12.2003 як отримувач пенсії, призначеної у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виплату пенсії ОСОБА_1 припинено.
Представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю від 06.11.2020 №77 АГ 4359968 Петик І.М. звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 . Зокрема, у вказаній довіреності зазначено, що ОСОБА_1 уповноважує Петика І.М. , серед іншого, бути його представником у всіх установах і організаціях по всім питанням, пов'язаними з його пенсією, для чого має право подавати всі необхідні документи, заяви і довідки.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Відділ обслуговування громадян №4) листом від 23.12.2020 №11394-11539/В-02/8-0800/20 повідомило заявника про те, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до територіального органу Пенсійного фонду за місцем перебування на обліку з документами, які посвідчують особу та місце її реєстрації, для надання відповідної заяви.
В подальшому Петиком І.М. подано до органу Пенсійного фонду нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_1 від 26.03.2021 про поновлення виплати пенсії.
Листом від 21.04.2021 №5082-4467/П-02/8-0800/21 заявнику надано відповідь, аналогічну за змістом відповіді від 23.12.2020 №11394-11539/В-02/8-0800/20.
Не погодившись із вказаними діями, ОСОБА_1 через уповноваженого представника звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон №1058-ІV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Також, у Рішенні Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Отже, кожен громадянин України, включно пенсіонер, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Позивач, проживаючи в Російській Федерації, як громадянин України, має такі самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно до правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на отримання пенсії не може залежати від умови постійного проживання в Україні.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
За таких обставин, суд доходить висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .
Керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати зазначені дії протиправними.
Суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з дати припинення.
Стосовно тверджень відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду слід зазначити, що відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.10.2020 у справі №540/450/19 зазначив, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
Звідси, твердження відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду суд не приймає.
Стосовно посилань відповідача на те, що заява про поновлення пенсії має подаватися особисто позивачем слід зазначити наступне.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п. 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Водночас, нотаріально посвідчену заяву про поновлення виплати пенсії від 26.03.2021 складено та підписано особисто ОСОБА_1 , та через уповноваженого представника вказану заяву лише передано до органу Пенсійного фонду.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 09.01.2020 у справі № 351/2066/16-а, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено можливість подання заяви про призначення пенсії представником пенсіонера, так і не встановлено обмежень на подачу ним заяви про поновлення її виплати.
Звідси, доводи відповідача в даній частині судом не приймаються.
Щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови представнику ОСОБА_2 за довіреністю - Петику Івану Миколайовичу у прийнятті заяви про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 у відповідності до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняти заяву про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 слід зауважити наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України).
Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Водночас, конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав та свобод, належних людині, яка звертається за захистом (її суб'єктивних прав).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з цим обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Вказані висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 30.06.2021 у справі № 305/2127/16-а.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. (ч. 5 ст. 242 КАС України).
За таких обставин, враховуючи, що суд дійшов висновку про наявність у позивача права на поновлення виплати пенсії з дати її припинення, дії відповідача, які просить визнати протиправними представник позивача, не породжують для ОСОБА_1 будь-яких обов'язкових юридичних наслідків.
Отже, на момент розгляду даної справи права позивача вказаними діями не порушуються, а тому вони не підлягають судовому захисту, що зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в даній частині; при цьому, визнання їх протиправними не призведе до ефективного захисту прав позивача.
Стосовно ж зобов'язання виплачувати пенсію у подальшому Петику Івану Миколайовичу згідно довіреності від 06 листопада 2020 року № 77 А Г 4359968 на весь строк її дії суд зауважує, що спору стосовно порядку виплати пенсії на момент звернення до суду із даним позовом, не існувало. Отже, суд відмовляє у задоволенні вказаних вимог як передчасних.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з дати припинення.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення виготовлено та підписано 28.09.2021.
Суддя Ю.П. Бойченко