27 вересня 2021 року Справа № 280/2510/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним,
В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа з позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати бездіяльність відповідача, який є правонаступником з 11.09.2020 прокуратури Запорізької області, щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме не виплати їй частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01.07.2015 по 21.02.2020 протиправною та зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 1284000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем. зазначено, що з 01.07.2015 заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури - 1,2; прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. З 01 січня 2017 року по 24 вересня 2019 року ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Частиною 4 вказаної статті Закону передбачалось, що посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури - 1,2; прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3. Частиною 5 цієї статті Закону визначено, що посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі: 5) заступника керівника підрозділу Генеральної прокуратури України - 1,17-1,10 посадового окладу прокурора Генеральної прокуратури України. Таким чином, з урахуванням посад, які обіймав позивач з липня 2015 року по лютий 2020 року та з урахуванням інформації Запорізької обласної прокуратури про розмір посадових окладів, встановлено різницю між фактично нарахованим окладом та тим, який повинен бути виплачений, що становить 1284000,00 грн. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 26.04.2021 відкрито провадження у справі №280/2510/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 27.05.2021.
Відповідач позов не визнав, надав письмовий відзив від 19.05.2021 (вх.№28262), в якому вказує, що Конституційний Суд України 26.03.2020 ухвалив рішення № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018 (2840/18) щодо відповідності Конституції окремого положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України». Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. В той же час, у п. 2 резолютивної частини рішення Конституційний Суд України вказав, що положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Кабінетом Міністрів України умови оплати праці працівників органів прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505» і від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»). У бюджетних призначеннях органам прокуратури України (бюджетна програма 0901000 «Здійснення прокурорсько-слідчої діяльності, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів прокуратури») на заробітну плату, встановлених законами України про державний бюджет України на 2015 - 2020 роки відповідні кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не були передбачені. З огляду на викладене, прокуратура при нарахуванні та виплаті заробітної плати прокурорам, у тому числі позивачу, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. У задоволенні позову просить відмовити.
Протокольною ухвалою суду від 27.05.2021 підготовче засідання відкладено на 24.06.2021.
02.06.2021 позивачем подано заяву про розгляд справи з її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Протокольною ухвалою суду від 24.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження, розгляд справи відкладено на 10.08.2021.
10.08.2021 представником подано заяву про розгляд справи в письмовому порядку, проти позовних вимог заперечує у повному обсязі з підстав наведених у відзиві.
Ухвалою суду від 10.08.2021 закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
ОСОБА_1 , з 28 липня 1993 року до 21 лютого 2020 року працювала в органах прокуратури Запорізької області на різних прокурорсько-слідчих посадах.
З 11 грудня 2014 року по 21 грудня 2016 року обіймала посаду заступника прокурора Запорізької області.
З 21 грудня 2016 року по 21 лютого 2020 року працювала на посад начальника управління підтримання державного обвинувачення в судах та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях прокуратури Запорізької області.
Наказом прокурора Запорізької області № 283-к від 20 лютого 2020 року звільнено з посади начальника управління прокуратури Запорізької області та органів прокуратури за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» 21 лютого 2020 року.
Вважаючи недовиплату заробітної плати у повному обсязі за період з 01.07.2015 по 21.02.2020, протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» 1697-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом:
1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2;
2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.9 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 1774-VIII частину 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:
з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:
з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:
з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:
з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:
з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:
З 1 січня 2020 року - 2012 гривні.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.
Як встановлено судом та підтверджується відповідачем, у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України,
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому було завдано матеріальної шкоди (збитків) у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме ч. 3 ст. 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Суд вважає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатись збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у судових рішеннях по справі №560/703/20, які залишені без змін постановою Верхового суду від 28 січня 2021 року.
Суд також зазначає, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.
Суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з огляду на наведене, враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ №505 та враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01 липня 2015 року по 21 лютого 2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з позивачем і як наслідок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання сплатити матеріальну шкоду за період з 01 липня 2015 року до 21 лютого 2020 року.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання даної категорії справ, а тому судові витрати не відшкодовуються.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка завдана фізичній особі актом, що визнаний неконституційним - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 27.09.2021.
Суддя О.О. Артоуз