79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.09.2021 справа № 914/1795/21
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С., розглянув матеріали
за позовом: Firma Handlowo-Uslugowa AGRONAR Iwona Ewa Narewska, Poland, gm. Mragowo,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сол Групп”, м. Львів,
предмет позову: стягнення 4 320 євро,
підстава позову: порушення зобов'язань по контракту № 01/030120 від 09.01.2020 року,
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився.
23.06.2021 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Firma Handlowo-Uslugowa AGRONAR Iwona Ewa Narewska, Poland, gm. Mragowo до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сол Групп” про стягнення 4 320 євро.
Ухвалою суду від 29.06.2021 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 19.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
Відзиву відповідачем не подано.
У судовому засіданні 04.08.2021 року у зв'язку з відсутність представників сторін відкладено розгляд справи на 22.09.2021 року.
05.08.2021 року від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника.
21.09.2021 року від позивача надійшли письмові пояснення з документами без клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку та без доказів їх надіслання іншій стороні, які відповідно до ч. ч. 8, 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України до уваги не беруться.
У судове засідання 22.09.2021 року сторони явку представників повторно не забезпечили. Сторони обізнані про дане судове засідання, що підтверджується відстеженням поштового відправлення за трек-кодами 7901453826 і 7901414053818 відправлення вручені 11.08.2021 року та 16.08.2021 року.
Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Причинами для відкладення розгляду справи визначено, зокрема, неявку в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; першу неявку в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Судом не встановлено обставин, які б були підставою для відкладення судового засідання в даній справі.
Серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи повторну неявку представників сторін у судові засідання, суд не вважає повторну неявку представників сторін такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 22.09.2021 року підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Спір між сторонами виник внаслідок порушення, на переконання позивача, відповідачем умов договору поставки. Позивач стверджує, що він здійснив оплату товару, що мав бути поставлений відповідачем, вартістю 3 000 євро. Проте, відповідач поставку товару не здійснив, чим порушив умови виконання зобов'язання. Крім стягнення суми основного боргу, позивач заявляє до стягнення також 1 320 євро штрафу.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
09.01.2020 року між Handlowo-Uslugowa AGRONAR Iwona Ewa Narewska (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - покупець) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Сол Групп” (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - продавець) укладено контракт № 01/030120, відповідно до якого продавець продає покупцеві, а покупець купляє пиломатеріали обрізні/необрізні, листяних і хвойних порід згідно з додатками з умовами поставки FCA, названий як товар, відповідно до доданих даних у специфікаціях по кількості та якості (п. 2.1 договору).
Згідно з п. 3.2 договору виріб вважається доставленим продавцем і прийнятим покупцем на підставі фактичної кількості товарів, що перевозяться у вантажівці.
Відповідно до п. 4.5 контракту продавець повинен надати покупцю по кожному відвантаженню таку технічну документацію: рахунки-фактури, пакувальний лист, фітосанітарний сертифікат, сертифікати походження.
Згідно з п. 4.2, п. 4.3 контракту базис поставки: FCA (Інкотермс 2010). Терміни поставки можуть бути змінені за взаємною згодою в процесі поставки кожної партії, із зазначенням рахунка-фактури та специфікації. Повідомлення про відвантаження товарів здійснюється відповідно до деталей покупця. А відповідно до п. 4.4 контракту продавець зобов'язаний повідомити покупця по факсу або електронною поштою протягом одного дня відвантаження товару з наступною інформацією: дата відправки, номер цього договору, номер рахунку-фактури, специфікація товару.
Термін виготовлення - 3-4 тижні після внесення передоплати на рахунок продавця (п. 4.6 контракту).
Розділом 5 контракту передбачено умови оплати. Так, покупець сплачує продавцю передоплату в сумі 3000 євро протягом семи днів після підписання контракту та специфікацій; решту суми покупець сплачує в день завантаження товару у вантажівку та оформлення митних документів.
Додатком №1 до контракту № 01/030120 є специфікація № 1, відповідно до якої назва продукції - обрізні пиломатеріали, дуб, природня вологість, розміром 27*170*1000/1100/1200, загальна вартість 13 200 євро, відправлення першої партії товару - протягом 2-3 тижнів після отримання передоплати на рахунок продавця.
15.01.2020 року Firma Handlowo-Uslugowa AGRONAR Iwona Ewa Narewska здійснила платіж в сумі 3 000 євро на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сол Групп” (рахунок в АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 , який вказаний у реквізитах продавця в контракті).
Докази здійснення відповідачем поставки першої партії продукції у матеріалах справи відсутні.
Позивач стверджує, що звертався до відповідача із досудовою вимогою 01.04.2020 року, на підтвердження чого подає поштову накладну, фіскальний чек та опис вкладення із зазначенням вмісту відправлення «досудова вимога за контрактом». Натомість самої вимоги не долучає, а подана при усуненні недоліків досудова вимога датована 07.07.2021 року.
Дані факти матеріалами справи підтверджуються, доказами не спростовувались.
Щодо предметної та територіальної юрисдикції спору суд зазначає таке.
Суд враховує, що однією зі сторін контракту, що є підставою стягнення в даній справі, є нерезидент України - Firma Handlowo-Uslugowa AGRONAR Iwona Ewa Narewska, (Торгово-сервісна фірма «Агронар» Івона Ева Наревська, зареєстрована 14.12.2009 року в Республіці Польща, воєводство Вармінсько-Мазурське, повіт Мронговський, гміна Мронгово, населений пункт с. Гонзва, номер 19, 11-700, та здійснює господарську діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами. Вказане вбачається із витягу з Центрального реєстру та інформації про господарську діяльність Республіки Польща.
Згідно з п. 9.2 контракту у разі виникнення будь-яких суперечок між сторонами згідно з цією угодою або пов'язаними з нею угодами повинні бути вирішені у Господарському суді України.
Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ст. 74 вказаного Закону процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Як зазначено вище, позивачем долучено до позовної заяви витяг з Центрального реєстру та інформації про господарську діяльність Республіки Польща щодо правосуб'єктності позивача.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону (ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Як зазначалося вище, у контракті сторонами погоджено вирішення спорів господарським судом України. Тому, покупець у порядку, передбаченому контрактом, пред'явив позов до Господарського суду Львівської області. Відтак, суд керується процесуальним законодавством України, тобто правом держави, до суду якого подано позов.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є Львівська обл., місто Львів, вулиця Шведська, будинок 3.
Враховуючи наведене, спір про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сол Групп” за контрактом про поставку продукції належить до предметної та територіальної юрисдикції Господарського суду Львівської області.
Також суд зазначає, що відсутня необхідність здійснення судового доручення для повідомлення про судове провадження учасника справи - позивача, який не є резидентом України, адже відповідно до виданої позивачем 20.04.2021 року довіреності сторона уповноважує Романа Янушевського отримувати поштову кореспонденцію з судових органів України.
Щодо суті спору суд зазначає таке.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є контракт щодо поставки продукції.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як встановлено вище, контрактом сторони погодили часткову передоплату продукції, оскільки визначили, що покупець сплачує продавцю передоплату в сумі 3000 євро протягом семи днів після підписання контракту та специфікацій. Так, контракт підписано сторонами 09.01.2020 року. Позивачем здійснено сплату 3 000 євро 15.01.2020 року, тобто у межах визначеного контрактом строку. Із наведеного вбачається належне та своєчасне виконання позивачем свого договірного обов'язку. Натомість докази виконання відповідачем своїх обов'язків щодо поставки продукції, а саме першої партії товару протягом 2-3 тижнів після отримання передоплати, у матеріалах справи відсутні. Відсутні також докази зміни сторонами термінів поставки за взаємною згодою в процесі поставки кожної партії, із зазначенням рахунка-фактури та специфікації, як це передбачено договором, та відсутні повідомлення відповідача про відвантаження товарів, як це визначено п. 4.4 контракту.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зі встановлених обставин справи вбачається, а відповідачем не заперечується та жодними доказами не спростовується, що 15.01.2020 року позивачем оплачено продукцію, яку відповідач зобов'язався поставити упродовж двох - трьох тижнів з моменту оплати. Як встановлено вище, факт поставки позивачу продукції відповідачем не підтверджено.
Приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Враховуючи наведене, позивач правомірно та обґрунтовано заявляє вимоги про повернення йому грошових коштів в розмірі 3 000 євро, які сплачені ним як передоплата за продукцію, яка у визначені специфікацією строки не поставлена позивачу. Відтак, право позивача на отримання сплачених ним коштів є порушеним і підлягає судовому захисту у спосіб стягнення їх з відповідача.
Крім суми боргу, позивач також просить стягнути 1 320 євро штрафу, розрахованого, виходячи із 0,1 % від суми боргу та кількості днів прострочення - 440.
Так, статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Контрактом сторони передбачили, що у разі затримки постачання товару продавець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення (п. 5.2).
Суд звертає увагу, що визначений контрактом порядок нарахування штрафу відповідає порядку нарахування пені, адже саме пеня нараховується за кожен день прострочення виконання, тоді як штраф обчислюється лише, виходячи від суми простроченого зобов'язання.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, про те, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).
Тому суд розцінює заявлену позовну вимогу як вимогу про стягнення пені.
Здійснюючи перерахунок пені, суд звертає увагу, що згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Позивач нараховує пеню за весь період прострочення. Проте, суд звертає увагу, що умова договору про сплату «за кожний день прострочення» виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, на що звертає увагу Пленум Вищого господарського суду України.
Визначаючи момент прострочення виконання зобов'язання, суд зазначає, що крайнім строком здійснення першої партії поставки товару було три тижні з моменту здійснення оплати. Відповідно до ч. 4 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Оскільки оплата здійснена 15.01.2020 року, у середу, то останнім днем строку виконання зобов'язання була середа 05.02.2020 року. Відповідно, з 06.02.2020 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання свого зобов'язання.
Суд враховує, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання (позиція, наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2018 року у справі № 912/2483/17).
Суд також звертає увагу, що Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, проте, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також суд враховує, що згідно з позицією Великої Палати Верхового Суду, наведеною у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
Згідно з офіційним курсом гривні щодо іноземної валюти станом на дату складення позову - 01.06.2021 року курс євро становив 33,5116, тому сума заборгованості в національній валюті становила 100 534,80 грн.
Враховуючи наведені вище умови для нарахування пені, суд зазначає, що позивач має право нарахувати пеню за період 06.02.2020 року - 06.08.220 року на суму 100 534,80 грн. в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що становить 8 482,28 грн.
Відтак, позовні вимоги суд визнає обґрунтованими частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам - 75,3%, що становить 1 709,31 грн.
Суд також зазначає, що у позовній заяві позивачем заявлено про відшкодування витрат на послуги перекладача та подано розрахункову квитанцію Фізичної особи - підприємця Деремешко Сергія Олександровича в сумі 880,00 грн.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Необхідність здійснення позивачем перекладу документів обумовлена тією обставиною, що стороною спору є іноземний суб'єкт господарювання і частина документів у правовідносинах між сторонами складалась польською мовою. Відповідно, витрати, які поніс позивач, є такими, що пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Відтак, враховуючи наведене та задоволення позову частково, заявлені до стягнення 880,00 грн. витрат на переклад документів також підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно - 662,64 грн.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сол Групп" (ідентифікаційний код юридичної особи 42951368, 79016, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шведська, будинок 3) на користь Торгово-сервісної фірми «Агронар» Іврна Ева Наревська (Firma Handlowo-Uslugowa AGRONAR Iwona Ewa Narewska, Республіка Польща, воєводство Вармінсько-Мазурське, повіт Мронговський, гміна Мронгово, населений пункт с. Гонзва, номер 19, 11-700, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 , номер в реєстрі суб'єктів народного господарства REGON 280455427) 3 000 євро основного боргу, 8 482,28 грн. пені, 1 709,31 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 662,64 грн. судових витрат.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 27.09.2021 року.
Суддя Р.І. Матвіїв