ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.09.2021 Справа № 910/6089/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Кучеренко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/6089/21
За позовом Фонду соціального страхування України
до Адвокатського бюро "Юрченко Юрій та партнери"
про визнання договору недійсним
Представники учасників справи:
від позивача: Черняк А.А.;
від відповідача: Юрченко Ю.І.
Фонд соціального страхування України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Адвокатського бюро "Юрченко Юрій та партнери" (далі - відповідач) про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про надання правової допомоги від 20.03.2020 за №08-52-20, укладений між Фондом соціального страхування України та Адвокатським бюро "Юрченко Юрій та партнери" є фіктивним так як вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, у зв'язку з чим просить визнати вказаний договір недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/6089/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
31.05.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування зазначає, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки сторони взяті на себе зобов'язання за ним виконували, про що свідчать підписані уповноваженими особами акти приймання-передачі надання правової допомоги, в тому числі, їх візування начальником фінансового управління позивача та здійснення відповідної оплати. Будь-яких претензій щодо видів правової допомоги, її обсягів або якості у встановлений договором строк позивачем надано не було. При цьому зазначає, що підготовка письмових документів на виконання умов договору, які, на думку позивача, не є документами правового характеру, визначені в актах як вид правової допомоги, що не протирічить вимогам чинного законодавства.
В судовому засіданні 22.06.2021, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 20.07.2021.
В судовому засіданні 20.07.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання сторін та відкладення судового засідання на 03.08.2021.
В судовому засіданні 03.08.2021 у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 16.08.2021.
Судове засідання, призначене на 16.08.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2021 призначено судове засідання на 10.09.2021.
В судовому засіданні 10.09.2021 у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.09.2021.
В судовому засіданні 14.09.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в позові.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 14.09.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
20.03.2020 між Адвокатським бюро "Юрченко Юрій та партнери" (далі - виконавець) та Фондом соціального страхування України (далі - клієнт), в особі директора виконавчої дирекції Фонду Думи О.О., укладено договір про надання правової допомоги №08-52-20 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого, клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу, для чого здійснювати всі передбачені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законодавчими актами заходи захисту, представництва, а також надання інших видів правової допомоги (далі - правова допомога), а клієнт зобов'язується сплачувати адвокатському бюро гонорар за надання правової допомоги та погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього договору.
Умовами пункту 1.2 укладеного договору визначено, що для надання правової допомоги згідно пункту 1.1 договору адвокатське бюро, зокрема: забезпечує захист і реалізацію прав і законних інтересів клієнта; здійснює представництво клієнта в будь-яких органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, Прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких інших питань, пов'язаних з наданням правової допомоги; здійснює надання усних та письмових консультацій, порад та висновків з питань застосування національного законодавства; здійснює підбір нормативно-правових актів з порушеного клієнтом питання (як у паперовому, так і в електронному вигляді); перевіряє та аналізує юридичну документацію клієнта, здійснює правову експертизу документів, наданих клієнтом; забезпечує підготовку письмових документів клієнта (розробка або участь в розробці договорів, внутрішніх документів, заяв, претензій, відповідей на претензії, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, скарг, пояснень, клопотань та інших документів процесуального та правового характеру); здійснює інші дії, що необхідні у зв'язку з виконанням даного договору або доручені клієнтом в межах надання правової допомоги.
Ціну договору становить загальний розмір гонорару адвокатського бюро за період дії даного договору, який складається із загальної вартості наданої адвокатським бюро клієнту правової допомоги, зазначеної в актах наданої правової допомоги, та не може перевищувати 198000,00 грн. Усі розрахунки за даним договором проводяться в гривні в безготівковій формі, порядок їх проведення визначається в додатку №1 до договору (пункти 3.1 та 3.2 договору).
Додатком №1 до договору сторонами погодили, що розмір гонорару адвокатського бюро за надання правової допомоги за 1 (одну) годину роботи адвоката адвокатського бюро становить 1200 (одна тисяча двісті) гривень 00 копійок, без ПДВ. При цьому, загальний розмір гонорару за період дії договору не може перевищувати суму, вказану в пункті 3.1 договору.
Пунктом 3.3 договору визначено, що оплата суми гонорару адвокатського бюро здійснюється клієнтом на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданої правової допомоги, які складаються сторонами кожні два тижні та рахунків-фактур шляхом перерахування коштів на поточний рахунок адвокатського бюро, вказаний в даному договорі, протягом п'яти календарних днів з дати підписання відповідного акту приймання-передачі, якщо інший порядок не буде окремо погоджений сторонами.
Пунктом 3 додатку №1 до договору сторони передбачили, що за результатами надання правової допомоги адвокатське бюро кожні два тижні з дати укладення договору надає клієнту в двох примірниках акт приймання-передачі наданої правової допомоги, що має бути підписаний та скріплений печаткою адвокатського бюро. Підписання клієнтом такого акту здійснюється протягом трьох робочих днів з дня його отримання від адвокатського бюро та є підтвердженням, що правова допомога, надана Адвокатським бюро, прийнята клієнтом. Один примірник підписаного клієнтом акту повертається адвокатському бюро.
При цьому, у пункті 4 додатку №1 сторони визначили, що у випадку наявності у клієнта зауважень щодо наданої правової допомоги клієнт має право надавати адвокатському бюро протягом трьох робочих днів з дня отримання акту письмову мотивовану відмову від його підписання. У цьому випадку адвокатське бюро усуває відповідні недоліки, після чого клієнт зобов'язаний підписати акт протягом 3 робочих днів після усунення усіх недоліків, які були зазначені у мотивованій відмові. Акт вважається підписаним і в тому разі, якщо протягом трьох робочих днів з дня отримання від адвокатського бюро клієнт не надавав письмову мотивовану відмову від підписаного акту.
Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 01.06.2020. Договір може бути припинений виключно за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткового договору (пункти 5.1 та 5.2 договору).
За актом приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 10.04.2020 адвокатське бюро в період з 20.03.2020 по 10.04.2020 надало клієнту, а клієнт прийняв правову допомогу в загальному розмірі 107400,00 грн, який підписаний сторонами без зауважень і заперечень та скріплений печатками.
Платіжним дорученням №6138 від 13.04.2020 Фонд соціального страхування України перерахував на банківський рахунок адвокатського об'єднання кошти у розмірі 107400,00 грн в рахунок оплати наданої правової допомоги згідно акту №1 від 10.04.2020 за договором №08-52-20 від 20.03.2020.
За актом приймання-передачі наданої правової допомоги №2 від 21.04.2020 адвокатське бюро в період з 11.04.2020 по 21.04.2020 надало клієнту, а клієнт прийняв правому допомогу в загальному розмірі 36000,00 грн, який підписаний сторонами без зауважень і заперечень та скріплений печатками.
У вказаних актах сторони підтвердили, що правова допомога надана в повному обсязі з дотриманням інших умов вищевказаного договору. У клієнта претензій до якості наданої правової допомоги немає.
Додатковим договором №1 від 22.04.2020, адвокатське бюро та клієнт дійшли згоди про розірвання договору про надання правової допомоги від 20.03.2020 №08-52-20 з дати підписання додаткового договору. При цьому, у пункті 2 сторони підтвердили, що протягом строку дії договору зобов'язання адвокатським бюро виконувалися належним чином, в повному обсязі, з дотриманням інших умов договору та клієнт не має жодних претензій до якості отриманої правової допомоги.
В подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією №1128-08-1 від 27.04.2020, в якій вимагав повернути безпідставно отриману оплату за договором про надання правової допомоги від 20.03.2020 №08-52-20 у строк до 11.05.2020, з підстав того, що більшість послуг, перелічених в актах приймання передачі наданої правової допомоги не є правовими послугами та відповідно не можуть бути оплачені як гонорар адвоката за вимогами чинного законодавства.
Відповідач, в свою чергу, враховуючи відсутність оплати за актом приймання-передачі наданої правової допомоги №2 від 21.04.2020 у розмірі 36000,00 грн, звернувся до позивача з претензією №06/05/20 від 06.05.2020 про погашення заборгованості з оплати наданої правової допомоги у вказаному розмірі.
У відповідь на отриману претензію відповідача, позивач листом №1333-08-1 від 22.05.2020 вимоги щодо погашення заборгованості відхилив повністю з причин, вказаних у претензії № 1128-08-1 від 27.04.2020.
Вважаючи, що адвокатське об'єднання укладаючи договір про надання правової допомоги №08-52-20 від 20.03.2020 не мало на меті надання правової допомоги, оскільки проекти окремих доручень директора виконавчої дирекції, проекти відповідей на запити, як роботи вказані в акті приймання-передачі правової допомоги №1 не відносяться до складання документів правового характеру, а відтак і не може бути правовою послугую та в його електронній базі документообігу не зареєстровано жодного документу отриманого та/або направленого адвокатському об'єднанню, позивач звернувся до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю.
Відповідач, в свою чергу, заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав того, що сторонами в дійсності вчинені дії у відношенні одна до одної для реального настання правових наслідків за договором, що підтверджується підписанням уповноваженими особами актів приймання-передачі надання правової допомоги, здійсненням відповідної оплати.
Оцінюючи подані учасниками процесу докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги Фонду соціального страхування України не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містяться у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом.
Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.
Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.
Наявність укладеного між позивачем та відповідачем оспорюваного договору та факт його виконання (надання послуг відповідачем та їх часткова оплата позивачем), свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти вказаний договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.
За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, сторони за результатом досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали договір про надання правової допомоги, який став обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 та у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №904/4885/20.
При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 17.06.2020 у справі №910/12712/19 та від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.
Позаяк, під час розгляду даної справи судом не встановлено і позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, в тому числі і підстав його фіктивності.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17 та у постанові Верховного суду від 20.07.2021у справі №921/490/18.
У постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №904/2958/20 наголошено на тому, що ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину, у зв'язку з чим для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №904/3938/18 та у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2495/20.
Оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).
Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов'язок замовника з її оплати.
Судом встановлено, що спірний договір є укладеним з дотриманням вимог, які встановлені Цивільним кодексом України до договорів про надання послуг. Зміст зазначеного правочину не суперечить законодавству України та актам прийнятих відповідно до нього, не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особи, які вчинили оскаржуваний правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності на момент укладення договору. Волевиявлення учасників правочинів є вільним і відповідає їх внутрішній волі. Сторонами в належній формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов укладеного правочину.
В свою чергу, дії сторін свідчать про його виконання, а саме зі сторони відповідача шляхом надання позивачу погоджених послуг, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками між сторонами актами приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 10.04.2020 та №2 від 21.04.2020, а зі сторони позивача, оплатою отриманих послуг, що підтверджується платіжним дорученням №6138 від 13.04.2020 про перерахування коштів на рахунок позивача з призначенням платежу "оплата надання правової допомоги, згідно акту №1 від 10.04.2020, договір №08-52-20 від 20.03.2020.
При цьому, судом відхиляються доводи позивача про те, що надана відповідачем правова допомога за актом приймання-передачі №1 від 10.04.2020 не відноситься до правових послуг, що свідчить, на його думку, про фіктивність укладеного договору про надання правової допомоги №08-52-20 від 20.03.2020.
Так, за приписами пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Правовими наслідками договору про надання правової допомоги є здійснення адвокатським бюро захисту, представництва або надання інших видів правової допомоги клієнту.
Пунктом 1.1 договору визначено, що клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу, для чого здійснювати всі передбачені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законодавчими актами заходи захисту, представництва, а також надання інших видів правової допомоги (далі - правова допомога), а клієнт зобов'язується сплачувати адвокатському бюро гонорар за надання правової допомоги та погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього договору.
Умовами пункту 1.2 договору визначено, що для надання правової допомоги згідно пункту 1.1 даного договору адвокатське бюро: забезпечує захист і реалізацію прав і законних інтересів клієнта; здійснює представництво клієнта в будь-яких органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, Прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких інших питань, пов'язаних з наданням правової допомоги; здійснює надання усних та письмових консультацій, порад та висновків з питань застосування національного законодавства; здійснює підбір нормативно-правових актів з порушеного клієнтом питання (як у паперовому, так і в електронному вигляді); перевіряє та аналізує юридичну документацію клієнта, здійснює правову експертизу документів, наданих клієнтом; забезпечує підготовку письмових документів клієнта (розробка або участь в розробці договорів, внутрішніх документів, заяв, претензій, відповідей на претензії, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, скарг, пояснень, клопотань та інших документів процесуального та правового характеру); здійснює інші дії, що необхідні у зв'язку з виконанням даного договору або доручені клієнтом в межах надання правової допомоги.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що спектр правових послуг, що надається та приймається є різноманітним і не зводиться лише до представництва інтересів клієнта, тобто позивача, в будь-яких органах влади, а може полягати у підготовці внутрішніх документів клієнта, що спростовує твердження позивача про те, що підготовка відповідачем проектів окремих доручень директора виконавчої дирекції, проектів відповідей на запити, які зазначено в акті, не є документами правового характеру.
Не приймаються судом до уваги і доводи позивача про те, що за приписами Інструкції з діловодства у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України, її робочих органах та їх відділеннях, що затверджена наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України №244-ос від 16.11.2017, документи з основної діяльності, адміністративно-господарських та кадрових питань готуються і подаються структурними підрозділами виконавчої дирекції Фонду, що виключає можливість їх підготовки та формування сторонніми особами, оскільки, як вірно вказує відповідач у поданому відзиві, мати обов'язок щодо письмової підготовки документа не свідчить про дійсне його виконання відповідальною особою позивача; наявність у штаті Фонду працівників відповідної кваліфікації не позбавляє можливості залучення сторонньої особи (адвокатського об'єднання) на договірній основі для підготовки проектів, в т.ч. внутрішніх документів.
Не обґрунтованим є і твердження позивача про те, що за позицією №41 зазначеною в акті приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 10.04.2020 ним помилково здійснено оплату послуг відповідачу за судове засідання у справі №640/2124/20, яке не відбулось у розмірі 3600,00 грн, оскільки за вказаною позицією було надано правову допомогу у вигляді «підготовки до участі у справі та явка до суду 07.04.2020 у справі №640/2124/20», засідання в якій не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на підвищенні кваліфікації, а обставина його не проведення з незалежних від учасників справи причин не свідчить про фіктивність укладеного договору. При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що "підготовка до участі у справі та явка до суду" не є тотожною "участі в судовому засіданні", у самій позиції №41 зазначено про те, що судове засідання не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на підвищенні кваліфікації, втім це не означає, що виконавець не готувався до засідання та не прийшов до суду у визначену дату. Доказів того, що учасники справи №640/2124/20 були завчасно попереджені про непроведення судового засідання в означену дану, під час розгляду даної справи позивачем не надано.
Суд зауважує і на тому, що за актами приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 10.04.2020 та №2 від 21.04.2020 у період з 20.03.2020 по 21.04.2020 відповідачем надано, а позивачем прийнято правову допомогу, види та кількість затрачених годин якої відображено у 62 позиціях, тоді як позивач заперечує лише щодо деяких, не спростовує того, що за іншими відображеними позиціями відповідачем була надана правова допомога, що спростує його твердження про те, що оспорюваний договір укладено відповідачем без настання правових наслідків.
Відхиляється судом і надана позивачем службова записка заступника начальника управління документообігу та контролю виконання №39 від 27.04.2020 в якій зазначено про те, що станом на 27.04.2020 в електронній базі СЕД "Веб-док 2014" підсистеми "Документообіг та КВД" в реєстрах вхідної та вихідної документації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України не зареєстровано жодного документу отриманого від адвокатського об'єднання, оскільки умовами укладеного договору не встановлено обов'язку реєстрації підготовлених та наданих документів відповідачем у відповідній системі, а неналежне ведення документообігу у клієнта за оспорюваним договором саме по собі не спростовує фактичне надання послуг та не може свідчити про фіктивність договору.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх доводів щодо недійсності договору про надання правової допомоги №08-52-20 від 20.03.2020.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору належить покласти на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 75-80, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог Фонду соціального страхування України до Адвокатського бюро "Юрченко Юрій та партнери" про визнання недійсним договору відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 27.09.2021.
Суддя Т.В. Васильченко