09.09.2021 Справа № 908/802/20 (908/1081/21)
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Сушко Л.М., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал 5”, 69035, м. Запоріжжя, просп. Маяковського, 11, код ЄДРПОУ 38926278 (поштова адреса: 65062, м. Одеса, Гагарінське плато, 5/3, ап. 176) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток”, 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 5 про визнання договору недійсним та стягнення 319 354,92 грн.
в межах розгляду справи про банкрутство №908/802/20
банкрут - Товариство з обмеженою відповідальністю “Квартал 5”, 69035, м. Запоріжжя, просп. Маяковського, 11, код ЄДРПОУ 38926278
ліквідатор - Данілов Артем Іванович, 65062, м. Одеса, Гагарінське плато, 5/3, ап. 176
За участю представників сторін:
від позивача - Данілов А.І
від відповідача - Літинський О.П.
В провадженні господарського суду Запорізької області на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа № 908/802/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал 5”.
20.04.2021. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” про визнання договору суборенди нежитлового приміщення від 20.08.2018. недійсним та стягнення 319 354,92 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.04.2021. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” залишено без руху. Ухвалено Товариству з обмеженою відповідальністю “Квартал 5”, усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки протягом 5 днів, з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Визначено наступний спосіб усунення недоліків - надати до суду: докази сплати судового збору в розмірі 2520,32 грн. (в оригіналі).
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.05.2021 р. прийнято до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” про визнання договору суборенди нежитлового приміщення від 20.08.2018. недійсним та стягнення 319 354,92 грн. в межах розгляду справи про банкрутство №908/802/20. Вирішено здійснювати розгляд позовної заяви в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.06.2021. о/об 11-30.
15.06.2021 р. на адресу Господарського суду Запорізької області надійшов відзив від Товариства з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток”, у якому відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.06.2021 р. судове засідання відкладено на 15.07.2021р. о/об 12-20.
20.04.2021 р. на адресу Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання від ліквідатора Данілова А.І. про витребування доказів.
06.07.2021 р. від ліквідатора Данілова А.І. надійшла заява про зміну підстав позову. Дана заява обґрунтована з посиланням на наявність правових підстав для зміни предмету та підстав поданого позивачем позову.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.07.2021 р. продовжено строк підготовчого засідання у справі №908/802/21 (908/1081/21) на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 03.08.2021.
03.08.2021. у судовому засіданні оголошувалась перерва до 13.08.2021.
10.08.2021. від ліквідатора Данілова А.І. надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів.
12.08.2021. на адресу Господарського суду Запорізької області надійшло клопотання від ліквідатора Данілова А.І., в якому просив задовольнити раніше подане клопотання про витребування доказів.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.08.2021. закрито підготовче провадження у справі №908/802/20 (908/1081/21) та призначено справу до розгляду по суті на 09.09.2021. о/об 11-30 год. Клопотання ліквідатора Данілова А.І. про витребування доказів задоволено частково. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” Договір оренди № 16-5/1 від 18.03.2016 р. В іншій частині клопотання ліквідатора Данілова А.І. про витребування доказів відмовлено.
31.08.2021. від відповідача надійшла належним чином завірена копія договору оренди №16-5/1 від 18.03.2016.
Позивач підтримує вимоги з підстав викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про зміну підстав позову. Позовні вимоги обґрунтовує наступним: як встановлено ліквідатором в ході розгляду справи №908/802/20 про банкрутство ТОВ “Квартал 5”, 20.08.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” було укладено Договір суборенди нерухомого майна (надалі - спірний Договір суборенди), відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” надало, а Товариство з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” взяло в суборенду нежилі приміщення № 1- 21 (групи приміщень № 13, літера А) площею 536,5 кв.м., що знаходяться в будинку № 5 по вул. Червоноармійській (Велика Васильківська) у м. Києві. На думку ліквідатора ТОВ “Квартал 5” - арбітражного керуючого Данілова А.І., Договір суборенди нерухомого майна від 20.08.2018 р. підлягає визнанню недійсним з наступних підстав: сторонами спірного Договору суборенди не надано будь-яких доказів того, що в орендованому нежитловому офісному приміщенні площею 536,5 кв.м. дійсно розміщувалися робочі місця працівників ТОВ “Квартал 5”, тобто не доведено господарську доцільність укладення та фактичне (реальне) виконання спірного Договору суборенди; протягом строку дії спірного Договору суборенди у штаті ТОВ “Квартал 5” не перебувало працівників, спеціальність (професія), функціональні завдання та коло посадових обов'язків яких, виправдовувало б необхідність та доцільність оренди зазначеного офісного приміщення, отже спірний Договір суборенди укладено без будь-якої розумної, обгрунтованої економічної мети, яка б відповідала предмету та профілю господарської діяльності ТОВ “Квартал 5”; спірний Договір суборенди було укладено, а зобов'язання з оплати орендної плати за вказаним договором було виконано, в період неплатоспроможності ТОВ “Квартал 5” та наявних значних прострочених зобов'язань щодо розрахунків товариства з іншими кредиторами, зокрема за реально поставлені товари, в розмірі 80 098 014,39 грн., тобто ТОВ “Квартал 5” безпідставно не виконувало зобов'язання перед своїми контрагентами за поставлені товари, та водночаc сплачувало грошові кошти у вигляді орендної плати на користь ТОВ “Менеджмент Інновація Розвиток” за спірним Договором суборенди; укладення та виконання спірного Договору суборенди не відповідає звичайній діловій практиці, оскільки призвело до безпідставного та сумнівного зменшення розміру майнових активів (обсягу грошових коштів) ТОВ “Квартал 5” та унеможливило в цій частині отримання іншими кредиторами належних їм коштів за поставлений боржнику-банкруту товар; укладаючи та виконуючи спірний Договір суборенди ТОВ “Квартал 5” діяло недобросовісно, несправедливо, зловживаючи своїм правом, вчинило дії з метою виведення грошових коштів з власності товариства на користь пов'язаної юридичної особи; метою виведення грошових коштів за спірним Договором суборенди було уникнення розрахунку зі своїми кредиторами та зменшення платоспроможності ТОВ “Квартал 5”; єдиним наслідком укладення та виконання спірного Договору суборенди є безпідставне (сумнівне) зменшення розміру активів ТОВ “Квартал 5” на суму 319 354,92 грн. за відсутності будь-якого реального зустрічного виконання; результати проведеного арбітражним керуючим аналізу фінансово-господарського стану ТОВ “Квартал 5” свідчать про те, що на час укладення спірного Договору суборенди ТОВ “Квартал 5” не могло належним чином виконувати власні фінансові зобов'язання, а нове зобов'язання зі сплати орендної плати за спірним Договором суборенди було ним набуто всупереч власним фінансовим можливостям, потребам та інтересам. З урахуванням фактичних обставин укладення та виконання спірного Договору суборенди, при зверненні з даним позовом Позивачем обрано такий спосіб захисту порушених прав, як позов про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд визнати недійсним Договір суборенди нежитлового приміщення від 20.08.2018 р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток”; cтягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” грошові кошти в сумі 319 354,92 грн., сплачені за Договором суборенди нежитлового приміщення від 20.08.2018.
Відповідач проти позову заперечує, зокрема зазначає, що твердження Позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” та Товариство з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” є заінтересованими особами, оскільки обидва перебували під спільним контролем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є абсолютно безпідставними та помилковими. В момент укладення спірного Договору суборенди єдиним засновником ТОВ “Квартал 5” та його кінцевим бенефіціарним власником був ОСОБА_3 . В свою чергу, протягом виконання спірного Договору засновниками ТОВ “Квартал 5” були: з 20.08.2018 по 12.12.2018 - ОСОБА_3 , який був і кінцевим бенефіціарним власником; з 12.12.2018 по 16.01.2019 - Товариство з обмеженою відповідальністю “Інноваційні технології “Арго” (код ЄДРПОУ: 39909075), а кінцевим бенефіціарним власником - ОСОБА_1 ; з 16.01.2019 до припинення спірного Договору - Компанія “Сьєнтіфік Профешенелс Лімітед”, а кінцевим бенефіціарним власником - громадянин Великої Британії ОСОБА_4 . В свою чергу, в момент укладення оспорюваного Договору та протягом всього строку його виконання (з 20.08.2018 по 31.01.2019) єдиним засновником ТОВ “МІР” було Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Ефективні інвестиції”, а кінцевим бенефіціарним власником - ОСОБА_5 . Виходячи з викладеного, на момент укладення спірного Договору суборенди ТОВ “Квартал 5” та ТОВ “МІР” перебували під контролем абсолютно не пов'язаних між собою осіб, а саме - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відповідно. В свою чергу, протягом всього періоду виконання спірного Договору суборенди кінцевими Бенефіціарними власниками ТОВ “Квартал 5” були ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , а кінцевим бенефіціарним власником ТОВ “МІР” був ОСОБА_5 . На реальність здійснення господарської операції з орендного користування нежитловими приміщення по оспорюваному Договору вказують: підписані сторонами оспорюваного Договору акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за кожен календарний місяць, в якому нежитлові приміщення перебували у користуванні ТОВ “Квартал 5”, що містять усі обов'язкові реквізити первинних документів, встановлені законодавством України; рух активів між ТОВ “МІР” та ТОВ “Квартал 5”, який підтверджується підписаним сторонами Договору актом приймання-передачі приміщень від 22.08.2018 (підтверджує виконання ТОВ “МІР” обов'язку з передачі майна в оренду) та перерахуванням орендної плати за користування приміщень. Виходячи з цього, твердження Позивача про відсутність доказів, які б підтверджували фактичне здійснення господарської операції між ТОВ “МІР” та ТОВ “Квартал 5” по оспорюваному Договору є абсолютно безпідставними і виступають припущеннями, оскільки не підтверджуються жодними доказами. Окрім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що оспорюваний Договір укладався з метою завдання збитків боржнику або кредиторам, що саме укладення оспорюваного Договору і його виконання призвело до неплатоспроможності ТОВ “Квартал 5”. Результати аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ “Квартал 5”, надані Позивачем, вказують на те, що ще до моменту укладення та виконання оспорюваного Договору ТОВ “Квартал 5” мав значні фінансові проблеми через дії посадових осіб підприємства, а також на те, що укладення і виконання оспорюваного правочину не стало причиною банкрутства ТОВ “Квартал 5”. На підставі вищевикладеного, Товариство з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” просить суд у задоволенні позову про визнання договору недійсним та стягнення 319 354,92 грн. відмовити повністю.
В судовому засіданні по суті 09.09.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд установив наступне.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.05.2020. відкрито провадження у справі №908/802/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал 5”, 69035, м. Запоріжжя, просп. Маяковського, 11, код ЄДРПОУ 38926278, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою господарського суду Запорізької області від 09.10.2020. Товариство з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича.
В процесі здійснення ліквідаційної процедури ТОВ “Квартал 5” ліквідатором встановлено, що 20.08.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” (Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” (Судорендар) укладено Договір суборенди нерухомого майна (спірний Договір суборенди), відповідно до умов якого Орендар зобов'язується передати Приміщення в строкове платне користування (суборенду) Суборендареві, а Суборендар зобов'язується прийняти Приміщення в строкове платне користування (суборенду) від Орендаря для Дозволеного Використання.
Під Приміщенням, відповідно до статті 1 Договору, розуміються нежилі приміщення № 1-21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться в будинку номер АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв.м.
Відповідно до п. 3.2. Договору, строк суборенди Приміщення починається з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі Приміщень і закінчується в момент підписання Сторонами Акту про повернення Приміщень.
Згідно з п. 6.1. Договору, нарахування суборендної плати починається з моменту підписання Акту приймання-передачі Приміщень і припиняється після дня фактичного повернення Приміщення по відповідному Акту повернення Приміщення.
22 серпня 2018 року між Відповідачем та Позивачем був підписаний Акт приймання-передачі Приміщень до Договору суборенди нерухомого майна від 20 серпня 2018 року. Відповідно до зазначеного акту, на умовах Договору суборенди нерухомого майна від 20 серпня 2018 року Відповідач передав, а Позивач прийняв в строкове платне користування приміщення загальною площею 536,5 кв.м. (нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А) в будинку АДРЕСА_1 ). Виходячи з цього, 22 серпня 2018 року розпочався строк суборенди Приміщення та почалось нарахування суборендної плати.
Розмір суборендної плати за повний календарний місяць встановлено п. 6.2. Договору. Згідно з п. 6.3.1. Договору, суборендна плата сплачується щомісячно.
Відповідно до п. 6.5. Договору, Суборендар має сплатити на користь Орендаря за реквізитами Орендаря, вказаними у цьому Договорі, або за реквізитами Орендаря, вказаними ним у відповідному рахунку на сплату, суму, вказану в рахунку (ах) в день його (їх) отримання та/або не пізніше 5-ти (п'яти) робочих днів наступних за датою отримання рахунку.
Згідно з п. 6.7. Договору, Сторони щомісячно датою останнього календарного дня місяця суборенди складають акт приймання-передачі суборендних послуг. Такий акт готує Орендар.
Окрім цього, відповідно до п. 6.8. Договору, Сторони узгодили, що протягом 5 календарних днів, наступних за датою підписання Сторонами Договору суборенди, Суборендар сплачує авансом Орендареві суборендну плату за перший та за останній повний місяць строку суборенди Приміщень на підставі наданого Орендарем рахунку, розрахованому виходячи з базової суборендної ставки, передбаченої в абзаці першому п. 6.2. даного Договору.
Виходячи з викладених положень Договору суборенди нерухомого майна від 20 серпня 2018 року ТОВ “МІР” надавав ТОВ “Квартал 5” зазначене Приміщення в строкове платне користування (суборенду). За користування Приміщенням ТОВ “Квартал 5” сплачував на користь ТОВ “МІР” суборендну плату, а саме:
03.09.2018 (19 354,92 грн з ПДВ) - за серпень 2018 року;
03.09.2018 (60 000,00 грн. з ПДВ) - аванс суборендної плати за останній повний місяць суборенди;
03.09.2018 (60 000,00 грн. з ПДВ) - за вересень 2018 року;
25.10.2018 (60 000,00 грн. з ПДВ) - за жовтень 2018 року;
30.11.2018 (60 000,00 грн. з ПДВ) - за листопад 2018 року;
11.01.2019 (60 000,00 грн. з ПДВ) - за грудень 2018 року.
Загальна сума виплаченої суборендної плати становить 319 354 грн. 92 коп.
Керуючись п. 6.7. Договору, між ТОВ “МІР” та ТОВ “Квартал 5” були підписані відповідні акти приймання-передачі суборендних послуг, які підтверджують факт надання Товариством з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” послуг суборенди на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал 5”.
Виходячи з економічних показників діяльності підприємства, ТОВ “Квартал 5” запропонувало ТОВ “МІР” розірвати Договір суборенди нерухомого майна від 20.08.2018 за згодою сторін, про що між сторонами було укладено відповідну додаткову угоду від 30.01.2019. На підставі укладеної додаткової угоди про розірвання Договору 31.01.2019 між ТОВ “МІР” та ТОВ “Квартал 5” було складено Акт повернення Приміщення, за яким ТОВ “Квартал 5” “31” січня 2019 року повернув, а ТОВ “МІР” прийняв з тимчасового строкового платного користування Приміщення (нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (група приміщень № 13, літера А) в будинку № 5, що знаходяться в м. Києві по вулиці Великій Васильківській) загальною площею 536,5 кв.м.
Керуючись п. 3.2. та п. 6.1. Договору, “31” січня 2019 року закінчився строк суборенди Приміщення по Договору і, відповідно, припинилось нарахування суборендної плати.
На думку ліквідатора ТОВ “Квартал 5” - арбітражного керуючого Данілова А.І., Договір суборенди нерухомого майна від 20.08.2018 р. є фраундаторним правочином та підлягає визнанню недійсним з наступних підстав: сторонами спірного Договору суборенди не надано будь-яких доказів того, що в орендованому нежитловому офісному приміщенні площею 536,5 кв.м. дійсно розміщувалися робочі місця працівників ТОВ “Квартал 5”, тобто не доведено господарську доцільність укладення та фактичне (реальне) виконання спірного Договору суборенди; протягом строку дії спірного Договору суборенди у штаті ТОВ “Квартал 5” не перебувало працівників, спеціальність (професія), функціональні завдання та коло посадових обов'язків яких, виправдовувало б необхідність та доцільність оренди зазначеного офісного приміщення, отже спірний Договір суборенди укладено без будь-якої розумної, обгрунтованої економічної мети, яка б відповідала предмету та профілю господарської діяльності ТОВ “Квартал 5”; спірний Договір суборенди було укладено, а зобов'язання з оплати орендної плати за вказаним договором було виконано, в період неплатоспроможності ТОВ “Квартал 5” та наявних значних прострочених зобов'язань щодо розрахунків товариства з іншими кредиторами, зокрема за реально поставлені товари, в розмірі 80 098 014,39 грн., тобто ТОВ “Квартал 5” безпідставно не виконувало зобов'язання перед своїми контрагентами за поставлені товари, та водночаc сплачувало грошові кошти у вигляді орендної плати на користь ТОВ “Менеджмент Інновація Розвиток” за спірним Договором суборенди; укладення та виконання спірного Договору суборенди не відповідає звичайній діловій практиці, оскільки призвело до безпідставного та сумнівного зменшення розміру майнових активів (обсягу грошових коштів) ТОВ “Квартал 5” та унеможливило в цій частині отримання іншими кредиторами належних їм коштів за поставлений боржнику-банкруту товар; укладаючи та виконуючи спірний Договір суборенди ТОВ “Квартал 5” діяло недобросовісно, несправедливо, зловживаючи своїм правом, вчинило дії з метою виведення грошових коштів з власності товариства на користь пов'язаної юридичної особи; метою виведення грошових коштів за спірним Договором суборенди було уникнення розрахунку зі своїми кредиторами та зменшення платоспроможності ТОВ “Квартал 5”; єдиним наслідком укладення та виконання спірного Договору суборенди є безпідставне (сумнівне) зменшення розміру активів ТОВ “Квартал 5” на суму 319 354,92 грн. за відсутності будь-якого реального зустрічного виконання; результати проведеного арбітражним керуючим аналізу фінансово-господарського стану ТОВ “Квартал 5” свідчать про те, що на час укладення спірного Договору суборенди ТОВ “Квартал 5” не могло належним чином виконувати власні фінансові зобов'язання, а нове зобов'язання зі сплати орендної плати за спірним Договором суборенди було ним набуто всупереч власним фінансовим можливостям, потребам та інтересам.
Оцінивши фактичні обставини справи, вивчивши нормативне регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
В силу ст. 42 КУзПБ правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства); при неплатоспроможності банків (стаття 39 Закону України “Про систему гарантування вкладників фізичних осіб”; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України “Про виконавче провадження”).
Стаття 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений цією статтею КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.
Приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що виникли до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.
Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Так, Позивачем обрано такий спосіб захисту порушених прав, як позов про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.
За положеннями статті 16 Цивільного кодексу України (ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. В силу приписів частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За положеннями ст. 765 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. Відповідно до ст. 795 ЦК України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Згідно з положеннями ст. 773 ЦК України, наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Виходячи з викладених положень ЦК України, основним обов'язком наймодавця за договором найму є передати майно у користування наймачу, що оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. В свою чергу, основним обов'язком наймача за договором є оплата відповідної плати за користування майном. Виходячи з акту приймання-передачі приміщень від 22.08.2018 відповідач виконав обов'язок з передання майна у користування згідно з положеннями оспорюваного договору. В свою чергу, ТОВ “Квартал 5” виконував свій обов'язок з оплати встановленої Договором орендної плати за користування орендованим майном. Виходячи з викладеного, обидві сторони оспорюваного Договору виконували відповідні майнові дії по вказаному Договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно до цієї ж статті, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до положень частини другої цієї ж статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, реальність господарської операції пов'язується не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів та руху капіталу. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 19 березня 2019 р. у справі №809/1718/15, від 05.11.2019 у справі № 804/1571/15, від 23 червня 2020 р. у справі № 816/4557/15 та ін.
Отже, підтвердженням фактичного здійснення господарських операцій є відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які сукупно з встановленими обставинами справи, мають свідчити про факт реального вчинення господарських операцій.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі № 816/4537/14.
На реальність здійснення господарської операції з орендного користування нежитловими приміщення по оспорюваному Договору вказують: підписані сторонами оспорюваного Договору акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за кожен календарний місяць, в якому нежитлові приміщення перебували у користуванні ТОВ “Квартал 5”, що містять усі обов'язкові реквізити первинних документів, встановлені законодавством України; рух активів між ТОВ “Менеджмент Інновація Розвиток” та ТОВ “Квартал 5”, який підтверджується підписаним сторонами Договору актом приймання-передачі приміщень від 22.08.2018 (підтверджує виконання ТОВ “Менеджмент Інновація Розвиток” обов'язку з передачі майна в оренду) та перерахуванням орендної плати за користування приміщень.
Щодо тверджень позивача про порушення відповідачем основних принципів цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, суд зазначає, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво як вид господарської діяльності, - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У статті 43 цього Кодексу передбачено право підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом. У статті 44 ГК України наведено принципи підприємницької діяльності та зазначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.
Вимога щодо справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства має прояв у встановленні згідно з його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з дотриманням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, меж здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
Суд вважає, що твердження позивача про порушення принципу добросовісності яке зумовлено тим, що вчинення власником майна спірного правочину унеможливило задоволення вимог інших осіб, не є достатнім для того, щоб він міг ставити під сумнів правомірність спірного правочину.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доведення фраудаторності оплатного правочину повинно ґрунтуватись на беззаперечних доказах, а не на припущення.
За приписами статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок позивачем не виконаний.
Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, суд вважає, що заявником не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, а також того, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано встановлених у статті 203 ЦК України вимог, враховуючи положення статті 204 цього Кодексу щодо презумпції правомірності правочину, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 243 Господарського процесуального кодексу України суд
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Квартал 5” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Менеджмент Інновація Розвиток” про визнання договору суборенди нежитлового приміщення від 20.08.2018. недійсним та стягнення 319 354,92 грн. відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 23.09.2021
Рішення розміщується у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя Л.М. Сушко