Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 635/8990/19
провадження № 22-ц/818/1859/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П.,
суддів: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання : Гармаш К.В.
Учасники справи:
позивач : ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області, Державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидова Олена Миколаївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області, ФОП ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області, Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидової Олени Миколаївни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, ФОП ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 листопада 2020 року, ухвалене суддею Березовською І.В., в залі суді в сел Покотилівка,
ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням IV сесії VII скликання Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області від 15 березня 2016 року ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови, орієнтовною площею 0,15400га., за адресою: АДРЕСА_1 . Цим же рішенням рекомендовано ОСОБА_3 розроблену та погоджену, згідно з вимогами чинного законодавства технічну документацію із землеустрою, подати для розгляду до Коротичанської селищної ради. ФОП ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_3 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Рішенням Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидовою О.М. було внесено відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та присвоєно кадастровий номер - 6325157000:00:016:0025. Вказує, що вона є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та є користувачем суміжної земельної ділянки. Вважає, що дії державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидової О.М. неправомірними, а внесені дані до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , такими, що підлягають скасуванню, з огляду на наступне. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Обов'язковою складовою технічної документації є план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, відновлення меж земельної ділянки на місцевості, виготовлення кадастрового плану. Отже, обов'язковою складовою частиною кадастрової зйомки є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Однак, як вбачається із акту погодження меж земельної ділянки від 04 травня 2016 року, який міститься у технічній документації, в ньому відсутній її підпис суміжного власника земельної ділянки. Таким чином, актом погодження меж земельної ділянки від 04 травня 2016 року фактично не було погоджено межі земельної ділянки із усіма суміжними власниками. Вказує, що її не було належним чином повідомлено про проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки. Зазначає, що згідно вимог чинного законодавства, власники суміжних земельних ділянок мають бути повідомлені про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки за п'ять робочих днів листом або за допомогою інших засобів зв'язку. Тільки у разі неможливості встановлення місцезнаходження власника суміжної земельної ділянки такі власники повідомляються через оголошення у пресі. Її постійним місцем проживання є: АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 на час погодження меж земельної ділянки були обізнані про її постійне місце проживання, проте не повідомили її у встановлений чинним законодавством спосіб про час та місце проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки. Наслідком цього порушення є невідповідність акту погодження меж земельної ділянки вимогам чинного законодавства, що в свою чергу призводить до невідповідності вимогам чинного законодавства технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, з огляду на невідповідність технічної документації із землеустрою вимогам чинного законодавства, державний кадастровий реєстратор ОСОБА_5 повинна була відмовити у внесені відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що внаслідок виготовлення технічної документації із землеустрою та подальшої реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку, порушені її права на володіння та користування частиною належної їй земельної ділянки, необхідної для обслуговування об'єктів нерухомості.
У зв'язку із чим просила суд скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 6325157000:00:016:0025.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що з огляду на те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною, не підписання позивачем акту погодження меж земельної ділянки, навіть при відсутності належного повідомлення позивача про час проведення зазначених робіт, при не доведенні останнім порушення його прав, не є підставою для скасування державної реєстрації земельної ділянки, що прямо суперечить вимогам п.п. 2.3, 2.8 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376 (далі - Інструкція № 376) та порушує вимоги ст.198 ЗК України. Вказує, що непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж суміжної ділянки і неповідомлення суміжного власника позивача про час проведення зазначених робіт - це різні речі. Суд 1-ї інстанції помилково розцінив відсутність погодження меж сусідньої ділянки позивачкою внаслідок її неповідомленя про проведення зазначених робіт як непідписання нею акту узгодження меж суміжної ділянки. Доказів належного повідомлення її про проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки № НОМЕР_1 . і що їй було запропоновано підписати відповідний акт відповідачами не надано. Суд не взяв до уваги, що згідно ч.9 п. є ст.55 Закону України «Про землеустрій», що діяв на час виготовлення Технічної техдокументації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку буд. АДРЕСА_1 (далі - Технічна документація на земельну ділянку буд.29) відповідачі повинні були долучити до неї копію правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на вказаній земельній ділянці, котрі там зареєстровані, але відповідачі цього не зробили. Тобто можливо зробити висновок, що якщо реєстрація земельної ділянки була проведена в порушення закону - Технічна документація на земельну ділянку буд. АДРЕСА_1 не відповідала діючому законодавству, то державна реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер - 6325157000:00:016:0025 повинна бути скасована.
Вказує, що вона є власником будинку, розташованого по АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу та свідоцтвом про право власності від 27 грудня 2012 року, на земельній ділянці № НОМЕР_2 суміжній зі спірною земельною ділянкою за адресою Харківська обл., Харківський р-н, смт. Коротич, на якій вона постійно проживає, проте ніяких повідомлень на свою адресу не отримувала. Тобто доводи суду, що єдиним органом, який міг погоджувати межі ділянки АДРЕСА_1 з боку ділянки № НОМЕР_2 є Коротичанська селищна рада в особі уповноважених осіб є хибними, оскільки згідно ет. 120 Земельного кодексу України, ч.1 ст.377 ДК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача) суперечить діючому законодавству. Також вказує, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах №350/67/15-ц (провадження № 14- 652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), постанові від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц оскільки обставини справ є відмінними та не мають відношення до вказаної справи.
Представник головного Управління Держгеокадастру у Харківській області надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною, не підписання позивачем акту погодження меж земельної ділянки, навіть при відсутності належного повідомлення позивача про час проведення зазначених робіт, при не доведенні останнім порушення його прав, не є підставою для скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що рішенням IV сесії VII скликання Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області від 15 березня 2016 року ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, із земель житлової та громадської забудови орієнтованою площею 0,15400 га, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2 вищезазначеного рішення рекомендовано ОСОБА_3 розроблену та погоджену, згідно з вимогами чинного законодавства технічну документацію із землеустрою, подати для розгляду до Коротичанської селищної ради.
ФОП ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_3 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Рішенням державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Давидовою О.М. внесено відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та присвоєно кадастровий номер - 6325157000:00:016:0025.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_7 є власником будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_2 , та є суміжним землекористувачем з відповідачем ОСОБА_3 .
У позовній заяві, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на те, що її підпис як користувача земельної ділянки АДРЕСА_2 відсутній в акті погодження меж земельної ділянки від 04 травня 2016 року, натомість в акті міститься підпис голови Коротичанської селищної ради, тобто вона, як землекористувач суміжної земельної ділянки не була повідомлена про дату, час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельних ділянок за п'ять робочих днів листом або за допомогою інших засобів зв'язку.
Вона постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проте ніяких повідомлень на свою адресу не отримувала, а тому виконавцем робіт з виготовлення технічної документації із землеустрою та встановлення і погодження меж земельної ділянки ФОП ОСОБА_6 порушено положення п. 3.12 Інструкції в частині її повідомлення, як власника (користувача) суміжних земельних ділянок, про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та як наслідок фактично не має погодження меж даної земельної ділянки з усіма суміжними власниками (користувачами).
Згідно з ч. 1-2 ст.5, ч.1 ст.12, ч.1 ст.13, ч.1 ст.15 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частино 2 ст.19 Конституції України також передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).
Відповідно до вимог ч.1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Так, згідно ч.1. ст.116 ЗК України (в редакції станом на 15 березня 2016 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 7, 8, 9, 10, 11 ст.118 ЗК України (в редакції станом на 15 березня 2016 року) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч.1 ст.122 ЗК України у чинній редакції).
У статті 181 ЗК України (в редакції станом на 15 березня 2016 року) наведено визначення поняття землеустрій.
Так, землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Згідно ст.184 ЗК України (в редакції станом на 15 березня 2016 року) землеустрій передбачає:
а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, землеволодінь і землекористувань;
б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;
в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних одиниць;
г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
д) складання проектів відведення земельних ділянок;
е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;
ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;
з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель;
и) здійснення авторського нагляду за реалізацією заходів, передбачених документацією із землеустрою;
і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.
Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування регулюються Законом України «Про землеустрій»).
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про землеустрій» (в редакції станом на 15 березня 2016 року) регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у межах повноважень, встановлених законом.
Положенням ст.19 Закону України «Про землеустрій» (в редакції станом на 15 березня 2016 року) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать:
а) організація і здійснення землеустрою;
б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою;
в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності;
г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм;
ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Відповідно до змісту ст.20 Закону України «Про землеустрій» (в редакції станом на 15 березня 2016 року) землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;
Згідно п.а) ч.1 ст.22 Закону України «Про землеустрій» (в редакції станом на 15 березня 2016 року) землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.
Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом (ст.30 Закону України «Про землеустрій»).
Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції станом на 15 березня 2016 року) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
Відповідно до ч.14 ст.186 ЗК України (в редакції станом на 15 березня 2016 року) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується:
Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності;
власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.
Згідно положень ч.1 ст.1861 ЗК України (в редакції станом на 15 березня 2016 року) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Частиною 6 цієї статті також встановлено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Відповідно до ст. 5, ч. 13 ст. 21, ст. 23 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ст. ст. 1, 25 Закону України «Про землеустрій» (в редакції станом на 15 березня 2016 року) результати робіт із землеустрою та оцінки земель, оформляються у паперовій та електронній формі і перевіряються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, на відповідність встановленим вимогам до змісту, структури і технічних характеристик щодо розроблення такого документа.
Таким чином, документація із землеустрою набуває статусу офіційного документу після її затвердження відповідним органом (у випадках передбачених законодавством) або після перевірки обмінного файлу відповідним органом (у випадках, якщо документація із землеустрою не підлягає затвердженню).
Законодавством не передбачається затвердження Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тому вона набуває статусу офіційного документу з моменту її реєстрації державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно п.2 75 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 провівши процедуру перевірки та приймання обмінного файлу і порівняння його з матеріалами технічної документації реєстратор ставить відмітку на титульному аркуші.
Статтею 107 ЗК України (в редакції станом на 15 березня 2016 року), передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.
Закон встановлює вичерпний перелік підстав набуття права власності та права користування земельною ділянкою, та вичерпний перелік документів, які посвідчують таке право. Серед переліку таких документів не містяться документи пов'язані з погодженням меж земельної ділянки.
Погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено ст.198 Земельного кодексу України при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Інші норми законодавства погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками не передбачають.
Однак, ст.198 ЗК України (в редакції станом на 15 березня 2016 року) не містить обов'язкових вимог щодо погодження меж з суміжними землевласниками, а таке погодження при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, здійснюється з метою вірного визначення меж земельної ділянки, а не виявлення обмежень у можливості її використання, в тому числі з боку суміжних землекористувачів (землевласників).
Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2018 року прийнято постанову у справі №681/1039/15-ц, у якій суд зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов'язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.
З урахуванням наведеного вірним є висновок суду першої інстанції, що не підписання позивачем акту погодження меж земельної ділянки, навіть при відсутності належного повідомлення останнього про час проведення зазначених робіт, при не доведенні ним порушення його прав, не є підставою для скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Апеляційним судом встановлено, що 20 вересня 2020 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маліковою О.К., реєстровий №2982, згідно умов якого ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_8 житловий будинок АДРЕСА_2 , який належав останній на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гаражою Н.П. 20 жовтня 2007 року, реєстровий №5651.
Як вбачається зі змісту вказаного договору, згідно витягу Управління Держкомзему у Харківському районі Харківської області вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,15га, кадастровий №6325157000:00:016:0012, призначення ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також, за цієї адресою знаходиться земельна ділянка площе 0,1103га, кадастровий №6325157000:00:016:0011, призначення ділянки - для ведення особистого селянського господарства.
Частинами 1, 2 статті 120 ЗК України (в редакції станом на 15 березня 2016 року) передбачено, що . У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
З викладеного вбачається, що позивачка набула право власності житловий будинок АДРЕСА_2 , та має право користування земельною ділянкою площею 0,15га, кадастровий №6325157000:00:016:0012, призначення ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташований будинок.
Рішенням Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області від 17 липня 2015 року «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою» надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, із земель житлової та громадської забудови орієнтованою площею 0,15га, за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач наголошує, що із плану земельної ділянки у технічному паспорті на домоволодіння АДРЕСА_1 , який є складовою технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 , а саме із конфігурації ділянки по межі із домоволодінням АДРЕСА_2 , очевидним є не співпадання із конфігурацією земельної ділянки, яка згідно технічної документації надана ОСОБА_3 .
Між тим, технічні паспорти, які містяться в матеріалах справи не містять координат поворотних точок меж земельної ділянки, тому схематична невідповідність конфігурації земельних ділянок не може бути належним та достатнім доказом для висновку про те, що права позивача порушені та має місце накладання земельної ділянки наданої ОСОБА_3 на земельні ділянки право на які має позивач.
Клопотання про призначення у справі судової експертизи, на дослідження якої було б постановлено питання про наявність перетину земельних ділянок кадастровий №№6325157000:00:016:0012, 6325157000:00:016:0011, що знаходиться у користуванні позивача із земельною ділянкою, яка передана у власність ОСОБА_3 кадастровий №6325157000:00:016:0025, ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду позивач не заявляв.
До апеляційної скарги позивач додала витяг із земельної-технічної експертизи №2920, який суду першої інстанції наданий не був. Згодом, позивач просила апеляційний суд долучити до матеріалів справи повний текст цього висновку. Між тим, колегією суддів було відмовлено у задоволенні цього клопотання, оскільки позивачем не було наведено жодних поважних причин ненадання зазначеного висновку в суді першої інстанції.
Крім того, на вирішення вказаної експертизи питання про наявність перетину земельних ділянок кадастровий №№6325157000:00:016:0012, №6325157000:00:016:0011, що знаходиться у користуванні позивача із земельною ділянкою, яка передана у власність ОСОБА_3 кадастровий №6325157000:00:016:0025, не ставилось.
Позивач із посиланням на даний висновок вказує про невідповідність будівельним нормам проходження сумісної межі між земельними ділянками.
Між тим, само по собі розташування житлових будівель та господарських споруд на земельній ділянці позивача з порушенням будівельних норм не свідчить про порушення прав позивача на земельні ділянки кадастровий №№6325157000:00:016:0012, 6325157000:00:016:0011.
За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про недоведеність порушення прав позивача, а відповідно про відсутність підстав для скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 6325157000:00:016:0025.
Докази, на які посилається позивач, як на підставу підтвердження своїх позовних вимог, не є беззаперечними та такими, що підтверджуються вказані обставини.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суд, яке ухвалене з дотримання вимог закону.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П.Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна