Справа № 159/5219/21 Провадження №11-сс/802/461/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:арешт майна. Доповідач: ОСОБА_2
22 вересня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщені суду справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2021 року про накладення арешту на майно (ЄРДР №12021035550000768),
Ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2021 року частково задоволено клопотання дізнавача СД Ковельського районного управління поліції ГУ Національної поліції у Волинській області ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, а саме: накладено арешт на автомобіль марки «Renault Premium», державний номерний знак НОМЕР_1 , екскаватор марки «JS 130», державний номерний знак НОМЕР_2 , гусеничний трактор марки «JS 130» зі збереженням права користуватися вказаним майном, в рамках досудового розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР № 12021035550000768, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді в частині відмови в позбавленні права користуватися арештованим майном необґрунтованим. Посилається на те, що майно, яке вказане в клопотанні визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки є засобами вчинення кримінального правопорушення, об'єктом кримінально-протиправних дій та зберігають на собі сліди вчинення кримінального правопорушення. Просить ухвалу слідчого судді в частині відмови в задоволенні клопотання скасувати та постановити нову, якою накласти арешт на майно, вказане в клопотанні із тимчасовим позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та доводи апеляційної скарги, прокурора, яка підтримувала подану апеляційну скаргу і просила накласти арешт на вилучене майно, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст.131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст.132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Згідно положень ч.ч.2, 3 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. В цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Виходячи з вищевказаних законодавчих принципів, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді, в якому слідчий суддя з наведенням достатніх мотивів та посиланням на норми закону обґрунтував своє рішення в частині відмови в позбавленні права користуватися арештованим майном.
Доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до оскарження обраного слідчим суддею способу накладення арешту на майно, а саме позбавлення права на відчуження та розпорядження та без позбавлення права користування вищезазначеним майном. В свою чергу прокурор просить накласти арешт на автомобіль, в тому числі і шляхом заборони володіння та користування.
Апеляційний суд вважає такі доводи прокурора необґрунтованими з огляду на таке.
З матеріалів судового провадження вбачається, що СД Ковельсокго РУП ГУНП у Волинській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні ЄРДР № 12021035550000768, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України.
Для забезпечення досягнення цієї мети арешту майна, накладення арешту, шляхом заборони відчуження та розпорядження є достатнім та співмірним.
Так, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Згідно з частиною 4 статті 173 КПК України, вирішуючи питання про арешт майна, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Приписами п.1 ч.2 ст.171 КПК України передбачено, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.
Враховуючи те, що прокурором не доведено, що такий вид обтяження як заборона розпорядження та користування арештованим майном, забезпечить потреби досудового розслідування, апеляційний суд вважає, що воно може бути передано власнику на зберігання із забороною відчуження, без шкоди для кримінального провадження.
Таким чином, клопотання дізнавача в цій частині, будь-яких даних на обґрунтування законності підстав накладення арешту на майно, які би відповідали меті та завданням арешту, не містить.
Доводи апеляційної скарги прокурора не заслуговують на увагу, оскільки в самому клопотанні про арешт майна належним чином не мотивовані підстави для його задоволення, в частині заборони власнику майна розпоряджатись та користуватись цим майном.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 422 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2021 року - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: