від "01" червня 2010 р. по справі № 4/65-38
за позовом Мале приватне підприємство "Таврія"
до відповідача Приватне підприємство "Волинянин"
про стягнення 51 491,11 грн.
Суддя Слободян П.Р.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Красун В. В. - довіреність від 28.05.2010р. № 38
Суть спору: позивач - МПП «Таврія» просив стягнути з відповідача - ПП «Волинянин» 51491,11 грн. в т.ч.: 41562,55 грн., основного боргу, 5784,05 грн. пені, 1343,51 грн. відсотків річних, 2800,99 грн. інфляції.
В подальшому позивач змінив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 46106,05 грн. в т.ч.: 31562,55 грн. основного боргу, 9423,62 грн. пені, 1230,59 грн. відсотків річних, 3889,29 грн. інфляції. Обгрунтовуючи заявлену вимогу зазначає, що заборгованість виникла за поставку товару (продуктів харчування) згідно договору поставки № ЛП017 від 23.06.2009 р. та відповідних накладних на відпуск продукції.
Позивач направив суду клопотання про розгляд справи без участі його представника. Суд вважає за можливе розглядати справу без участі представника позивача.
Відповідач у відзиві від 01.06.2010 р. на позовну заяву та представник відповідача в судовому засіданні визнав заборгованість перед позивачем в сумі 31562,55 грн. Проти стягнення пені заперечує. Стверджує, що в даному випадку мала місце позадоговірна поставка товару, в зв'язку з чим штрафні санкції застосовані позивачем безпідставно. Не погоджується з розміром інфляції та відсотків річних з тієї підстави, що в накладних не визначено строку оплати за продукцію, а тому нарахування інфляції та відсотків річних повинно здійснюватись через сім днів з дня пред'явлення вимоги про оплату. Не заперечує проти стягнення 1328,81 грн. інфляції та 375,44 грн. 3% річних.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення представника відповідача суд встановив наступне:
23.06.2009 р. між МПП «Таврія» та ПП «Волинянин» було укладено Договір поставки № ЛП107, предметом якого є поставка товару (продуктів харчування).
За період з 10.07.2009 р. по 23.11.2009р. згідно видаткових накладних № ЛП00000105 від 10.07.2009 р., № ЛП00000106 від 10.07.2009 р., № ЛП00000107 від 10.07.2009 р., № ЛП00000118 від 03.08.2009 р., № ЛП00000125 від 19.08.2009 р., № ЛП00000126 від 19.08.2009 р., № ЛП00000127 від 19.08.2009 р., № ЛП00000136 від 03.09.2009 р., № ЛП00000146 від 16.09.2009 р., № ЛП00000155 від 08.10.2009 р., № ЛП00000176 від 23.11.2009 р. позивач поставив відповідачу товар /продукти харчування/ на загальну суму 103847,71 грн
Частину товару на суму 7904,36 грн. відповідач повернув позивачу згідно видаткових накладних (повернення) № ВН-0000015 від 18.08.2009, № ВН-0000016 від 18.08.2009, № ВН-0000011 від 19.08.2009, № ВН-0000019 від 16.09.2009, № ВН-0000020 від 08.10.2009, № б/н від 09.10.2009 та № ВН-0000025 від 23.11.2009 р.
Відповідач частково оплатив позивачу вартість поставленого товару в сумі 60000,00 грн. згідно платіжних доручень № 280 від 27.07.2009 р., № 288 від 03.08.2009 р., № 306 від 17.08.2009 р., № 328 від 27.08.2009 р., № 333 від 03.09.2009 р., № 358 від 11.09.2009 р., № 375 від 25.09.2009 р., № 416 від 15.10.2009 р., № 428 від 26.10.2009 р., № 439 від 10.11.2009 р., № 443 від 12.11.2009 р., № 488 від 09.12.2009 р. , № 26 від 26.01.2010 р. , № 91 від 25.03.2010 р. та поставив позивач товар на суму 4380,78 грн., згідно накладної № ВН-0001279 від 23.11.2009 р.
Згідно п. 2.1. Договору поставки № ЛП017 від 23.06.2009 р. накладні, що визначають найменування товару його кількість і ціну, є невід'ємною частиною договору, згідно п. 5.1. Договору, факт виконання поставки за цим договором підтверджується накладною, що підписана уповноваженими представниками Сторін.
В видаткових накладних, на підставі яких позивач поставляв відповідачу товар, посилання на договір поставки № ЛП107 від 23.06.2009 р. відсутнє, також на накладних відсутні будь-які відмітки про те, що ці накладні є частиною договору, та що представники сторін, які підписували накладні, підтвердили факт поставки саме за цим договором. В платіжних дорученнях відповідача, за якими здійснювалась оплата за поставлений товар, призначенням платежу зазначається оплата за продтовари згідно накладних, посилання на Договір поставки № ЛП107 від 23.06.2009 р. відсутнє.
Згідно п.п. 3.3, 5.7, 5.9 Договору поставки № ЛП107 від 23.06.2009 р. визначався порядок приймання товару та його повернення, зокрема, у випадку виявлення дефектів чи псування товару, повинен був складатись відповідний акт комісією у складі представників сторін з дотриманням вимог Інструкцій П-6, П-7, затверджених постановами Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та від 25.04.1996 р.
З матеріалів справи видно, що відповідач неодноразово повертав товар позивачу і той його приймав, при цьому порядок повернення товару, що визначений Договором поставки № ЛП107 від 23.06.2009 р. сторонами не дотримувався.
Згідно ст. 509 ЦК України ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що між сторонами існували позадоговірні відносини по поставці товару, тобто обов'язок відповідача сплатити позивачу суму за поставлений товар виник на підставі позадоговірної поставки згідно накладних, а не на підставі Договору поставки № ЛП017 від 23.06.2009 р.
Згідно ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до Закону, умов договору та вимог цих Кодексів, інших правових актів, актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З акту звірки, складеному сторонами станом на 14.05.2010 р. вбачається, що розмір заборгованість відповідача перед позивачем становить 31562,57 грн. Суд вважає доведеною таку суму заборгованості, оскільки вона не заперечується і визнається сторонами та відповідає наявним у справі документам (накладні та платіжні доручення): 103847,71 грн. (сума товару, поставленого позивачем відповідачу) - 7904,36 грн. (сума повернутого товару) - 60000,00 грн. (сплачено відповідачем) - 4380,78 грн. (сума товару поставленого відповідачем позивачу) = 31562,57 грн.
Тому позовна вимога про стягнення з відповідача 31562,57 грн. підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (штрафу, пені). Згідно ст.ст. 547, 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею), є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання повинен вчинятись у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Тобто, розмір пені, штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань повинен встановлюватись за згодою сторін - в договорі.
Враховуючи, що в даному випадку мала місце позадоговірна поставка згідно накладних, а не по договору, то підстави для застосування до відповідача штрафних санкції у вигляді пені відсутні. Тому, в частині вимог про стягнення пені в сумі 9423,62 грн. суд відмовляє.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач ставить вимогу про стягнення інфляційних втрат в сумі 3889,29 грн. за період з 01.09.2009 р. по 31.03.2010 р. та 1230,59 грн. 3% відсотків річних за період з 25.07.2009 р. по 31.05.2010 р.
Однак, вимогу - претензію про сплату заборгованості позивач направив відповідачу 31.12.2009 р. Відповідач отримав претензію 11.01.2010 р., що підтверджується витягом з журналу вхідної кореспонденції за 11.01.2009р. Тому, враховуючи позадоговірний характер поставки, а також те, що у видаткових накладних на поставлений товар не вказаний строк оплати, суд погоджується з доводами відповідача про те, що інфляцію та відсотки річні слід розраховувати з 18.01.2010 р.
В зв'язку з цим сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню становить 1336,17 грн., 3% річних - 375,44 грн.
З врахуванням суми інфляційних нарахувань та 3% річних загальна сума боргу складає: 31562,57 грн. + 1336,17 грн. + 375,44 грн. = 33274,18 грн., яка на момент розгляду справи відповідачем визнана і не погашена, а тому згідно заявленої позивачем вимоги підлягає стягненню з відповідача.
Оскільки спір до судового розгляду доведено з вини відповідача і позовні вимоги задовольняються частково, судові витрати по справі, понесені позивачем, згідно ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530 547, 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 231 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Волинянин» (45662, Волинська область, Луцький район, с. Мстишин, вул. Жовтнева, 13, р/р 26006148997 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, ЄДРПОУ 34557106) на користь Малого приватного підприємства «Таврія» (74200, Херсонська області, смт. Нововоронцовка, вул. Степова, 22-а, р/р 2600603002346 в Херсонській філії ВАТ «Кредобанк», МФО 352413, ЄДРПОУ 14129039) 31562,57 грн. основного боргу, 1336,17 грн. інфляційних втрат, 375,44 грн. 3% річних, 370,73 грн. витрат по сплаті держмита та 169,92 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позову відмовити.
Суддя Слободян П. Р.