21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
09 червня 2010 р. Справа 7/35-10
за позовом:Редакції газети "Галичина", м. Івано-Франківськ
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "РІА "Альянс", м. Вінниця
про стягнення 9815,61 грн.
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники
позивача: Вересова Н.С. - довіреність б/н від 08.06.2010 року.
відповідача: не з'явився.
інші: Федоляк О.М., паспорт серії СС 619351 виданий 06.10.1998 року.
Редакцією газети "Галичина" до господарського суду подано позов про стягнення з ТОВ "РІА Альянс" 9815,61 грн. з яких 7888,52 грн. основного боргу, 1579,28 грн. інфляційних збитків та 347,81 грн. 3% річних за нездійснення останнім оплати за послуги з розміщення рекламних блоків ТОВ "Житловий Альянс".
Ухвалою від 10.03.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/35-10 з призначенням судового засідання на 14.04.2010 року.
Позивач в судове засідання 14.04.2010 року не з'явився.
Одночасно 12.04.2010 року до суду надійшли письмові пояснення позивача в обґрунтуванням позовних вимог з додаданням цілого ряду доказів які вимагались судом та проханням розглянути справу без його участі (а.с.39-49, т.1).
В свою чергу відповідачем 14.04.2010 року подано письмові заперечення на позов, в яких вказується на відсутність правових підстав, на підставі яких можна зробити висновок про укладення між сторонами договору на розміщення реклами ТОВ "Житловий Альянс" в зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити в позові (а.с.51-52, т.1).
У зв'язку з неявкою позивача, ненаданням відповідачем у повному обсязі витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи було відкладено до 11.05.2010 року.
11.05.2010 року позивач повторно в судове засідання не з'явився та не надав доказів, які були від нього витребувані ухвалою суду від 14.04.2010 року.
При цьому 11.05.2010 року до суду надійшла телеграма про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з хворобою його представника.
В судовому засіданні 11.05.2010 року представником відповідача подано уточнені заперечення на позовну заяву в яких останній просить в задоволенні позову редакції газети "Галичина" до ТОВ "РІА Альянс" відмовити вказуючи на те, що між сторонами не було досягнуто згоди із всіх істотних умов договорів, а тому останні слід вважати неукладеними.
З урахуванням неявки позивача, ненаданням відповідачем у повному обсязі витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів розгляд справи було відкладено до 09.06.2010 року.
Разом з тим відповідач в судове засідання не з'явився при тому, що його представник про час та місце судового засідання повідомлявся в судовому засіданні 11.05.2010 року під розпис (розписка а.с. 63 т. 1).
Крім того на адресу відповідача було надіслано рекомендованою кореспонденцією ухвалу від 11.05.2010 року.
09.06.2010 року від позивача надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду справи мотивоване хворобою його представника та неможливістю з'явитись в судове засідання.
Розглянувши клопотання про відкладення розгляду суд дійшов висновку про його відхилення виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Тобто, юридична особа не обмежена у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів в господарському суді.
Беручи до уваги наведені приписи процесуального закону, а також враховуючи тривалий час розгляду справи суд дійшов висновку про відхилення клопотання відповідача як необґрунтованого.
При цьому суд зазначає, що наявні у справах документи не перешкоджають розгляду справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
В судовому засіданні позивач подав заяву про зменшення позовних вимог в якій вказує, що у зв'язку з допущенням помилок при розрахунку суми інфляційних та 3% річних зменшує позовні вимоги до наступних значень: інфляційні 1295,30 грн., 294,16 грн. річних. При цьому позивач вказує, що період нарахування інфляційних та 3% річних починається з 01.12.2008 року по 14.09.2009 року на суму заборгованості 9466,22 грн. та з 15.09.2009 року до 31.12.2009 року на суму боргу 7888,52 грн..
Розглянувши вказану заяву позивача суд дійшов висновку, що подана заява не суперечить ст. 22 ГПК ч.4 якої встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог у зв'язку з чим суд приймає заяву позивача до розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до письмових заявок від 25.04.2008 року, від 30.07.2008 року, від 04.09.2008 року, 30.09.2008 року редакція газети Галичина надала ТОВ "РІА Альянс" послуги щодо розміщення рекламних блоків ТОВ "Житловий Альянс" (а.с.10-13, т.1).
Зокрема позивачем було опубліковано рекламу ТОВ "Житловий Альянс" в наступних випусках газети "Галичина": № 116-117 від 7-13 серпня 2008 року, № 120-121 від 14-20 серпня 2008 року, № 124-125 від 21-27 серпня 2008 року (опубліковано статтю ТОВ "Житловий альянс"), № 127-128 від 28 серпня 3 вересня 2008 року, № 139-140 від 18-24 вересня 2008 року, 143-144 від 25 вересня 1 жовтня 2008 року, № 147-148 від 2-8 жовтня 2008 року, № 151-152 від 9-15 жовтня 2008 року (а.с.24-31, т.1).
При цьому позивачем було виставлено рахунки № 940 від 08.05.2008 року на суму 1225,02 грн., № 1670 від 04.08.2008 року на суму 5494,80 грн., № 1822 від 17.09.2008 року на суму 2060,55 грн., № 1975 від 01.10.2008 року на суму 686,85 грн., загалом на суму 9467,22 грн. (а.с.14-17, т.1).
Разом з тим судом встановлено, що господарські відносини між позивачем та відповідачем існували з березня 2007 року.
Як вбачається із письмового пояснення наданого позивачем 09.09.2009 року надані відповідачу в 2007 році послуги були оплачені останнім в повному обсязі. В той же час в 2008 році позивач співпрацював із відповідачем протягом січня-жовтня. За посиланням позивача в 2008 році відповідач не провів розрахунок на суму 9466,22 грн..
В зв'язку з непроведенням відповідачем оплати отриманих послуг відповідачем позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, у тому рахунку листи б/н від 04.11.2008 року, № 23 від 16.02.2009 року, № 194 від 18.11.2009 року та претензією № 99 від 09.07.2009 року (а.с.18, 20-21, 23, т.1).
При цьому гарантійним листом від 01.12.2008 року № 52 відповідач гарантував оплату та просив відстрочити оплату зв'язку з фінансовими труднощами, а після отримання претензії відповідач своїм листом № 60 від 28.07.2009 року гарантував оплату рахунків та просив у зв'язку з фінансовими труднощами погасити заборгованість згідно з графіком погашення починаючи з серпня по грудень 2009 року рівними частинами по 1577,70 грн. та за січень 2010 року 1577,72 грн. (а.с.19, 22, т.1).
Слід вказати, що в гарантійному листі від 28.07.2009 року № 60 відповідач визнав і підтвердив наявність у нього зобов'язання перед позивачем на оплату 9466,22 грн. (а.с.22, т.1).
Однак відповідачем не було дотримано вказаного в гарантійному листі графіку - ним було проведено оплату лише один раз в розмірі 1577,70 грн. (платіжне доручення № 621 від 18.09.2010 року).
Факт надання позивачем послуг та проведення відповідачем розрахунків на вказані вище суми також підтверджується довідкою позивача від 30.03.2010 року № 30 за підписом головного редактора та головного бухгалтера, а також податковими накладними (а.с.43, т.1).
Непогашення суми боргу в повному обсязі спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.
З врахуванням встановлених обставин та поданих відповідачем заперечень щодо неукладеності договорів суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч.1 ст.209 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому ч.1 ст.207 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Частина 2 названої статті вказує, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Аналогічний припис міститься в ч.1 ст. 181 ГК України відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Разом з тим, із аналізу ч.ч. 2-7 названої статті Господарського кодексу України можна дійти висновку про те, що в разі якщо проект договору викладено як єдиний документ укладення він буде вважатись укладеним за наявності згоди іншої сторони з його умовами при оформленні його відповідно до вимог частини першої цієї статті (підписання та скріплення печатками) і поверненні одного примірнику договору другій стороні або надсиланні відповіді на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. При наявності заперечень сторін щодо умов договору розбіжності між ними вирішуються в порядку передбаченому названою статтею шляхом складання протоколів розбіжностей, а в подальшому -в судовому порядку.
Правовідносини щодо укладення, зміни і розірвання договорів регулюються главою 53 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Так, прийняття пропозиції щодо укладення договору може відбутися не шляхом направлення акцепту у вигляді листа (документу, що відображає повне і безумовне погодження, зазначених та відображених у оферті, істотних умов), а шляхом вчинення дії (дій) з боку акцептанта, зміст та характер якої (яких) відповідає умовам пропозиції укласти договір Відповідність названих дій (дії) умовам, що відображені у пропозиції укласти договір, і надає названій дії юридичне значення, що дозволяє говорити про юридичне значення факту укладення договору в цілому.
Згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).
Слід зауважити, що строк для прийняття пропозиції залежить від того чи відбувається укладення договору за пропозицією, в якій вказаний строк для відповіді (ст. 643 ЦК України - якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку), або навпаки укладення договору відбувається за пропозицією, в якій строк для відповіді не вказаний. В останньому випадку строк прийняття пропозиції також залежить від форми у якій зроблено пропозицію.
Відповідно до ч. 1 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Частиною 2 ст. 644 ЦК водночас передбачено, що якщо пропозиція укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
Відповідно до ч.1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Згідно частини 2 названої статті якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином дії відповідача по наданню письмових заявок на розміщення реклами є по за своєю суттю офертою, а дії позивача власне по розміщенню замовленої реклами в газеті є акцептом, чим спростовується твердження відповідача стосовно того, що позивачем не було здійснено акцепту зі своєї сторони.
Досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов може відбуватися лише у формі вільного волевиявлення (ст. 203 ЦК України).
Так, зокрема, якщо за своєю правовою природою договір є оплатним, то ціна має бути істотною умовою незалежно від того коли сторони погодили чи визначили зміст даної умови.
При цьому твердження відповідача стосовно неукладення договору у зв'язку з не погодженням ціни договору спростовуються зокрема тим, що в заявах на розміщення реклами відповідач гарантував оплату виставлених рахунків, про що зазначав безпосередньо в заявах, а позивач в свою чергу вказував вартість (ціну) послуг по розміщенню реклами в своїх рахунка.
Окрім того, суд зазначає, що виходячи із пояснень наданих присутньою в судовому засіданні 09.06.2010 року редактором інформаційно-рекламного відділу Федоляк О.М. технологічний процес подачі заявки на публікацію рекламних оголошень складався з певних етапів, а саме: подача заявки на публікацію замовником; виставлення рахунку редакцією; подача макета рекламного оголошення замовником; публікація оголошення в газеті тощо.
Виходячи з наведеного, в разі недосягнення згоди щодо вартості розміщення рекламного оголошення, замовник послуги в такому разі не надсилав макет оголошення і таким чином у нього не виникало зобов'язання по оплаті за публікацію перед редакцією. В той же час, якщо замовник отримавши рахунок спрямовував редакції макет рекламного оголошення він такими діями погоджувався на вартість таких послуг.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Беручи до уваги зміст правовідносин, які склались між сторонами та характер взятих ними зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказувалось вище, позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією погасити заборгованість, а 09.07.2009 року надіслав претензію про сплату заборгованості.
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 7888,52 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1295,30 грн. інфляційних втрат та 294,16 грн. 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Одночасно суд звертає увагу на те, що вперше позивач заявив вимогу 04.11.2008 року, а відповідач надав останньому відповідь на вказаний лист 01.12.2008 року (лист № 51) у зв'язку з чим період нарахування інфляційних та 3% річних визначений позивачем є правомірним.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.
При перерахунку 3 % річних судом отримано менший розмір 3 % річних, ніж заявлено позивачем (294,01 грн.). Вказане зумовлено тим, що позивачем не було враховано того, що в 2008 році було 366 днів, а також не враховано правил математичного заокруглення при визначення розміру річних за один день.
При перерахунку інфляційних втрат судом отримано 1353,67 грн., що є більше ніж заявлено позивачем, а тому позовна вимога про стягнення інфляційних втрат задовольняється судом в заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 16.04.2010 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням часткової відмови в стягненні 3 % річних та з врахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.
При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
Стосовно поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.
За письмовим клопотанням позивача 09.06.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РІА Альянс", вул. Київська, 16, м. Вінниця, 21009 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 34143164) на користь Редакції газети "Галичина", вул. Січових Стрільців, 25, м. Івано-Франківськ, 76000 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 13644704) - 7888 грн. 52 коп. основного боргу, 1295 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 294 грн. 01 коп. 3% річних, 101 грн. 99 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 99 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позову відмовити.
4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 11 червня 2010 р.
віддрук. 4 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - вул. Січових Стрільців, 25, м. Івано-Франківськ, 76000.
3 - позивачу - вул. Січових Стрільців, 10/14, м. Івано-Франківськ, 76018.
4 - відповідачу - вул. Київська, 16, м. Вінниця, 21009.